Обстеження дітей з дизартрією.

Організація і проведення корекційної роботи з дизартриками потребує попереднього детального обстеження дитини, яке включатиме виявлення особливостей звуковимови, артикуляційної моторики, загального мовленнєвого розвитку, психічних особливостей та інших компонентів розвитку.

Логопедичне обстеження будується з урахуванням принципів комплексності, системності, розгляду мовленнєвих порушень у взаємозв'язку з іншими сторонами психічного розвитку. Особливу увагу слід надати віку дитини, оскільки чим менша за віком дитина і відповідно чим нижчий рівень її мовленнєвого розвитку, тим більшого значення набуває в діагностиці аналіз немовленневих порушень.

В теорії та практиці сучасної логопедії розроблені прийоми ранньої діагностики дизартрії на основі оцінки немовленневих порушень.

Найбільш поширеним проявом дизартрії є наявність у дитини псевдобульбарного синдрому, перші ознаки якого можна помітити ще у новонароджених дітей:

- слабкість крику або його відсутність;

- порушення актів смоктання і ковтання;

- слабкість або відсутність деяких вроджених безумовних рефлексів (смоктального, пошукового, хоботового; рефлекс „ долоня-рот-голова", ін).

Крик у таких дітей впродовж тривалого часу залишається тихим, мало-модульованим, інколи з носовим відтінком, або у вигляді окремих похлипувань. При смоктанні діти погано беруть груди, смокчуть в'яло, похлинаються, синіють, молоко може витікати через ніс. В особливо важких випадках дітей годують через зонд.

Дихання поверхневе, аритмічне, деколи прискорене. Ці порушення поєднуються з асиметрією обличчя, провисанням нижньої губи, що утруднює утримування соски чи груді.

З ростом дитини спостерігається недостатня інтонаційна виразність крику, голосових реакцій. Звуки гуління і лепету характеризуються одноманітністю, виникають у більш пізній терміни. Дитина тривалий час не може оволодіти жуванням, погано кусає, давиться твердою їжею, не може пити з чашки. Вроджені безумовні рефлекси (які були пригнічені у немовля чому віці) проявляються з більшою інтенсивністю і заважають нормально розвиватись артикуляційній моториці.

З урахуванням росту дитини все більшого значення набувають мовленнєві симптоми: стійкі вади вимови, недостатність довільних артикуляційних рухів, голосових реакцій, неправильне положення язика в ротовій порожнині, його гіперкінези, порушення мовленнєвого дихання і голосоутворення, затримка розвитку мовлення.

Загалом, обстеження дітей - дизартриків проводиться за такою схемою:

1. Прізвище, ім'я дитини, її вік.

2. Анамнез (зі слів матері і за наявною документацією): дані про ранній фізичний розвиток дитини, відомості про ранній мовленнєвий розвиток дитини, відомості про ранній психомоторний розвиток дитини / відношення до дитини зі сторони оточуючих /вдома, у дитсадку, у лікарні, ін/

3. Неврологічний статус дитини, діагноз (за медичною довідкою).

4. Дані обстеження дитини:

- стан загальної моторики, стан артикуляційної моторики;

- стан дихальної функції, голосоутворення;

- розуміння дитиною зверненого до неї мовлення (стан імпресивного мовлення);

- стан фонематичних процесів;

- стан експресивного мовлення (вимова звуків, словниковий запас, граматична будова, навички зв'язного мовлення, активність мовленнєвого спілкування, об'єм знань);

- ставлення дитини до наявного недоліку (усвідомлення, фіксованість уваги на дефекті, байдужість, намагання виправити недолік);

- стан логічного мислення, вміння встановлювати причиново-наслідкові зв'язки;

- просторові, часові уявлення дитини;

- взаємовідносини в колективі (контакт з іншими дітьми, самооцінка" своєї ролі у житті колективу, т.п.)

- навички самообслуговування;

- характер ігрової чи навчальної діяльності.