Підготувати усне повідомлення, обґрунтувавши в ньому роль етичних знань у професійному становленні педагога початкової школи.

Вивчення й переосмислення з позицій сучасності історичних надбань людства та критичне оцінювання недоліків у вихованні морально-етичної культури надає змогу віднайти шляхи вдосконалення процесу професійної підготовки. Важливим є засвоєння тези про те, що професійна етика потребує від педагога дотримання сучасних моральних вимог та правових норм. Постає питання: які моральні якості характеризують моральність майбутнього фахівця?

Спираючись на праці О.І.Вишневського, який визначає групи особистісних вартостей, ми виділили ті моральні риси, які сприяють підвищенню рівня морально-етичної культури особистості: доброта, чесність, справедливість, щирість, гідність, милосердя, прощення, великодушність, любов, мудрість, вірність, самовідповідальність, толерантність, злагода, гостинність, відкритість, мужність, рішучість, героїзм, правдивість, поміркованість, урівноваженість, оптимізм, терплячість, ініціативність, працьовитість, самостійність, ощадливість.

Водночас зазначимо, що при такому визначенні моральних якостей увага акцентується лише на соціальному аспекті виховання. На наш погляд, педагогічні завдання виховання морально-етичної культури майбутнього учителя не можна обмежувати переліком моральних якостей. Ізольовані, абстрактно взяті, вони не здатні слугувати безпосередньою метою становлення професіонала, оскільки саме ці якості набувають свого розкриття у контексті цілісної особистості майбутнього фахівця.

Цікаві правила для підвищення рівня морально-етичної культури особистості у професійній діяльності подає В.Пікельна: "Учитель-гуманіст завжди виявляє живий інтерес до життя учня, радіє його успіхам, засмучується невдачам…, - і, продовжуючи далі, автор пише, що потрібно: - спілкуватись з дитиною, як з дорослим (взаємна довіра та порозуміння); - кожний день народження дитини робити святом; - дарувати дитині малюнки, твори про неї, уроки (школяр має усвідомити, що цілий клас "дарує" йому урок) і та ін.; - дитина має знати про вашу любов до неї, про вашу повагу, про очікування від неї успіхів" [49, 28].

Розвиток психолого-педагогічних ідей у галузі професійної етики має пряме відношення до моральності та її основних компонентів. Аналіз наукових праць засвідчив, що у визначенні структури і основних компонентів моральності особистості існують різні погляди.

Так, К.О.Альбуханова-Славська, М.Й.Боришевський, Т.С.Фасолько, Н.Є.Щуркова розуміють людину як найвищу цінніость життя, при оцінці її моральності спираючись на твердження Протагора: людина є мірилом всіх речей. Так, сприймаючи людину як носія полярно протилежних відношень, Н.Є Щуркова відзначає амбівалентність моральної свідомості, моральних почуттів і діяльності особистості, що, на її думку, розширює оцінний спектр життєвих явищ і моральних почуттів людини. Звідси Н.Є.Щуркова робить висновок, що "те саме явище може бути розглянуте з різних позицій, а отже, мати різні оцінки. Явища світу ні погані, ні гарні самі собою, але вони або погані, або гарні, якщо на них глянути з визначених позицій: життя страшне і складне - прекрасне і просте. Суспільство суворе до людини - допомагає вижити їй. Природа нещадна - лікар і розрадник. Дисципліна - велике благо - велике зло. Істина надає волю - тримає в ланцюгах. Совість сприяє розвитку - перешкоджає розвитку" [74, 40]. Водночас вона підкреслює, що багатовимірність життя не повинна призводити до заперечення соціально-культурних оцінок, а припускає усвідомлену позицію в поглядах на явище з подальшим судженням про нього.

На підставі висунутих положень Н.Є.Щуркова робить висновок про те, що з дітьми взагалі говорити про цінності не можна, тому що моральні цінності "не існують у конкретному реальному житті, вони завжди мають свою динамічну модель, яка відповідає віку, моменту ситуації, рівню розвитку дітей, соціально-психологічному клімату суспільства і групи".

Підкреслимо, що автор обстоює ідею морального виховання свідомості, почуттів і діяльності людини за допомогою формування ціннісних відносин: "Звернемося до будь-якої соціально важливої якості людини і ми побачимо приховане в ній ставлення до визначеної цінності, а отже, знайдемо і стратегію формування цієї якості:... Чесність настільки бажана якість..., але настільки рідкісна серед людей, теж не виховується автономно: вона - показник розвинутої гідності як ставлення людини до свого Я".

Такі твердження, на наш погляд, не є вивіреними, тому що формування моральних якостей є життєво необхідним для становлення професіонала.

