Особливості розрахунку собівартості

Транспортної продукції

На транспорті розрізняють собівартість вантажних перевезень, що вимірюються у гривнях на тонно-кілометр, або на 1 т вантажу та пасажирських – у гривняхна пасажиро-кілометр.

Визначаючи загальний показник, ураховують сумарні експлуатаційні витрати на вантажні та пасажирські перевезення.

Експлуатаційні витрати – це поточні витрати транспортних підприємств на загальний обсяг продукції, виконаної за якийсь відрізок часу (місяць, квартал, рік). Експлуатаційні витрати підприємства пов'язані з власними витратами на купівлю матеріалів, на паливо й електроенергію, амортизацію основних фондів, оплату праці і т. ін.

Експлуатаційні витрати, віднесені до одиниці продукції, називають собівартістю перевезень. На транспорті термін «собівартість перевезень» вживається тоді, коли йдеться про поточні витрати на одиницю продукції (собівартості одиниці продукції).

Транспортні підприємства в собівартість перевезень включають поточні витратитільки з безпосереднього переміщення вантажів та пасажирів. Витрати за межами підприємств на операції з передавання вантажів від одного виду транспорту до іншого у пунктах перевалки (на виконання операції з пересадці пасажирів), вантажно-розвантажувальні роботи, операції приймання та видачі вантажів у початкових і кінцевих пунктах транспортного процесу до собівартості перевезень не включаються. Виняток становить повітряний транспорт, де витрати на вантажно-розвантажувальні роботи включаються до собівартості авіаперевезень. Ці витрати на повітряному транспорті мають невелику питому частку.

Підприємства цивільної авіації застосовують методи розрахунку собівартості перевезень на основі таких показників:

– загальної суми витрат і загального обсягу перевезень;

– собівартості льотної години і годинної продуктивності польотів повітряних суден;

– собівартості транспортних операцій;

– собівартості літако-кілометра.

МОДУЛЬ 2. Основні результативні показники

Господарської діяльності підприємства

 

У результаті засвоєння навчального матеріалу навчального модуля «Основні результативні показники господарської діяльності підприємства» студент повинен:

знати:

– сутність і завдання розрахунків показників ефективності;

– склад основних фінансово-економічних показників підприємства та методику їх розрахунку;

уміти:

– визначати показники ефективності;

– самостійно розраховувати і аналізувати основні показники діяльності підприємства;

– виконувати розрахунки щодо вибору оптимального інвестиційного проекту з кількості запропонованих;

– оцінювати соціальні й економічні наслідки технічних та управлінських рішень.

Тема 6. ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ РЕЗУЛЬТАТ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

6.1. Економічна сутність доходу.

6.2. Прибуток підприємства, його формування та використання в ринкових умовах.

6.3. Рентабельність підприємства, поняття і види.

6.4. Ціна продукції та її склад.

 

Економічна сутність доходу

Дохід є основним джерелом покриття здійснених підприємством витрат та формування прибутку. Це один з найголовніших показників, що впливає на фінансовий стан підприємства.

Підприємство отримує доходи як від звичайної діяльності, так і в результаті надзвичайних подій.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або які виникають унаслідок здійснення такої діяльності. Прикладами звичайної діяльності є виробництво та реалізація продукції, розрахунки з постачальниками, покупцями та замовниками, працівниками, податковими органами, банківськими установами тощо. До звичайної діяльності також відносять такі операції, як переоцінка вартості майна підприємства, списання знецінених запасів матеріальних цінностей, економічні санкції за порушення договірних зобов'язань або податкового законодавства та ін.

До надзвичайної діяльності підприємства належать операції, які часто або регулярно не відбуваються і відрізняються від звичайних операцій, наприклад пожежі, стихійні лиха тощо.

Звичайну діяльність підприємства поділяють на операційну й іншу (зокрема фінансову та інвестиційну).

Формування доходу від кожного з видів діяльності має свої особливості (рис. 6.1).

 

 

Інші доходи

Рис. 6.1. Склад доходів підприємства від звичайної діяльності

 

Дохід підприємства від операційної діяльності складається з доходу від його основної діяльності та інших операційних доходів.

Основна діяльність підприємства пов'язана з виробництвом та збутом продукції (наданням послуг, виконанням робіт) і має забезпечувати отримання доходів, достатніх для відшкодування витрат виробництва й обігу та отримання певного прибутку.

У світовій практиці для визначення доходу, підприємці від реалізації продукції застосовують касовий метод та метод нарахувань.

За касового методу доходи або виручка підприємства за певний період вважається сума грошових коштів, що надійшла від покупців протягом цього періоду в його касу або на розрахунковий рахунок за продукцію, що була фактично відвантажена покупцям (або за фактично здійснені та надані для них роботи та послуги).

За методом нарахувань доходом або виручкою підприємства за певний період називається вартість продукції (наданих послуг), відвантаженої покупцям протягом цього періоду, незалежно від того, оплачена вона ними у цьому періоді чи ні.

Під час операційної діяльності підприємство, крім доходу від реалізації продукції, отримує інші операційні доходи. До таких доходів належать: отримана орендна плата за майно, надане у тимчасове користування іншим особам; дооцінка вартості запасів матеріальних цінностей, що знаходяться на складі підприємства; дохід від зростання курсу валютних коштів, які має підприємство на банківських рахунках.

Доходи підприємства від іншої діяльності включають: дохід від участі в капіталі, інші фінансові та інші доходи.

До доходів від участі в капіталі відносять дохід, отриманий підприємством від здійснених ним інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі.

Цей дохід можливий, коли прибуток, отриманий підприємством-об’єктом інвестування, не спрямовується на виплату дивідендів інвесторам, а залишається на його ж подальший розвиток. У такому разі відбувається зростання вартості інвестицій, здійснених підприємствами-інвесторами, пропорційно до їхніх часток у капіталі. Відповідна величина зростання вартості інвестицій, здійснених підприємством-інвестором, і є його доходом від участі у капіталі.

Дохід від участі у капіталі визначається як

Д_у.к.= a П,

де Д_у.к. – дохід підприємства від участі в капіталі, грн.; a. – частка інвестицій підприємства-інвестора у статутному капіталі асоційованого (дочірнього, спільного) підприємства; П– прибуток отриманий асоційованим підприємством, грн.

Якщо асоційоване (дочірнє, спільне) підприємство зазнало збитків, то вартість інвестицій, здійснених підприємствами-інвесторами, зменшиться пропорційно їхнім внескам до статутного капіталу. При цьому підприємство-інвестор матиме втрати від участі в капіталі.

Якщо ж частка інвестицій підприємства до статутного капіталу іншого підприємства становить менше ніж 20% його обсягу, то доходи, отримані від таких інвестицій, відносять до інших фінансових доходів.

До інших доходів належать доходи, отримані підприємством від реалізації необоротних активів і майнових комплексів; зростання курсу валютних, коштів які має підприємство на банківських рахунках (якщо валютні операції не пов’язані з основною діяльністю підприємства); безоплатно отриманих цінностей; дооцінки вартості основних фондів тощо.