Особливості відтворення онімів як носіїв культурної специфіки українською мовою

Власні назви або оніми – це індивідуальні найменування окремих одиничних об'єктів. Український мовознавець М. Кочерган зазначає, що власні назви на відміну від загальних слугують для виділення названого ними об’єкта з низки подібних з метою його індивідуалізації та ідентифікації [29, с. 186]. Науковець подає детальну класифікацію ономастичної лексики, якою ми керуватимемося в подальшому аналізі: 1) антропоніми – імена людей; 2) топоніми – географічні назви; 3) теоніми – назви божеств; 4) зооніми – клички тварин; 5) астроніми – назви небесних тіл; 6) космоніми – назви зон космічного простору і сузір’їв; 7) хрононіми – назви відрізків часу, пов’язані з історичними подіями; 8) ідеоніми – назви об’єктів духовної культури; 9) хрематоніми – назви об’єктів матеріальної культури; 10) ергоніми – назви закладів, товариств, організацій тощо; 11) гідроніми – назви водоймища (річки, озера, моря, болота); 12) етноніми – назви народів, етнічних груп [29, c. 28].

Український перекладознавець А. Гудманян виокремив п’ять основних способів, за допомогою яких чужомовні власні назви можуть включатися в текст перекладу, серед яких: 1) трансплантація, під якою автор розуміє безпосереднє включення чужомовної назви з оригінальною графікою в текст перекладу з іншою графікою; 2) залучення додаткових букв та позначок, якщо звичайних засобів письма мови реципієнта недостатньо; 3) транслітерація – автоматична заміна чужомовної назви буквами мови, що запозичує; 4) переклад; 5) практична транскрипція [13, c. 62]. При цьому, на думку А. Гудманяна, трансплантація та залучення додаткових букв і позначок є непридатними для відтворення іншомовних онімів засобами української графіки [13, c. 62].

Зазвичай власна назва сприймається як найконкретніша з усіх можливих типів назв, значною мірою позбавлена сигніфікативного змісту. Як вважає П. Ньюмарк, власні назви передають енциклопедичну інформацію, не маючи ні семантичного значення, ні додаткових конотацій, тому вчений відносить їх до класу безеквівалентної лексики, яка не потребує перекладу. Найоптимальнішим способом перекладу власних назв дослідник вважає передачу/перенесення (transference) слова за допомогою відтворення його графічної чи звукової оболонки [68, c. 67].

Ми, однак, не можемо повністю погодитися з наведеним твердженням. Оніми, виступаючи в певному контексті, можуть також виконувати семантичну функцію, за якою власна назва кваліфікує характер носія, що в художній літературі представлено низкою промовистих імен, де конотативний компонент значення оніма виступає на перший план. Нерідко власні назви мають комунікативно-прагматичну скерованість та передають національно-мовний колорит. Таким чином, уплітаючись у сюжетну канву художнього твору, оніми несуть у собі додаткові функції, що виходять за межі їхнього безпосереднього контекстного оточення. Тому під час створення іншомовних версій перекладач повинен ураховувати позатекстову інформацію, яку містять власні назви, та, відповідно, знаходити оптимальні засоби для передачі такої інформації при перекладі.

У перекладацькому арсеналі з опрацювання онімів виділяються три головних стратегії. Перша скерована на форенізацію ТП і передбачає збереження форми вихідного оніму з очевидною втратою прихованого змісту. Такий тип перекладу визначається як «ономастичний відповідник», який відтворює фонографічну оболонку слова з тим чи іншим ступенем близькості до оригіналу, як-от:

Ronald – Рональд, Arthur – Артур, Black – Блек, Dennis – Деніс, Dudley – Дадлі, Charlie – Чарлі, Percy – Персі, Fred – Фред [79].

Але варто відзначити, що у цьому випадку почасти в україномовного реципієнта немає шансів зрозуміти значення онімів. Так, в україномовного реципієнта «Матильди» Р. Дала немає шансів зрозуміти, що ім’я Міс Гані насправді означає «люба, мила» (від англ. honey); що прізвище Транчбул утворено внаслідок поєднання двох вельми промовистих англійських лексем – trunch (скорочено від truncheon – «поліцейський кийок») та bull («бик»); що прізвище батьків Матільди Вормвуд означає «полин, прикрість, гіркота»; що ім’я Брюс Боґтроттер (від англ. bog-trotter) означає дослівно «той, хто мешкає на болоті» [81].

Д. Єрмолович попереджає, що внаслідок транскодування іншомовних назв часто виникають не притаманні МП звукосполучення. Аби уникнути цього, можна зробити певний відступ від загальних правил, скерований на «зручнішу вимову імені в МП, особливо якщо цього вимагає характер тексту, що перекладається» [16, c. 25]. Крім того, можливі звукосполучення, які будуть викликати в МП небажані асоціації, включаючи вульгаризми та лайку.

В романі Дж. Р. Толкіна про пригоди Гобіта згадується назва свята Durin's Day. Усвідомлюючи потенційну небезпечність транслітерації цього оніму, перекладач цього твору робить вибір саме на користь транслітерації, внаслідок чого український відповідник набуває небажаної схожості з лайливим словом, вносячи в текст перекладу хибні конотації:

Stand by the grey stone when the thrush knocks,” read Elrond, “and the setting sun with the last light of Durin's Day will shine upon the key-hole”.

