Клініко-психологічна характеристика дизартриків

ДИЗАРТРІЯ

1. Дизартрія як мовленнєве порушення

2. Клініко-психологічна характеристика дизартриків

3. Класифікація дизартрій

4. Обстеження при дизартріях

5. Загальна характеристика корекційної системи

6. Нормалізація тонусу м’язів артикуляційного апарату

7. Нормалізація рухливості м’язів артикуляційного апарату

8. Робота над диханням

9. Робота над голосом

10. Корекція звуковимови

 

1. Дизартрія як мовленнєве порушення

Дизартрія – порушення звуковимови, яке виникає внаслідок порушення іннервації м’язів мовленнєвого апарату (дихальні, голосові, артикуляційні).

Дизартрія складний розлад звуковимови, який часто супроводжується голосовими і дихальними порушеннями. Термін «дизартрія» має збірний характер, під яким розуміють не тільки порушення звуковимови, а і голосоутворення, дихання, темпу, ритму та інтонації. У найважчих випадках при дизартріях мовлення є неможливим. Дизартрія є наслідком ураження ЦНС чи ПНС.

У найлегших випадках порушення звуковимови носить характер спотворення окремих звуків, замін звуків, пропусків, з ознаками порушення виразності і чіткості.

В цілому ступінь прояву дизартрій залежить від ступеня ураження ЦНС. Дизартрія виникає переважно в наслідок перинатальної патології. Відзначають зв'язок між ступенем ураження рухової сфери і важкістю дизартрій. Дослідженим є зв'язок між важкістю ураження верхніх кінцівок і мовленнєвої мускулатури.

Нерізко виражені форми дизартрії за своїми проявами нагадують складну поліморфну форму дислалії. Для точності встановлення діагнозу необхідні додаткові клінічні обстеження. Переважно стерті форми дизартрії виникають у дітей без наявності рухових розладів, які перенесли легку асфіксію, при пологову травму або які в анамнезі мають вплив різних шкідливих факторів. В цих випадках дизартрія поєднується з мінімальною мозковою дисфункцією (ММД).

Стерта форма дизартрії	Складна поліморфна дислалія
· Можуть прослідковуватися відставання в фізичному розвитку	· Відставання у фізичному розвитку практично відсутні
· Наявні не грубі прояви неврологічної симптоматики (наявні стерті парези, гіперкінези, дистонія)	· Відхилень зі сторони ЦНС немає, порушення у вегетативній НС незначні
· В артикуляційних та мімічних м’язах можливі порушення зі сторони вегетативної НС	· Порушення нервово-психічних функцій немає, може спостерігатися незначне відставання у розвитку психічних процесів

 

Клінічна характеристика дизартрій вперше була описана понад 100 років тому в дорослих, які страждали псевдобульбарним синдромом.

На початку ХХ століття було виділено дві форми дизартрій, які супроводжувалися порушенням артикуляції.

В першій половині ХХ століття були проведені неврологічні дослідження дизартрій стосовно локальних уражень в головному мозку дорослих людей. В 30-х роках вперше було розмежовано дизартрію і моторну афазію (Моргуліс) – відтоді бере початок локалізаційний напрямок класифікації дизартрій. У другій половині ХХ ст.. Вінарська вперше провела нейролінгвістичне дослідження дизартрійз метою визначення локально-діагностичних проявів цих порушень. З тих пір поряд із клінічним напрямком дослідження дизартрій започаткований а згодом починає розвиватися психолого-педагогічний напрямок.

Причини дизартрій:

Причини дизартрій визначає органічне ураження центральної чи периферичної НС під впливом несприятливих екзогенних факторів, які діють на дитину у внутрішньоутробному періоді, під час народження чи у ранні строки після народження.

1. асфіксія

2. пологові травми

3. інфекційні захворювання НС

4. ураження нервової системи внаслідок гемолітичної хвороби

5. черепно-мозкові травми

6. порушення мозкового кровообігу

7. пухлини головного мозку

8. пороки розвитку НС (вроджена аплазія ядер черепно-мозкових нервів)

9. спадкові хвороби НС і нервово-м'язевої системи

Клінічні напрямки вивчення дизартрій визначає локалізацію ураження мозку і ступенем цього ураження. Внаслідок ураження різних мозкових структур, які беруть участь у керуванні руховими механізмами мовлення, виникають різні дизартричні симптомокомплекси.

До таких структур відносяться:

1. периферичні рухові нерви, які ведуть до м’язів мовленнєвого апарату (до язика, губ, щік, м’язів нижньої щелепи, м’яке піднебіння, глотки, гортані, діафрагми, грудної клітки).

