Фізичне виховання і реабілітація дітей з церебральним паралічем

 

За дослідом Єдинак Г. А.останнім часом в багатьох країнах світу, в тому числі і в нашій, здійснюються спроби використовувати фізичне виховання в якості лікувального та реабілітаційного засобу. Разом з тим, для його ефективного застосування необхідно провести комплекс­ний науковий аналіз засобів фізичного виховання, що використовуються з цією метою, впливу дозованих фізичних навантажень на фізичну і пси­хічну сферу неповносправних, методів і методик, що застосовуються для отримання об’єктивної інформації про результативність педагогічного впливу

У розвинутих країнах світу розробка проблем соціальної реабілі­тації та інтеграції інвалідів, їх взаємодія із здоровою частиною суспільства належить до пріоритетних напрямків наукових досліджень: При цьому, се­ред загальної чисельності неповносправних осіб, особливо велику частку становлять такі, що мають порушення опорно-рухового апарату, в тому числі з дитячим церебральним паралічем (ДЦП).

Проблема педагогічного управління фізичним станом дітей з ДЦП є однією з актуальних психолого-педагогічних, а також біологічних і соціа­льних проблем, від правильного вирішення якої значною мірою залежить. уся подальша життєдіяльність індивіда, що має обмежені можливості

Метою вирішення проблеми спеціалісти у реабілітаційній діяльності широко використовують засоби фізичного виховання: на думку 30% респондентів-фацівців, успіх фізкуль- турно-реабілітаційних заходів залежить, від точності діагнозу, результатів тестування і вибору на цій підставі найбільш раціональних методик реабі­літації. В останньому випадку, головними складовими повинні бути фі­зичні вправи на корекцію постави і засвоєння життєво-важливих рухів (35% респондентів), розвиток психомоторики (30%), ігри, спорт і рекреативна діяльність (21%), збільшення сили (14%). Нами було встановлено, що най­більша кількість дослідників надає перевагу рухливим і спортивним іграм деякі інші - гімнастичним вправам на м“ячі та з м“ячем або з обтяженнями загальнорозвиваючим вправам з предметами і без них, дихальним вправам використанню плавання ком­плексного цілеспрямованого розвитку ритмічності, рівноваги, гнучкості, силових здібностей з використанням тренажерів, швидкісних здібностей і витривалості за допомогою елементів спортивних ігор, останнім часом з“явилися пропозиції щодо використання райттерапії (їзда на конях верхи).

Серед методів організації занять фізичними вправами вирізня­ються, принаймні два головних - суворо регламентованої вправи та ігро­вий. При цьому зазначається, що рухливі ігри мають перевагу над суворо дозованими вправами, яка полягає в наявності ініціативи, фантазії, творчості, емоційному забарвленні, стимулюванні рухової активності, вони не потребують спеціальної підготовленості тих, хто займається, тощо. Разом з тим встановлено, що переважаюча більшість непов- носправних з наслідками ДЦП (71%), хоча і цікавляться ігровою і спор­тивною діяльністю, проте не мають змоги приймати участь у ній (68%) в зв“язку з низьким шансом бути її учасником (47%); при цьому, тільки 13% таких дітей мали фізичні і психічні обмеження.

Спільним у більшості методик педагогічного управління фізку- льтурно-реабілітаційною діяльністю залишається підхід до їх розробки. Так, за класифікацією А.Ф.Каптєліна усі методики можна поділити на три групи: філогенетичної спрямованості; такі, що враховують переваж­но онтогенетичні особливості розвитку організму; аналітичного харак­теру, які спрямовані на формування і тренування окремих рухів. При цьо­му, загальними і обов'язковими принципами змістової частини будь-якої методики є: регулярність, систематичність і безперервність застосуван­ня фізичних вправ; сувора індивідуалізація вправ; врахування стадій за­хворювання, його важкості, вік дитини і його психічний розвиток. Пропонується також комплексне використання засобів фізич­ного виховання і фізіотерапевтичних методів.

Інші спеціалісти пропонують відійти від стандартного розуміння сутності змагального методу і його результатів: у США, Канаді, Німеччині та деяких інших країнах широкого використання набули так звані „нові ігри” - зміна сутності змагальної діяльності у напрямку гуманізації шляхом орієнтації учасників на співпрацю, а не на конкуренцію, на боротьбу з собою, а не з суперником, недопущення будь-яких проявів агресивності або насильництва.

Наступним, не менш важливим питанням педагогічного управ* ління процесами реабілітації та адаптації неповносправних осіб, є система педагогічного контролю за результатами такої діяльності. Як свідчать до- слідження система тестування дітей з обмеженими можливостями повинна бути багатоцільовою і включати, принаймні три групи тестів: на керування основними рухами, на визначення психомоторних.і рухових функцій. При цьому останніми дослідженнями М.СЬіа доведено, що визначення здібності до тривалого виконання роботи найкраще характе­ризує проба на велоергометрі, оскільки вона є стандартизованою у час­тині методики проведення і відповідає усім вимогам теорії тестування.

