Діяльність як детермінанта психічного розвитку дитини. Провідні види діяльності в дитинстві.

Вікові новоутворення у психічному розвитку дитини відбуваються не спонтанно, а в процесі її діяльності.

Діяльність - активність суб'єкта, спрямована на взаємодію з навколишнім середовищем з метою задоволення власних потреб.

Стати людиною - означає навчитися діяти, гідно поводити себе з іншими людьми, предметами. Саме у процесі оволодіння людськими діями і людською поведінкою дитина набуває необхідних психічних якостей і властивостей особистості.

Дія - структурний елемент діяльності, процес, мотив якого не збігається з його предметом (з тим, на що вона спрямована), втілений у діяльності, у яку ця дія включена.

Предметом дії є усвідомлена безпосередня мета. Між предметом і дією існує певне відношення: мотив діяльності може змінюватися і переходити на предмет (ціль) дії. Унаслідок цього дія перетворюється на діяльність, яка є формою буття, способом існування людини, її активністю, спрямованою на доцільну зміну і перетворення світу. На цій основі виникають зміни провідної діяльності, відбувається перехід від однієї стадії розвитку до іншої.

Діяльність включає як зовнішні (практичні) дії, так і внутрішні (психічні). Практичні дії ведуть до отримання зовнішнього результату. і внутрішні дії, за допомогою яких вона розглядає предмети, пізнає їх властивості, встановлює взаємозв'язки, створює задум гри, малюнка або будови, запам'ятовує та ін. Формування таких внутрішніх дій (сприймання, пам'яті, мислення, уяви) становить основний зміст психічного розвитку дитини. Упродовж раннього і дошкільного віку дитина оволодіває новими внутрішніми психічними діями, які дають їй змогу виконувати складніші і різноманітніші завдання. їх джерелом є зовнішні орієнтувальні дії.

Внутрішні дії не виникають безпосередньо. Спочатку всі дії засвоюються у зовнішній формі, а потім деякі з них стають внутрішніми, психічними. Це можна простежити в діях дитини з предметами. Спостерігаючи, як вона виконує одні й ті самі завдання, можна виявити, що зовнішні дії переходять у внутрішні. Вони виникають у результаті переходу всередину тих зовнішніх форм орієнтувальної дії, за допомогою яких завдання кожного типу виконуються на попередніх етапах. Цей процес у психології називається інтеріоризацією. Інтеріоризація (лат. іnterior - внутрішній) - процес переходу зовнішніх реальних дій з предметами у внутрішні. Згідно з розробленою вітчизняним психологом Петром Гальперіним теорією поетапного формування розумових дій можна виокремити такі етапи процесу інтеріоризації: 1) формування мотиваційної сторони мовлення; 2) складання схеми орієнтувальної основи дії; 3) формування дії у матеріальній (матеріалізованій) формі; 4) "голосне соціалізоване мовлення"; б) поступове зникнення зовнішньої сторони мовлення; 6) зникнення процесу мовлення зі свідомості, в якій залишається лише кінцевий результат - предметний зміст дії.

На кожному етапі дія виконується спочатку розгорнуто, а потім поступово скорочується, згортається. Діяльність сприяє психічному розвитку дитини, є передумовою вікових новоутворень.

Процес оволодіння дитиною різноманітними діями відбувається під впливом навчання і виховання, однак він залежить не лише від бажання дорослого, оскільки дитина може засвоїти далеко не всі дії і засвоює їх не в будь-якому порядку. Спочатку вона засвоює простіші, потім складніші ДІЇ, тому доступний їй рівень їх складності завжди обмежений попередніми досягненнями. Кожна нова дія повинна відповідати потребам та інтересам дитини, бути включеною у привабливу для неї діяльність. Це стимулюватиме налаштованість дитини до опанування нею.

Упродовж перших семи років життя дитина поступово засвоює декілька видів діяльності, кожний із яких робить неоднаковий внесок у психічний розвиток. Це зумовлено тим, що в кожному віці один із видів діяльності є основним, провідним для психічного розвитку дитини.