Сучасні тенденції розвитку світової економіки та міжнародних фінансів.1

ПИТАННЯ

1. Сучасні тенденції розвитку світової економіки та міжнародних фінансів.

2. Глобалізація світового фінансового середовища.

3. Склад і структура міжнародних фінансів.

5. Національна та світова валютні системи.

6. Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту.

7. Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи.

8. Європейська валютна система

9. Валютні блоки. Валютні зони.

10. Формування світових фінансових центрів.

11. Становлення м\н фінансового ринку. Суб’єкти м\н фінансового ринку.

12 Валютний ринок як економічна категорія. Суб’єкти валютного ринку.

13. Міжнародний валютний спот-ринок, його учасники.

14.Міжнародний ринок валютних деривативів.

15. Ринок євровалют, його суб’єкти.

16. Форми кредитування зовнішньої торгівлі.

17. Фірмовий кредит як інструмент міжнародних розрахунків.

18.Банківські гарантії як інструмент забезпечення міжнародних платежів

19 Міжнародний факторинг.

20. Міжнародний форфейтинг.

21. Міжнародний лізинг

22.Міжнародний ринок акцій.

23. Ринок депозитарних розписок.

24. Основні показники діяльності ринку цінних паперів.

25. Міжнародний ринки облігацій.

26. Ринок єврооблігацій.

27. Ринки глобальних облігацій.

28.Внутрішньофірмові фінансові трансакції.

29. Фінансові ризики на міжнародних ринках.

30. Монополізація банківського бізнесу. Форми банківських монополій.

31. Поняття та особливості міжнародних розрахунків

32. Валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних договорів

33. Основні форми міжнародних розрахунків.

34. Міжбанківські електронні системи платежів.

35. Роль і значення системи СВІФТ

36. Сутність та особливості міжнародного інкасо.

37. Акредитив: види та конструкції

38. Способи платежів у міжнародних розрахунках

39. Засоби платежів, що використовуються у міжнародних розрахунках

40. Еволюція кредитної діяльності МВФ. Кредитні ресурси на сучасному етапі

41. Структура групи Всесвітнього банку

42. Банк міжнародних розрахунків: організаційна структура, завдання, функції та операції БМР

43. Європейський банк реконструкції й розвитку: інструменти фінансування та операції

44. Регіональні фінансово-кредитні установи.

45. Економічний зміст платіжного балансу. Структура платіжного балансу.

46. Зовнішня заборгованість. Криза заборгованості.

47. Стан та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями.

48. Фінансування України у рамках кредитних угод з МВФ та Світовим Банком.

 

Валютний ринок як економічна категорія. Суб’єкти валютного ринку.12

Розвиток міжнародних економічних зв’язків

§Створення світової валютної системи, що покладає на країни – учасниці визначені обов’язки у відношенні їх національних валютних систем

§Широке поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків

§Посилення концентрації і централізації банківського капіталу, розвиток кореспондентських відносин між банками різних країн, поширення практики ведення поточних кореспондентських рахунків в іноземній валюті

§ Вдосконалення засобів зв’язку – телеграфу, телефону, телексу, що спростили контакти між валютними ринками та знизили ступінь валютного і кредитного ризиків

§ Розвиток інформаційних технологій, швидкісна передача повідомлень про курси валют, банки, стан їх кореспондентських рахунків, тенденції в економіці та політиці.

Основні особливості сучасних валютних ринків

§ Інтернаціоналізація валютних ринків

§ Операції здійснюються безперервно

§ Техніка валютних операцій уніфікована, розрахунки здійснюються по кореспондентських рахунках банків.

§ Широкий розвиток валютних операцій з метою страхування валютних та кредитних ризиків.

§ Спекулятивні та арбітражні операції набагато переважають валютні операції.

§ Нестабільність валют

Функції валютних ринків

§ Обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталу

§ Формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції

§ Надання механізмів для захисту від валютних ризиків, руху спекулятивних капіталів і інструментів для цілей грошово–кредитної політики центрального банку

Основний товар валютного ринку – люба фінансова вимога, визначена у іноземній валюті

Основні учасники валютного ринку: банки – ділери, інші банки, експортери,

Міжнарод.факторинг.

