Розробити глосарій основних понять педагогічної етики.

Відсутність критичності сприйняття – рутинні дії пов’язані зі стереотипами, не піддаються рефлексії, в цьому сенсі стереотипи можна назвати «несвідомими».

Відсутність такту – безтактність, проявляється у невмінні людини контролювати свою поведінку й управляти емоціями.

Деонтологія (від грецького „деонтос” – “обов’язок” і "логос" – “вчення”, в перекладі означає науку про належне) – це: а) етична наука, яка вивчає проблеми обов’язку людини, б) вчення про моральні, професійні та юридичні обов’язки та правила поведінки спеціалістів по відношенню до людини, яка знаходиться у сфері виробничих і соціальних стосунків цих спеціалістів.

Діалогізм – уміння слухати дитину, цікавитися її думкою, вести міжособистісний діалог на основі рівних прав, взаєморозуміння і співтворчості.

Етика - наука про сутність, закони виникнення й історичного розвитку моралі, функції моралі, моральні цінності громадського життя.

Компетентність – це індивідуальна характеристика рівня відповідності професії, сукупність знань, вмінь і особистісних якостей людини, які дають їй змогу діяти самостійно та відповідально і досягати високих результатів у своїй роботі.

Мораль (від латинського moralis — моральний; mores — звичаї) розглядається як один із способів нормативного регулювання поведінки людини, особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин.

Моральний вибір — акт моральної активності, що відображає виявлення людиною своєї автономії, само визначеність, взаємодію із системою цінностей (норми, принципи, ідеали, оціночні уявлення тощо), способів їх реалізації у вчинках людини та мотиви поведінки.

Норми педагогічної моралі - загальне змістовне вимога до поведінки вчителя в його ставленні до учасників навчально-виховного процесу, справедливе у всіх ситуаціях і обставинах.

Норми, які зазначаються нормативними документами (закони, положення, інструкції, правила тощо), називають формалізованими, а ті, які збереглися у соціокультурному середовищі у вигляді звичаїв, традицій – неформалізованими.

об’єкт педагогічної деонтології – професійна поведінка вчителя.

Освітньо-виховні відносини – спеціально організована суб’єкт-суб’єктна, морально-естетична, педагогічно доцільна взаємодія всіх суб’єктів педагогічного процесу, спрямована на досягнення мети виховання, зумовлена соціально і психологічно всією системою прийнятих суспільних відносин, національних і загальнолюдських цінностей, відповідає певному періоду його розвитку.

Основні ознаки стереотипу наступні:

Педагогічна деонтологія – наука про професійну поведінку вчителя, в основі якої є дотримання норм педагогічної моралі.

Педагогічна діяльність - це розв'язання низки педагогічних проблем, тобто педагогічних ситуацій.

Педагогічна ситуація - це фрагмент педагогічної діяльності, що містить суперечності між досягнутим і бажаним рівнем вихованості окремого учня (чи колективу). Такі ситуації виникають спонтанно в навчально-виховному процесі (хтось чогось не зрозумів, хтось помилився, здійснив негарний непродуманий вчинок) або спеціально створюються вчителем (з виховною метою) чи учнем (навмисне).

Педагогічна справедливість – категорія моральної свідомості, що визначає необхідний порядок людських взаємин у педагогічній діяльності; виступає своєрідним вимірювачем об’єктивності вчителя, рівня його моральної вихованості (доброти, принциповості, людяності), що виявляється в його оцінках успіхів та вчинків учнів, їх ставлення до навчання тощо.

Педагогічний авторитет – це моральний статус учителя в колективі, який залежить від усього комплексу професійних і особистісних чеснот педагога, його моральної гідності. Рівень авторитету визначається глибиною знань, ерудицією, майстерністю, ставленням до роботи тощо.

предмет - дослідження сукупності формалізованих і неформалізованих норм поведінки.

Професійна етика – це сукупність моральних норм, які визначають ставлення працівника до свого професійного обов’язку, а через нього – до людей, з якими він контактує за характером своєї діяльності.

Професійний педагогічний обов’язок – характеристика перетворення у свідомості вчителя моральних вимог до педагогічної професії на особистісну мету. Це спрямованість на творчість у професії, особлива вимогливість до себе, прагнення до поповнення професійних знань і підвищення педагогічної майстерності, виважене та об’єктивне ставлення до учнів та їхніх батьків, уміння розв’язувати складні колізії й конфлікти шкільного життя.

ригідність (лат. rigidus – твердий, міцний) – стереотипи майже не модифікуються, існує неготовність змінювати програму дій у залежності від нових мотиваційних вимог.

спрощення – орієнтування на мінімум, на більш примітивні конструкції. Неможливість діяти варіативно з великою кількістю складних об’єктів.

Тактовність. Це вміння дотримуватись такту у стосунках з іншими людьми. Такт – почуття міри, що підказує найбільш правильний підхід, найбільш делікатну лінію поведінки.

типізація – процес створення моделей, конструкцій на основі спільних характеристик, стандартизація оточуючого. Стереотип застосовується так, щоб не він відповідав феномену світу, а для феномену світу підшуковується відповідний стереотип.

Учительська професія – особлива за своєю сутністю, вона відрізняється специфікою мети, предмета, засобів праці та її результатів.

Професіоналізм – це обізнаність у професії та сукупність особистісних якостей людини, які необхідні їй для успішного виконання фахової діяльності.

Ціннісні орієнтації – важливі елементи внутрішньої структури особистості, закріплені життєвим досвідом індивіда, всією сукупністю його переживань.