Видова антигенна специфічність

По здатності специфічно взаємодіяти з AT виділяють кілька типів антигенів (Аг): видові, групові, гетерогенні, аллоантігени.

Видові антигени (Аг) Представлені антигенними детермінантами, присутніми у особин одного виду. Окремі штами мікроорганізмів можуть містити внутрішньовидові Аг, за якими їх поділяють на серологічні варіанти (серовар).

Групові антигени (Аг) Представлені антигенними детермінантами, які зумовлюють внутрішньовидові відмінності у особин одного виду, що дозволяє розділяти їх на групи.

Гетерогенні (перехресно реагують) антигени (Аг) Представлені антигенними детермінантами, спільними для організмів різних таксономічних груп. Характерний представник - полісахаридних антиген Форссмана, Присутній в еритроцитах кішок, собак, овець і нирці морських свинок. У людини типовими перехресними Аг є Rh-система еритроцитів: Rh-Ar людини перехресно агглютинируют AT до еритроцитів мавп Macacus rhesus. Відомі загальні Аг еритроцитів людини і палички чуми, вірусів віспи та грипу.

Перехресно реагують антигени (Аг) Можуть блокувати здатність Аг-розпізнають клітин ідентифікувати чужорідні структури. Наприклад, подібність Аг еритроцитів групи 0 і чумний палички ускладнює розпізнавання останніх імунною системою; багато в чому це обумовлює високу смертність від чуми.

Аллоантігени (Ізоантигени) - Аг конкретного індивідуума, що володіють иммуногенностью по відношенню до інших представників цього виду, але не до організму-донору трансплантата. Яскравий приклад ізоантігенам - Групові Аг крові, присутні на мембранах еритроцитів та інших клітин. Оскільки людина володіє природними AT до групових Аг крові, останні набувають властивості сильних трансплантаційних Аг. Тому перед трансплантацією і гемотрансфузією необхідно визначити групи крові донора і реципієнта.

\ У мікроорганізмів є власні ізоантигени, Також відомі як тіпоспеціфічние Аг. Наприклад, за складом полісахаридних Аг пневмококи підрозділяють на типи I, II, III і т.д., а збудників ботулізму - на типи А, В, С, D і т.д.

По здатності специфічно взаємодіяти з AT виділяють кілька типів антигенів (Аг): видові, групові, гетерогенні, аллоантигени.

Кожен вид організму має в органах і тканинах свої характерні антигени. Ці антигени носять назву видових.

Видові антигени (Аг) Представлені антигенними детермінантами, присутніми у особин одного виду. Окремі штами мікроорганізмів можуть містити внутрішньовидові Аг, за якими їх поділяють на серологічні варіанти (серовар).

 

Субпопуляції Т-клітин

Т-лімфоцити складаються з декількох основних субпопуляцій - хелперів, кілерів, супресорів.

Т-хелпери (від англ. To help - допомагати) - регуляторні клітини, які надають допомогу В-клітинам у розвитку імунної відповіді. - Т-лімфоцити, головною функцією яких є посилення адаптивного імунної відповіді. Активують Т-кілери, B-лімфоцити, моноцити, NK-клітини, презентіруя їм фрагменти чужорідного антигену при прямому контакті, а також гуморально, виділяючи цитокіни. Основною фенотипічною ознакою Т-хелперів служить наявність на поверхні клітини молекули CD4. Т-хелпери розпізнають антигени при взаємодії їх Т-клітинного рецептора з антигеном, пов'язаним з молекулами головного комплексу гістосумісності 2 класу (MHC-II).

Виділяють кілька підтипів Т-хелперів:

Т-хелпери 0 (Th0) - недиференційовані Т-хелпери;

Т-хелпери 1 (Th1) - переважно сприяють розвитку клітинної імунної відповіді, активуючи Т-кілери; основний виділяється цитокін - інтерферон-гамма;

Т-хелпери 2 (Th2) - активують В-лімфоцити, сприяючи розвитку гуморального імунної відповіді; продукують інтерлейкіни 4, 5 і 13;

Т-хелпери 3 (Т-reg, Т-регулятори, Т-супресори) - експресують на поверхні молекули CD25 і Foxp3, секретують інтерлейкін-10 і трансформуючий фактор росту-beta (TGF-beta) і супрессірующего імунну відповідь:

Т-хелпери 17 (Th17) - підтип Т-хелперів, який у великих кількостях продукує протизапальний цитокін - IL-17. Показано роль Th17-клітин у розвитку аутоімунної патології.

Різновид Т-хелперів - Т-індуктори - надають допомогу в активації і взаємодії Т-ефекторів (кілерів) і Т-супресорів. Т-супресори (від англ. To supress - придушувати) регуляторні клітини, які на певній стадії пригнічують імунну відповідь. Т-кілери (від англ. To kill - вбивати) - ефекторна клітина, здатна до цитотоксичної дії, бере участь у протипухлинному, противірусному, трансплантаційному імунітеті, реакції підвищеної чутливості сповільненого типу.

Т-кілери Синонім: цитотоксичні Т-лімфоцити. Кілерну функцію (тобто цитотоксичну, функцію руйнування клітин) виконують CD8 + Т-лімфоцити, у рідкісних випадках CD4 + Т-лімфоцити. Руйнувати клітини можуть тільки зрілі Т-кілери. Формування зрілих Т-кілерів з попередників, прекурсорів цитотоксичних лімфоцитів, CTL precursors, CTL-Ps вимагає як мінімум три послідовних сигнали:

антиген-специфічний сигнал, що передається з ТКР при зв'язуванні з комплексом пептид-ГКГ-Iко-стимуляції сигнал, що передається з CD28 при взаємодії з молекулою В7 на АПКсигнал, викликаний взаємодією ІЛ-2 з високоафінними рецептором до ІЛ-2, і приводить до проліферації і диференціювання активованого антигеном наївного Т-кілера в зрілий.

Існують також Т-​​лімфоцити імунологічної пам'яті, що зберігають інформацію про антигени, з яким вже зустрічалася імунна система, і запускають імунну відповідь при повторному попаданні ідентичного антигену. Крім того, є диференціюючі Т-лімфоцити, що сприяють розвитку стовбурових клітин в лімфоїдном напрямку.