М/н факторинг-коміс.-посер. операція,пов’язана з переуступкою експортером факторингової організації неоплачених імпортером платіжних вимог за відвантажені товари чи надані послуги і право отримання за ними платежу. Включ.:-кредит-ня експортера у вигляді попередньої оплати боргових вимог;-інкасування дебітор.заборг-ті експортера;-страх-ня від можливих ризиків.джерелами формув. ресурсів для факторингу є:власні кошти банку,залучені,позичкові. Купуючи вимоги, факт компанії керують рах-ки зі зміною забезпеч негайну оплату лише 85%від номін вартості рах-ків експортера. Залишок за відрахуванням комісії виплачуєтюся тоді,коли імпортер розрах з фактор компанією. Переваги для експортера:уникнення кредитних ризиків;звільнення від ризику неплатежу;завчасна реаліз платежу боргов зобов’язань;економія на бухг і амін витратах. Факторингові операції не здійсн: -на вимогу бюджет організацій;-за борговим зобов’яз приватних осіб;-якщо оплата роботи здійсн поетапно або авансом у разі компенсаційних або бартерних угод.

Факторингова операція – комісійно–посередницька операція по передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта). Суб”єкти факторингових операцій: Банк, факторингова кампанія;спеціалізовані установи, які скупають рахунки-фактури у своїх клієнтів. Клієнти – кредитори; постачальники товару, виконавці робіт, промислові та торгові фірми, що заключили угоди з банком чи факторинговою кампанією. Позичальники: покупці товарів та послуг. Механізм здійснення факторингової операції:1 ЕТАП – Підготовчий; 2 ЕТАП - Оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом; 3 ЕТАП – Відсилка усіх рахунків – фактур, виставлених на покупця; 4 ЕТАП - Аналітичний; 5 ЕТАП – Оплата рахунків; 6 ЕТАП – Оплата вимог. Види факторингу: Прямий факторинг –в операції бере участь лише один фактор, фактор по експорту в країні експортера, з яким експортер уклав факторингову угоду. Опосередкований факторинг - в операції бере участь два фактори: фактор по експорту в країні експортера та фактор по імпорту в країні імпортера. Відкритий факторинг – операція, в якій покупець повідомляється про факторингову угоду. Закритий факторинг – операція, в якій факторингова угода є конфіденційною і зарубіжний покупець не повідомляється про неї. Конвенційний факторинг – універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та інше. Конфіденційний факторинг – обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передача права на отримання грошей та інші. В Україні з’явил 90-91рр, лише 1% всіх операцій банків-це операції факторингу.

Міжнар. Форфейтинг.

посередн операція,купівля зобов’язань, векселів,погашення яких припадає на майб період,і які виникають в процесі постачання товарів і послуг здебільшого експертних операцій, без обернення на будь-якого попереднього боржника.Інструментами виступають-векселі.Купівля торгових зобов”язавнь назначається на певну дату, але без права обороту (регресу) до попереднього власника. Форфейтер надає фінансове забезпечення для покупців, що знаходяться за кордоном і негайно розраховується з експортером без права обороту. Імпортер повинен надати простий вексель з гарантією банку. Експортер продає його форфейтинговому банку зі знижкою, частіше всього основаній на превалюючій на даний момент процентній ставці. Форфейтер приймає на себе усі політичні та комерційні ризики. Форфейтингова операція – купівля експортних вимог форфейтиром (банком або спеціалізованою фінансовою кампанією) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста) у випадку несплати. Форфейтинг застосовується у фінансових операціях – з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцю. Етапи проведення форфейтингових операцій: І – підготовка операції:Експортер визначає:вимоги форфейтера до гарантії можливий розмір дисконту до завершення операції з імпортером. Форфейтер розглядає заявку експортера; збирає інформацію про можливу операцію; проводить кредитний аналіз; визначає тверду ціну; ІІ– документальне оформлення операції. Досягнення попередньої домовленості сторін про укладення форфейтингової угоди. ІІІ – підписання угоди Експортер: готує серію переводних векселів або підписує угоду про прийняття простих векселів від покупця; отримує гарантію або аваль на свої векселі. Форфейтування з погляду ризикованості кредиту міс­тить для експортера і переваги, і недоліки. Переваги форфейтування для експортера: — спрощення балансового співвідношення можливих зобов'язань;— поліпшення стану ліквідності;— зменшення можливості втрат, пов'язаних лише з частковим державним або приватним страхуванням, — відсутність ризиків, пов'язаних із коливанням від­соткових ставок;— відсутність ризиків, пов'язаних із курсовими коливаннями валют і зміною фінансового стану боржника;— відсутність ризиків і витрат, пов'язаних із діяльніс­тю кредитних органів і стягненням грошей за векселями та іншими платіжними документами.

