Тема 4: соціально-психологічні характеристики поняття етнос та його розвитку.

Законспектувати статтю Л Гумільова «Этногенез и этносфера» за кн. Этническая психология под ред. Егоровой А.И. СПб., 2003.

Взаємодія людини з природою в різні століття і в різних географічних регіонах, наприклад на берегах Середземного моря, в джунглях Мату-Гросу і в степах України, буде абсолютно різним. Отже, безпосередньо на людський організм і на будь-який людський колектив впливає не Земля, а певний ландшафт. З іншого боку, люди за останні кілька тисяч років видозмінили майже всю поверхню суші, але єгиптяни, монголи, араукани і шведи робили це настільки по-різному, що конструктивніше розглядати вплив на природу з боку окремих етносів, а не людства в цілому. Тому ми будемо розглядати природу як різноманіття ландшафтів, людство як мозаїку етносів, а їх взаємодія і його результати - як етнографію і палеогеографию історичного періоду.

Більшість племен і народностей давнину і середньовіччя вписувалася в ландшафт, не намагаючись його змінити. Такі всі мисливці, рибалки, скотарі й збирачі, а також частина землеробських племен, які не застосовують штучного зрошення. Виняток становили народи, практикували інтенсивне землеробство: єгиптяни, шумери, древні іранці, індуси і китайці, які пристосовували ландшафт до своїх потреб.

Вплив на природу визначається характером, а не ступенем розвитку культури. Стародавні греки і араби вели екстенсивне господарство, подібно тюрків, монголів, індіанцям або полинезийцам, однак культура греків не поступається єгипетської, а арабів - іранської, хоча єгиптяни і стародавні перси практикували, на відміну від греків і арабів, інтенсивне землеробство.

Протягом останніх п'яти тисяч років антропогенні зміни ландшафту виникали неодноразово, але з різною інтенсивністю і завжди в межах певних регіонів. При зіставленні з історією людства встановлюється чітка зв'язок між антропогенними змінами природи як творчими, так і хижацькими, і епохами етногенезу (становлення нових етносів), або етнічних міграцій. При цьому стадія суспільного розвитку, як правило, не відігравала істотної ролі. Вирішувала етнічна, а не соціальна належність.

Зв'язок сформованих етносів з вміщуючими їх ландшафтами проявляється у пристосуванні етнічного колективу і його господарської діяльності до певних умов. З плином часу співвідношення етнос/ландшафт стає оптимальним для того й іншого. Це означає, що стійкий ландшафт стабілізує етнос, і причин для створення нового етносу не виникає. Виходить, процес етногенезу повинен припинитися? Якщо ж ландшафт змінюється внаслідок різких кліматичних змін, то етнос, втрачаючи звичні умови, убожіє, чисельність його скорочується, і можливо або вимирання, або міграція у пошуках звичних умов. Але ні в тому ні в іншому випадку причин для створення нового етносу немає.

Процеси етногенезу виникають без участі кліматичних змін, але, досліджуючи історично зафіксовані моменти початкових точок етногенетичних процесів, ми констатуємо, що вони відбуваються на певних ділянках поверхні Землі. Деякі зручні для життя території ніколи не були батьківщиною народів, хоча етноси вже склалися заселяють їх і досягають процвітання.

Близький Схід - поєднання моря, гір, степів, гірських лісів, пустель і річкових долин. Там нові етнічні комбінації виникали часто, за винятком нагір'їв Закавказзя, де природні умови скоріше підходять для виникнення ізолятів. Курди, наприклад, відстояли свою етнічну самобутність і від персів, і від греків, і від римлян, і від арабів, і навіть від турків-османів. Китайський народ склався на берегах Хуанхе в умовах поєднання річкового, гірничого, лісового і степового ландшафтів, а одноманітні джунглі південь від Янцзи китайці освоїли тільки в I тис. н. е. Однак, переселившись на південь і змішавшись з місцевим населенням, стародавні китайці перетворилися в сучасний південно-китайський етнос, який відрізняється і від своїх предків і від північних китайців, змішалися в долині Хуанхе з хуннами.

 

Якби причина виникнення нових народів лежала в географічних умовах, то вони, як постійно діючі, викликали б народообразование постійно, а цього немає. Отже, етногенез, хоча і зумовлюється географічними умовами, але відбувається з інших причин, для розкриття яких доводиться звернутися до історії.

 

Виявляється, штучні ландшафти ведуть себе так само, як природні, - в сенсі впливу на етнос. Так, іноді колектив робить титанічну роботу по перебудові природи згідно з тим вимогам, які він до неї пред'являє. Ця задача буває складніше, ніж підкорення сусідів, але, виконавши її, колектив, спаяний спільною справою, перетворюється в етнос, який живе за рахунок звичного ландшафту і лише підтримує його. Якщо ж етнос занепадає в результаті невдалих воєн або соціальних криз, разом з ним гине позбавлений підтримки створений ним ландшафт. Так було в Північному Китаї, Месопотамії, в Юкатані при культури майя і в Стародавньому Єгипті. Але ці перетворення відбувалися лише тоді, коли етноси з етно-ландшафтного рівноваги переходили в «динамічний стан», тобто здійснювали походи на сусідів, створювали гігантські споруди, створювали міфи і нові традиції, а нові традиції завжди знаменують перегрупування людей у нові етноси.

Іноді вплив виникає етносу на ландшафт буває малопомітним, тому що зводиться до експлуатації природних багатств, але і тут біологічну рівновагу регіону порушується. Ахейці привели з собою в Пелопоннес кіз, пожравших доти пишну рослинність, що вже в V ст. викликало ерозію ґрунтів в Аттиці; полінезійці винищили в Новій Зеландії птаха моа; європейські колоністи в Північній Америці розвели коней і знищили бізонів і т. д. Інакше кажучи, антропогенний вплив на ландшафт можна розглядати як адаптацію нової популяції, що перебуває в динамічному стані, тобто слагающуюся в етнос. А повністю сформовані етноси вписуються в ландшафт настільки, що не можуть і не бажають пристосовуватися до інших природних умов.