Таким чином, аналіз результатів досліджень дозволяє констатува­ти факт невирішеності та неузгодженості питань, пов“язаних з усіма скла­довими педагогічного управління фізкультурно-реабілітаційним процесом дітей з обмеженими можливостями, відсутності цілісної концепції безпе­рервності такого процесу. Також, наявні дослідження практично не відо­бражають сучасних тенденцій розвитку галузі фізичної культури. Останні вже сьогодні спрямовані на удосконалення системи педагогічного управ­ління фізичним вихованням на підставі широкого застосування генетично обумовлених ознак індивіда.

3а необхідне у подальших дослідженнях вважаємо розробку кон­цептуальних положень безперервної фізкультурно-реабілітаційної роботи з контингентом дітей, що мають обмежені можливості внаслідок ДЦП. Такі положення повинні грунтуватись на сучасних тенденціях розвитку галузі фізична культура і передбачати розробку технологій педагогічного управ­ління цим процесом.[14]

 

1.5. Фізичне виховання дітей з церебральним паралічем (проблема опорно – рухового апарата)

 

У дослідженнях Азарського І. М. сказано що в одних випадках захворювань що призводять до порушення рухових функцій (дитячий церебральний параліч, хвороба Луі-Бара, остеохондроз, травми хребта і т.ін.) - лікувальна фізкультура є одним з основних елементів комплексного лікування профільних хворих, а в інших випадках захворювань лікувальна фізкультура сприяє підвищенню ефективності комплексного лікування таких профільних хворих (придбане слабоумство, олігофренія і т.ін.).

У класичній фундаментальній науковій літературі фізичні вправи поділяються на наступні види:

1. Гімнастичні вправи, що поділяються на загальзміцнюючі чи загальнорозвиваючі і дихальні вправи.

2. Фізичні вправи спортивно-прикладного типу.

3. Фізичні вправи у вигляді гри.

Однак однією з основних форм лікувальної фізкультури є заняття лікувальною гімнастикою за індивідуальною комплексною програмою для кожного профільного хворого.

При підборі методики лікувальної фізкультури для певного профільного хворого необхідно враховувати: етнологію, патогенез і клінічну картину захворювання; вік хворого; загальний стан і підготовленість кожного’ хворого до занять фізичними вправами; найголовніше - пробудити в профільного хворого впевненість і волю до активного і продуктивного життя, де він сам усвідомлює свою необхідність Для оточуючих його людей (його родини) і для суспільства, в якому він живе і забезпечує себе матеріальними цінностями

Систематизуючи комплекс вправ, необхідно виходити з індивідуальних особливостей профільного хворого; з задач, поставлених перед ним у ході проведеного реабілітаційного лікування; з кінцевого результату, отриманого в ході проведених загальних і спеціальних індивідуальних тренувань'з кожним профільним хворим з врахуванням клінічної патології кожного і т.ін.

Як і при будь-якому методі лікування, при проведенні лікувальної фізкультури, необхідно дозувати її вплив на хворий організм. Тому обов’язково враховується ступінь навантаження на той чи інший хворий організм, а також тривалість впливу фізичної вправи чи комплексу фізичних вправ на визначену групу м’язів чи систему організму (серцево-судинну, дихальну, нервову систему і т.ін.).

Ступінь навантаження комплексу фізичних вправ на профільного хворого залежить від наступних фак­торів:

- характеру фізичних вправ;

- тривалості (за часом) виконання комплексу фізичних вправ у ході проведених занять;

- кількості повторних виконань тієї чи іншої фізичної вправи у ході проведених занять лікувальною фізкуль­турою;

- загальним фізичним навантаженням на організм профільного хворого у ході виконання запланованого комплексу фізичних занять.

Заняття лікувальною гімнастикою, проведені з профільними хворими, складаються з трьох розділів, індиві­дуальних для кожного профільного хворого:

а) вступний розділ, де використовуються елементи гімнастичних вправ, що поступово готують організм профільного хворого до майбутніх фізичних навантажень;

б)головний розділ, де вирішуються задачі, спрямовані на відновлення порушених функцій органів і систем у профільного хворого; •

в) заключний розділ, де фізичні навантаження знижуються, а спеціальні статичні вправи не використову- • ються. '

Фізичні заняття за комплексною програмою повинні виконуватися систематично протягом усього курсу лі­кування (до повного статевого дозрівання профільної хворої дитини), а статичні навантаження повинні постійно зростати. У ході проведених занять з лікувальної фізкультури чи гімнастики, статичні навантаження повинні бути в головному розділі спортивно-фізкультурного комплексу. Однак, у процесі проведеного лікувально-фізкультурного комплексу, останній постійно поновлюється й вдосконалюється складними елементами статичних навантажень.

