Вергілій. «Енеїда»: творча історія, проблематика, система образів, літературне відлуння (Котляревський). Вергілій і Гомер.

Публій Вергілій Марон народився 15 жовтня 70 року до н. є. в селі Андах, недалеко від міста Мантуї, що у Північній Італії, у родині дрібного землевласника і з дитинства знав, що таке важка праця селя­нина. Любов до рідної землі, повага до селянської праці пізніше допомогли йому написати твори, які, разом з "Енеїдою", обезсмертили його ім'я -"Буколіки"та "Георгіки". Вергілія цікавила також філософія. Але за­вдяки заступництву Октавіана Вергілієві повернули все, що забрали. Не можна сказати, що лише за це, але поет звеличив свого захисника у першій еклозі "Буколік". А через рік - у 44 р. до н. є. загинув Цезар, і почався черго­вий спалах громадянської війни. І знову відбулася конфіскація земель. І знову Вергілій залишився бідняком, і знову Октавіан його ви­ручив.

Творча історія „Енеїди”. Окрилений новою перемогою, Вергілій вирішив стати... римсь­ким Гомером. Він задумав грандіозне епічне національне полотно і геніально здійснив свій задум - світ побачив "Енеїду". Здавна існував переказ про те, що після падіння Трої хтось із її захисників уцілів і заснував нову могутню державу. Згодом ще грецькі історики та літератори визначили цю людину - це був один із другоряд­них героїв "Іліади" - Еней, який дуже сумнівним чином урятувався з Трої. Римлянам подобався цей сюжет: Троя загинула від греків, але врятувався Еней і заснував Рим (Нову Трою).

Але вершиною прагнень було довести походження сво­го роду від самого Енея, який був сином смертного Анхіза й самої Венери, тому в його жилах текла божественна кров. Звичайно, на ви­знання такої генеалогії претендувало багато аристократичних родів, серед них і рід Юліїв, до якого належав Гай Юлій Цезар, а відтак - і усиновлений ним Октавіан, для якого ця легенда була шансом втримати трон.

Робота над "Енеїдою" зайняла цілих десять років (з 29 по 19 р. до н.е.), аж до смерті поета. 21 вересня 19 р. до н.е. Вергілій помер.

Гомер і Вергілій. "Енеїді" властива більшість формальних особливостей героїчного епосу. „Енеїда” підкреслено зорієнтована на "Одіссею" й "Іліаду". Вергілій, як і Гомер "Одіссеї", докладно описує мандри героя по дорозі з Іліону до Італії. Як Одіссей на банкеті у базилевсафеаків Алкіноя докладно розпові­дає про свої пригоди, так само Еней на банкеті у Дідони описує заги­бель Трої й тривалі мандри. Як Одіссея не хоче відпускати закохана в нього німфа Каліпсо, так і Енея затримує правителька Карфагена. І Одіссей, і Еней відвідують царство мертвих і повертаються звідти живими, навіть бурі й шквали на морі під час плавання Одіссея й Енея схожі. Чимало відповідностей можна знайти, зіставляючи "Енеїду" з "Іліадою", І тим і там війна починається через жінок (Єлену й Лавінію). Як Гефест, на прохання Фетіди, зробив Ахіллові щита, так щита Енеєві зробив Вулкан на прохання Венери. В обох по­емах війни, сутички призводять до двобоїв ватажків, і в обох випад­ках перемагають головні герої поем, спочатку вагаючись: вбивати ворога чи по­милувати, але в обох поемах головні герої пригадують, що їхні су­противники вбили їхніх найкращих друзів і помстилися за загиблих, вбиваючи того ж Гектора та Ту­рна.

У творах як у Гомера, так і Вергілія велика питома вага "божественної волі", втручання не­божителів у справи смертних. Між "Іліадою" та "Енеїдою" існує одна суттєва різниця: друга явно політизована, в ній звеличується колишня римська доб­лесть, скромність, честь, давньоримський спосіб життя - основа могутності майбутньої світової держави. Головним героєм "Енеїди" є зовсім не Еней, а Римська Держава.

Відлуння. За жанром «Енеїда» І. Котляревського — це епічна, бурлескнотравестійна поема:

· поема - тому, що це віршований великого розміру твір, в якому змaльовуються значні події, яскраво розкриваються людські характери;

· епічна - бо в ній говориться про людей, їх вчинки, переживання, боротьбу в розповідній формі;

· травестійна - бо автор переодяг античних героїв Вергілієвої «Енеїди» в українське вбрання, переніс їх в історичні умови українського життя ХVІІІ ст. (побут козаків-запорожців, українського панства, чиновників та пpостих людей);

· бурлескна - бо події і люди змальовуються в жартівливому, знижувальному тоні.

