Психічний розвиток як засвоєння суспільно-історичного досвіду. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Психічний розвиток як засвоєння суспільно-історичного досвіду.



Провідна діяльність - діяльність, яка на певному віковому етапі обумовлює основні, найважливіші зміни у психіці дитини.

У провідній діяльності виникають і диференціюються інші, нові види діяльності; формуються або перебудовуються психічні процеси (мислення, сприймання, пам'ять тощо). Від неї залежать основні психологічні зміни особистості дитини на певному віковому етапі. Тому провідним видом діяльності для кожного віку є не той, яким найбільше займається дитина, а той, який обумовлює основні, найважливіші зміни в її психіці. Основними видами діяльності у дошкільному дитинстві є спілкування, предметна діяльність і гра.

Емоційне спілкування дитини з дорослим виникає до оволодіння нею найпростішими діями з предметами. Предмети в цей час привертають увагу дитини не самі по собі, а за спонуканням дорослого (коли дорослий показує їх, вкладає в руку дитини).

У ранньому віці інтерес до дорослого переноситься і на предмети, внаслідок чого дитина прилучається до предметної діяльності. Оволодіваючи використанням предметів, дитина стає самостійнішою, набуває здатності наслідувати дії дорослого, діяти разом з ним, стимулювати певне ставлення до своїх дій та себе (вимагати уваги, похвали).

Наступним етапом розвитку є перехід до рольової гри. Дитина прагне бути такою, як дорослий, виконувати його роль, розпоряджатися речами і подіями, як він. Все це вона робить, замінюючи справжні речі іграшками, справжні дії уявними.

Перехід до нової провідної діяльності залежить від умов життя дитини, а не лише від того, чого її вчать дорослі. У провідних видах діяльності виявляються основні потреби й інтереси дітей, відбувається формування найважливіших для кожного віку дій, психічних якостей і властивостей особистості. Однак діяльність дитини не вичерпується провідними її видами. Одночасно з'являються і розвиваються інші види діяльності, які по-своєму впливають на психічний розвиток дитини.

Від трьох до семи років дитина оволодіває не лише грою, але І продуктивними видами діяльності - малюванням, аплікацією, ліпленням, конструюванням, починає виконувати різноманітні навчальні і трудові завдання. Навчанням і працею як особливим, самостійним видом діяльності дошкільник ще не займається, це його чекає в майбутньому.

Кожний вид діяльності сприяє засвоєнню дій, утворенню психічних якостей, необхідних для його виконання і розвитку особистості. Наприклад, гра дуже важлива для розвитку мислення, уяви дітей, засвоєння ними норм поведінки, встановлення стосунків з іншими дітьми, однак вона не створює спеціальних умов для розвитку сприймання. Такими можливостями наділені малювання, конструювання. Адже якісно намалювати предмет, відтворити складний зразок можна тільки на основі достатньо повного і точного ознайомлення з його особливостями. Цим обумовлена важливість малювання і конструювання у розвитку дитячого сприймання.

 

 

Характеристика вікових криз

Вікові кризи в онтогенезі індивіда – це особливі вікові інтервали,в межах яких підвищується чутливість особи до зовнішніх впливів та водночас знижується опірність (резистентність) до них. У психології під кризами мають на увазі перехідні періоди від одного етапу дитячого розвитку до іншого. Кризи виникають на стику двох віків і є завершенням попереднього етапу розвитку і початком наступного.

Вікові зміни психіки можуть проходити поступово або різко, критично. У стабільні періоди розвиток дитини має відносно повільний, поступальний, еволюційний характер. Ці періоди охоплюють досить тривалий відрізок часу в кілька років. Зміни в психіці відбуваються плавно, за рахунок нагромадження незначних досягнень, і зовні часто непомітні. Критичні (перехідні) періоди за своїми зовнішніми виявами і значенню для психічного розвитку в цілому істотно відрізняються від стабільних віків. Кризи займають відносно короткий час: кілька місяців, рік, рідко два роки. Незважаючи на велику варіантність перебігу кризових періодів, головний зміст кожного з них становлять позитивні зміни. Кризи слід розглядати як внутрішньо необхідні етапи розвитку, як якісні стрибки в результаті яких психіка дитини піднімається на вищій ступінь розвитку.

Кожний критичний період – результат перебудови соціальної ситуації розвитку – зміна об'єктивного стану дитини в системі відношень, а також зміна її “внутрішньої позиції”. Л.В. Виготський підкреслював, що перехідний період – це вік, який характеризується відмиранням старого, коли дитина втрачає багато дечого з того, що набула раніше.