Недоліки для експортера зводяться до можливих відносно високих витрат з передання ризиків форфейтеру. Але, користуючись форфейтуванням, фірма-експортер виходить із стратегічних міркувань, на підставі яких форфейтування може виявитись дуже вигідним для неї.

Аналізуючи головні умови угоди форфейтування, для погашення ступеня можливих ризиків основну увагу варто приділити: механізму погашення; валюті; дисконтуван­ню; видам документів, що форфейтуються; видам банків­ської гарантії.

Додаткові ризики: ризики дефолту-неможливість виконувати суб’єктів свої зобовяз-ня в іноз валюті; ризик мораторію за платежі за кордон, ризик неконвертованості валют, ризики не платежів, які повяз з держ валютою регул країни походження імпортера.

 

Міжнародний лізинг. 23.

Лізинг-Європ.Федерація нац асоціацій лізинг.крмпанії дає таке визначення-договір про оренду заводу, промис товарів, обладнання,нерухомості для викор їх у виробн сфері орендатором в той час як товари купуються орендавцем і він зберів за собою право власності. Оперативний лізинг -це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на срок, менший сроку, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення сроку договору оперативного лізингу може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.Різновид:Рейтинг-короткострокова оренда(до 1р), Хайринг-середньострокова(1-3р); Фінансовий лізинг - передбач виплату протягом строку угоди повної вартості майна.Різновиди:-лізинг з обслуг.-ня-в договорі передбач обслугов послуг, поєднує лізинг.угоду передбач надання послуг,які повяз з техніко-обслуг зданого в найм об’єкту;-лізинг в «пакеті»-фінансув невеликих під-ств,лікарень,магазинів. Прямий лізинг, т.б. двосторонній, при якому власник майна самостійно здає об’єкт в лізинг. Різновид: зворотній лізинг - полягає в тому, що власник майна спочатку продає його майбутньому лізингодавцю, а потім сам орендує цей об’єкт у покупця, тобто одна і та ж особа (початковий власник) виступає і в якості постачальника, і в якості лізингоодержувача.В залеж від типу майна: лізинг нерухомості лізингодавець будує або купує нерухомість за дорученням орендаря і передає йому для користування у виробничих та комерційних цілях з правом викупу або без нього, по закінченні строку договору. Лізинг рухомого майна поділяється на лізинг виробничого і будівельного обладнання, комп’ютерів, транспортних засобів, верстатів і т.д. За об”ємом обслуг-ня: Чистий лізинг - угоду, при якій за всіх інших умов технічне обслуговування устаткування, переданого у користування, лягає на лізингоодержувача. «Мокрий» лізинг звільняє лізингоодержувача від цього зобов’язання, оскільки лізингова фірма пропонує йому цілий набір послуг із експлуатації вказаного майна. З частковим набором послуг-бере лише часткове зобовяз обслугов.В заліж від сектора ринку:Внутрішній – всі суб’єкти знаход в одній країні; Експортна лізингова операція - міжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми і надає внайми іноземному лізингоодержувачу. Імпортна лізингова операція - лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми і надає його вітчизняному лізингоодержувачу. Транзитний (непрямий) міжнародний лізинг – лізингова операція, в якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, котрий знаходиться в третій країні. За відношенням до податкових пільг: Фіктивний лізинг має спекулятивний характер і розрахований на одержання прибутку за рахунок діючих в країні податкових та інших пільг. Ця угода здійснюється для прикриття операцій купівлі-продажу в розстрочку, яку б хотіли здійснити сторони насправді. Дійсний лізинг - в правовому відношенні повинен відповідати діючому законодавству і економічному змісту лізингу.

Міжнар ринок акцій. 24.

Акція -це цінний папір без встановленого строку обігу, який свідчить про внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства, дає право на участь в управлінні ним, одержанні частини прибутку у формі дивідендів, а також на участь у розподілі майна у випадку ліквідації акціонерного товариства. Емісія акцій здійснюється в таких випадках:• під час акціонування, тобто заснування акціонерного товари­ства, з метою формування акціонерного капіталу;• коли вже існуюча компанія перетворюється на акціонерне то­вариство;• при додатковій мобілізації капіталу для збільшення наявно­го статутного капіталу.Існує декілька класифікацій акцій:• за способом їх передачі від одного акціонера іншому (іменні та на пред'явника);• відповідно до права участі в управлінні корпорацією (звичайні й привілейовані); Іменними є акції, власники яких повинні бути зареєстровані в реєстрі корпорації, де фіксуються відомості про кожну іменну акцію, у тому числі дані про власника, час придбання акції, кількість акцій у кожного з акціонерів. Акції на пред'явника не реєструються корпорацією, фіксується тільки їх загальна кількість.Самі акціонери надають перевагу акціям на пред'явника, які вільно продаються і купуються на вторинному ринку. Звичайними є акції, власник яких має право голосу на загальних зборах акціонерів і право на одержання дивіденду¹. Кожна акція надає її власнику один голос на загальних зборах акціонерів. Розмір доходу за звичайними акціями коливається залежно від прибутку товариства. Привілейовані акції є іменними і дають власникові право на:

