Б. Річчю Посполитою та Московським царством.

В. Османською імперією та Московським ханством.

Г. Річчю Посполитою, Османською імперією та Московським ханством.

ЧОМУ? Андрусівське сепаратне перемир’я 1667 (Андрусівський сепаратний договір, Андрусівський мир) — угода між Московським царством і Річчю Посполитою про припинення війни, підписана 30 січня 1667 року в селіАндрусове під Смоленськом терміном на 13,5 років. Угода стала завершенням московсько-польської війни 1654—1667 років.До миру з московитами поляків змусив рокош (заколот) Єжи Себастьяна Любомирського, що охопив значну територію Речі Посполитої. Андрусівський сепаратний договір визначив місце Московії, Речі Посполитої та України в системі міжнародних відносин 60—80-х рр. 17 ст.

За умовами сепаратного договору:

· припинялась польсько-московська війна 1654—1667 років;

· встановлювалося перемир’я на 13,5 років;

· під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ;

· в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком іДвінськом;

· Київ з околицями на два роки передавався Московському царству, проте в умові був ряд застережень, які давали можливість залишити Київ за Московією назавжди;

· Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав;

· царський уряд зобов’язувався виплатити Речі Посполитій як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (близько 200 тисяч рублів).

· Річ Посполита і Московія зобов’язувались у випадку татарських набігів на Україну разом виступити проти кримського хана та Османської імперії, що викликало з її боку ворожу реакцію, підсилену підтримкою Франції,Англії, Голландії та Австрії.

Умови сепаратного перемир’я викликали велике незадоволення серед українського суспільства. Андрусівський сепаратний договір, порушивши умови Переяславської Ради (1654) та інших договорів з гетьманами Богданом Хмельницьким, Юрієм Хмельницьким та Іваном Брюховецьким, закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини — Правобережну Україну і Лівобережну Україну, остаточно затверджений так званим Вічним миром в 1686 році. Проти Андрусівського сепаратного миру рішуче виступали гетьманські уряди Петра Дорошенка, І. Брюховецького, П. Суховієнка, а згодом і Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували. Порозуміння Московії й Речі Посполитої за рахунок поділу території козацької держави спричинило зростання політичного впливу в українському суспільстві козацької старшини, яка спиралася на підтримку Османської імперії та Кримського ханства. Після 1667-го поглибився внутрішньополітичний розкол в тодішній Україні.

Московські пункти

Внаслідок зайнятої гетьманськими урядами позиції більшість із статей Андрусівського сепаратного миру не було виконано, а московсько-польські переговори щодо сфер впливу на Українську козацьку державу відразу продовжилися укладанням додаткових до Андрусівського сепаратного договору постанов — так званих Московських пунктів.Згідно з першими Московським пунктами від 14 (04) грудня 1667, Московія надавала Речі Посполитій військову допомогу для боротьби з П. Дорошенком.За другими Московськими пунктами від 9 квітня (30 березня) 1672 передбачалося, зокрема, відкладення спірного питання про передачу Києва Речі Посполитій до 1674.Треті Московські пункти від 13 (03) серпня 1678 передбачали продовжити Андрусівський сепаратний мир ще на 13 років, починаючи з 1 червня 1680. Статті Андрусівськиого сепаратного договору підтверджувалися і під час спеціальних зустрічей («з’їздів») московських і польських дипломатів у Андрусові 17(07) березня 1670, 10 січня 1675 (31 грудня 1674).Андрусівський сепаратний мир був спрямований також проти військової могутності Османської імперії, відображав вимушений компроміс сторін і засвідчував наявність геополітичної рівноваги у Східній Європі. Уряд Османської імперії негативно відреагував на укладений договір і розпочав підготовку до боротьби з обома державами. Водночас Андрусівський сепаратний мир започаткував процес поступової втрати Українською козацькою державою статусу суб’єкта міжнародно-правових відносин. Проте договір 1667 не означав зникнення з карти Європи Української козацької держави, яка, незважаючи на існування двох політичних центрів (Правобережжя та Лівобережжя), продовжувала існувати як єдиний державний організм.

Питання №17. Гетьман І. Мазепа планував звільнити Гетьманщину від панування Московського царства за підтримки:

А. Королівства Швеції.

Б. Великого князівства Литовського.

В. Речі Посполитої. Г. Угорського королівства.

ЧОМУ? Зате наміри шведів змальовувались ясними барвами. Король, як пояснював Мазепа, хоче визволити український народ від московського гноблення, відновити і навіть примножити українські права та вольності. Те саме заявляв у своїх маніфестах Карл XII (хоча б від 26 листопада й 16 грудня 1708р.).На початку квітня було підписано договір між Карлом XII, Мазепою і Запорозькою Січчю. За Нордбергом, інформація якого не викликає сумнівів, ішлося, власне, про два акти. В першому зазначалося, що гетьман і Запорожжя на чолі з Костем Гордієнком зобов'язуються надавати допомогу одні одним і тісно взаємодіяти. Запорожці заприсягнулися в цьому у головній церкві Великих Будищ, а хворий Мазепа — у себе на квартирі. Другий письмовий акт був, власне, договором між Карлом XII, Мазепою і запорожцями. Вони, як свідчить Нордберг, сформулювали 4 статті цієї угоди, Мазепа передав її Карлу XII, і той затвердив.Перехід Запорозької Січі на бік Мазепи й шведів відкривав перед союзниками нові перспективи. Шлях на Південь і Південно-Східні землі був вільним, що давало змогу налагодити стосунки з Туреччиною і Кримом, а також, за словами шведського державного секретаря Олафа Гермеліна, завозити вино та прянощі. І, головне, відновлювалося перерване сполучення зі Станіславом і Крассау, щоправда, кружним шляхом — через Молдавське та Валаське князівства.

Питання №18. Визначте правильний перелік міст, які в різні часи мали статус столиці Гетьманщини:

А. Чигирин, Корсунь, Полтава.

Б. Чигирин, Київ, Біла Церква.