Поняття страхування, його завдання і функції

Страхування – це врегульований правовими нормами процес
формування цільових фондів коштів на відшкодування шкоди
при виникненні непередбачених явищ, а також на надання
матеріальної допомоги громадянам при настанні певних подій
в їх житті.

Таким чином, страхування передбачає в основному рух
грошових потоків від страхувальників до страховиків, а потім
при настанні певних подій –від страховиків до страхувальни-
ків. Як і в давнину, окремі господарства і держава повинні
убезпечнювати себе від несподіванок (недарма це явище має
назву "страхування" – від кореня слова "страх") і робити за-
паси фуражу, палива, сировини тощо.

Л. К. Воронова

У сучасний період страхування демонополізоване, але дер-
жава не може допустити, щоб виплати постраждалим, як фізич-
ним, так і юридичним особам, відшкодовувалися безконтроль-
но, тому вона жорстко контролює і регламентує діяльність
страховиків через систему державного страхового нагляду.

Страхування – економічна категорія, воно підпорядковане
загальним завданням розподілу і використання національного
доходу в інтересах всього суспільства. Створення і викорис-
тання фондів страхування має публічний фінансовий інтерес,
оскільки у відшкодуванні збитків, нанесених як природними
силами, так і діями людини, зацікавлено все суспільство: дер-
жава, органи місцевого самоврядування, кожне підприємство,
кожна людина. За допомогою страхових фондів перерозподіля-
ється частина національного доходу із суворо цільовим при-
значенням – відшкодування нанесених збитків.

Однак перерозподільні відносини у страхуванні обумовлені
вірогідністю страхового випадку, який може нанести збитки.
Можливість виникнення страхового випадку повинна носити
випадковий характер. Якщо страхувальник впевнений, що не-
має ризику в тому, що він загубить речі, якщо буде нести їх в
руках, то він не буде їх страхувати. А впевнений у тому, що
страховий випадок обов'язково станеться, страховик не буде
укладати договір із страхувальником. Основною ідеєю страху-
вання є солідарний розподіл шкоди між страхувальниками.
Відповідний страховий фонд, що має цільове призначення,
утворюється з внесків певних страхувальників і витрачається
на покриття збитків, які нанесені тільки постраждалим страху-
вальникам, які уклали договори страхування саме з цим стра-
ховиком.

Страхові відносини – вид фінансових перерозподільних від-
носин, але вони виходять за межі календарного року, оскільки
страхові події відбуваються не кожного року. Для того, щоб
відшкодувати збитки, завдані особливо стихійним лихом, не-
обхідно створити резерви. Страхувальники страхують не тіль-
ки майно, але й заощаджують кошти для несподіваного випад-
ку; повноліття дитини, дожиття до певного віку тощо.

Таким чином, завданнями страхування є відшкодування
шкоди, нанесеної стихійним лихом або іншими непередбаче-
ними подіями, а також заощадження коштів страхувальника¹.

¹ Финансьі / Под ред, М. В. Романовского – М., 2000. – С. 396.

 

Фінансове право України

У плановому господарстві СРСР держава вільно розпоря-
джалася коштами державних підприємств, перерозподіляючи
їх за потребою, тому страхування не було гостро потрібно як
особливий метод захисту майна навіть державних під-
приємств. Зараз, коли країна переходить до ринкових відно-
син, воно стає необхідним. Шкода наноситься підприємствам,
які розташовані на певній території країни, а не на всій, тому
можна допомогти постраждалим підприємствам за рахунок
страхового фонду, створеного саме цими зацікавленими суб'єк-
тами. І чим більше суб'єктів певної території або галузі бере
участь у створенні страхового фонду, тим менша частка при
розкладі втрат припаде на кожного страхувальника. Саме цим
і забезпечується концентрація коштів у єдиному фонді і з'яв-
ляється можливість відшкодування збитків при невеликих ви-
тратах кожного страхувальника. Оскільки шкода не виникає
повсякчасно, кошти у фонді накопичуються, а щоб вони не ле-
жали, їх інвестують, і страховики одержують прибуток.