–“ Durin, Durin!” said Thorin. “He was the father of the fathers of the eldest race of Dwarves, the Longbeards, and my first ancestor: I am his heir” [86].

– Стань біля сірого каменя, де стукає дрізд, – прочитав Елронд, – і призахідне сонце останнім променем Дурінового дня вкаже замкову шпарину.

– Дурін, Дурін! – вигукнув Торін. – Він був прабатько одного з двох племен гномів – Довгобородих – і предок мого діда [80, с. 57].

Інша стратегія відтворення онімів у перекладі скерована на доместикацію твору і передбачає або заміну вихідного оніму іншомовним аналогом або власне його переклад. При заміні оніму іншомовним аналогом відбувається культурна адаптація твору, яку перекладознавці схильні в цілому пояснювати прагненням перекладача, для якого «звичайність імені важливіша за звукову схожість з оригіналом».

Вважаємо за необхідне наголосити на тому, що адаптація як спосіб україномовного відтворення власних назв з англомовних творів є в цілому нетиповою і використовується перекладачами, як правило, тільки тоді, коли власна назва або виступає основою для словесної гри, або репрезентує певні асоціації.

Переклад оніму є можливим у тих випадках, коли (1) в основі власної назви лежить загальна назва, узуальний еквівалент якої може бути так само використаний у перекладі в якості оніму чи (2) структурно онім розкладається на низку загальних морфем, для кожної з яких підбирається власний відповідник у МП (калькування).

В романі Дж. Р. Толкіна про пригоди Гобіта згадується топонім Mirkwood. Знаходимо такий варіант перекладу Чорний ліс [80, c. 67] близький до оригіналу, оскільки mirk означає «темрява»; можемо також припустити, що автор обрав саме його, оскільки «чорний» більше нагадує реальний топонім, ніж «темний». Другий варіант перекладу Морок-ліс [80, c. 69]. Лексема морок (у першому словниковому значенні «темрява», «темнота») так само може вважатися прямим еквівалентом mirk, але на додачу вона має друге значення («щось безвідрадне, безнадійне, сумне»), яке надає топоніму більшої промовистості. Зважаючи на описувані у цьому лісі події, така віднесеність видається більш ніж доречною.

Під час перекладу виникають ситуації, що змушують перекладача відходити від обраної стратегії відтворення онімів у творчому пошуку засобу вирішення проблеми. Наприклад, як ми вже згадували, перекладач роману Р. Дала «Матильди» послідовно використовує транскрипцію, скерованому на передачу звучання власної назви, аж доки автор не використав ім’я одного з персонажів для мовної гри:

The boy stood up. “My name is Eric Ink, Miss Trunchbull,” he said.

“Eric what?” the Trunchbull shouted.

“ Ink,” the boy said.

“Don’t be an ass, boy! There’s no such name!”

“Look in the phone book,” Eric said. “You’ll see my father there under Ink. ”

“Very well, then,” the Trunchbull said. “You may be Ink, young man, but let me tell you something. You’re not indelible. I’ll very soon rub you out if you try getting clever with me” [81, p. 123–124].

– Мене звати Ерік Чорнило, пані Транчбул, – представився він.

– Який Ерік? – гаркнула директорка.

– Чорнило, – повторив хлопець.

– Не будь ідіотом, хлопче! Такого прізвища немає!

– Подивіться в телефонний довідник, – сказав Ерік. – Там є мій батько під прізвищем Чорнило.

– То й добре, – буркнула директорка, – нехай ти й Чорнило, але я ось що тобі скажу. Не думай, що тебе не можна змити. Я дуже швидко зітру тебе так, що й сліду не залишиться, якщо будеш зі мною таким мудрагелем [75, c. 169].

Як бачимо, автор обігрує слово “ ink” (чорнило) з прізвищем хлопця, що викликає обурення шкільної директорки, на думку якої такого прізвища не може існувати. Усвідомлюючи той факт, що транскрибування цього оніму зруйнує комізм ситуації, перекладач вдається до вжитку узуального еквівалента.

Особливо складним стає завдання перекладача в тих випадках, коли онім має прецедентний або алюзивний характер. Прецедентним іменем ми будемо вважати індивідуальне ім’я, пов’язане з широко відомим текстом або ситуацією, свого роду складний знак, при вживанні якого в комунікації здійснюється апеляція не власне до денотату, а до набору диференційних ознак даного прецедентного імені [17, c. 84].

Джерелом прецедентного імені може виступати третя культура, то представники МО та МП матимуть приблизно однакові шанси на його адекватну інтерпретацію. У цьому випадку корисним буде коментар.

Наприклад у Дж. Свіфта знаходимо такий онім:

He desired I would stand like a Colossus, with my legs as far asunder as I conveniently could [85]. – Він попросив мене стати чимось на зразок Колоса Родоського * і якнайширше розставити ноги, що я й зробив (*Величезна статуя бога сонця Геліоса, споруджена 280 р. до н. е. на острові Родос і зруйнована землетрусом через 56 років. За переказами, ноги статуї впиралися в береги по обидва боки гавані і правили за ворота для проходження кораблів) [78, c. 45].