Фізіологічний вплив лікувально-фізичних вправ на організм профільної хворої дитини (профільної хворої людини) обумовлені складними нервово-рефлекторними і гуморальними змінами, що ведуть до позитивних функціональних проявів у внутрішніх органах за принципом психо-моторних впливів з боку центральної і веге­тативної нервової системи.

Послідовність і об’єднання в одне ціле використовуваної індивідуальної програми лікувально-педагогічного підходу до комплексного лікування і загальнорозвиваючої фізкультури проводяться в такий спосіб.

а) фізичні вправи з профільними хворими за запропонованою комплексною програмою в обов’язковому порядку проводяться тільки після точкового і загальнозміцнюючого масажу;

б) перші дні (а частіше всього тижні і місяці) проведеної лікувальної фізкультури складаються тільки з вправ “розгинального” типу, тобто йде зворотний процес подолання гіпертонусу “згинальних" м’язових комплекс в і розробка суглобних контрактур, що переважають у всіх випадках захворювань у таких профільних хворих;

в) початок проведення фізичних вправ (з врахуванням проведеного масажу) і їхня тривалість за часом і, е ід» повідно, за статичним навантаженням підбирається і проводиться індивідуально з кожною профільною хворою дитиною (профільною хворою людиною), від простого до складного;

г) після досягнення визначених показників за результатами виконання лікувально-фізичних вправ, ця комп­лексна програма ускладнюється, а фізичні навантаження на організм профільної хворої дитини (профільної хворої людини) збільшуються. Обов’язковим є постійний лікувально-динамічний лікарський контроль і контроль інших фахівців за даним контингентом профільних хворих;

д) у ході комплексного індивідуального запрограмованого лікувально-педагогічного підходу до лікувальної загальнозміцнюючої і загальнорозвиваючої фізкультури з хворими дитячим церебральним паралічем та іншими нервово-психічними захворюваннями (придбане слабоумство, педагогічна занедбаність, олігофренія і т.ін.), автори виявили в даних профільних хворих патологічний симптом, який був названий “Симптом “Психічного початку”, під час реабілітаційних дій у цих профільних хворих дітей Тому з цими дітьми необхідно з певною наполегливістю (впертістю та примусом) починати виконання тієї чи іншої фізичної вправи. Щойно профільна хвора дитина почала виконувати цю вправу, в подальшому вона правильно і самостійно виконуватиме її до чергової зупинки. Тобто, якщо на одну мить призупинити виконання фізичної вправи (або сам профільний хворий призупиниться), то дитина не продовжуватиме самостійно виконувати її доти, доки дитину не “запустити”

з) відповідною наполегливістю чи з примусом до виконання цієї вправи;

е) однак коли в профільної хворої дитини виконання фізичних вправ виходить добре, й у ході цих фізичних занять виробляється воля і відповідний інтерес (який необхідно заохочувати матеріально: призи, ошатний одяг особливо для дівчаток, спортивний інвентар і т.ін.) до свого фізичного розвитку і досконалості (добре стоїть на ногах, добре ходить, бігає, стрибає на скакалці і т.ін.), - з цього моменту необхідно розпочинати загальнозміц- нюючу і загальнорозвиваючу гімнастику. Під час вибору індивідуального комплексного програмного підходу до лікувальної фізкультури, необхідно мати на увазі особливості впливу цих фізичних вправ на ті чи інші системи хворого організму, чи на загальну функцію всього організму певного профільного хворого.

Тому завдання лікаря чи педагога (які обов’язково володіють спортивними знаннями, тобто це колишні спорт­смени або люди, які в даний момент займаються тим чи іншим видом спорту) полягає в тому, щоб підібрати та:су форму занять і такі методики фізичної підготовки профільних хворих дітей, які могли б викликати позитивні реакції певних систем і функцій організму, які, в свою чергу, не викликаються іншими факторами впливу на організм, а патогенетично є необхідними для виникнення відповідних реакцій організму спрямованих на саногенез.

Розглядається один з варіантів запропонованого авторами монографії індивідуального комплексного про­грамного лікувально-педагогічного підходу до лікувальної, загальнозміцнюючої і загальнорозвиваючої фізич­ної і'спортивної підготовки профільних хворих дитячим церебральним паралічем, остеохондрозом, придбаним слабоумством і педагогічною занедбаністю. Але тривалість фізичної і спортивної підготовки з вищевказаними профільними хворими у початковий період занять повинна складати одну годину з врахуванням проведеного масажу.[2]