2. ядра цих периферичних рухових нервів, які розташовані у стовбурі головного мозку

3. ядра, які розташовані у стовбурі головного мозку та в підкіркових відділах головного мозку та в підкіркових відділах головного мозку (заблоковані елементарні емоційні безумовно-рефлекторні мовленнєві реакції) – сміх, скрикування, плач.

У випадку ураження цих структур виникає периферичний параліч або парез: нервові імпульси не надходять до мовленнєвих м’язів – порушуються обмінні процеси у м’язах – м’язи стають в’ялими, з’являється атонія, арефлексія.

Рухові механізми мовлення забезпечуються і вище розташованими мозковими структурами:

1. підкірково-мозочкові ядра провідникові шляхи – дана мозкова структура здійснює регуляцію м’язового тонусу, відповідає за послідовність переключення, за координацію роботи мовленнєвого апарату та за емоційну виразність. У випадку ураження цих структур наявні окремі прояви центрального паралічу та парезу з ознаками порушення м’язового тонусу, посилення окремих безумовних рефлексів, і з виразним порушенням просодичної сторони мовлення.

2. провідникові системи, які забезпечують проведення імпульсів від кори головного мозку до структур нижче розташованих функціональних рівнів рухового апарату мовлення (до ядер ЧМН, які містяться у стовбурі головного мозку,) При ураженні виникає центральний параліч чи парез мовленнєвої мускулатури з ознаками підвищення м’язового тонусу у м’язах мовленнєвого апарату з ознаками посилення безумовних рефлексів, з посиленням артикуляційних розладів.

3. кіркові відділи кори головного мозку, які забезпечують диференційовану іннервацію мовленнєвої мускулатури інформування мовленнєвого праксису. При ураженні виникають центральні моторні розлади мовлення.

Особливістю дизартрій є її змішаний характер і поєднання різних клінічних симптомів; окрім того ураження певних мозкових структур (які забезпечують керування руховими механізмами мовлення) може призвести до затримки у дозріванні інших мозкових структур, як наслідок часте поєднання з ЗПР, ЗМР, заїканням, ЗНМ (алалія, афазія) Дизартрію завжди супроводжує порушення кінестетичного сприймання артикуляційних позицій та рухів.

Кінестетичні відчуття супроводжують роботу всіх мовленнєвих мязів В залежності від м’язового напруження в артикуляційних органах виникають різноманітні диференційовані м’язові відчуття. При дизартрії порушується чіткість кінестетичних відчуттів – дитина не сприймає стан напруження чи розслаблення мовленнєвих м’язів, окрім того не розпізнаються мимовільні, насильницькі рухи і направленість артикуляційної вправи. Такі порушення є причиною сповільненого дозрівання (постнатального) кіркових мовленнєвих зон, оскільки страждає кін естетична аферентація.

Більшою мірою страждає розвиток тьмяно-скроневих ділянок кори головного мозку та перед моторно-лобної області кори, в результаті чого порушується взаємозв’язок слухового і кінестетичного сприймання, як наслідок виникають проблеми у роботі рухової і кін естетичної системи і у роботі слухової і зорової системи

 

Класифікація дизартрій

В основі класифікаццій дизартрій лежать:

- принцип локалізації ушкодження

- синдромологічний підхід

- ступінь зрозумілості мовлення для оточуючих

 

Класифікація дизартрій на основі визначення рівня локалізації ураження передбачає наступні форми:

1. бульварна

2. псевдобульбарна

3. екстрапірамідна (підкіркова)

4. кіркова

5. Мозочкові

Найскладнішою формою дизартрії є кіркова дизартрія, але її визначають не всі дослідники

 

Синдромологічний підхід до класифікації дизартрій передбачає виділення певних форм у зв’язку із характером парезу чи паралічу:

1. спастико-паретична дизартрія

2. спастико-гіперкінетична

3. спастико-атактична

4. а тактико-гіперкінетична

5. спастико-ригідна дизартрія

Класифікація за синдромологічний підходом утруднена і характеризується як нестабільна

 

За ступенем зрозумілості мовлення дитини для оточуючих:

1. найлегший ступінь – виявляється фахівцем при спілкуванні з дитиною

2. порушення у вимові помітні всім, але мовлення дитини є зрозумілим

3. мовлення дитини зрозуміле лише для близьких дитини і частково для оточуючих

4. найважчий ступінь (анартрія) – відсутність мовлення або практично незрозуміле для близьких дитині людей