Кризові та стабільні періоди розвитку змінюють один одного, тому вікова періодизація може мати такий вигляд: криза новонародженого – немовля (2 місяця - 1 рік) – криза першого року життя – раннє дитинство (1-3 роки) – криза трьох років – дошкільне дитинство (3-7 років) – криза 7 років – шкільний вік (8-12 років) – криза 13 років – пубертатний вік (14-17 років) – криза 17 років ( Л.С. Виготський). З роки і 11 років – це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей.
Особливості зовнішніх виявів критичних періодів:

1. Кризи складаються з трьох пов'язаних між собою фаз: передкритична, критична, посткритична. Криза починається і завершується непомітно, її межі не чіткі, але загострення припадає на середину вікового періоду. 2. У цей час відбуваються різкі, фундаментальні зміни в психіці дитини. Розвиток у кризові періоди носить бурхливий, стрімкий, “революційний” характер. 3. Розвиток у критичні періоди часто має негативний, “руйнівний” характер. На думку ряду авторів, у ці періоди дитина не стільки здобуває, скільки втрачає з придбаного колись: вгасає інтерес до улюблених іграшок і занять; порушуються сформовані форми відносин з навколишніми, дитина відмовляється виконувати норми і правила поведінки, засвоєні раніше. 4. У кризові періоди дитина стає “відносно важковиховуваною” у порівнянні із самою собою в стабільні періоди. Відомо, що кризи по-різному протікають у різних дітей: в одних – майже непомітно, в інших – гостро і болісно. Проте певні труднощі виховання в критичні періоди виникають щодо кожної дитини.
Криза новонародженого – це перебудова усіх фізіологічних механізмів дитини (прохолодне і світле середовище, нова форма харчування й кисневого обміну); стрибок у розвитку, зміна ситуації розвитку – перехід від біологічного типу розвитку до соціального. До кінця другого місяця у відповідь на доброзичливий вираз обличчя дорослого у дитини починає з'являтися посмішка – перший соціальний жест, психічне новоутворення, що знаменує перехід від періоду новонародженого до немовляти. Вік немовляти завершується кризою першого року життя.

Криза першого року життя обумовлена появою здібності дитини ходити та говорити. Становлення ходи знаменує період раннього дитинства (1–3 роки). В період кризи дитина демонструє акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. Криза пов'язана з появою самостійності й афективних реакцій. Афективні форми поведінки дитини можуть виникати, коли дорослі не розуміють її бажань, слів, жестів і міміки, або розуміють, проте не виконують те, що вона хоче.

Криза трьох років. Ознаки кризи виявляються в тому, що на третьому-четвертому році життя дитина часто виявляє впертість: відмовляється виконувати вимоги дорослих; на заборону реагує афектом; прагне діяти самостійно, заявляючи “Я сам”. Дитина на певний час може стати вередливою і свавільною. Вона виявляє негативізм (негативна реакція дитини на пропозиції дорослих), реакцію знецінення (дитина починає своїх рідних називати поганими словами).

Криза семи років завжди пов'язувалася з початком шкільного навчання. Негативна симптоматика кризи повною мірою виявляється й у цьому віці (негативізм, упертість, норовистість та ін.). Поряд з цим з'являються специфічні для даного віку особливості: нарочитість, безглуздість, штучність поведінки, клоунада. На думку Л.С. Виготського, такі особливості поведінки свідчать про “утрату дитячої безпосередності”. Старші дошкільники перестають бути наївними і безпосередніми, як раніш, стають менш зрозумілими для навколишніх. Причиною таких змін є диференціація у свідомості дитини її внутрішнього і зовнішнього життя.

Криза 13 років Сучасний вітчизняний психолог Н. Максимова виокремлює такі кризові стани у підлітковому віці: філософська інтоксикація (інтенсивна інтелектуальна діяльність, спрямована на самостійне розв'язання “вічних” проблем – сенсу життя, призначення людства тощо); криза втрати сенсу життя (супроводжують її висновки про безглуздість життя взагалі, що підвищує ризик підліткового суїциду); афективно-шокові реакції (виникають у відповідь на зовнішню психотравмувальну ситуацію – напад бандитів, смерть родичів тощо, тривають, як правило, недовго і можуть спричинити реактивну депресію).

Криза 17 років Структура кризи 17 років: 1. Позитивний симптомокомплекс: 1) типові симптоми: прагнення до самостійності, домагання ролі дорослого, гордість за власні досягнення, уміння співпереживати, відвертість; 2) супутні симптоми: організованість, відповідальність, уміння самоконтролю, вимогливість.