На думку Т.С.Фасолько, функціонування моральної свідомості особистості припускає суб'єктивне регулювання почуттів і діяльності, вироблення моральних уявлень, які поєднується в моральні поняття: "Морально виховану особистість характеризує саме усвідомлене прийняття моральних норм як принципів і норм власної поведінки, коли вимоги до особистості стають внутрішніми вимогами особистості до себе".

К.О.Альбуханова-Славська, аналізуючи моральну діяльність людини, стверджувала, що основа моральності особистості - індивідуалізація з характерною для неї неповторністю природних якостей, світоглядних позицій, способів розв'язання життєвих завдань.

Розкриваючи компоненти моральності особистості за допомогою осмислення психологічних категорій (свідомість, почуття, діяльність), І.М.Міхеєва стверджує: моральна свідомість стає критичним ставленням до себе, проявом почуття незадоволення, що веде за собою відмову від будь-якого власного інтересу у діях, завищення вимог, які викликають драматичні почуття розладу з зовнішньою дійсністю. На її думку, рушійною силою моральної поведінки, виконуючи провідну роль у структурі особистості, виступає мотивація, в основі якої "лежить багаторівнева система установок"; реальні ж дії особи зумовлені взаємодією моральних мотивів на різних рівнях - підсвідомому, свідомому, поведінковому. Дійсно, сутнісне значення для професійного становлення має зміст моральних почуттів, що залежить, з одного боку, від діяльності та спілкування людини, а, з іншого, - саме ці почуття є характерними стійкими особливостями особистості, що формують характер людини.

С.І.Архангельський, С.М.Ільєнко, Б.Т.Ліхачов, А.О.Малихін, Ю.Б.Мандрик, Є.Л.Носенко, І.Т.Фролов, Н.В. Фролова та інші розглядають моральну свідомість і моральну діяльність з еволюційної точки зору. Структурні компоненти моральності, на їхню думку, формувалися у процесі постійного удосконалювання соціального буття, що фіксувало в собі моральні відносини, які історично змінюються і розвиваються. На думку Є.Л.Носенко і Н.В.Фролової, "при еволюційному шляху соціально-економічного розвитку суспільства зміни в ціннісних орієнтаціях, як відомо, відбуваються надто повільно, бо останні є досить стійкими утвореннями". Розглядаючи соціальну еволюцію як природний процес, який не можна прискорити, але можна спотворити чи затримати його хід, автори роблять висновок про необхідність спрямованої еволюції на основі "докорінних соціально-економічних перетворень".

За твердженням А.О.Малихіна, моральність особистості є результатом взаємодії культурної і соціальної систем, де культурна система через моральні цінності й ідеали задавала структуру мотивації індивідів, а соціальна система - умови реалізації мотивів. У результаті виникали моральні культурні установки, які проникали у свідомість, підсвідомість і поведінкові програми особистості. Ю.Б.Мандрик, розглядаючи компоненти моральності, виділяє три найбільш значних, на наш погляд, аспекти - емоційний, раціональний, дієво-практичний. Нам імпонує його твердження, що через емоційну сферу індивідууму можна розширити моральні уявлення і поняття, сформувати потребу працювати і перетворювати навколишній світ, виробити правильні оцінки явищ дійсності.

Розглядаючи структуру моральності, доцільно звернутися до думки С.М.Ільєнко, яка стверджує, що система моральних норм і принципів дає стабільний "зріз" структури моральної свідомості, що, на її думку, розвивається в результаті соціального формування особистості, а вищим етапом моральної свідомості є моральна переконаність, яку автор називала "спонукальною силою й імпульсом до дії".

Г.Г.Ващенко, О.І.Вишневський, Л.Я.Геник, Ю.А.Щербяк, характеризуючи структурні компоненти моральності, розглядають моральну свідомість особистості як властиве людській душі богопізнання, прояв вищих моральних законів, іскри надсвітового Божественного розуму. Ми також поділяємо цю думку, оскільки моральний закон становить природу особистості.

Розглядаючи моральний аспект українського виховання, О.І.Вишневський зазначає, що особистість повинна поєднувати в собі природну схильність до добра, готовність відстоювати його в собі і в навколишньому житті. Моральність є результатом морального виховання, що на його думку, повинно ґрунтуватися на вічних, абсолютних нормах співжиття. При цьому зовнішні і внутрішні чинники складають мотиваційну основу цього процесу, а головним з них є "віра в ідеали добра, правди, справедливості, чесності та прагнення наблизитися до них".