Розрізняють три стадії анартрії:

1. легка ступінь – наявна звуко-складова активність

2. середня ступінь передбачає наявність голосових реакцій

3. важка ступінь – повна відсутність голосових реакцій і мовленнєвої активності

 

СИМПТОМАТИКА

1. Кіркова дизартрія (найважча)– виникає внаслідок вогнищевого ураження кори головного мозку, проявляється у вигляді моторних розладів різног походження. Має три форми:

· І форма зумовлена одночасним двобічним ураженням нижнього відділу передньої центральної звивини. Внаслідок таких уражень виникає вибірковий центральний парез мязів артикуляційного апарату, особливо мязів язика. Відповідно звужується об’єм артикуляційних рухів, зокрема, тонких ізольованих рухів кінчика язика вверх, як наслідок порушується вимова верхньоязикових звуків:

а) передусім тих, які вимовляються при піднятому і загнутому кінчику язика вверх (ш,ж,р), у важких випадках ці звуки відсутні, при більш легких вони замінюються іншими передньоязиковими приголосними звуками (т,д,н) чи нижньоязиковими (с,з,с',з')

б) порушення вимови звука (л) внаслідок утруднення зімкнення кінчика язика з верхніми зубами чи з альвеолами.

Типовим порушенням при даному варіанті кіркової дизартрії є змішування приголосних за способом творення. Порушення м’язового тонусу мають характер підвищення головним чином у м’язах кінчика язика, у важких випадках нездатність виконання диференційованих рухів, а у більш легких випадках - порушення плавності, темпу руху, внаслідок чого сповільнюється вимова.

· ІІ форма – є наслідком однобічного ураження кори домінантної півкулі у нижніх пост центральних відділах, проявляється у порушенні кінестетичного праксису. Сповільнюється темп артикуляції, порушується плавність, затягується пошук потрібного артикуляційного укладу. Характерною ознакою є непостійність артикуляції. Найбільше страждає вимова шиплячих дзвінких та африкатів. Проявляється недостатністю лицевого гнозису: дитина утруднюється у локалізації точкових дотиків, особливо в області артикуляційного апарату.

· ІІІ форма виникає при однобічному уражені домінантної півкулі у нижніх пре моторних відділах кори Відповідно недостатній динамічний кінетичний праксис. При кінетичних порушеннях утруднюється вимова складних звуків і африкатів (ц,ч, щ, дз,дж) наявність замін щілинних звуків на зімкненні. Страждає вимова при збігові приголосних (пропуски звуків при збігах), оглушення дзвінких приголосних. Мовлення дітей напружене, сповільнене. Внаслідок утруднення кінетичних та кін естетичних рухів особливо ускладнюється автоматизація звуків.

2. Псевдобульбарна дизартрія (найпоширеніша) – виникає при двобічному ураженні кірково-ядерних шляхів, які ведуть до ядер ЧМН, стовбура. Проявляється підвищенням м’язового тонусу в артикуляційній мускулатурі переважно за типом спастичності, рідше понижений м’язів тонус за типом паретичності. При будь яких варіантах обмежені активні рухи артикуляційного апарату, у найважчих випадках відсутні рухи.

Характерна ознака – посилення глоткового рефлексу, піднебінного рефлексу, посилення рефлекторних автоматичних рухів, наявність синкінезії.

Язик напружений, відтягнутий назад, спинка язика заокруглена (майже закриває глотку), кінчик язика не виражений довільні рухи обмежені або спотворені; кінчик язика при всіх рухах залишається напруженим і пасивним, особливо важко виконати рухи кінчиком язика вверх за межами ротової порожнини.

При псевдобульбарній дизартрії збережені мимовільні рефлекторні рухи і вкрай обмежені довільні рухи, які мають ту ж основу мимовільності. Відповідно до порушень мимовільності виконання рухів у дитини наявні труднощі вимови складних і найбільш диференційованих за артикулемами звуків (р, л, ш, ж, ц). Порівняно з кірковою дизартрією при псевдобульбарній порушення вимови передньоязикових звуків має більш поширений характер, наявний ряд нашарувань: порушення дихання, голосу, інтонації, мелодики, інших груп звуків, гіперсалівація (підвищене слиновиділення). Також порушена вимова голосних звуків (і, е) – це пов’язано з рядом нашарувань, а також з патологічною позицією язика в ротовій порожнині. При спастичності м’язів мовленнєвого апарату наявні одзвінчення глухих приголосних; порушені резонаторні властивості глотки, як наслідок виникає назальний відтінок при вимові голосних (особливо и, у), сонорних (р, л), твердих шумних звуків (ж, ш, з), африкату (ц).

