Тема 7. Розвиток філософії в Україні

1. Охарактеризуйте основні етапи генези української філософської думки.

У другій половині XIX — на початку XX ст. спостерігається певний занепад у розвитку наукової філософії в Україні, що найбільш чітко виявляється у кінці XX ст. Цей занепад виявляється насамперед у певному розповсюдженні у широких колах суспільства ідей механістичного вульгарного матеріалізму, у появі таких філософських течій, як вульгарний позитивізм (що стверджував неможливість якогось власного філософського пізнання) та сцієнтизм — абсолютизація науки, реакція на суперечливі соціальні наслідки її розвитку і використання в суспільстві. Та й тоді багато хто з українських вчених вносив свою лепту в розвиток вітчизняної суспільної думки. Це і видатний економіст Михайло Туган-Барановський, і юрист Богдан Кістяківський, і історик В'ячеслав Липинський та інші.

Революційні події 1905 — 1907 років послабили національний гніт на Україні, що сприяло відродженню національного духовного життя. З 1908 року у Києві починає діяльність «Українське наукове товариство», яке очолює Михайло Грушевський. Уперше за всю історію Російської імперії на Україні починають виходити праці українською мовою з питань медицини, техніки та інших наук. З 1914 року розпочато видання збірника «Україна». Однак посилення реакції пояснюється розв'язанням Першої світової війни, вело до повного припинення діяльності україністів. Піднесення української національної культури зв'язане з коротким періодом існування незалежної України (1917 — 1918). Тоді відкрито 150 українських гімназій, в усіх вищих навчальних закладах засновано кафедри української мови, історії, права. Київський університет святого Володимира перетворюється у жовтні 1918 року на Державний Український університет, у Кам'янець-Подільську відкривається другий Державний Український університет.

Установлення Радянської влади в Україні привело до повної політизації філософії. Філософію проголосили суто «класовою» наукою, теоретичною і методологічною основою марксизму, насамперед «переосмислено» історичну філософську спадщину кінця XIX — початку XX ст. Проблеми розвитку української національної ідеї, національних інтересів, національної свідомості визнані ворожими новій ідеології. Філософія розділилась на «наукову» (марксистську) і «ненаукову» (буржуазну). Через призму марксизму аналізувалася вся історія філософії. Особлива увага приділялася аналізові творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.

Нова сторінка в історії української філософії відкривається з середини 40-х років. Значна увага надається підготовці філософських кадрів. У Київському державному університеті у 1944 р. відкривається філософський факультет і три кафедри — діалектичного та історичного матеріалізму, історії філософії, логіки. Це дало змогу підготувати нову когорту філософів.

 

2.У чому полягає значення поглядів Т.Г. Шевченка для формування самосвідомості українського народу?

Т.Г.Шевченко (1814-26.02.1861) – видатний укр. поет, художник,мислитель, революційний демократ, у творчості якого після Г.Сковородивперше з новою силою зазвучала філософія укр. духу. Ця філософіяглибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, грунтувалась нанаціональній ідеї укр. народу.Поетична творчість Шевченка відображає думи і сподівання укр. народу.Кріпацтво і самодержавство він вважав основною причиною соц. і екон.проблем в Російській імперії. Протягом всього свого життя він бувнепримиренним противником царизму, нац. і соц. гноблення, рішучевідстоював почуття нац. гідності, боровся за нац. свободу. Ідея свободи– центральна в його твторчості. Шевченко вважав Запорізьку Січуособленням вільного духу укр. народу.Філософія Шевченка виростає насамперед з конкретно-узагальненогоставлення до любові, надії і віри.Філ. подвиг Шевченка полягає в тому, що він зумів серед мертвої тиші,посіяти надію. Життя цієї надії починається з оспівування свободи.“Кобзар” – найволелюбніша книга усіх часів.Філ. погляди поета дуже складні, в центрі уваги насамперед людина, їїбагатий духовний світ, її свобода, щастя і доля.Філ. характер творчості Шевченка відображає її народність, завдяки чомувиявляє себе оригінальність шевченківського бачення світу,інтенсивність його світосприйняття.В філософії Т.Шевченка крізь людський біль проступає вселюдське:біблійна далеч історії мудро перегукується із сьогоденням, досвідминувшини – з сучасним життям і прагненням світу. Елементиматеріалізму переплітаються з ідеалізмом, звернення до бога – зкритикою людини.Мистецько-поетичне розуміння співвідношення стихійного і закономірногохарактерно для філософії Т. Шевченка. Його поезія зобов’язанафольклорній стихії, в якій синтезувались в єдине ціле безпосереднівраження життя і символіка нар. пісні, буйна уява нар. міфології інадбання світової культури, скарби знань.Т.Г.Шевченко відіграв величезну роль у розвитку укр. літ-ри і мистецтва,в поширенні революційно-демократичної ідеології в Україні. Нові,прийдешні покоління у філософії поета знаходять і знаходитимуть синтезнародного і вселюдського досвіду.