Нам імпонує думка Ю.А.Щербяка, який, виходячи з розуміння моральності як цілісної системи, вказує на існування трьох підсистем, де перша підсистема внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки відображає мікросвіт особистості, її природні якості, моральні дії і стосунки; друга підсистема характеризує моральне ставлення "до Бога і світу, життя і смерті, Батьківщини та інших країн, загальнонародного надбання і природи, суспільних груп, праці людей, до себе", що виявляється через моральну діяльність і можливість розвитку моральних якостей; третя підсистема відображає дві лінії моральності - моральні якості і моральну спрямованість особистості.

На основі інтеграції характеристик структурних компонентів моральності особистості ми визначили компоненти моральності особистості майбутнього вчителя.

Моральна свідомість особистості майбутнього вчителя є відображенням у його психіці моральних образів дійсності, особистісної моральної та майбутньої професійної діяльності. Як особлива категорія, моральна свідомість має специфічну структуру. Вона включає сукупність моральних знань про навколишній світ, що формуються у ході пізнавального процесу. Інша характеристика моральної свідомості полягає у виділенні "Я" з навколишнього середовища, що допомагає активно здійснювати моральну діяльність у безперервному самовдосконаленні моральних якостей. Особистісна позиція майбутнього вчителя, його ставлення до моральних принципів, норм, вимог, професійного обов'язку входить до структури моральних почуттів як обов'язковий елемент. Отже, слушним вбачається зауваження В.П.Будзи, який, відзначаючи позитивні психологічні почуття в моральному вихованні - гуманізм, солідарність, толерантність, взаємодопомогу, альтруїзм, - стверджує, що моральність особистості потрібно постійно формувати.

Відомо, що моральна свідомість покликана забезпечити моральну діяльність цілепокладання, якому властиві попередня побудова моральних дій, передбачення наслідків "спілкування" з ними, контроль за моральною поведінкою і керування нею. Значне місце посідає характеристика моральної свідомості, оскільки саме розвитку моральних почуттів, як внутрішніх станів, пов'язаних із переживаннями, емоціями, образними асоціаціями, моральним ставленням до дійсності, присвячена його професійна діяльність. Обов'язковою умовою формування моральної свідомості майбутнього вчителя є етичне спілкування. У процесі пізнавальної діяльності, під час навчання, накопичуються знання про специфічні особливості спілкування, виховний вплив слова. Саме через етичне спілкування можна виробити взаєморозуміння та знайти спільну мову з клієнтом. Етичне спілкування є обміном моральними діями, вчинками, думками та почуттями, будується на взаємоповазі та виконанні простих норм моралі. Наприклад, звичка вітати клієнта при зустрічі має глибокий смисл, що означає бажання бачити людину та симпатизувати ній.

Моральну діяльність майбутнього вчителя ми розглядаємо, ґрунтуючись на положенні В.В. Рибалки про спосіб існування особистості в суспільстві, який визначає моральне ставлення до світу, спрямоване на пізнання і цілеспрямоване перетворення [55, 60]. Це дає нам право стверджувати, що моральна діяльність майбутнього вчителя, як і повноцінна діяльність кожної особистості, об'єднує п'ять базових компонентів:

1) потребово-мотиваційний (стимулюючий);
2) інформаційно-пізнавальний (орієнтуючий);
3) цілеутворюючий (програмуючий);
4) операційно-результативний (продукуючий);
5) емоційно-почуттєвий (утверджуючий).

Отже, важливими складовими моральності майбутнього вчителя є моральна свідомість та моральна діяльність цілепокладання.

Виходячи з цього, нами визначені педагогічні завдання вищої школи з виховання морально-етичної культури:

- формування розуміння суті моральних вимог сучасного суспільства, морального ідеалу особистості професіонала;

- подолання стереотипних поглядів на етичне спілкування, реалізація його виховного впливу;

- формування моральних якостей особистості; виховання шанобливого ставлення до оточення, відповідальності у майбутній професійній діяльності;

- прагнення керуватися набутими спеціальними знаннями, уміннями і навичками у професійній діяльності.

Для успішного виховання морально-етичної культури майбутнього вчителя для його становлення як професіонала необхідні спеціальні знання закономірностей впливу етичного спілкування на рівень вихованості, оскільки вміння говорити, слухати та вести довірчу бесіду є показником високої професійності соціального педагога.

Необхідним також є знання положень та основних тез, що випливають із досліджень сучасних вчених щодо моральних принципів і норм, які регулюють моральні відносини і діяльність особистості. Аби знання набули характеру переконання, стали орієнтиром поведінки, спонукали до дії, необхідно на основі оцінки і самооцінки зіставляти знання у галузі етики з реальною діяльністю майбутнього соціального педагога, здійснювати їх взаємодію з емоційною і вольовою сферами.