• першочергове отримання доходу, що відраховується від чис­того прибутку товариства у вигляді фіксованого процента (дивіден­ду) до номінальної вартості акцій;• компенсацію доходу, недоотриманого власником акцій у зв'яз­ку зі скороченням прибутку товариства у відповідному році, за ра­хунок резервного фонду;• пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації.Існує декілька підвидів привілейованих акцій:• ті, що беруть і не беруть участі у розподілі надприбутків;• кумулятивні й некумулятивні (залежно від можливості одер­жання в майбутньому оголошених, але невиплачених дивідендів);

• конвертовані й неконвертовані. Акції оплачуються у національній чи іноземній валюті або шля­хом передачі майна.Грошова сума, вказана на акції, називається номінальною варті­стю акції, а ціна, за якою акція реалізується на ринку, має назву курс акції. Капіталізація ринку — це показник, що відображає ринкову вартість усіх компаній, які беруть участь в опе­раціях на фондовому ринку. Ринкова вартість компанії визначаєть­ся як добуток курсової вартості її акції на кількість акцій, що перебувають в обігу.Найвищий показник капіталізації має ринок акцій США, друге місце припадає на ринок Японії, а три найбільших ринки світу (США,Японія, Великої Британії) мають спільний показник капіталізації,що становить 77 % світового ринку акціі. Капіталізація ринку США, наприклад, у 10 разів перевищує цей же показник ринку Німеччини, а капіталізація ринку Японії понад як у 30 разів більша, ніж ринку Італії. Рівень капіталізації по відношенню до ВВП країни часто не стільки говорить про розвинутість чи відсталість національного ринку акцій, скільки характеризує підхід компаній певної країни до мобілізації ресурсів на фінансовому ринку. Саме компанії Італії, Німеччини і Франції традиційно віддають перевагу не випуску акцій, а залученню банківських кредитів. Отже випуск акцій як головне джерело мобілізації коштів на фінансовому ринку характерний не для всіх розвинутих країн.

 

Міжнар ринки облігацій. 25.

Облігація — це борговий фінансовий інструмент, за яким позичальник (емітент) зобов'язується сплатити кредиторові всю суму боргу плюс проценти протягом певного проміжку часу. Ринок міжнародних облігацій представ двома осн типами облігацій: іноземні облігації- боргові цінні папери випущені нерезидентом у нац фін центрі і деноміновані в нац або іноз валюті ;єврооблігації- боргові цінні папери випущені одночасно на кількох провідних ринках капіталу у валюті третьої країни і купуються між нар інвесторами.Відмінності між цими типами цінних паперів стосуються насамперед сфери та методики їхнього розміщення, режиму оподаткування, обсягу надання інформації при емісії, кола потенційних покупців. Облігації, випуск яких охоплює обидві категорії міжнародних облігацій — іноземні облігації та єврооблігації, — дістали назву глобальних облігацій. До осн учасників цього ринку належать міжнародні позичальники, котрі залучають необхідні фінансові ресурси на міжнародному ринку позичкових капіталів і, відповідно, виступають емітентами цінних паперів. Традиційно виділяють шість категорій емітентів міжна­родних цінних паперів, які застосовують найрізноманітніші стра­тегії залучення фінансування на міжнародних ринках: наднаціональні інституції — міжнар фінан організації, такі як Міжнар банк реконструкції й розвит­ку, Міжнар фінан корпорація, регіональні
банки реконструкції й розвитку; суверенні позичальники — національні центральні уряди як роз­винутих країн, так і країн, що розвиваються; субсуверенні позичальники — регіональні уряди, органи муніципальної влади; квазісуверенні позичальники — державні і напівдержавні устано­ви та агенції; фінансові інституції, серед яких найважливіше місце посідають комерційні та інвестиційні банки; корпорації нефін сектора -ТНК та великі нац корпорації. Основними покупцями міжнар цінних паперів є міжна­р інвестори, які поділ: 1) роздрібні інвесто­ри — приватні особи; 2) інституційні інвестори — фінансові інституції, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, взаємні фонди та інвестиційні компанії, які інвестують залучені кошти у фінансові активи на професійній основі. Роздрібні інвестори віддають перевагу інвестуванню в єврооблігації, тоді як інституційні інвестори є головними вклад­никами в іноземні облігації. На ринку міжнар облігацій діє незначна кількість основних інвестиційних посередників,котрі укладають переважну частину всіх угод з розміщення облігацій і здійсн переважну частину між нар трансакцій з цінними паперами. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вони випускаються, умов обігу та надійності. Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації бу­вають державні, місцеві, інституційні, у тому числі корпоративні. Залежно від способу виплати доходу розрізняють процентні, дис­контні й конвертовані облігації.За терміном випуску розрізняють строкові, безстрокові та об­лігації з правом дострокового погашення.Залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника. За надійністю облігації поділяються на забезпечені та незабезпечені. Забезпечені облігації передбачають гарантії на їх погашення і виплату доходу з дотриманням установлених термінів. Незабезпечені облігації не передбачають встановлення їх забез­печення, на що вказується в умовах випуску.Державні облігації, незалежно від того, вказано об'єкти і форми їх забезпечення чи ні, завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава має достатні ресурси і практично збанкрутувати не може. Осн ринками іноз облігацій є Цюріх, Франкфурт, Токіо, Нью-Йорк.