 

4.Назвіть основні характерні риси української філософської думки.

 

Провідною ідеєю українського менталітету, що практично репрезентує загальнолюдсь­кий ідеал, є ідея необмеженої свободи, ви­знання рівного права кожної людини в суспільстві. Ця настанова, як своєрідний принцип індивідуальності, сформувалась у глибинах са­мого способу життя предків. Праця на родючих землях сприяла ут­воренню малих соціальних спільностей українців, де самоцінним вва­жався індивід з його толерантним ставленням до іншого індивіду. Індивідуалізм, з урахуванням особливостей психіки українців, спри­яв розвитку творчого духу, здійсненню особистого вибору рішень за внутрішньо прийнятим ідеалом. Тип творчого індивідуалізму вияв­ляється у здатності й бажанні брати на себе відповідальність за вибір і результати діяльності і за життя суспільства. Творчий інди­відуалізм - це ініціативність, самостійність, наполегливість, уміння володіти і керувати собою. Творчий індивідуалізм українця - це особиста незалежність і шанування свободи кожної людини як чо­гось священного і недоторканого. Історичний взірець такого суб'єкта свободи - вільнолюбний козак і козаччина в Україні.

Ідея необмеженої свободи українців іноді ставала на шляху ство­рення власної держави: у XIII ст. вожді Болоховської землі, захища­ючи незалежність общинників від зазіхань Данила Галицького, при­єдналися до союзу з татарами. Влада татар не загрожувала існуванню їх общинного ладу. Волелюбність визначає всі інші риси світогляд­ної ментальності українців, у тому числі екзистенціальність. Для українця характерне прагнення до самопізнання, заглибленість у себе, прагнення до усамітнення, уявлення окремої людини мікрокосмосом, важливий внутрішній, духовний світ людини, як його справжній світ, зв'язаний з особистісними якостями. Відома й глибока емоційність українця, що йде від зацікавленого, сердечного ставлення до природи рідного краю, до землі - лагідної, доброї, щедрої, родючої, породжує світ буття, точніше - є й світ мого буття. Рідна природа, рідний край, рідна земля - не абстрактні поняття для українця, а Батьківщина, ненька - Україна, що переживається глибокими почуттями. В ній ра­дощі й печалі кожного, доля, існування, воля. Таке ставлення до землі рівнозначне ставленню героя стародавньогрецької міфології Антея до Богині Землі - своєї матері, яка дає. йому непереможну силу.

Антеїзм - важлива особливість ментальності українського філо­софського світогляду. Глибока емоційність, ніжне ставлення до рідної природи - відображені в історії матеріальної та духовної культури України. Жага необмеженої свободи, необмеженої волі, закоханість у природу рідного краю втілені у тисячолітні звичаї і традиції. Усна творчість донесла народні повір'я, вірування в живі істоти, що ото­чують людину (водяні, русалки, лісовики тощо). Їх поважають, при­носять жертви, щоб не шкодили, не затьмарювали віру в вічність людського життя. Такий характер світосприймання породжує ро­мантичний дух народу, тисячократне оспіваний у мелодійних українсь­ких піснях. Без пісень, танців, ігор не обходилась жодна подія. Ро­мантичний дух української нації втілений у філософії серця: кордоцентризм - ще одна грань української ментальності, що фор­мувалась у глибинах стародавньої культури, шліфувалась у Словах, Посланнях, Повчаннях, Молитвах. Особливості української менталь­ності так чи інакше властиві всій історії філософії України.