Кошти, які страхувальники вносять у страхові фонди, ма-
ють одне призначення – відшкодування втрат, які може понес-
ти суб'єкт страхових відносин, тому вони віддаються у фонд
страховика беззворотньо, якщо не наступають події, від яких
застраховане майно, здоров'я чи ще якесь благо, що належить
суб'єкту страхових відносин.

Сутність страхування виявляється в його функціях, які від-
різняють його як ланку фінансової системи. Перш за все, че-
рез страхування частина національного доходу, що знаходить-
ся в страхових фондах, буде використана на відшкодування
нанесеної шкоди, тобто кожен страхувальник ризикує понести
втрати від подій, які вказані в договорі страхування. І щоб не
ризикувати, страхувальник вносить свої кошти у фонд, а стра-
ховик перерозподіляє їх серед учасників.

Страхування виконує також відновлювану функцію, оскіль-
ки при настанні страхового випадку страховики відшкодову-
ють збитки страхувальника. Кошти, які сплачують страхуваль-
ники, зберігаються у страховиків, які накопичують їх для ви-
користання при настанні страхових випадків або певної дати,

ПОДІЇ.

Держава, як і все суспільство, зацікавлена в тому, щоб на-
несена шкода юридичній або фізичній особі була відшкодова-
на. За рахунок централізованих фондів, які належать державі,
вона не може відшкодовувати всі збитки, які наносять стихій-

Л. К. Воронова

ні лиха, пожежі тощо. Страхування як система економічних
відносин, які існують у грошовій формі, охоплюють різні об'єк-
ти і суб'єкти страхової відповідальності. Держава ж, виражаю-
чи публічний фінансовий інтерес при утворенні і витрачанні
страхових фондів, провадить державний контроль за страху-
ванням, не втручаючись в конкретні цивільно-правові відноси-
ни страховиків і страхувальників.

В Україні, як самостійній і демократичній державі, процес
демонополізації охопив усі галузі народного господарства і
позначився на сфері і таких суспільних правовідносин, як
страхування. Ліквідація державної монополії в галузі страху-
вання і створення недержавних страхових компаній створили
передумови формування страхового ринку України.

Страховий ринок, який формується в Україні, згідно зі
ст. 2 Закону України "Про страхування", наповнюється стра-
ховиками різних форм власності і організаційно-правових
форм діяльності.

У ринковій економіці розрізняють за об'єктами п'ять ос-
новних галузей страхування: особисте, майнове, відповідаль-
ності, економічних ризиків та соціальне.

1. При особистому страхуванні об'єктами виступають: життя,
здоров'я і працездатність людини, від нещасного випадку.

2. Об'єктом страхових правовідносин є майно, яке належить
страхувальнику або знаходиться в його володінні, користу-
ванні або розпорядженні. Майнове страхування може кла-
сифікуватися також за формою власності і соціальних груп
страхувальників. Особливе значення має виділення небезпе-
ки, яка є основою для виділення видів страхування:

а) страхування майна від вогню;

б) страхування сільськогосподарських культур від посухи та
іншого стихійного лиха;

в) страхування тварин від падежу та вимушеного забою;

г) страхування транспортних засобів від аварій та інших не-
безпек.

3. Страхування відповідальності. Об'єктом виступає відпо-
відальність власників транспортних засобів за шкоду, запо-
діяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжна-
родними договорами України. Закон України "Про страху-
вання" до переліку видів обов'язкового страхування вклю-
чив страхування відповідальності суб'єктів туристичної
діяльності за збиток, нанесений життю і здоров'ю туриста

Фінансове право України

або його майну. Раніше цей вид страхування був заявлений
як обов'язковий тільки в ст. 17 Закону України від 15 верес-
ня 95 р. "Про туризм".

4. Об'єктом страхування економічних ризиків є шкода, яка
виникає в процесі підприємницької діяльності. Страхують
прямі ризики, наприклад, збитки від простоїв обладнання,
страйків та непрямі – банкрутство тощо¹.

5. Відносини в галузі соціального страхування в Україні ре-
гулюються іншими законами.

Страхування за формами може бути добровільним і обо-
вязковим.