 

Ринок єврооблігацій. 26.

Єврооблігації — це боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, які випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Маючи всі ознаки облігацій, вони відрізняються деякими особливостями. Так, на відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринках однієї країни, єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох держав. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів, як прави­ло, є іноземною, за винятком банків США. Гарантом за позикою виступають переважно емісійні синдикати, які утворюються банка­ми кількох країн і здійснюють розміщення єврооблігацій. Єврооблігації мають декілька різновидів:- звичайні облігації, власникові виплачується фіксований процент у вигляді річних купонів.- облігації з плаваючою відсотковою ставкою -викор у період різких коливань відсоткових ставок;- облігації, що конвертуються в акції- цей вид облігацій приносить їх власнику дохід менший, ніж попередні два види, але через певний термін власник облігацій має право обміняти їх на акції компанії-позичальника; - облігації з нульовим купоном, відсотки пояких враховують­ся при встановленні емісійного курсу; за певних умов такі облі­гації надають їх власникам додаткові пільги;- облігації з опціоном- дають інвестору право вибору різних варіантів операції. Позичальники на єврооблігаційному ринку залежно від країни походження поділяються на такі основі групи:• розвинуті країни;• країни, що розвиваються;• міжнародні інституції, які не мають конкретної національної належності; • оффшорні центри. Можна виділ осн групи «кінцевих» інвесторів:-приватні інвестори- фіз особи, які здійсн операції з єврооблігаціями. Ринок єврооблігацій є досить привабливим для приватних інве­сторів, які проживають у країнах із недостатньо розвинутим рин­ком капіталу і обмеженими інвестиційними можливостями, для роз­міщення тимчасово вільних грошових коштів; - інституційні інвестори -випуску великих єврооблігаційних позик, що дало змогу звузити амплітуду коливання цін і підвищити ліквідність вторинного ринку єврооблігацій. На ринку єврооблігацій у групі інституційних інвесторів можна виділити: банки (центральні, інвестиційні, комерційні); державні установи; міжнародні фінансові інститути; пенсійні фонди; страхові фонди і компанії (у тому числі оффшорні); взаємні (пайові) інвестиційні фонди; менеджерів вкладів (управляючих інвестиціями); пайові інвестиційні фонди; великі корпорації. Досить активну роль на ринку єврооблігацій відіграють цент­ральні банки, чому сприяло інтенсивне накопичення ними валют­них резервів. Певне місце серед інвесторів ринку єврооблігацій займають дер­жавні установи (агентства) та міжнародні фінансові інститу­ти, їх інвестиційна стратегія полягає у погодженні валюти позики і терміну погашення випущених ними боргових паперів та розміщен­ня коштів у облігації, що випускаються високонадійними емітента­м. Пенсійні фонди, які у своїй переважній більшості створені транснаціо­нальними корпораціями. Створення таких фондів дає змогу уникну­ти процедурних складностей, пов'язаних зі сплатою податків.С трахові та інвестиційні компанії- вони разом забезпечують близько 60 % інституційних інвестицій. Ще однією категорією інвесторів ринку єврооблігацій є менедже­ри вкладів (управляючі інвестиціями), у ролі яких виступають банківські трастові департаменти. Пайо­ві інвестиційні фонди, які є професійними учасниками ринку і володіють великими пакетами акцій.