"…Виховання моральних якостей передбачає насамперед формування емоційно-вольової спрямованості особи. Необхідний елемент початкового етапу процесу виховання - це опанування учнями основних понять і норм моралі. Інакше кажучи, щоб правильно поводитись, потрібно знати, як і для чого це робити. Ставлячи моральні вимоги, учитель визначає еталон поведінки, який потрібно наслідувати. Водночас він допомагає учневі оцінити як його власні моральні вчинки, так і вчинки інших людей (однолітків, дорослих, батьків), здійснити відповідні узагальнення та висновки. На цій основі в учнів створюються передумови для формування переконань, а також мотивів моральної поведінки. Виховують не лише зміст, методи навчання, а й особистість учителя, однокласники, а крім того, та атмосфера, ті стосунки, що склалися в дитячому колективі".

Формування навичок пов'язане з наявністю у структурі особистості вміння дотримуватися принципів наступності та послідовності; організовувати відповідно до цього свою діяльність. В основі професійної етики спеціаліста лежить ідея, що виконання професійних обов'язків залежить від рівня морально-етичної культури, спрямованості її розвитку та виховання тощо. Так, найцінніший задум досягає мети за умови, що він завдяки відповідним умінням втілюється у належній формі. Спеціальні вміння сприймати, осмислювати, запам'ятовувати впливають на рівень застосування набутих знань на практиці. Тому необхідною передумовою професійного розвитку майбутніх учителів э оволодіння названими уміннями. Відомо, що соціальний педагог за умови відповідального ставлення до виконання професійних завдань сприяє створенню нормальних умов життя клієнта у суспільстві через виявлення його особистісних проблем. Наприклад, надзвичайно важливим є дотримання етичних норм спілкування із дітьми-сиротами, які проживають у скрутних умовах. Дитина "розкриється" тоді, коли соціальний педагог встановить з нею довірчі стосунки, викличе повагу своїми діями. І тільки після цього таку дитину можна інформувати про самозахист, надати рекомендації щодо поведінки з незнайомцями, допомогти їй організувати навчання, набути професію тощо. Ці дії обов'язково допоможуть уникнути особистісних конфліктів, розвинуть здатність до комунікабельності та самостійності тощо. Зрозуміло, що уміння визначати моральні проблеми клієнтів на різних рівнях - індивідуальному та міжособистісному, потребує професійних навичок.

Важливу роль у вихованні морально-етичної культури відіграє емоційна передача етичних знань, які характеризують моральні основи суспільства, підкреслюють значущість цих знань для майбутньої професійної діяльності. Серед прийомів, якими користуються педагоги-гуманісти під час емоційної передачі знань виступають: віра в можливості клієнта; заохочення його до творчої діяльності; залучення батьків до спільної виховної роботи; усунення мотивів, що можуть спровокувати клієнта на аморальні вчинки; допомога клієнту пізнати себе як людину, створену для високих моральних дій, тощо.

Дієвості та ефективності виховання морально-етичної культури сприяє урахування закономірностей виховного процесу, серед яких, виділяються єдність навчання, виховання, розвитку особистості в навчально-виховному процесі; розширення інформаційного фонду; єдність роботи колективу педагогів з групами.

Про важливу роль колективу в освітніх установах писали видатні українські педагоги радянського періоду (А. Макаренко, В.Сухомлинський). Традицію колективного виховання продовжують і сучасні педагоги. Так, А.Мудрик вважає, що у процесі функціонування колективу всі норми та цінності стають немовби сплавом або полем інтелектуально-моральної напруги. А Мудрик відзначає вплив цього поля на характер взаємин у колективі, який може бути гуманістичним, просоціальним, асоціальним, змішаним. Отже, такі відносини істотно впливають на можливості розвитку та духовно-ціннісної орієнтації членів колективу.

Закономірності процесу морального виховання потребують дотримання таких вимог, як: підвищення рівня морально-етичної культури, який базується на спеціальних теоретичних, етичних та психолого-педагогічних знаннях, розширенні і поглибленні їх; усвідомлення необхідності постійного самовдосконалення; розвиток моральних якостей, необхідних для професійної діяльності.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з етичних проблем дозволив нам окреслити норми моральної поведінки майбутнього вчителя: уміння встановлювати дружні стосунки з оточенням; бачити недоліки свого характеру і прагнути до їх виправлення; здатність до морального самовиховання; критичного ставлення до своїх вчинків; уміння піднятися над дрібними інтересами; прагнення до шляхетності щирості у професійній діяльності.