Тема 9: Психологія міжетнічної напруженості та конфліктів.

У «Малій енциклопедії етнодержавознавства» знаходимо таке визначення:

«Етнічний конфлікт - це крайня форма загострення і зіткнення національних інтересів націй, етнічних груп довкола національного питання... Причиною етнічного конфлікту є нерозв'язання або несправедливе розв'язання національного питання у соціальній, економічній, культурній, мовній, релігійній, правовій або інших сферах, від яких залежить збереження ідентичності етнічних груп та їх подальший всебічний розвиток».

Міжетнічний конфлікт - це багатогранне соціально-політичне явище в історико-генетичному, теоретико-пізнавальному і політико-правовому аспектах. Тому цей феномен може бути висвітлений з точки зору різних поглядів, ідей, гіпотез, концепцій і цілісних політичних теорій.
На даний момент щодо пояснення причин виникнення та подальшого розвитку міжетнічних конфліктів найбільш апробованими виявились наступні позиції:
- соціально-економічна та етнокультурна облаштованість / необлаштованість народів взагалі та, зокрема, етнічних меншин;
- ефективна та неефективна державна етнополітика в окремих багатонародних країнах. В 90-х роках ХХ ст. О. Картунов, І. Курас, О. Майборода та Ю. Римаренко вважали її найбільш сутнісним суб'єктивним фактором виникнення етноконфліктів.
Основний позитив обох підходів, на наш погляд, полягає у чіткому прослідковуванні лінії політизації якоїсь етнічності аж до «точки перетину» лінії іншої політизованої етнічності, в результаті чого і відбувається конфлікт, який є вищою фазою цього процесу.
Стосовно джерельних факторів виникнення етноконфліктів, то ще класична наука (Ф. Ф. Мартенс, К. Реннер, Б. Малиновські) розділила ці фактори на об'єктивні та суб'єктивні. Виникнення і розвиток конфліктів викликані дією чотирьох груп факторів і причин: об'єктивних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних та особистісних. Якщо перші дві групи мають об'єктивний характер, то дві останні - суб'єктивний [3]. До числа об'єктивних причин конфліктів можна віднести ті обставини соціальної взаємодії індивідів, що призвели до зіткнення їх інтересів, думок та поведінкових установок. Вплив оточення є мало залежним від учасників взаємодії фактором. У рамках багатонародної країни таким об'єктивним фактором може виступати її поліетнічний характер, але, як слушно зазначає ряд українських науковців (зокрема, О. Майборода, В. Котигоренко), «...було б поспішним вважати, що поліетнічність сама по собі є фатальним чинником виникнення етнічних конфліктів. Практика довела відсутність прямої залежності між поліетнічністю і конфліктністю. Загальний стан етнополітичних відносин визначається характером і ступенем протиріч між етнічними суб'єктами, гостротою відносин між ними, сумісністю або несумісністю інтересів. Існує, скоріше, залежність між етнічним чинником та характером розселення тієї чи іншої меншини (дисперсним або компактним)»[4].
Горизонтальний відповідає на питання: «з приводу чого виникає конфлікт?», вертикальний: «хто є взаємодіючими суб'єктами конфлікту?».
Відповідно, за горизонталлю етносоціальні конфлікти поділяються на:
- етнополітичні (з приводу системи політичної влади та управління). Класичним прикладом тут може виступати Кримська автономія. Серед політичних вимог кримськотатарського народу однією з пріоритетних є надання АРК (Автономній республіці Крим) статусу національно-територіальної автономії (нагадаємо, що на даний час вона має національно-культурний характер), а також забезпечення широкого представництва кримських татар у владних структурах з метою захисту власних інтересів. Але навіть з огляду на прецедент з Косово, кримські татари зараз не мають на меті використати проголошення незалежності цього краю для відокремлення півострова від України;
- етнокультурні (з приводу визначальних цінностей, традицій поведінки та життєвих настанов етносу). Цинічну зневагу до реалізації права народу-етносу на розвиток і збереження національно-культурних традицій, вільне сповідування своєї релігії, засвідчив «бахчисарайський прецедент» (2006 р.), коли місцева влада намагалась побудувати торговельний майданчик на місці старого мусульманського цвинтаря. Це викликало неабияке обурення з боку кримських татар, для яких релігійний фактор є одним з визначальних для збереження культурної самобутності. У 2008 р. кримські депутати відмовились надати землю татарам для будівництва Соборної мечеті, у селищі Нижньогірський був зруйнований мусульманський цвинтар. Всі ці дії починають розцінюватись татарами як переслідування за релігійною і національною ознакою кримськотатарського народу. До проявів національної ворожнечі можна віднести резонансне вбивство львівського композитора і співака І.Білозіра (2001 р.), недавній конфлікт довкола «відновлення» пам'ятника Катерині ІІ в Одесі. Все це прояви більш масштабного конфлікту, що лежить у ціннісній площині;