Добровільне страхування – це страхування, яке здійсню-
ється на основі договору між страховиком і страхувальни-
ком. Види добровільного страхування визначені ст. 6 Закону
України "Про страхування". Особливо важливим видом добро-
вільного страхування є страхування життя, коли страховик зо-
бов'язаний здійснити страхову виплату згідно з договором у
разі смерті застрахованої особи чи настання нещасного випад-
ку, що стався із застрахованою особою або її хворобою, а та-
кож, якщо це передбачено страховим договором, у разі дожит-
тя застрахованої особи до визначеного договором віку.

Страховики мають право займатися тільки тими видами
добровільного страхування, які визначені в ліцензії.

Обов'язкове страхування існує в силу Закону, який встанов-
лює суцільне охоплення об'єктів страхування з нормуванням
страхового відшкодування. Закон України "Про страхування"
та підзаконні нормативно-правові акти вирішують ці питання,
хоча конкретні страхові відносини регулюються цивільним за-
конодавством, оскільки з кожним страховиком укладаються
свої угоди.

Обов'язкове державне страхування – це некомерційна фор-
ма, за якої забезпечуються інтереси не окремих страхуваль-
ників, а всіх громадян країни.

Тому цю форму страхування можна поділити на два під-
види: обов'язкове загальне й обов'язкове професійне, яке по-
ширюється на громадян, професійна діяльність яких пов'язана
з особливою небезпекою.

Обов'язкове професійне страхування проводиться виключ-
но за рахунок коштів Державного бюджету. Закон України

¹ Финансьі / Под ред. Г. Б. Поляка. – М, 2003. – С. 381.

 

Л. К. Воронова

"Про страхування" не включив види цього страхування у пе-
релік видів обов'язкового страхування. Для цих категорій осіб
п. 10 розділу V Закону України "Про страхування" передбаче-
но заміну обов'язкового державного страхування на безпосеред-
нє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державно-
го бюджету за місцем роботи потерпілого за окремим Зако-
ном.

Залежно від черговості здійснення страхових правочинів
розрізняється первинне страхування, коли правовідносини ви-
никають між страховиком і страхувальником, та вторинне –
перестрахування, коли правовідносини виникають між страхо-
виками.

Перестрахування – це страхування одним страховиком
(цедентом (від лат. сесіеге – такий, що поступається), пере-
страховиком) на визначених договором умовах ризику вико-
нання частини своїх обов'язків перед страхувальником у ін-
шого страховика (перестраховика) резидента або нерезиде-
нта, який має статус страховика або перестраховика, згідно
з законодавством країни, в якій він застрахований.

Порядок і вимоги перестрахування у страховика-нерезиден-
та встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За Законом України "Про страхування" (ст. 12) перестрахо-
виком може бути як резидент України, так і іноземна страхова
організація. Кабінет Міністрів України затверджує форму дек-
ларації, яку подають уповноваженому органу страховики, які з
початку календарного року передали перестраховикам більше
ніж 50 відсотків своїх страхових платежів.

Особливістю перестрахування є те, що перестраховик не
вступає у правовідносини із страхувальником, правовідносини
по страхуванню виникають між страховиком і страхувальни-
ком, а при перестрахуванні правовідносини виникають між
страховиком і перестраховиком. Страхувальника можна і не
повідомляти, оскільки відповідальність за компенсацію можли-
вих збитків у повному обсязі несе страховик.

Таким чином, фінансові зусилля по досягненню найбільшої
результативності страхових операцій окремих страховиків мо-
жуть бути розподілені між перестрахувальниками.

 

Фінансове право України

§ 2. Законодавче та нормативно-правове регулювання
страхових відносин. Терміни, які зазначаються у
страхових документах при страхових правовідно-
синах

Відносини, які виникають в галузі страхування, носять склад-
ний характер і регулюються нормами кількох галузей права:
адміністративного, цивільного, господарського і фінансового.