При паретичності м’язів частіше за все страждає вимова зімкнено-губних звуків (п.б,м); язиково альвеолярні звуки, в окремих випадках - голосні (особливо і,и,у). При паретичності м’язів спостерігається носовий відтінок звуків, м’яке піднебіння провисає, його рухливість при вимові обмежена. В цілому мовлення є повільне, афонічне, затихаюче, не модульоване, мажуть проявлятися гіпомімія чи амімія, в окремих випадках може бути значне слиновиділення. Іноді спостерігається спастико-паретичний синдром.

3. Бульбарна дизартрія – симптомокомплекс мовно-рухових розладів, які виникають при ураженні ядер або периферичних відділів 7, 9, 10, 12 пар ЧМН. При бульварній дизартрії наявний периферичний парез мовленнєвої мускулатури (переважно паретичного типу).

Наслідки:

1) грубо порушена вимова всіх губних звуків (п, б, м, в, ф), типовим є наближення всіх звуків до єдиного глухого щілинного звука;

2) всі зімкнені приголосні наближаються до щілинного;

3) наявне оглушення дзвінких приголосних

4) присутня назалізація

 

Критерії розмежування

Бульварна дизартрія	Псевдобульбарна дизартрія
1. характер паралічу чи парезу мовленнєвої мускулатури:
периферичний	центральний
2. Характер порушення мовленнєвої мускулатури:
порушені і довільні і мимовільні рухи	переважно порушені довільні рухи
3. Характер ураження артикуляційної моторики:
дифузний	вибірковий
4. Специфіка порушень звуковимови:
Оглушення дзвінких приголосних, часте оглушення голосних, артикуляцій голосних наближені до нейтральних звуків. Поряд із паретичністю в окремих м’язевих групах наявна спастичність	Поряд з оглушенням спостерігається і одзвінчення

 

4. Екстрапірамідна дизартрія – ушкоджуються швидкі, точні диференційовані рухи. Екстрапірамідна система відіграє роль у регуляції м’язового тонусу: у послідовності, силі та рухливості м’язових скорочень; забезпечує автоматизоване і емоційно забарвлене виконання рухів. Екстрапірамідна дизартрія виникає при ураженні екстра пірамідної системи. Симптоми даного ураження:

1) зміни м’язового тонусу в мовленнєвій мускулатурі;

2) наявність насильницьких рухів;

3) порушення емоційно-рухової іннервації

4) порушення пропріорецептивної аферентації від мовленнєвої мускулатури.

Об’єм рухів при екстра пірамідній дизартрії може бути достатнім, але особливі труднощі дитина відчуває при збереженні артикуляційних позицій.

В стані спокою при екстра пірамідній дизартрії в артикуляційних м’язах спостерігається дистонія (гіпотонія) м’язів. При хвилюванні, або під час мовлення наявне різке підвищення м’язевого тонусу, яке поєднується з гіперкінезами: язик різко згортається в клубок, відтягується до кореня, залишається напруженим; паралельно підвищується тонус м’язів у глотковому та дихальному апараті => блокується підключення голосу і затримується дихання. При менш виразних порушеннях м’язевого тонусу мовлення має змазаний характер, з носовим відтінком, різко порушується просо дика, темп мовлення. Мовлення одноманітне має характер монотонності.

При екстрапірамідній дизартрії наявний згасаючий голос, який до кінця фрази може перетворитися на бурмотіння. Особливість екстра пірамідної дизартрії - відсутність стабільності та одноманітності порушень звуковимови. Наявні великі труднощі автоматизації звуків.

Екстрапірамідна дизартрія може поєднуватися із недостатньою обробкою сенсорної інформації => виникає нейросенсорна туговухість (страждає сприймання високих тонів).

5. Мозочкова дизартрія – виникає при ураженні мозочка, лобно-мозочкових шляхів, зв’язків мозочка з іншими відділами ЦНС. Мовлення при даній формі скандоване, поштовхоподібне, сповільнене, з порушенням модуляції, наголосів, може мати місце згасання голосу до кінця фрази.

Артикуляційна симптоматика:

1) зниження тонусу у м’язах язика і груп;

2) рухи язика не точні, з проявами гіпометрії чи гіперметрії;

3) під час виконання тонких рухів може виникати тремор язика

4) рухливість язика в цілому обмежена, темп рухів сповільнений;

5) наявні труднощі втримування артикуляційних позицій;

6) м’яке піднебіння провисає;

7) жування послаблене;

8) міміка в’яла;

9) наявна виразна назалізованість більшості звуків.

