Вчення про монади Г.Лейбніца

Г.Лейбніц (1646-1716 рр.) — німецький філософ-ідеаліст, математик, фізик, винахідник, історик, юрист, мовознавець. Головний філософський твір — «Монадологія».Ядро філософської системи Лейбніца складає вчення про «монади», безтілесні «прості субстанції», «істинні атоми природи», «речові елементи». «Монада» в перекладі з грецької означає «єдине» або «одиниця». Лейбніц заперечує вчення Спінози про єдину субстанцію, яке, на його думку, призводить до того, що із світу вилучаються рух, активність. Він стверджує, що субстанцій існує нескінченна кількість.Монади" не змінюють своєї внутрішньої структури під впливом інших монад. Кожна монада виступає як певний світ, відображаючи в собі весь світовий порядок, і має свою власну визначеність (є носієм певних якостей), якою вона відрізняється від інших. Монади, пише Лейбніц, «не мають вікон», тому вони не діють одна на одну; кожна з них подібна до самостійного, відокремленого Всесвіту. В цьому відношенні кожна із монад Лейбніца подібна до субстанції Спінози:Монади не мають ніяких просторових або будь-яких фізичних характеристик. Їх, таким чином, не можна пізнати чуттєво. Вони є суто ідеальними, духовними елементами буття. Ми можемо їх пізнати тільки за допомогою розуму. Чуттєві речі, тобто поєднання монад, відрізняються залежно від монад, з яких вони вкладаються.

21. Філософія Просвітництва.
Просвітництво (кінець XVII – в основному XVIII ст.) – філософія та політична ідеологія епохи загибелі феодалізму та ствердження буржуазного суспільства, сутність якої складається, за словами І.Канта, у широкому використанні людського розуму для реалізації ідеї соціального прогресу. Виникнувши в Англії (Френсіс Бекон, Гоббс, Джон Локк (1632-1704), Джон Толанд (1670-1722), Дейвід Юм (1711-1776)), просвітницька ідеологія розповсюджується у Німеччині (Готхольд Ефраїм Лессінг (1729-1781), Іоганн Готфрід Гердер (1744-1803), Іммануіл Кант (1724-1804)) і особливо у Франції (Монтеск’є Шарль Луі (1689-1755), Вольтер (1694-1778), Жан-Жак Руссо (1712-1778), Дені Дідро (1713-1784)). Дещо пізніше ідеологія Просвітництва розповсюджується і в США (Бенджамін Франклін (1706-1790), Томас Джефферсон (1743-1826)). Просвітники прагнули усунути недоліки існуючого суспільства, змінити його норови, політику, побут за допомогою розповсюдження ідей добра, волі, справедливості, знань. Для філософії просвітництва характерні орієнтація на розум, прогрес науки, як основу соціально-економічного розвитку суспільства, антиклерикалізму, боротьба з неуцтвом. Французькі просвітники, будучи самосвідомістю “третього стану” (купці, володарі мануфактур, буржуазія, яка багатіла і набирала силу), підготували ідеологічно Французьку революцію 1789 року.
Монтеск’є властиві: деізм, критика релігії та церкви, заперечення провіденціалізму, розвиток ідеї всезагальної закономірності у природі та суспільстві, обгрунтування концепції географічного детермінізму у соціології, відстоювання ідеї конституційної монархії та принципу розподілу влади.
Видатним представником епохи Просвітництва є Вольтер (справжнє ім’я Аруе Франсуа Марі), що виражає інтереси вищих прошарків третього стану. Вольтерові властиві: критика феодальної ідеології, яскраво виражений антиклерікалізм, а в теорії пізнання розділяв сенсуалізм Дж.Локка та критикував декартове вчення про душу та вроджені ідеї. Деізм (Бог є безособистісна першопричина світу, світ, будучи створеним, залишений розвиватися за своїми власними законами). Вольтер критикує релігію, вбачаючи її генезис у неуцтві та обмані, але він не атеіст, бо відмічав, що: “Якщо б Бога не було, то його треба було б видумати”. Він висуває ідею рівності людей перед законом, але не майнову. В основі “філософії історії” (термін Вольтера) полягає ідея прогресивного розвитку суспільства. Найважливішою для нього є ідея свободи людини, у т. ч. “свобода виказувати свої думки”.