Регулюванню страхових відносин присвячена глава 67 Ци-
вільного кодексу та ст.ст. 352-355 Господарського кодексу.
Велика частина відносин у галузі страхування керуються нор-
мами фінансового права, адже при страхуванні виникають гро-
шові перерозподільні відносини. Наявність обставин, які мо-
жуть нанести шкоду здоров'ю, життю або майну фізичних і
юридичних осіб, примушують страхувальників частину націо-
нального доходу, яка їм належить, передати на утворення
страхових фондів. Причому участь у створенні цих фондів мо-
же бути обов'язковою (при обов'язковому страхуванні – ст. 7
Закону України "Про страхування") або добровільною (ст. 6
Закону "Про страхування"). Ці фонди не належать державі, і
вона не втручається в конкретні страхові відносини страхови-
ків і страхувальників. Однак держава підтримує публічний
фінансовий інтерес усіх учасників страхових відносин, і не
тільки регулює частину відносин методом владних приписів,
але й частину витрат на виплату відшкодувань працівникам
бюджетних установ, які служать у особливо небезпечних умо-
вах (військовослужбовці, митники, пожежники, службовці
органів внутрішніх справ тощо), бере на себе за рахунок кош-
тів Державного бюджету.

Страховиками в Україні визнаються фінансові установи.
Фінансова установа, згідно зі ст. 1 Закону України "Про
фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансо-
вих послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ІИ, – це юридична
особа, яка відповідно до Закону надає одну чи декілька
фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у
порядку, встановленому законом. Страхові організації можуть
бути створені у формі акціонерних, повних, командитних то-
вариств або товариств з додатковою відповідальністю відпо-
відно до законодавства і одержали в установленому порядку
ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страхо-
вика повинно бути не менше трьох.

Л. К. Воронова

Ст. 2 Закону України дозволяє створення страхових компа-
ній у вигляді українського спільного підприємства з інозем-
ною інвестицією більше ніж 50 відсотків.

В окремих випадках, установлених законодавством Украї-
ни, страховиками можуть бути державні організації, але за
умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

Держава визначає порядок одержання ліцензії і ліцензійні
умови для здійснення страхової діяльності в ст. 38 Закону
України "Про страхування", у Ліцензійних умовах здійснення
страхової діяльності, затверджених наказом Державного ко-
мітету України з питань регуляторної політики і підприємниц-
тва. Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги і
державне регулювання ринку фінансових послуг" від 12 липня
2001 р., Положення про Державну комісію з регулювання рин-
ків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента
України від 4 квітня 2003 р. № 292/2003, уповноваженим дер-
жавним органом, що здійснює видачу ліцензій на здійснення
страхової діяльності і нагляд за діяльністю страховиків, є
Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Страховикам закон дозволяє формувати статутні фонди ви-
ключно у грошовій формі. Дозволено до такого фонду вноси-
ти державні цінні папери за їх номінальною вартістю, але не
більше 25% загального розміру статутного фонду.

Закон "Про страхування" встановлює мінімальний розмір
статутного фонду страховика, який займається іншими видами
страхування, ніж страхування життя, в сумі, еквівалентній 1
млн. євро, а страховика, який займається страхуванням жит-
тя,–1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти
України.

Законодавством в Україні регулюються відносини у сфері
страхування, спрямовані на створення ринку страхових послуг
та посилення страхового захисту майнових інтересів під-
приємств, установ, організацій та громадян.

Закон України "Про страхування" у ст. 1 дає визначення
страхуванню: страхування – це вид цивільно-правових відно-
син щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних
осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), ви-
значених договором страхування або чинним законодавством,
за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати
громадянами та юридичними особами страхових платежів

 

Фінансове право УкраТни 333

(страхових внесків, премій) та доходів від розміщенн^ коштів
цих фондів.

Наша держава дозволяє всім охочим займатися під_Пр_ИЄМНИ.
цькою діяльністю. Страхування – особливий вид під_Пр_ИЄМНИ.
цтва. Це створення страхового захисту, захисту вц ризику
будь-якого випадку, передбаченого в договорі про с^рахуван-
ня. Страхувальник повинен обирати собі страхові г_10СЛу_ГИ [
можливості покриття різних видів шкоди, яка може б^_ти нане-
сена його майну, його здоров'ю або життю.

Тому держава мусить потурбуватися, щоб кожец підпри-
ємець і кожен громадянин був надійно захищений у_д будь-
якого ризику. Державний захист повинен ґрунтуватис^ _{на П}р_а.
вовому забезпеченні страхових відносин.