Обстеження при дизартріях

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ОБСТЕЖЕННЯ

Обстеження стану загальної моторики необхідно для того, щоб співвіднести його зі станом артикуляційної моторики. Воно проводиться з метою виявлення рухових можливостей Дитини. Добирають вправи для обстеження рухів: ніг, рук, тулуба та їх координації; звертають увагу на ходу, як дитини самостійно пересувається, чи вміє стрибати (на двох ногах, на кожній нозі); як володіє руками (під час їжі, гри, малювання, складання пірамідки, мозаїки, ін). Застосовують вправи для переключення з одного руху на інший.

Окрім цих вправ, обстежують як дитина їсть (жує, ковтає), чи наявне: підвищене слиновиділення. Ці дані можна отримати під час бесіди з батьками.

Обстеження стану артикуляційної моторики починають зі спостереження за станом мімічної мускулатури у стані спокою. При цьому відзначають вираженість носо-губних складок та їх симетричність, характер лінії губ і щільність їх зімкнення. Виявляють гіперкінези мімічної мускулатури. Перевіряють уміння тримати рот закритим, закривати очі, нахмурювати брови; фіксують появу синкінезій.

Обстеження будови артикуляційного апарату проводять при різних навантаженнях і багаторазовому повторенні. При цьому виявляють якісну сторону кожного руху, а саме: час включення в той чи інший рух, виснажуваність, зміни темпу і плавності виконання руху, об'єм, симетричність кутиків рота при виконанні різних рухів, а також синкінезії.

! Під час багаторазових рухів можуть бути виявлені стерті форми парезу і гіперсалівація, що є ознаками стертих форм дизартрії.

Далі пропонують традиційні вправи для обстеження артикуляційної моторики:

1) губи: зімкнення, оскал, витягування вперед;

2) нижня щелепа: відкривання і закривання рота;

3) язик: вправо - вліво, вверх - вниз, кругові рухи; вузький і язик, широкий;

4) м'яке піднебіння: вимова звука „А" твердою атакою, наявність носового видиху під

час вимови голосних, наявність чи відсутність глоткового рефлексу (поява рвотних

рухів при легкому доторканні до м'якого піднебіння).

У випадку важкого псевдобульбарного паралічу можуть бути відсутні довільні рухи губ, язика та інших органів артикуляції, В такому разі слід виявити збереженість рефлекторних рухів: розтягування губ при посмішці, дотягування губ до їжі, підскакування язика під час різкого доторкання шпателем, рухи м'якого піднебіння під час покашлювання і позіхання, тощо.

Стан дихальної і голосової функції проявляється під час спостереження за усним мовленням: визначається тип дихання, його глибина, тривалість видиху (достатній видих для вимови частини слова, 1 слова, кількох слів, фрази), чи диференціює дитина носове і ротове дихання.)

Паретичний стан голосових складок і м'якого піднебіння може позначитись на диханні та голосоутворення. Може спостерігатись носовий відтінок голосу, сиплий голос, виснажуваний, мало модульований. Зазвичай, дихання поверхневе, нерівномірне, вдих та видих короткі.

Звертають увагу на силу голосу дитини, його висоту, тембр (при кашлі, під час сміху, в процесі висловлювань); порівнюють мовленнєвий і немовленнєвий голос. Фіксують особливості просо дики. Перевіряють, чи може дитина відтворити голосом гнів, подив, здивування, радіть...

Стан імпресивного мовлення перевіряють при виконанні дитиною інструкцій: спочатку простих (побутових), потім більш складних; добирають сюжетні малюнки, тексти, ін, і перевіряють розуміння їх змісту.

Стан фонематичних процесів перевіряють за загальноприйнятою схемою, але дитині не пропонують називати почуті звуки чи склади, а впізнавати їх, піднімаючи руку.

Стан експресивного мовлення:

- звуковимова обстежується за традиційною схемою. Поряд з тим (звертають увагу на особливості артикулювання, чіткість артикуляційних рухів при мовленні, плавність переходу від одного звука до іншого, особливо при наявності збігу приголосних. Пропонують дитині об'єднувати різні звуки у склади; відзначають характер складової структури слів.

- словниковий запас: виявляють кількісну і якісну сторони словника, використанні слів складної будови, узагальнюючих, тощо.

