Латиноамериканський роман. Генеза та особливості поетики. Творчість Г.Гарсіа Маркеса.

Провідним жанром латиноамериканської літератури став роман. І це не випадково, адже саме велика епічна форма нада­вала митцям можливість на тлі широкої картини сучасної дійсності відтворити самобутність світосприйняття свого наро­ду. Визначальною рисою картини світу, створеної письменни­ками Латинської Америки, було вельми своєрідне поєднання сучасних філософських ідей (насамперед - екзистенціалістських), гострої соціальної критики (спрямованої на викриття тамтешніх диктаторських режимів) та елементів міфологічної свідомості, яка для латиноамериканської культури, на проти­вагу культурі Європи й США, була не фактом далекої минув­шини, а складовою сучасного світосприйняття. Така картина світу до певної міри була продуктом історії розвитку культури Латиноамериканського континенту.На відміну від Північної Америки, де у процесі європейської експансії корінне населення було здебільшого знищене, а решта витіснена на задвірки життя, у Південній Америці індіанці століття­ми співіснували із нащадками конкістадорів. Прижилися тут і афри­канські негри, завезені європейцями для освоєння неосяжних обширів Латинської Америки. Кожен з названих етносів привносив у культуру континенту щось своє. Відтак латиноамериканська культу­ра формувалася у полі потужної взаємодії трьох традицій - індіансь­кої, негритянської та європейської. Неабияке значення мало й те, що традицію західної цивілізації тут утвердили вихідці з європейського півдня - іспанці та португальці, люди з гарячою кров'ю, серед яких було чимало авантюристів і мрійників. На такому культурному підґрунті зводилася споруда нового лати­ноамериканського роману.Художня манера, що утвердилася у новій латиноамери­канській прозі, отримала свою назву - «магічний реалізм» (термін був введений у вжиток письменником А. Карпентьєром). Головною ж ланкою концепції «магічного реалізму» є «нерозривний зв'язок із народним буттям, що є початком і кінцем усіх пошуків». Отже, характерними ознаками «магічного реалізму» є стро­ката суміш різних національних культурних традицій, примхливе переплетення міфів та реалій сучасного життя з притаманними йому моральними конфліктами та політични­ми проблемами.

Габріель Гарсіа Маркес (нар. 1928 р.) — видатний колумбійський письменник, автор романів, повістей, новел. У його творчості виявилися найхарактерніші риси латиноамериканськоїлітературиХХст., яка сама стала важливою складовою загально­людської культури. У січні 1965 р. Маркес розпочав роботу над романом, до якого йшов 20 років. На 18 місяців письменник із власної волі став в'язнем свого твору. «Ув'язнення» це закінчи­лося появою роману «Сто років самотності», що вийшов друком 1967 р. у Буенос-Айресі і мав визначний успіх. Тільки за перші три з половиною роки тираж склав півмільйона екземплярів, що було неймовірно для Латинської Америки, а за її межами заговорили про нову епоху в історії роману й реалізму.

Особливості художнього світобачення Маркеса виявилися в оповіданні «Стариган із крилами», яке увійшло до збірки «Незвичайна й сумна історія про довірливу Ерендиру та їїжорстоку бабку». Органічне поєднання, навіть зрощення фантастичних елементів із побутовими деталями — одна з характерних ознак цього твору. Оповідання починається описом побутових подій. Але поступово з цих побутових деталей у читача виникає якийсь інший образ — чи то всесвітнього потопу, чи то початку буття, коли «небо і море були однаково попелястого кольору», а «вранці світло зробилося ще тьмянішим». Саме у цьому непевному освітленні й побачив Пелайо «у далекому кутку подвір'я» старого діда, що упав обличчям у грязюку і не міг підвес­тися, «бо йому заважали великі крила». Так Маркес творить власний, досить сумний, міф про пришестя на грішну землю янгола, про людей і земне життя. Викачаний у багні янгол стає у цьому міфі символом абсурдності людського буття. Люди забули або ніколи й не знали високих поривань, сенс їхнього існування — користь і задоволення найпростіших потреб. Тому-то янгол і заважає господарям дому, що нагадує про можливість якогось іншого, вищого сенсу існу­вання. Символічний зміст мають назва оповідання та його фінал: люди не хочуть вірити у високі істини, можливість милосердя, любові, не бажають піднестися над «багном» свого існування. І янгол перетворюється на «старигана з крилами», а спостерігаючи його злет, люди помічають тільки, що він витоптав усю городину і перетворився на «маленьку чорну цятку». Проте такий фінал не викликає відчуття приреченості людей. Янгол усе ж таки одужав і знайшов сили для нового польоту.

В оповіданні «Стариган із крилами» Г. Маркес символічно зобразив людство, яке втрачає духовність, вищий сенс існування. Ставлення людей до янгола перетворюється на символ абсурдності такого життя.