Тема: засудження жорстокості панів, паразитизму і морального звиродніння, хабарництво і лицемірство чиновників. 3атхлості життя в Російській імперії Котляревський протиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запорожців.

4. Загальна характеристика французького героїчного епосу «Пісня про Роланда».

Вершиною французького національного епосу є поема «Пісня про Роланда». Поема збереглась у декількох записах; найкращий з них, так званий оксфордський рукопис, належить до 1170 р.

Сюжет поеми має історичну основу. В 778 р. Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря вторгся в Іспанію. Похід був невдалим. Карл захопив декілька міст, обложив Сарагосу, але змушений був повернутися на батьківщину. В Ронсевальському межигір'ї Піренеїв на вузькій гірській дорозі, серед густих лісів ар'єргард французів був розбитий місцевими басками, які зненацька напали на французький загін, роздратовані проходженням через їх села і поля чужого війська. Розправитися з басками не вдалося: під покровом ночі вони розсіялися в горах. Про цей драматичний для французів випадок коротко повідомляє історик Егінхард в «Життєписі Карла Великого» (IX ст.), зазначаючи, що в бою серед інших знатних осіб загинув «Хруотланд, маркграф Бретані». В народній творчості ці історичні факти та події переплелися з поетичною видумкою, отримали іншу інтерпретацію та забарвлення.

Умовно можна поділити на 3 частини:

1. Зрада Генелона:

· Нарада сарацинського короля Марсілія в Сарагосі

· Нарада Карла в Кордові

· Посольство Ганелона та його зрада

· Безвихідне становище ар'єгарду на чолі з Роландом

2. Смерть Роланда

3. Помста за Роланда

Історія багато в чім замінена на вигадку. З одного боку, гол.метою Карла стало не збагачення, а боротьба за «любу Францію» і христ.віру; загін Роланда розбивають не христ.-баски, а мусульмани-маври; префект Бретані граф Хруотланд стає племінником самого Карла – Роландом;невдалий похід франків зображ. як переможний. З другого – похід франк. Війська і розгром у Ронсельнванській ужелині відбул.насправді. вигадка у творі співіснує з істор. – квазіісторизм.

Тема – боротьба проти іноземців-іновірців за «любу Францію», христ.віру і за короля Карла. + Вірність васала Роланда своєму сюзеренові – Карлові (вірність батьківщині,патріотизм).

Ідея боротьби христ.світу проти мусульман була дуже популярною в часи ств. «Пісні про Роланда».Імперія Карла була найсильнішою христ.держ. у Зх.Європі.

У змісті поеми відбилися важливі сторони життя Західної Європи VIII-XI ст. Французькі королі довгий час вели боротьбу з арабо-мавританською експансією, яка загрожувала Європі. Ці війни сприяли формуванню патріотичної свідомості і разом з тим розцінювались як «богоугодна справа», викорінення «язичництва».

Ця народна патріотична ідея з найбільшою повнотою розкривається в образі Роланда. Відважний рицар, він усією душею відданий своєму сеньйору - королю і «милій Франції». Наказ Карла прикрити відхід армії Роланд сприймає не тільки як обов'язок, а й як почесне доручення в ім'я інтересів батьківщини. І він не шкодує сил, щоб виконати його гідно. Жага доблесного подвигу, віра в правоту франків і молоде завзяття не дозволяють йому просити допомоги в бою.

Вади Роланда - занадто гарячкуватий, впевнений у власних силах аж до самовпевненості.

Наявний образ друга Роланда - Олів'є (розважливий). Якби Роланд, як йому пропонував О., вчасно покликав на допомогу Карла, то, можливо, не загинув би.

Самовідданому патріотизмові Роланда та його друзів, для яких інтереси Франції дорожчі за життя, протиставлений знатний феодал Ганелон - втілення феодального егоїзму та анархії, його зрадництво не випадкове, це типовий приклад феодальної непокірності. Заради особистих інтересів Ганелон зраджує свого короля і батьківщину, що призвело до загибелі десятків тисяч співвітчизників. Це пагубне для країни свавілля феодалів суворо засуджується автором, який для свого часу, безумовно, був людиною передовою, розумів необхідність державної єдності.

Християнський світ у поемі очолює Карл Великий, образ якого поданий гіперболічно й ідеалізовано. Це типовий для народного епосу образ правителя - сивобородого, мудрого, справедливого, його епічна ласкавість поєднується з суворістю і невблаганністю до ворогів і зрадників. У поемі Карлу 200 років, хоч під час походу 778 р. йому було тільки 36 років і він не був ще імператором. Очевидно, старість у народній свідомості асоціювалася зі зрілою розсудливістю, мудрістю - рисами, необхідними для правителя народу. До того ж у народній пам'яті Карл Великий залишився як правитель, який не знав військових поразок та невдач.