- граматична будова: виявляють вміння дитини користуватись різними граматичними конструкціями, і т.д.

- навички зв'язного мовлення: чи може дитина складати розповідь за серією малюнків, за одним малюнком; фіксують характер бесіди, ін.

 

Особливу складність становить діагностика стертих форм дизартрій, тобто мінімальних проявів. Часто у дітей з даною формою дизартрії діагностують поліморфну дислалію, оскільки у них наявна нечітка вимова звуків особливо помітна у мовленнєвому потоці.

При даній формі дизартрії спостерігається нерівномірність у розвитку мовленнєвих систем: якщо фонематичні уявлення і лексико-граматична будова мовлення розвивались швидко і досягай вікової норми, то вимовна система довгий час залишається дефектною і не відповідає загальному рівню розвитку мовлення.

Критерії діагностики:

1. Наявність слабко виражених, але специфічних артикуляційних порушень (обмеження об'єму тонких і диференційованих артикуляційних рухів: недостатність загинання кінчика язика вверх, асиметрія витягнутого вперед язика, тремор витягнутого вперед язика, зміна конфігурації, ін);

2. Наявність синкінезій (рухи нижньої щелепи під час рухів язика вверх, рухи пальці рук паралельно з рухами язика, ін);

3. Сповільнений темп артикуляційних рухів;

4. Труднощі в утриманні артикуляційної пози;

5. Стійкість порушень звуковимови, труднощі в автоматизації звуків;

6. Наявність просодичних відхилень.

7. Проби на дизартрію:

А) просять дитину відкрити рот, язик висунути вперед і утримувати його нерухомо по середній лінії; при цьому одночасно потрібно слідкувати очима за стороннім предметом, який логопед рухає вправо-вліво. Проба позитивна, якщо язик рухається за очима.

Б) Дитину просять виконувати артикуляційні рухи язиком; при цьому логопед кладе свої руки на шию дитини і слідкує за напруженням шийних м'язів при тонких диференційованих рухах язика. В окремих випадках можна помітити легке закидання голови назад.

 

 

Робота над диханням

Симптом 3. Первинно: при паретичності дихальних м’язів наявні порушення рецепторної координації, в результаті чого затримується дозрівання дихальної функціональної системи. Вторинно: наявний недостатній об’єм дихання, недостатність центральної регуляції дихання, збереженість інфантильної схеми дихання. Вправи:

1) дитина лежить на спині, ноги зігнуті в колінах, логопед тримає ноги дитини за щиколотки (ікри), піднімаючи їх, натискає на живіт дитини в напрямку до під пахових впадин, вправа проводиться під рахунок:

1 – згинання ніг

2 – натискання

3 – вихідне положення

Внаслідок виконання цієї вправи покращується рухливість діафрагми

2) дитини у положенні сидячи, рот закритий, логопед затискає одну ніздрю дитині і просить дитину дихати у заданому темпі

3) -//- з іншою ніздрею

4) дитина сидить за столом, перед обличчям створюють додатковий потік повітря

5) дихання через рот, ніздрі закриті руками, дитина вдихає до того моменту, поки логопед не попросить вимовляти окремі звуки чи склади;

6) дитина виконує вдих ротом, а логопед притискає грудну клітину, перешкоджаючи на 1-2 сек. Вдиху

7) дитина вдихає повітря і максимально затримує процес видиху

Подані вправи проводять щодня, 5-10 хв. Поступово підключають вимову голосних на фазі видиху.

9. Робота над голосом

Симптом 4. Первинно: внаслідок парезів м’язів гортані відбуваються зміни м’язевого тонусу в голосових складках, обмежується їх рухливість. Вторинно: голос стає слабким, не мелодійним; порушується вібрація голосових складок, порушується утворення дзвінких і глухих приголосних. Виділяють вправи підготовчі та основні.

Підготовчі:

1) загальне розслаблення, артикуляційний масаж, артикуляційна гімнастика

2) кругові рухи головою

3) активізація рухів м’якого піднебіння

4) стимуляція задньої частинки спинки язика (глотковий рефлекс)

Основні:

1) рухи головою в сторони з одночасним вимовлянням голосних звуків на видиху

2) рухи нижньою щелепою вниз, спочатку повільно, потім активно

3) імітація жування

4) вимова голосних звуків без рухів голови, з логопедом, зі зміною сили голосу

5) вимова слів ланцюжком зі зміною сили голосу

6) читання напам’ять віршів і скоромовок

Розвиток мелодійності голосу і голосових модуляцій з допомогою:

