Щодо підготовки до семінарських занять

 

Семінар (з грецької - школа) передбачає розгляд джерел тієї чи іншої проблеми на основі опрацювання студентами джерел, відповідного матеріалу підручників та наукової літератури.

Основним орієнтиром у підготовці до заняття є план семінару. Після усвідомлення студентом поставленого перед ним завдання, він приступає до опрацювання матеріалів підручників і посібників, записів конспекту лекцій (з даної теми або дотичної до неї), а потім – документів, монографічної і мемуарної літератури тощо.

З метою усвідомлення суті певних термінів, явищ подій, процесів необхідно звертатись до довідників, словників, енциклопедій (довідник з історії України, політологічний словник, словник іншомовних слів тощо). Термінологічний словник може бути оформлений в окремому зошиті або в кінці зошита для семінарських занять.

Важливим етапом підготовки до семінарських занять є конспектування.

Рекомендовану працю (чи її окремі розділи) слід прочитати повністю, адже читання уривків не дає можливості засвоїти все багатство ідей твору.

Розпочинаючи конспектування матеріалів, слід записати прізвище автора твору, повну назву праці, вказати рік і місце написання чи видання, виділивши це як заголовок до конспекту праці (великими літерами чи кольором).

До конспекту слід записувати не лише окремі думки, а й дати, цифрові дані, на основі яких можна складати діаграми, схеми таблиці тощо.

При конспектуванні доцільно:

- поділити зошит на три частини, з яких 2/3 – для конспектування; 1/3 (що слугує полем) – для акцентування уваги на датах, можливих доповненнях при дискусійному обговоренні питань на занятті;

- з метою економії часу користуватись скороченням як загальноприйнятими, так і суто з історичним аспектом (наприклад, сільське господарство – с/г, суспільство – с-во, Київська Русь – К.Р., Запорізька Січ – З.С.). Скорочення мають бути зрозумілими при користуванні записами;

- виділяти найважливіші місця (наприклад, на полях -!,!!,!!! – акцент на ступені важливості питання;? - сумнів).

Завершальним етапом у підготовці студента до семінарського заняття є складання тексту виступу у формі доповіді, поширеного плану чим тез.

Виступ на занятті повинен бути розрахований на 8-10 хв. З одного питання, а доповнення – на 2-5 хв. Важливо при доповненні не повторювати сказане відповідачем. На семінарі під час виступу студент має право користуватися конспектом, однак не читати повністю відповідь на питання, а лише користуватися своїми записами при наведені цифрових даних або цитуючи джерело.

Важливо у виступі не лише глибоко і всебічно розкрити суть питання, а й при можливості пов’язати його із сучасністю, з місцевою проблематикою; обов’язково закінчити відповідь висновками й узагальненнями; доречно використовувати фрагменти з творів художньої літератури і мистецтва, зокрема репродукції робіт відомих діячів; усної народної творчості; мемуари тощо. Це підвищує інтерес до наукової проблеми у всіх студентів групи: як у доповідача, так і слухачів, які повинні вміти об’єктивно аналізувати виступи своїх колег-студентів.

Крім цього, до кожної теми семінарського заняття пропонуються теми рефератів з метою доповнення або поглиблення питань семінару.

Працювати над текстом реферату необхідно згідно з планом, обов’язково посилаючись на джерела. У вступній частині слід визначити актуальність теми, її практичне значення, ступінь висвітлення у спеціальній літературі. Якщо проблема виявилась дискусійною, бажано розкрити суть дискусії, висловити й обґрунтувати своє бачення проблеми. Доцільно, де це можливо, використати ілюстративний матеріал. При оцінюванні реферату враховуються рівень підбору джерельної бази, ступінь розкриття теми, науковість висновків, зв’язок із сучасністю.

Обов’язковим є правильне оформлення реферату, з дотриманням вимог, які висуваються до такого роду робіт (відповідні рекомендації студент може отримати на консультації з викладачем). Важливо уміти підготувати реферативну доповідь (на 3-5хв.), розкривши суть порушеної проблеми.

Однією з форм самостійної роботи студентів є реферативне конспектування наукової статті, яке полягає у максимальному точному тезовому відображенні в конспекті головної думки наукової статті з наступним захистом, уникаючи при цьому дослівного переписування чи копіювання.

Цікавою формою самостійної роботи студента є написання есеїв, що передбачають обов’язкове обґрунтування ставлення студентів до певної історичної події, особистості тощо. Есеї можуть виконуватися й аудиторно.

Раціонально організована робота студентів у процесі підготовки до семінарських занять сприятиме міцному, систематичному, свідомому засвоєнню матеріалу з вітчизняної історії.

 

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДО КУРСУ:

1. Аркас М. Історія України-Руси. – К., 1990.

2. Багалій Д. Історія Слобідської України. – К., 1991.

3. Бойко О. Д. Історія України. – К., 2002.

4. Борисенко В. Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ ст. – К., 1996.

5. Брайчевський М. Конспект історії України. – К., 1993.

6. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації. – К., 2000.

7. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1994.

8. Грушевський М. Історія України-Руси: У 11т., 12 кн. – К., 1991.

9. Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХ століття. – К., 1993.

10. Довідник з Історії України «А» – «Я». – К, 2001.

11. Дорошенко Д. Нарис історії України. – К., 1991.

12. Історичні постаті України. – Одеса, 1993.

13. Історія України: Навчально-методичний посібник для семінарських занять / Під ред. В. Литвина. – К., 2006.

14. Історія України / Під ред.. Ю. Зайцева. – Львів, 1998.

15. Історія України/ Під ред.. В. Смолія. – К., 1997.

16. Історія України: нове бачення: У 2 т. – К., 1995 – 1996.

17. Історія України в особах. ІХ – ХVІІІ ст.. – К., 1993.

18. Костомаров М. Історія України в життєписах найвизначніших її діячів. – Львів, 1918 (репринтне видання).

19. Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990.

20. Литвин В., Мордвінцев В., Слюсаренко А. Історія України. – К., 2002.

21. Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія української державності. – Львів, 1995.

22. Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. – К., 1993.

23. Новітня історія України (1900 – 2000) (підручник) /Упор. А. Слюсаренко, В. Гусєва. – К., 2002.

24. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. – К., 1992.

25. Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1998.

26. Реєнт О., Шевченко В. Історія України у схемах і таблицях: Навч. Посібник для ВНЗ та шкіл. – К., 2005.

27. Світлична В.В. Історія України. – К.: Каравела, 2006.

28. Субтельний О. Україна: ІСТОРІЯ. – к., 1993.

29. Терещенко Ю. І., Курило В.М. Історія України. – К., 1994.

30. Україна в ХХ ст.: Зб. Док. і мат. (1900 – 1939) / Упор. А. Слюсаренко, А. Буравченков. – К., 2000.

31. Україна: друга половина ХХ ст. Нариси історії. – К., 1997.

32. Черкащина Н. Історія України: від найдавніших часів до сьогодення: Навч. Посібник. – К., 2005.

33. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005.

 

ІІІ. ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