- етноекономічні (з приводу матеріальних ресурсів). Доречним буде згадати ініційовану в 2004 р. «тузлівську кризу», що виникла з приводу демаркації українсько-російського кордону у Керченській протоці, суперечки щодо Чорноморського флоту і навігаційних маяків у Криму. Свідченням боротьби за доступ до обмежених матеріальних ресурсів та контролю над ними став «газовий конфлікт» 2006 р. і чергове його ініціювання Росією на початку 2008 р. Зазвичай такі конфлікти тісно пов'язані з етнотериторіальними;
- етномовні (з приводу забезпечення реалізації мовних прав етносу). Зокрема, чергове загострення придністровського конфлікту було спровоковане забороною Тирасполем у липні 2004 р. функціонування шкіл з викладанням молдавською мовою, де використовується алфавіт на основі латиниці. Ігнорування мовних потреб молдаван Придністров'я слугує і фактором, і приводом блокування переговорного процесу врегулювання конфлікту в регіоні. У січні 2008 р. в Севастополі відбувся мітинг Російської общини міста проти «українізації російської військово-морської фортеці», що набирає дедалі більшого темпу. Акція протесту була викликана заявою з боку заступника мера міста, що українізація набуватиме невідворотного і рішучого характеру;
- етнорегіональні (з приводу спірної території). Як приклад - конфлікт між Україною і Румунією щодо визначення статусу і територіальної приналежності о. Зміїний. Він є зоною стратегічних інтересів обох держав і об'єктом територіальних претензій з боку Румунії. На сьогоднішній день морська економічна зона між Україною і Румунією не розподілена, не існує і відповідної міждержавної угоди. Аргументація з румунського боку для вирішення «територіального питання» на свою користь зводиться до спроби довести, що о. Зміїний фактично є скелею, непридатною для ведення господарської діяльності. Україна наголошує на протилежній позиції.
У суб'єктно-функціональному відношенні всі перераховані види конфліктів є міжетнічними, але далі їх типологізація здійснюється вже за вертикальним критерієм. Отже, відповідно до суб'єктів участі, міжетнічні конфлікти поділяються на:
- конфлікт між регіональними сегментами одного й того ж великомасивного народу-етносу з приводу якогось історико-ментального або ж етно-ідентифікаційного питання (наприклад, у Франції кінця 18 ст. — конфлікт між консервативними «вандейцями» та прибічниками республіканського «нового порядку», а в сьогоденній Україні — між «українськими західниками» та російськомовними українцями Центру, Сходу та Півдня з приводу надання / ненадання російській мові офіційного статусу);
- конфлікт між титульним народом-етносом та одним (або двома) меншинським народом-етносом. Наприклад, між офіційним Києвом і русинською меншиною Закарпаття з приводу адміністративно-територіальної автономії регіону та надання русинам окремого етнонаціонального статусу;
- конфлікт між титульним та екс-титульним /субтитульними народами-етносами (зокрема, між суверенними українцями та консервативно налаштованими «великороссами на Украине», а також між екс-титульними, а нині субтитульними татарами в Автономній Республіці Крим);
- конфлікт між регіональними та міждержавними сегментами однієї і тиєї ж етнічної та національної меншини, але у рамках одного й того ж історико-генетичного народу-етносу між крінтійськими «славонами» і сусідніми титульними словенами; між українськими буджацькими «циганами-лінгураріями» та молдовськими сороківськими «циганами-келдераріями»; між угорськими балатонськими «циганами-сінті» та українськими закарпатськими «циганами-ромами»);
- конфлікт між двома і більше меншинськими народами-етносами. Свідченням такого роду конфліктів можуть слугувати постійні зіткнення щодо надання землі між росіянами та кримськими татарами на території АРК. Згадаймо хоча б останні події в Криму восени 2007 р. - ліквідація будівель кримських татар на горі Ай-Петрі, масштабні мітинги протесту та загрози припинити репатріацію на півострів. Земельна проблема містить не лише економічний, а й політичний аспект. Проросійські шовіністичні організації, що діють в Криму, — додатково до цього всього — намагаються розповсюджувати міф про «неповноцінність» кримських татар;
- конфлікт між титульним народом-етносом даної країни і сусіднім народом-етносом, що має іншу політико-державну приналежність. Наприклад, між українцями та поляками через історичний «спадок» 19431944 рр. (взаємна різанина на Волині: ОУН-УПА з українського, «Армія Крайова» - з польського боку). Польща та Україна мають виступити за примирення історії щодо подій років Другої світової війни, а не визначати винуватця, котрий напав першим. Конфлікт можна вважати «певно замороженим» (але доконечно нерозв'язаним) після підписання 1996 року екс-президентами України та Польщі відомої «Декларації про примирення і взаємопрощу».
До цього списку слід додати і новий різновид етноконфлікту, що може виникнути між представниками етнічних і національних меншин. Такий поділ суб'єктів етнополітики зумовлений соціоцивілізаційними стадіями розвитку народу-етносу.