Методологічні засади реґіональної політики держави.

Регіональна політика є одним із конструктивних «інструментів» державного управління. Її дієвість і ефективність багато в чому залежать від надійності теоретико-методологічного забезпечення. В сучасних умовах методологічною основою регіональної політики є системно-діалектичний підхід в поєднанні з територіальним, геополітичним, проблемно-ситуаційним, екологічним, історичним та ін. методами.

Системно-діалектична методологія дозволяє розглядати регіональну політику як взаємопов’язане поєднання всіх процесів її розробки і реалізації. При цьому суб’єктно-об’єктні відносини – управлінські структури і територія являють собою діалектичну єдність, що функціонує на різних просторових рівнях. В залежності від територіальних параметрів державної дії на процеси соціально-економічного розвитку, регіональна політика все більше трансформується в просторову політику.

 

Види реґіональної політики.

Регіональна політика - це інструмент, який дозволяє ефективно і з невеликими суспільними витратами проводити децентралізацію соціального регулювання, адаптувати загальні принципи соціальної політики до регіональних умов із врахуванням складної економічної, соціальної, національної, етнічної, релігійної структури країни. Це важлива складова частина економічної політики держави, що охоплює комплекс різноманітних законодавчих, адміністративних і економічних заходів, які проводяться як центральними, так і місцевими органами влади і спрямовані на регулювання процесів розміщення продуктивних сил. Регіональна політика — це державне втручання у розвиток регіонів для згладжування соціально-економічних диспропорцій між ними.

Відповідно до суб'єкта управління розрізняють регіональну політику на рівні держави та власне на рівні регіону.

Відповідно до об'єкта управління регіональна політика поділяється на: галузеву і територіальну. Галузева політика передбачає, передусім, розвиток галузі, а потім —території. При регіональній політиці територіального спрямування регулюванню підлягає загальна структура областей і економічних регіонів, тобто сукупність галузей економічного виробництва, що зосереджені в регіоні.

Залежно від рівня розвитку держави виділяють регіональну політику країн з розвинутою та перехідною економікою; країн, що розвиваються.

Залежно від напряму реалізації регіональної політики виділяють такі види: зовнішню регіональну політику та внутрішню регіональну політику.

За сферою суспільного життя розрізняють такі види регіональної політики: економічна; екологічна; соціальна; науково-технічна; культурна; військова.

В залежності від основних цілей державної регіональної політики, розрізняють два її види:
1. Регіональна політика орієнтована на вирівнювання. Оскільки отримання економічних доходів “бідними” і “багатими” регіонами веде до нерівності в добробуті населення цих регіонів в середині однієї держави, то мають проводитися такі специфічні регіонально-політичні заходи, які приведуть економічно слабкі і малозабезпечені регіони до рівня певних економічних стандартів в середині країни.

2. Регіональна політика орієнтована на зростання. Регіональне і одночасно загальноекономічне зростання мають відбуватися з державною допомогою через першочергове латентне освоєння наявних регіональних потенціалів.

Суттєва різниця між орієнтованою на зростання і орієнтованою на вирівнювання регіональною політикою полягає в тому, що, по-перше, при чистій концепції економічного зростання держава цілеспрямовано сприяє лише таким регіональним процесам, які приводять до загальноекономічного зростання. З погляду на це, кращими для політичного рішення будуть такі економічні умови розвитку в окремих територіях, в яких є в наявності розвинута матеріальна і соціальна інфраструктура. Саме ці критерії і будуть мати вирішальне значення при визначенні територій пріоритетного розвитку.

Звичайно досягнення цілі економічного зростання певним шляхом приведе до зростання міжрегіональних доходів, зростання добробуту населення і таким чином до пасивного оздоровлення (санації) слабо розвинутих регіонів. Але орієнтована виключно на економічне зростання регіональна політика навряд чи буде сьогодні суспільно необхідною.

По-друге, якщо регіональну економічну політику розглядати з точки зору регіональних проблем, то вона перетвориться на допомогу переважно слабким регіонам – аграрним і моно структурним промисловим. Але така “регіоналізована” політика може затримувати загальноекономічне зростання, оскільки вона стримує дію факторів виробництва у короткостроковому періоді та їх спрямування до найкращого господаря в найкращого місце прикладання.