Тут йдеться про відому античну статую Колоса Родоського, хоча друга частина оніму (Colossus of Rhodes) в ТО не згадується. В перекладі додається не тільки друга частина імені, а й відповідний коментар.

Сприйняття прецедентного імені може викликати ускладнення в читача перекладу, оскільки відсутність у нього необхідного культурно-історичного досвіду та фонових знань може призвести до нерозуміння авторського задуму та хибної інтерпретації оніму. Розглянемо для прикладу топонім Carrock з роману Дж. Р. Толкіна “The Hobbit or There and Back Again” [86].

Як пояснює сам автор, це слово утворене від давньовалійського carrec, що відповідає сучасному англійському rock («скеля»). Перекладач твору знехтував аналізом та застосовує транслітерацію «Каррок» [80, c. 54].На наш погляд, цей онім можна було б перекласти щось на кшталт«Кам’яна Скеля», адже він містить подвійну апеляцію – до каміння та скелі, що дозволяє хоча б частково зберегти прихований смисл, закладений автором першотвору.

Наостанок наведемо приклад каламбуризації онімів на прикладі з роману К. Льюїса «Лев, Біла Відьма та шафа». Розпитуючи Люсі про те, як вона попала до Нарнії, Фавн невірно інтерпретує її слова, надаючи узуальним словам статусу топонімів:

“This is the land of Narnia,” said the Faun, “where we are now; all that lies between the lamp-post and the great castle of Cair Paravel on the eastern sea. And you – you have come from the wild woods of the west?”

“I – I got in through the wardrobe in the spare room, ” said Lucy.

“Ah!” said Mr Tumnus in a rather melancholy voice, “if only I had worked harder at geography when I was a little Faun, I should no doubt know all about those strange countries. It is too late now.”

“But they aren’t countries at all,” said Lucy, almost laughing. “It's only just back there – at least – I’m not sure. It is summer there.”

“Meanwhile,” said Mr Tumnus, “it is winter in Narnia, and has been for ever so long, and we shall both catch cold if we stand here talking in the snow. Daughter of Eve from the far land of Spare Oom where eternal summer reigns around the bright city of War Drobe, how would it be if you came and had tea with me?” [83, p. 115–116].

В оригіналі гра слів будується на гумористичному ефекті, тож саме цей ефект і є пріоритетом при створенні перекладацьких відповідників, як-от:

– Ось це – земля Нарнії, – відповів Фавн, – саме тут, де ми зараз із вами знаходимося. Вона простягається від Ліхтаря і до високого замку Кер-Паравел, що біля Східного Моря. А ви… ви прийшли сюди з диких лісів заходу?

– Я… я прийшла крізь шафу в кімнаті для гостей, – відповіла Люсі.

– А! – промовив Фавн трохи засмучено. – Якби ж то я ретельніше вчив географію, коли був іще ґавенятком, я б напевно знав про всі ці дивовижні країни. Тепер уже запізно.

– Але це взагалі-то ніякі не краї, – сказала Люсі, ледве стримуючи сміх. – Це просто отам позаду … принаймні … я не впевнена… Там зараз літо.

– Проте, – мовив містер Тумнус, в Нарнії зараз зима, зима, казна з яких часів, і ми обоє схопимо застуду, якщо будемо стирчати тут, на снігу. О Донько Єви з далекої країни Кімнаті-ля-Гостей, де вічне літо панує навколо прекрасного міста Шах-Ву, чи не погодитеся ви піти й випити зі мною чаю? [77, c. 14–15].

Як свідчить аналіз матеріалу дослідження, українські транслятори застосовують одомашнення частіше (45 %), ніж інші стратегії перекладу – форенізацію (32 %), нейтралізацію (23 %) під час перекладу англомовних онімів українською мовою. У цілому радикальне адаптування онімів не притаманне традиції художнього перекладу українською мовою художньої літератури, але з наведених прикладів ми бачимо, що форенізація ТП передбачає збереження форми вихідного оніму з очевидною втратою прихованого змісту. Окрім того, внаслідок транскодування іншомовних назв часто виникають не притаманні МП звукосполучення. Аби уникнути цього, можна зробити певний відступ від загальних правил, скерований на зручнішу вимову імені в МП, особливо якщо цього вимагає характер тексту, що перекладається.

Незважаючи на те, що адаптація як спосіб україномовного відтворення власних назв з англомовних творів є в цілому нетиповою і використовується перекладачами, як правило, тільки тоді, коли власна назва або виступає основою для словесної гри, або репрезентує певні асоціації, наведений матеріал свідчить про те, що до одомашнення перекладачі художніх творів вдаються частіше (45%), ніж до інших стратегій. При заміні оніму іншомовним аналогом відбувається культурна адаптація твору, яку перекладознавці схильні в цілому пояснювати прагненням перекладача, для якого звичайність імені важливіша за звукову схожість з оригіналом.