Закон України "Про страхування" визначає об'єкту страху-
вання, види обов'язкового страхування, вимоги до Договорів
страхування, порядок здійснення державного нагляду _За стра-
ховою діяльністю. Ст. ЗО Закону "Про страхування" визначає
умови забезпечення платоспроможності страховиків.

Гарантією виконання зобов'язань страховика за угодами
страхування держава вважає страхові резерви – спеціальні
фонди, які створюються із страхових внесків і витрач^_{ються> в}
першу чергу, для здійснення страхових виплат стра^у_Вальни.
кам.

Страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпе-
чення платоспроможності:

—наявності сплаченого статутного фонду та наявнос_т, гаран-
тійного фонду страховика;

—створення страхових резервів, достатніх для майб^,_тн{_{х ви}_
плат страхових сум і страхових відшкодувань;

—перевищення фактичного запасу платоспроможності страхо-
вика над розрахунковим нормативним запасом платоспро-
можності.

Законодавством України можуть визначатися упов_{н0важен}і
страховики для здійснення тих чи інших видів страхування
якщо здійснення правовідносин передбачає використ^_ння б_ю_'
джетних коштів, валютних резервів держави, гаранті*} Кабіне-
ту Міністрів України. Для визначення уповноважений страхо-
виків необхідно провадити відкриті тендери з оприлщ_{дненням}
у засобах масової інформації його умов і результатів.

В інших випадках держава не має права на уповщ,_важеНня
страховиків для здійснення окремих видів страхування

 

Л. К. Воронова

Законом України "Про страхування" (ст. 15) визначено по-
рядок і умови здійснення діяльності страхових і перестрахових
брокерів. Брокерам-громадянам заборонено отримувати і пере-
раховувати страхові платежі. Закон дозволяє діяльність на
страховому ринку України зареєстрованих належним чином
страхових і перестрахових брокерів-нерезидентів, якщо вони
надають послуги через свої представництва.

Законом встановлюються і причини, за яких може бути від-
мовлено у страховій виплаті і підкреслено, що негативний
фінансовий стан страховика не може бути причиною для від-
мови у страховій виплаті.

Закон України "Про страхування" дозволяє страховикам,
які здійснюють страхування життя, надавати кредити страху-
вальникам, які уклали договори страхування життя. Однак по-
рядок, умови видачі та розміри кредитів і порядок формування
резерву для покриття можливих втрат повинні встановлювати-
ся Державною комісією з регулювання ринків фінансових по-
слуг по узгодженню з Національним банком України.

Держава гарантує збереження таємниці страхування, дотри-
мання і захист майнових та інших прав і законних інтересів
страховиків, умов вільної конкуренції у здійснені страхової
діяльності.

Втручання в діяльність страховиків з боку державних та ін-
ших органів, якщо воно не пов'язане з повноваженнями орга-
нів, які здійснюють державний нагляд і контроль за діяльніс-
тю страховиків, заборонено.

Ст. 116 Конституції України поклала на Кабінет Міністрів
України забезпечення проведення фінансової, податкової по-
літики, політики соціального захисту населення. В галузі стра-
хування Законом України "Про страхування" на Кабінет
Міністрів покладено встановлення розміру плати за видачу
ліцензії на страхову діяльність; визначення порядку і правил
проведення обов'язкового страхування, встановлення особли-
вих умов ліцензування обов'язкового страхування, розмірів
страхових сум та максимальних розмірів страхових тарифів
або методику актуарних розрахунків¹.

Англ. асіиагу від лат. асіиагшз – рахівник – система математичних і
статистичних вирахувань, яка визначає механізм утворення і витрачання стра-
хового фонду у довгострокових страхових операціях, пов'язаних із триваліс-
тю життя населення, див.: Финансово-кредитньгй словарь. – М, 1984. –
Т. 1.– С. 27.

Фінансове право України

Кабінет Міністрів України встановлює випадки та умови,
коли із централізованих страхових резервних фондів виплачу-
ються компенсації за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю по-
терпілих у дорожньо-транспортних подіях, або інших випад-
ках (ст. 13 Закону України "Про страхування").