- інсценізацій

- читання або розповідання казок за ролями

- промовляння фраз відповідно до інтонаційних схем

Можна використовувати вправи для корекції порушень голосу органічного ґенезу

Корекція звуковимови

Робота над звуковимовою передбачає активізацію і формування кін естетичних і кінетичних відчуттів та на цій основі подолання фонетичних недоліків. Групи вправ:

1) пасивні артикуляційні вправи:

- потряхування верхньої і нижньої губи

- розправлення щік

- розташування язика під верхніми і нижніми різцями

- поплескування по піднебінній завісі

- опускання і піднімання нижньої щелепи

2) для формування артикуляційно-сенсорних схем дані вправи проводять після попередніх пасивних артикуляційних вправ, які потребують певного закріплення: спочатку пасивні вправи проводять перед дзеркалом і дитина спостерігає за їх виконанням, кожну вправу коментують, потім дзеркало забирають, дитина закриває очі, логопед виконує ті ж самі вправи а дитина має їх прокоментувати

- двогуба схема: верхня і нижня губа пасивно змикаються в такому положенні, потім дитина дує через губи, щоб зімкнення розривалось

- язиково-альвеолярна схема: кінчик язика пасивно притискається до альвеол, утримують положення, дитина дує

- губно-зубна схема: вказівним пальцем піднімають нижню губу до верхніх різців не змикаючи (у випадку малорухливої нижньої губи її також піднімають вказівним пальцем іншої губи) і дитина видуває повітря

- язиково-піднебінна схема: голова дитини злегка закидається назад, задня частинка спинки язика вглиб і піднімається до піднебіння тоді дитину просять покашляти і зафіксувати увагу на тих відчуттях, які виникають

3) формування артикуляційного праксису(виконання серії рухів)

- формування координованих рухів артикуляційної системи 9поєднання двох-трьох артикуляційних сенсорних схем

- виконання складних вправ, які передбачають послідовну зміну різних артикуляційних рухів (ба-да-ба, ва-га-ва, ра-ба-га)

4) робота над вимовою: вона певною мірою залежить від форми дизартрії, віку дитини, важкості порушення та загального мовленнєвого рівня. Одночасно починають стимуляцію диференційованого слухового сприймання і стимуляцію звукового аналізу. Починають роботу зі збережених звуків. При роботі над звуковимовою керуються такими установками:

1. корекційна робота повинна полегшувати комунікацію;

2. врахування психологічних особливостей і соціального оточення дитини;

3. формування мотиваційної сторони мовлення.

 

Основні методи корекції звуковимови

1. кінетично-кінестетичний

2. слухо-зорово-кінестетичний

 

Напрямки роботи над вимовою:

1. тренування слухового розрізнення;

а) на не мовленнєвому матеріалі;

б) на мовленнєвому матеріалі;

в) робота по розрізненню нормативного звучання звуків і власної вимови.

2. Постановка звуків:

Використовуються традиційні прийоми постановки звуків з використанням методу фонетичної локалізації (пасивно надається певне положення артикуляційним органам, фіксується увага дитини на відчуттях), надалі працюють над викликанням ізольованих звуків.

У першу чергу відпрацьовують ті звуки, яккі дитина правильно вимовляє у відображеній вимові.

 

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ОБСТЕЖЕННЯ

Обстеження стану загальної моторики необхідно для того, щоб співвіднести його зі станом артикуляційної моторики. Воно проводиться з метою виявлення рухових можливостей Дитини. Добирають вправи для обстеження рухів: ніг, рук, тулуба та їх координації; звертають увагу на ходу, як дитини самостійно пересувається, чи вміє стрибати (на двох ногах, на кожній нозі); як володіє руками (під час їжі, гри, малювання, складання пірамідки, мозаїки, ін). Застосовують вправи для переключення з одного руху на інший.

Окрім цих вправ, обстежують як дитина їсть (жує, ковтає), чи наявне: підвищене слиновиділення. Ці дані можна отримати під час бесіди з батьками.

Обстеження стану артикуляційної моторики починають зі спостереження за станом мімічної мускулатури у стані спокою. При цьому відзначають вираженість носо-губних складок та їх симетричність, характер лінії губ і щільність їх зімкнення. Виявляють гіперкінези мімічної мускулатури. Перевіряють уміння тримати рот закритим, закривати очі, нахмурювати брови; фіксують появу синкінезій.