ПИТАННЯ

1. Сучасні тенденції розвитку світової економіки та міжнародних фінансів.

2. Глобалізація світового фінансового середовища.

3. Склад і структура міжнародних фінансів.

5. Національна та світова валютні системи.

6. Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту.

7. Бреттон-Вудська та Кінгстонська валютно-фінансові системи.

8. Європейська валютна система

9. Валютні блоки. Валютні зони.

10. Формування світових фінансових центрів.

11. Становлення м\н фінансового ринку. Суб’єкти м\н фінансового ринку.

12 Валютний ринок як економічна категорія. Суб’єкти валютного ринку.

13. Міжнародний валютний спот-ринок, його учасники.

14.Міжнародний ринок валютних деривативів.

15. Ринок євровалют, його суб’єкти.

16. Форми кредитування зовнішньої торгівлі.

17. Фірмовий кредит як інструмент міжнародних розрахунків.

18.Банківські гарантії як інструмент забезпечення міжнародних платежів

19 Міжнародний факторинг.

20. Міжнародний форфейтинг.

21. Міжнародний лізинг

22.Міжнародний ринок акцій.

23. Ринок депозитарних розписок.

24. Основні показники діяльності ринку цінних паперів.

25. Міжнародний ринки облігацій.

26. Ринок єврооблігацій.

27. Ринки глобальних облігацій.

28.Внутрішньофірмові фінансові трансакції.

29. Фінансові ризики на міжнародних ринках.

30. Монополізація банківського бізнесу. Форми банківських монополій.

31. Поняття та особливості міжнародних розрахунків

32. Валютно-фінансові умови зовнішньоекономічних договорів

33. Основні форми міжнародних розрахунків.

34. Міжбанківські електронні системи платежів.

35. Роль і значення системи СВІФТ

36. Сутність та особливості міжнародного інкасо.

37. Акредитив: види та конструкції

38. Способи платежів у міжнародних розрахунках

39. Засоби платежів, що використовуються у міжнародних розрахунках

40. Еволюція кредитної діяльності МВФ. Кредитні ресурси на сучасному етапі

41. Структура групи Всесвітнього банку

42. Банк міжнародних розрахунків: організаційна структура, завдання, функції та операції БМР

43. Європейський банк реконструкції й розвитку: інструменти фінансування та операції

44. Регіональні фінансово-кредитні установи.

45. Економічний зміст платіжного балансу. Структура платіжного балансу.

46. Зовнішня заборгованість. Криза заборгованості.

47. Стан та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими інституціями.

48. Фінансування України у рамках кредитних угод з МВФ та Світовим Банком.

 

Сучасні тенденції розвитку світової економіки та міжнародних фінансів.1

- сучасна світова економіка характеризується підвищенням ролі НТП, комп’ютеризації.

- екологічна проблема стає зараз вирішальною, тому стає питання використання нових технологій які при виробництві не будуть наносити шкоди навколишньому середовищу.

- м\н економіка знаходиться під впливом геополітичних змін(США,ЄС,Китай)

- інтернаціоналізація - зближення національних економік шляхом посилення промисловості праці, взаємозалежності м\н товарообігу, руху капіталу робочої сили та взаємного впливу на економічні процеси в країні.

- глобалізація – процес накопичення структурних зрушень та поетапного формування цілісного або органічного, взаємопов’язаного та взаємозалежного світового господарства, ланки якого поєднані фін.-ек., інформац. та інноваційними зв’язками значно глибшими ніж на попередніх етапах.

Основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну а виробництва.

Сфери глобалізації: 1. м\н торгівля товарами, послугами.,2. м\н рух факторів виробництва: ПЗІ, робоча сила, м\н фінансові операції, позики, кредити, валютні операції, операції з цінними паперами.

До недоліків відносять: наднаціональні методи регулювання фінансових потоків неадекватні можливостям впливати на них носіями глобалізації, ринки не призначені задовольняти соціальні проблеми.

Основні напрями фінансової революції:

1. зміцнення зв’язків між фінансовими центрами, 2. глобальна присутність м\н фінансових інститутів, 3. м\н фінансова інтеграція, 4. швидкий розвиток фінансових іновацій.