Виконуючи свої повноваження, Кабінет Міністрів України
в галузі страхування:

1) встановлює на підставі Закону "Про страхування":

—порядок та правила проведення обов'язкового страхування,
форми договору, особливі умови ліцензування обов'язково-
го страхування, розміри страхових сум та максимальні роз-
міри страхових тарифів;

—вимоги страховика-нерезидента до перестрахування;

—форму декларації по операціях перестрахування у нерези-
дента;

—випадки та умови виплати компенсацій з централізованих
страхових резервних фондів Моторного страхового бюро
України;

—випадки та умови забезпечення пільгового страхування для
окремих категорій автовласників за рахунок коштів центра-
лізованих страхових резервних фондів Моторного страхово-
го бюро України;

—розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних
видів страхування;

—порядок використання коштів резервів по страхуванню
життя для довготермінового кредитування житлового будів-
ництва.

2) також має право:

—змінювати порядок визначення фактичного і нормативного
запасу платоспроможності та структуру гарантійного фонду;

—змінювати перелік страхових резервів і порядок їх обліку;

—приймати рішення про створення фондів страхових гаран-
тій за сферами страхування.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг
підтримує в своїй діяльності публічний фінансовий інтерес не
тільки держави. Вона покликана забезпечувати захист майно-
вих інтересів юридичних і фізичних осіб – страхувальників
при настанні несприятливих подій і явищ.

На Державну комісію з регулювання ринків фінансових по-
слуг як спеціальний уповноважений орган виконавчої влади в

Л. К. Воронова

сфері регулювання ринків фінансових послуг покладено нор-
мативно-правове регулювання з таких питань:

—розробка нормативно-правових актів з питань страхової
діяльності, що віднесені до компетенції Уповноваженого
органу;

—узагальнення практики страхової та посередницької діяль-
ності, розробка пропозицій щодо розвитку і вдосконалення
законодавства України в сфері страхової діяльності;

—прийняття в рамках своєї компетенції нормативно-правових
актів з питань страхування та перестрахування.

Уповноважений орган визначає:

—характеристику та класифікаційні ознаки видів добровіль-
ного страхування;

—порядок реєстрації страхових та перестрахових брокерів;

—випадки необхідності відповідних сертифікатів у учасників
страхувальника;

—керівну особу, без згоди якої не може здійснюватися фінан-
сове, господарське та кадрове управління страховиком, що
знаходиться в стані примусової санації.

Також Державна комісія встановлює та проводить:

—за згодою з Національним банком України порядок, умови
видачі та розміри кредитів, котрі надаються страхувальни-
кам по страхуванню життя, й порядок формування резервів
страховиків по страхуванню життя для покриття можливих
витрат;

—перелік видів посередницької діяльності страхових та пере-
страхових брокерів;

—порядок та умови персоніфікованого обліку договорів стра-
хування життя страховиками, котрі здійснюють страхуван-
ня життя;

—методику формування та ведення обліку технічних резервів
по видам страхування іншим, ніж страхування життя;

—методику формування резервів по страхуванню життя, об'є-
ми страхових зобов'язань залежно від виду договору стра-
хування життя та мінімальні строки дії таких договорів;

—форму поквартальної фінансової звітності та інших звітних
даних страховика;

—форму річного балансу та порядок його публікації;

—правила формування, обліку та розміщення страхових резер-
вів та показників звітності;

Фінансове право України

—заборону на вільне користування майном страховика та
прийняття страхових зобов'язань без дозволу Уповноваже-
ного органу;

—обов'язковий для виконання графік здійснення розрахунків
зі страхувальниками;

—ведення єдиного державного реєстру страховиків, страхо-
вих та перестрахових брокерів;

—видачу свідоцтв про включення страхових та перестрахових
брокерів в державний реєстр і проведення перевірки щодо
дотримання ними законодавства про посередницьку діяль-
ність в страхуванні та перестрахуванні та достовірності їх
звітності;

—реєстрацію правил добровільного страхування, на котрі ви-
дається ліцензія;

—реєстрацію змін чи доповнень до правил добровільного стра-
хування у випадках, коли страховик вводить нові правила
страхування чи вносить до них зміни та доповнення.

