М.Шелер про природу людини та її місце у всесвіті.

М.Шелер (1874-1928) – трагічний філософ переломної епохи європейської історії. Його передчасна смерть, що настала в результаті тривалого безсоння, сприймалася як велика моральна втрата, тому що змовк голос людини, що закликав суспільство до єднання і солідарності на основі вищих духовних цінностей.Людина, що належала до плеяди ранніх “соціологів пізнання”, М.Шелер був насправді одним з останніх представників духу німецької академічної філософії, що вважали свого обов’язку освітити з трансцендентально-метафізичних позицій питання не тільки пізнання, але і життя. Шелер і Хайдеггер належать до талановитих учнів Е.Гуссерля і відрізнялися творчим і критичним сприйняттям ідей учителя; вступивши в мовчазне інтелектуальне змагання один з одним, вони надовго визначили проблеми філософії XX сторіччя.Шелерівська концепція феноменології, відповідно до якої акт існування нічого не дає чистій ідеї, знаходить продовження в загальній теорії людини, відповідно до якої центром особистості виступає дух, неспроможний і вільний, відносно тілесних і вітальних афектів, зате здатних направляти волю людини на здійснення тих чи інших вчинків. Завдяки духу, людина піднімається до божественних цінностей, і, таким чином, стає людиною, облагороджує навколишню дійсність, прагне до краси тілесного вигляду і доброго серця.Шелерівська феноменологія є не просто своєрідної аскетикою розуму і духу, але і служить відкритою чистою, безпристрасної любові до буття і цінностей. Духовна любов – своєрідне емоційне апріорі, інтенціональне почуття, спрямоване на вищі цінності, безсумнівно зв’язано з відомим положенням “Бог – це любов” (Ев. від Іоан.). Вічно струмливий від бога потік любові і відповідна людська любов задають динаміку людської особистості. Завдяки любові, вона стає співучасницею буття і його центра – бога. Завдяки порядку любові, людина прилучається до бога і потім до інших людей, цінностям, речам. На відміну платонівської концепції еросу, шелерівська інтерпретація любові, а наполягає на її безпристрасному характері і розкриває її, як спокійне. I володіння повнотою буття. Динамічний аспект любові характеризується не потягом і ефектами, а прагненням до сутності і до цінності. Любов має творчу природу вона завжди і скрізь творча, а не репродуктивна, вона являє собою активну діяльність трансцендентування від нижчих цінностей до вищого. На відміну від Канта, етика якого заснована на боргові, Шелер будує свою етику на основі допущення пріоритету любові перед пізнанням.Феноменологічне трактування любові приводить до того, що вона втрачає свою тілесно-чуттєву оболонку і зв’язані з нею потяги, і прагнення до володіння об’єктом. В другому виданні “Сутність і форми симпатії” тілесно-почуттєві компоненти любові представлені як рівноправні з духовними. Шелер комбінує ніцшеанські біологічні типи розвитку з космічною містикою еросу Платона. Статева любов трактується як особистісна зустріч найвищої космічної концентрації, як вираження всесвітньої любові, інструментом якої виступають люблячі. Космічно-містичне трактування любові, як співучасть у творчості життя, не виключає, а, навпроти, припускає опору на християнське переживання любові, як духовного почуття таїнства, що виводить людину за рамки тваринного існу-вання.Людині, міркував М.Шелер, повинно бути зрозуміло як незалежний від біологічної природи дух, підпорядкований новому порядку і новій єдності, заснованому на любові. Людина може бути правильно зрозумілий лише в. світлі ідеї бога, як рух і перехід до божественного. Це визначає теоморфізм навчання про людину, що виразно проступає в заключній частині відомої роботи М.Шелера “Місце людини в космосі”.Шелер критикує зведення особистості до предмета субстанції і визначає її як центр виконання і переживання духовних актів Сутність особистості, – думав М.Шелер, – в тім, що вона існує і живе тільки в повноті інтенціальних актів. Не вона веде до мислячого Я. Формою здійснення особистості є дух, але її єдність має унікальний, індивідуальний характер. Як вільніший індивід від тиску біологічних, життєвих, соціально-економічних примусів, тим він унікальне. Особистість, що виконує вищі цінності, робить від із властивим їй індивідуальним смаком і тактом, наповняє їх власними щиросердечними переживаннями. Індивідуальність – це своєрідна внутрішня річ у собі, вона також незбагненна як зовнішня реальність, але разом з тим утворить необхідний обрій, виступає умовою можливості реалізації інтенціональних духовних актівОсобистість і тіло. Ця проблема зважується Шелером на основі відомого виречення, тіло є храм духу те, що ми маємо тіло, а не є ангелами, є фактична даність. Тіло джерело специфічної феноменології, фундуючих, специфічних переживання. Християнство – це серйозна робота над облагороджуванням, культивацією людського тіла. Його стихійно, у боротьбі за існування, за владу, багатство, що сформувалися органи потягів і інтересів повинні бути сформовані в органи духовних бажань, що породжують любов, святість, покаяння, віру й ін. почуття.У ранньому періоді своє про творчість Шелер віддав данину дуалізму, що базується на навчанні про гріховність, мир після його утвору придбав інший характер, ніж був у задумі творця. При цьому падіння Шелер вважає істиною метафізичного порядку, воно не історична подія, а постійна тенденція світового процесу. Наш занепалий і падаючий світ не потрібна постійна спокута, щоб підтримувати в ньому життя. Дух черпає сили не від життєвого пориву, а від бога. Пізній Шелер трактує тілесне і духовне, як потребуючого возз’єднання божественного. Самою собою людина повинна відпокутувати гріховність він нічого не значить без вищого, але і вище недосяжно без людини.