Особливості постановки звуків при різних формах дизартрії

а) при псевдобульбарній дизартрії:

- працюють над подоланням гіперсалівації;

- навчають піднімати кінчик язика до верхніх зубів (для [ т ] [ д ] [ н ]);

- вчать закушувати верхніми різцями нижню губу (для [ в ] [ ф ]);

- вчать змикати верхню і нижню губи (для [ п ] [ б ] [ м ]);

- вчать дути на кінчик язика у міжзубному положенні (для [ с ] [ з ] [ ш ] [ ж ]);

б) при мозочковій дизартрії:

- необхідний укріплюючий масаж лицевих та укріплюючих м’язів;

- логоритмічні вправи;

- вправи для координації дихання, фонації і артикуляції (спів)

- виконання артикуляційних вправ з опорою.

в) при кірковій дизартрії:

- формування тонких диференційованих рухів кінчика язика вверх (на верхню губу, під верхню губу, на верхні ясна під губою, до верхніх різців, на верхні ясна за зубами, на піднебіння, на альвеоли)

- стимуляція вимови передньоязикових звуків у напрямку нарощування труднощів ([ т ] [д] [ н ] -> [ л ] [ р ] -> [ ч] [ ш ]

г) при екстра пірамідній дизартрії:

- артикуляційні вправи для розслаблення м’язів;

- засоби для фіксації голови і кінцівок;

- зосереджувати увагу на положенні рота, на рухах очей без додаткових напружень;

- корисними є вправи для розвитку ручного праксису.

д) при бульбарній дизартрії:

- артикуляційні вправи активізую чого типу;

- подолання гіпотонусу язика;

- виконання артикуляційних вправ з опорою.

 

Автоматизація звуків при дизартріях.

Особливості: при автоматизації рекомендованим є прийом одночасного промовляння звуків з одночасним постукуванням пальцями руки, або ногою і прийом написання літер (для школярів).

Диференціація звуків за загальною схемою.

Робота над виразністю вимови:

З метою вироблення виразності вимови дизартриків вчать

- сповільнювати і прискорювати темп мовлення;

- чергувати рівномірно наголошені і ненаголошені склади;

- виділяти голосом або паузами окремі слова та групи слів;

- супутня вимова речень, віршів, скоромовок разом з логопедом (хором).

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ОБСТЕЖЕННЯ

Обстеження стану загальної моторики необхідно для того, щоб співвіднести його зі станом артикуляційної моторики. Воно проводиться з метою виявлення рухових можливостей Дитини. Добирають вправи для обстеження рухів: ніг, рук, тулуба та їх координації; звертають увагу на ходу, як дитини самостійно пересувається, чи вміє стрибати (на двох ногах, на кожній нозі); як володіє руками (під час їжі, гри, малювання, складання пірамідки, мозаїки, ін). Застосовують вправи для переключення з одного руху на інший.

Окрім цих вправ, обстежують як дитина їсть (жує, ковтає), чи наявне: підвищене слиновиділення. Ці дані можна отримати під час бесіди з батьками.

Обстеження стану артикуляційної моторики починають зі спостереження за станом мімічної мускулатури у стані спокою. При цьому відзначають вираженість носо-губних складок та їх симетричність, характер лінії губ і щільність їх зімкнення. Виявляють гіперкінези мімічної мускулатури. Перевіряють уміння тримати рот закритим, закривати очі, нахмурювати брови; фіксують появу синкінезій.

Обстеження будови артикуляційного апарату проводять при різних навантаженнях і багаторазовому повторенні. При цьому виявляють якісну сторону кожного руху, а саме: час включення в той чи інший рух, виснажуваність, зміни темпу і плавності виконання руху, об'єм, симетричність кутиків рота при виконанні різних рухів, а також синкінезії.

! Під час багаторазових рухів можуть бути виявлені стерті форми парезу і гіперсалівація, що є ознаками стертих форм дизартрії.

Далі пропонують традиційні вправи для обстеження артикуляційної моторики:

1) губи: зімкнення, оскал, витягування вперед;

2) нижня щелепа: відкривання і закривання рота;

3) язик: вправо - вліво, вверх - вниз, кругові рухи; вузький і язик, широкий;

4) м'яке піднебіння: вимова звука „А" твердою атакою, наявність носового видиху під

час вимови голосних, наявність чи відсутність глоткового рефлексу (поява рвотних

рухів при легкому доторканні до м'якого піднебіння).