Уповноважений орган здійснює:

—ліцензування страхової діяльності;

—контрольно-наглядову функцію, а саме:

—проведення перевірок відносно правильності застосування
страховиками, об'єднаннями страховиків та страховими по-
середниками законодавства про страхування;

—контроль за платоспроможністю страховиків стосовно взя-
тих ними зобов'язань перед страхувальниками.

Уповноважений орган має право:

—одержувати в установленому порядку від страховиків звіт-
ність про страхову діяльність, інформацію про їхнє фінан-
сове становище та необхідні пояснення щодо звітних да-
них, а від підприємств, установ (у тому числі банків), орга-
нізацій і громадян – інформацію, необхідну для виконання
покладених на нього завдань;

—проводити перевірку щодо правильності застосування стра-
ховиками законодавства України про страхову діяльність і
щодо достовірності їх звітності за показниками, що харак-
теризують виконання договорів страхування, не частіше од-
ного разу на рік призначати проведення за рахунок страхо-
вика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з ви-
значенням аудитора;

Л. К. Воронова

—видавати приписи страховикам про усунення виявлених по-
рушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у
разі їх невиконання – зупиняти чи обмежувати дію ліцен-
зій цих страховиків до усунення виявлених порушень або
приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення
з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

—проводити тематичні перевірки діяльності страховика у ви-
падках необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах,
заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показни-
ків звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за
дорученням правоохоронних органів або органів державної
влади, зустрічні перевірки достовірності і правильності
укладених договорів страхування та перестрахування та у
разі надходження інформації від страхувальників про пору-
шення;

—одержувати від страхових та перестрахових брокерів уста-
новлену звітність про їх діяльність та інформацію про
укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цих
даних;

—видавати приписи страховим посередникам про усунення
виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання
приймати рішення про виключення страхового або перест-
рахового брокера з державного реєстру страхових та пере-
страхових брокерів;

—одержувати в установленому порядку від аварійних коміса-
рів інформацію, необхідну для виконання покладених на
нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і
причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

—створювати комісії та робочі групи для проведення пере-
вірок діяльності страховиків та страхових посередників;

—здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інфор-
мації, що надається учасниками страхового ринку.

За вимогами Закону України "Про страхування" страховик
створює гарантійний фонд. Законом визначені і джерела цього
фонду: додатковий, резервний капітал та сума нерозподіленого
прибутку.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань що-
до окремих видів обов 'язкового страхування за Законом Украї-
ни "Про страхування" страховики можуть утворювати центра-
лізовані страхові резервні фонди і органи, які управлятимуть
цими фондами. Положення про централізовані страхові резерв-

Фінансове право України

ні фонди затверджує Державна комісія з регулювання ринків
фінансових послуг.

Джерелами централізованих страхових резервних фондів
можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів,
внески власних коштів страховика, а також доходи від роз-
міщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

Страховики як суб'єкти фінансових правовідносин сплачують
податки і збори та інші обов'язкові платежі до Державного бю-
джету України та внески до державних позабюджетних цільових
фондів і придбавають цінні папери, які емітує держава.

Як платники податків страховики несуть відповідальність
за додержання податкового законодавства і відповідають в ра-
зі його порушення.

Контрольні запитання

1. Дайте поняття страхування як економічної і правової кате-
горії.

2. Якими галузями права регулюються страхові відносини?

3. Які види страхування здійснюються в Україні?

4. Поясніть сутність обов'язкового державного страхування.

5. Розкрийте повноваження Державної комісії з регулювання
ринків фінансових послуг в галузі страхування.

6. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі страху-
вання.

 

Модуль 4

Правове регулювання

Публічних державних і

Муніципальних видатків

• Видатки, пов'язані з функціонуванням держави

• Класифікаця публічних видатків, видатків державного
і місцевих бюджетів за бюджетною класифікацією, за су-
спільним призначенням

• Критерії розмежування видів видатків між державним і
місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами

• Порядок кошторисно-бюджетного фінансування

 

Глава 16. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНИХ І
МІСЦЕВИХ ВИДАТКІВ