2. Негативний симптомокомплекс: 1) типові симптоми: дратівливість, хитрощі, індивідуалізм, пристосовництво; негативізм, зарозумілість; лінощі; 2) супутні симптоми: зухвалість, корисливість, жорстокість, лихослів'я (В.М. Поліщук).

15. Методологічні принципи вивчення психіки дитини. Особлива вразливість, пластичність дитячої психіки зумовлює підхід дорослого до дослідження внутрішнього світу дитини, побудований на основі принципу гуманізму і педагогічного оптимізмуз вимогою «Не зашкодь». Дослідження дитячої психіки не тільки виявляє закономірності її розвитку, але й спричиняє свій вплив на нього, наслідки якого дослідник повинен передбачати, забезпечуючи позитивний розвивальний ефект. Педагогу слід дотримуватись при цьому особливої обережності, делікатності, тактовності, щоб вберегти дитину від можливих несприятливих впливів свого дослідження. Щоб виконати перший принцип, педагог повинен глибоко знати дитячу психологію, найновіші її досягнення, володіти достатньою проникливістю у внутрішній світдитини, розумінням його неповторності та специфічності порівняно з дорослою людиною. Цього вимагає другий принцип – ефективності й науковості. Принцип детермінізму активно розроблявся С. Л. Рубінштейном. Його сутністю є основоположна закономірність психіки: зовнішні впливи діють через внутрішні умови. Розвиток психіки дитини залежить від впливів на неї дорослих, ровесників, але в однаковій ситуації різні діти по-різному реагують на ці впливи, залежно від своїх індивідуальних особливостей, внутрішньої активності.При дослідженні дитячої психіки важливо не просто зафіксувати певний факт, але й необхідно його пояснити, а для цього з’ясувати його причину: під впливом чого у дитини виникають ті чи інші прояви поведінки, закладаються позитивні чи негативні риси характеру тощо. Із принципу детермінізму походить принцип взаємозв’язку і взаємозумовленості психіки, свідомості та діяльності (також розроблений С. Л. Рубінштейном). Психіка і діяльність виступають як дві сторони одного явища. Діяльність – зовнішня сторона психіки, а психіка – внутрішній план діяльності. Діяльність визначається задумом, ціллю, програмою її досягнення, тобто свідомістю. І, навпаки, на створення задумів, програм впливає практика. З одного боку, свідомість керує діяльністю, а з другого, ускладнення діяльності, оволодіння новими її видами збагачує, розширює свідомість. Принципи і методи дитячої психології Таким чином, діяльність водночас і зумовлена свідомістю, і сама зумовлює її. Цей принцип має важливе значення для визначення методів психологічного дослідження. Оскільки у ньому стверджується взаємозв’язок психіки із діяльністю, то методологічне обгрунтування отримує можливість вивчати психічні явища через діяльність, доступну для об’єктивного спостереження. Детермінізм відкриває шлях для використання об’єктивних методів, у тому числі експерименту, в психології. Індетермінізм – позиція протилежна до принципу детермінізму – стверджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від зовнішніх умов, заперечуючи, що можна дізнатись про переживання людини за її поведінкою. Єдино можливим методом при цьому залишається самоспостереження або інтроспекція. Фактично ж предметом вивчення за допомогою інтроспекції виступає свідомість. Але людина не усвідомлює всіх своїх психічних проявів. Несвідоме опиняється за рамками вивчення, неможливо досліджувати цим методом і психіку дитини, і тварини. Разом з тим, цей метод може використовуватись як прийом у дослідженнях, побудованих на об’єктивних методах.Основа об’єктивного методу – принцип детермінізму і принцип єдності свідомості та діяльності. Головні вимоги до психологічного дослідження – це об’єктивність і генетичний підхід. Принцип розвитку психіки та свідомості в діяльності стверджує, що діяльність виступає як умова не тільки прояву, але й розвитку психіки дитини. С.Л.Рубінштейн сформулював засади дитячої психології: «Виховувати і навчати дитину, вивчаючи її. Вивчати дитину, виховуючи і навчаючи її». Виховання і навчання за своєю сутністю є організацією діяльності дитини.Для вивчення і водночас розвитку психічних особливостей дитини потрібно організувати відповідну діяльність. Наприклад, творчу уяву можна зафіксувати в малюванні або при створенні казки.Принцип комплексності, системності й систематичностіпередбачає, що одне дослідження не дає повної картини психічного розвитку дитини. Необхідно використовувати комплекс методів дослідження, аналізувати не розрізнені факти, а зіставляти їх, простежувати всі сторони розвитку психіки дитини в сукупності. Принцип вікового, індивідуального і особистісного підходу має на увазі, що загальні закони психічного розвитку виявляються у конкретної дитини в індивідуальних формах. Кожна дитина навчається ходити, говорити тощо, але процеси ці індивідуально неповторні.

ВИСНОВКИ про принципи дитячої психології: – дослідження дитячої психіки побудоване на таких принципах, як принцип гуманізму і педагогічного оптимізму; детермінізму; взаємозв’язку і взаємозумовленості психіки, свідомості та діяльності; принцип розвитку психіки та свідомості в діяльності; комплексності, системності й систематичності дослідження; ефективності і науковості; вікового індивідуального і особистісного підходу;

– основа об’єктивного методу – принцип детермінізму і принцип єдності свідомості та діяльності;

– головні вимоги до психологічного дослідження – це об’єк-тивність і генетичний підхід.

Психічний розвиток як засвоєння суспільно-історичного досвіду.

У процесі засвоєння суспільно-історичного досвіду відбувається психічний розвиток дитини, внаслідок чого олюднюється її психіка. Поведінка тварин, як відомо, базується на спадкових механізмах, у яких зафіксовано вроджений видовий досвід, а також на механізмах набутої поведінки, у яких зафіксовано здібності до набуття індивідуального досвіду.

Психічний розвиток значною мірою залежить від умов життя і виховання, водночас він має свою внутрішню логіку.

Психічний розвиток - становлення дитини як суб'єкта життєдіяльності, соціальної істоти, спроможної бережливо ставитися до природи, людей, що її оточують, до себе, предметного світу, витворів мистецтва.

Людина має особливий (суспільно-історичний) досвід, якого позбавлені тварини, що значною мірою визначає розвиток дитини. Основну роль у ньому відіграє соціальний досвід, зафіксований у формі предметів, знакових систем. Дитина його не успадковує, а привласнює. її психічний розвиток розгортається за зразком, який існує в суспільстві, обумовлений характерною для даного рівня розвитку суспільства формою діяльності. Тому в різні історичні епохи діти розвиваються по-різному. Це означає, що форми і рівні психічного розвитку задані не біологічно, а соціально, біологічний фактор впливає на розвиток опосередковано, змінюючись через особливості соціальних умов життя.

Умовами засвоєння соціального досвіду є активна діяльність дитини та характер її спілкування з дорослими. Завдяки діяльності дитини процес впливу на неї соціального середовища перетворюється на складну двосторонню взаємодію: не тільки оточення впливає на дитину, але і вона перетворює світ, виявляючи елементи творчості. Предмети, які знаходяться навколо дитини, сприяють формуванню її уявлень (ручкою можна писати, голкою шити, на піаніно грати). Результатом засвоєння досвіду є оволодіння цими предметами, тобто формування людських здібностей і функцій (письмо, шиття, гра на музичному інструменті).

У предметах зафіксований спосіб їх використання, який дитина самостійно відкрити не може, адже функції речей не дані безпосередньо, як деякі фізичні властивості (колір, форма тощо). Знанням про призначення предмета володіє дорослий, і тільки він може навчити малюка використовувати цей предмет. Дорослий і дитина не суперечать одне одному. Немовля є соціальною істотою, оскільки з перших днів життя потрапляє в соціальне середовище. Дорослий, забезпечуючи його життя і діяльність, використовує при цьому суспільно вироблені предмети. Він виступає як посередник між дитиною і світом предметів, носій способів їх використання, спрямовує процес засвоєння нею предметної діяльності. При цьому діяльність дитини стає адекватною призначенню предмета. За допомогою предметної, побутової, ігрової, трудової, продуктивної діяльності, через спілкування з дорослими дитина засвоює особливості різних сфер людської діяльності, суспільно-історичний досвід. Завдяки цьому відбувається становлення двох ЇЇ найважливіших компонентів - мотиваційно-цільового (для чого, чому виконувати дію?) та операційно-технічного (як зробити, з допомогою яких засобів, способів?). Носієм обох компонентів є дорослий.

У процесі психічного розвитку відбувається оволодіння дитиною тією чи іншою стороною діяльності (Д. Ельконін): у немовлячому віці вона засвоює мотиваційну сторону діяльності дорослого, у ранньому віці - способи дії з предметами, в дошкільному - набуває здатності глибше орієнтуватися у всіх сферах життя і діяльності дорослих.

Отже, основним у психічному розвитку людини є механізм засвоєння соціальних видів і форм діяльності, які склалися історично. Ці процеси, засвоєні у зовнішній формі, перетворюються на внутрішні, розумові (Л. Виготський, О. Леонтьев, П. Гальперін та ін.).

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-17; просмотров: 121; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.239.185.22 (0.022 с.)