У випадку важкого псевдобульбарного паралічу можуть бути відсутні довільні рухи губ, язика та інших органів артикуляції, В такому разі слід виявити збереженість рефлекторних рухів: розтягування губ при посмішці, дотягування губ до їжі, підскакування язика під час різкого доторкання шпателем, рухи м'якого піднебіння під час покашлювання і позіхання, тощо.

Стан дихальної і голосової функції проявляється під час спостереження за усним мовленням: визначається тип дихання, його глибина, тривалість видиху (достатній видих для вимови частини слова, 1 слова, кількох слів, фрази), чи диференціює дитина носове і ротове дихання.)

Паретичний стан голосових складок і м'якого піднебіння може позначитись на диханні та голосоутворення. Може спостерігатись носовий відтінок голосу, сиплий голос, виснажуваний, мало модульований. Зазвичай, дихання поверхневе, нерівномірне, вдих та видих короткі.

Звертають увагу на силу голосу дитини, його висоту, тембр (при кашлі, під час сміху, в процесі висловлювань); порівнюють мовленнєвий і немовленнєвий голос. Фіксують особливості просо дики. Перевіряють, чи може дитина відтворити голосом гнів, подив, здивування, радіть...

Стан імпресивного мовлення перевіряють при виконанні дитиною інструкцій: спочатку простих (побутових), потім більш складних; добирають сюжетні малюнки, тексти, ін, і перевіряють розуміння їх змісту.

Стан фонематичних процесів перевіряють за загальноприйнятою схемою, але дитині не пропонують називати почуті звуки чи склади, а впізнавати їх, піднімаючи руку.

Стан експресивного мовлення:

- звуковимова обстежується за традиційною схемою. Поряд з тим (звертають увагу на особливості артикулювання, чіткість артикуляційних рухів при мовленні, плавність переходу від одного звука до іншого, особливо при наявності збігу приголосних. Пропонують дитині об'єднувати різні звуки у склади; відзначають характер складової структури слів.

- словниковий запас: виявляють кількісну і якісну сторони словника, використанні слів складної будови, узагальнюючих, тощо.

- граматична будова: виявляють вміння дитини користуватись різними граматичними конструкціями, і т.д.

- навички зв'язного мовлення: чи може дитина складати розповідь за серією малюнків, за одним малюнком; фіксують характер бесіди, ін.

 

Особливу складність становить діагностика стертих форм дизартрій, тобто мінімальних проявів. Часто у дітей з даною формою дизартрії діагностують поліморфну дислалію, оскільки у них наявна нечітка вимова звуків особливо помітна у мовленнєвому потоці.

При даній формі дизартрії спостерігається нерівномірність у розвитку мовленнєвих систем: якщо фонематичні уявлення і лексико-граматична будова мовлення розвивались швидко і досягай вікової норми, то вимовна система довгий час залишається дефектною і не відповідає загальному рівню розвитку мовлення.

Критерії діагностики:

1. Наявність слабко виражених, але специфічних артикуляційних порушень (обмеження об'єму тонких і диференційованих артикуляційних рухів: недостатність загинання кінчика язика вверх, асиметрія витягнутого вперед язика, тремор витягнутого вперед язика, зміна конфігурації, ін);

2. Наявність синкінезій (рухи нижньої щелепи під час рухів язика вверх, рухи пальці рук паралельно з рухами язика, ін);

3. Сповільнений темп артикуляційних рухів;

4. Труднощі в утриманні артикуляційної пози;

5. Стійкість порушень звуковимови, труднощі в автоматизації звуків;

6. Наявність просодичних відхилень.

7. Проби на дизартрію:

А) просять дитину відкрити рот, язик висунути вперед і утримувати його нерухомо по середній лінії; при цьому одночасно потрібно слідкувати очима за стороннім предметом, який логопед рухає вправо-вліво. Проба позитивна, якщо язик рухається за очима.

Б) Дитину просять виконувати артикуляційні рухи язиком; при цьому логопед кладе свої руки на шию дитини і слідкує за напруженням шийних м'язів при тонких диференційованих рухах язика. В окремих випадках можна помітити легке закидання голови назад.