Обстеження будови артикуляційного апарату проводять при різних навантаженнях і багаторазовому повторенні. При цьому виявляють якісну сторону кожного руху, а саме: час включення в той чи інший рух, виснажуваність, зміни темпу і плавності виконання руху, об'єм, симетричність кутиків рота при виконанні різних рухів, а також синкінезії.

! Під час багаторазових рухів можуть бути виявлені стерті форми парезу і гіперсалівація, що є ознаками стертих форм дизартрії.

Далі пропонують традиційні вправи для обстеження артикуляційної моторики:

1) губи: зімкнення, оскал, витягування вперед;

2) нижня щелепа: відкривання і закривання рота;

3) язик: вправо - вліво, вверх - вниз, кругові рухи; вузький і язик, широкий;

4) м'яке піднебіння: вимова звука „А" твердою атакою, наявність носового видиху під

час вимови голосних, наявність чи відсутність глоткового рефлексу (поява рвотних

рухів при легкому доторканні до м'якого піднебіння).

У випадку важкого псевдобульбарного паралічу можуть бути відсутні довільні рухи губ, язика та інших органів артикуляції, В такому разі слід виявити збереженість рефлекторних рухів: розтягування губ при посмішці, дотягування губ до їжі, підскакування язика під час різкого доторкання шпателем, рухи м'якого піднебіння під час покашлювання і позіхання, тощо.

Стан дихальної і голосової функції проявляється під час спостереження за усним мовленням: визначається тип дихання, його глибина, тривалість видиху (достатній видих для вимови частини слова, 1 слова, кількох слів, фрази), чи диференціює дитина носове і ротове дихання.)

Паретичний стан голосових складок і м'якого піднебіння може позначитись на диханні та голосоутворення. Може спостерігатись носовий відтінок голосу, сиплий голос, виснажуваний, мало модульований. Зазвичай, дихання поверхневе, нерівномірне, вдих та видих короткі.

Звертають увагу на силу голосу дитини, його висоту, тембр (при кашлі, під час сміху, в процесі висловлювань); порівнюють мовленнєвий і немовленнєвий голос. Фіксують особливості просо дики. Перевіряють, чи може дитина відтворити голосом гнів, подив, здивування, радіть...

Стан імпресивного мовлення перевіряють при виконанні дитиною інструкцій: спочатку простих (побутових), потім більш складних; добирають сюжетні малюнки, тексти, ін, і перевіряють розуміння їх змісту.

Стан фонематичних процесів перевіряють за загальноприйнятою схемою, але дитині не пропонують називати почуті звуки чи склади, а впізнавати їх, піднімаючи руку.

Стан експресивного мовлення:

- звуковимова обстежується за традиційною схемою. Поряд з тим (звертають увагу на особливості артикулювання, чіткість артикуляційних рухів при мовленні, плавність переходу від одного звука до іншого, особливо при наявності збігу приголосних. Пропонують дитині об'єднувати різні звуки у склади; відзначають характер складової структури слів.

- словниковий запас: виявляють кількісну і якісну сторони словника, використанні слів складної будови, узагальнюючих, тощо.

- граматична будова: виявляють вміння дитини користуватись різними граматичними конструкціями, і т.д.

- навички зв'язного мовлення: чи може дитина складати розповідь за серією малюнків, за одним малюнком; фіксують характер бесіди, ін.

 

Особливу складність становить діагностика стертих форм дизартрій, тобто мінімальних проявів. Часто у дітей з даною формою дизартрії діагностують поліморфну дислалію, оскільки у них наявна нечітка вимова звуків особливо помітна у мовленнєвому потоці.

При даній формі дизартрії спостерігається нерівномірність у розвитку мовленнєвих систем: якщо фонематичні уявлення і лексико-граматична будова мовлення розвивались швидко і досягай вікової норми, то вимовна система довгий час залишається дефектною і не відповідає загальному рівню розвитку мовлення.

Критерії діагностики:

1. Наявність слабко виражених, але специфічних артикуляційних порушень (обмеження об'єму тонких і диференційованих артикуляційних рухів: недостатність загинання кінчика язика вверх, асиметрія витягнутого вперед язика, тремор витягнутого вперед язика, зміна конфігурації, ін);

2. Наявність синкінезій (рухи нижньої щелепи під час рухів язика вверх, рухи пальці рук паралельно з рухами язика, ін);

3. Сповільнений темп артикуляційних рухів;

4. Труднощі в утриманні артикуляційної пози;

5. Стійкість порушень звуковимови, труднощі в автоматизації звуків;

6. Наявність просодичних відхилень.

7. Проби на дизартрію: