Література бароко та класицизму

Література бароко та класицизму

БАКІНА Т.С.

Cемінар 4.

ТЕМА: Людина в літературі бароко та класицизму (порівняльний аналіз персонажів драматичних творів)

 

Основні поняття: бароко, класицизм, система жанрів, «високі» та «низькі» жанри, класицистична трагедія, барокова трагедія, комедія.

Випишіть з літературознавчого словника названі вище поняття.

Питання для обговорення

1. Своєрідність літератури бароко та класицизму.

2. Драма стилю бароко в Західній Європі XVII століття.

3. Драма стилю класицизм в Західній Європі XVII століття.

4. Аналіз уривків із текстів.

_____________________________

Рекомендована література

Художні тексти для прочитання та аналізу

· Буало «Мистецтво поетичне» (фрагменти для аналізу вміщено далі).

· Расін «Федра». Трагедія на 5 актів. (окремі фрагменти вміщено далі)

· Мольєр «Мізантроп» (окремі фрагменти вміщено далі)

Читати п‘єси у перекладі Максима Рильского // Рильський М. Зібрання творів у двадцяти томах. Том 9. – Київ. – 1984.

Переклад вперше надруковано у виданні: Французькі класики XVIII століття. Буало, Корнель, Мольєр, Расін. - Х — К., 1931.

 

· Кальдерон «Життя - це сон»

Переклад Миколи Лукаша з книги: Від Бокаччо до Аполлінера (Переклади).- К.:Дніпро,1990

Інтернет-ресурс: Бібліотека "Джерело" (ukrlib.com)

Литература к курсу “Зарубежная литература XVII века”
(для романо-германского и классического отделений) Источники

Гонгора Л. де. Лирика.
Лопе де Вега. Собака на сене. Фуэнте Овехуна.
Кальдерон П. Дама-привидение. Жизнь есть сон. Саламейский алькальд.
Кеведо Ф. История жизни пройдохи по имени дон Паблос.
Грасиан. Критикон.
Бен Джонсон. Вольпоне.
Донн Д. Лирика.
Мильтон Д. Потерянный рай. Самсон-борец.
Корнель П. Сид. Гораций. Родогуна. Никомед.
Расин Ж. Андромаха. Британик. Федра. Гофолия.
Мольер Ж. Б. Смешные жеманницы. Тартюф. Дон Жуан. Мизантроп. Плутни Скапена. Мещанин во дворянстве. Мнимый больной. Скупой.
Сорель Ш. Комическая история Франсиона.
Лафайет М. де. Принцесса Клевская.
Ларошфуко. Максимы.
Паскаль. Мысли.
Буало П. Поэтическое искусство.
Лафонтен Ж. де. Басни. Любовь Психеи и Купидона.
Опиц М. Флеминг П. Логау Ф. Грифиус А. Лирика.
Гриммельсгаузен Г. Симплициус Симплициссимус.
Марино Дж. Лирика.

Підручники та посібники

1. История зарубежной литературы XVII века Учеб. пособие / А. Н. Горбунов, Н. Р. Малиновская, Н. Т. Пахсарьян и др.; под ред. Н. Т. Пахсарьян. — М.: Высшая школа, 2007. — 487 с.

2. История зарубежной литературы XVII века / Под редакцией З. И. Плавскина. — М., 1987.- 248 с.

3. Шалагінов Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст. – К.: Вид дім “КМ Академія”, 2004. – 360 с.

Практичні завдання

1. Прочитайте фрагмент з підручника А. Ткаченка «Мистецтво слова. Вступ до літературознавства», виокремте основні положення, застосуйте їх для аналізу текстів.

Драма / Ткаченко А. Мистецтво слова. -К.,1998. - С.99-123.

2. Поясніть, чому драматичне мистецтво посідало особливе місце в літературі XVII століття.

Прочитайте подані фрагменти з трактату Ніколя Буало.

Прокоментуйте основні принципи естетики класицизму, про які йдеться в цих фрагментах.

Поміркуйте, чи зберігають/втрачають вони свою актуальність сьогодні. Своє твердження аргументуйте.

Ніколя Буало

МИСТЕЦТВО ПОЕТИЧНЕ

… Любіть же розум ви! Нехай він тільки сам

Принадність і красу утворює пісням.

Чимало є таких шаленців поміж нами,

Що в творах ясності цураються і тями;

Було б їм соромно — в рядках своїх тяжких

Те саме висловить, що й інший хтось би міг.

То марні крайнощі. Італії лишити

Повинні ми всі ці фальшиві самоцвіти.

Здоровий розум нам хай сяє, як мета —

Та путь веде туди слизька і непроста.

Хто збочить — може той звернути до загину:

Незрідка має ум дорогу лиш єдину.

Надміру іноді захопиться поет

І хоче вичерпать увесь до дна сюжет.

Стрічає замок він — малює до останку

Увесь фасад його і лінії круж ганку,

І коридорами без ладу водить нас,

І додивлятися до всіх велить терас.

Рахує сволоки, обчислює овали,

«Оце фестони вам, а це ось — астрагали».

Сторінок двадцять я ладеп перегорнуть,

Щоб вільно у саду нарешті відітхнуть.

Такого прикладу, панове, стережіться

І не заглиблюйтесь ви надто у дрібниці;

Де зайве, там нема правдивого смаку,

Там розум запада лише в нуду тяжку.

________________________________________

…Просторе чи вузьке собі взяли ви поле,

Але шляхетності не зраджуйте піколи.

Був час, коли бурлеск, базарний стиль низький,

Усім подобався, бо був для всіх повий,

У дотепах брудних вигострювали слово

І від перекупок для музи брали мову.

На різні витівки письменник був ладен,

І Аполлонові дав одяг Табареп.

Пішла хвороба ця в провінції пізніше;

Хай нісенітниці, аж уші в’януть, пише

Який-небудь отам нездара д’Асусі,—

А й князь, і міщанин — милуються усі.

Нарешті при дворі належно засудили

Ті вигадки бридкі, блазенство те немиле,

Наївний з вуличним розмежували тон,

І лиш провінції ще до смаку Тіфоп.

_______________________________________

…Бувають автори, що їхні думи тьмяні

В густому плавають імлистому тумані,

Аж сонцем розуму його не розігнать.

Сцена друга

Стулки дверей розчиняються, і видно Сехисмундо; він у кайданах, одягнений у звірину шкуру. У вежі мерехтить світло.

Сехисмундо

Ох, горе тут мені! Ох, я нещасний!

Небеса, чому звалився,

Впав такий на мене гнів,

Що за злочин я вчинив

Проти вас - що народився?⁴

Все я зважив, роздивився,

Розібрався у причині,

То й жорстокість вашу нині

Я збагнув уже сповна,

Адже злочин і вина -

Це зродитися людині.

Хочу знати все, як є,

Щоб не мучитись журбою

(Хоч я знаю, що виною

Тут народження моє),

Чом недоля мене б’є,

Щоб ще більше я страждав

Через те, що світ пізнав?

Інші також народились,

Чом же їм права судились

Ті, яких я вік не мав?

Птах зродився, як із тьми,

І красується улітку,

Схожий барвами на квітку

Чи на гілочку крильми,

Коли синяву грудьми

Крає й лине у висоти,

Занедбавши без гризоти

Десь гніздечко на межі, -

Чом, як маю більш душі,

Маю менше я свободи?

Звір народиться й міцну

Носить шкуру, різномасний,

Наче знак зірок злощасний,

Кисті мудру таїну⁵,

Коли суть явля страшну

І жорстоку від природи,

Людській силі йде супроти

В небезпеці сам на сам, -

Чом із кращим почуттям

Маю менше я свободи?

Риба зродиться й не дише⁶,

В піні грається морській,

Ніби човен із луски

Той, що хвилечка колише,

Аби їй плилось вільніше,

І глибокі мірить води,

Забажавши прохолоди,

Аж на дно пірнає в твань, -

Чом, як більше поривань,

Маю менше я свободи?

Зродиться ручай, пливе,

Поміж квітами зміїться,

Мов срібло несе водиця

Поміж квітами живе,

Коли дзвінко кличе, зве

Поміж квітами до згоди

І в полях без перешкоди

Плине вільно, мов дитя, -

Чом, як маю більше знаття,

Маю менше я свободи?

Що на мене ще впаде?

Наче Етна, я палаю

І готовий із відчаю

Серце вирвати з грудей:

Де закон, причина де,

Щоб людині, мов для страху,

Відібрати перевагу

З нею й пільгу ще таку,

Що Всевишній дав струмку,

Дав і рибі, й звіру, й птаху?

 

Росаура

Відчуваю жаль і ляк

Від його болінь і суму.

 

Сехисмундо

Хто мою підслухав думу?

Це Клотальдо?

 

Кларін (убік до своєї пані)

Ствердь, що так.

 

Росаура

Ні, то я, скрушний бідак,

Що забрів під це склепіння,

Слухав тут твоє тужіння.

 

Сехисмундо

Зараз я тебе уб’ю,

Бо я взнав, що ти мою

(Хапає її)

Слабкість знаєш і терпіння.

Лиш за те, що чув мене,

Розірву тебе з нестями

Цими дужими руками.

 

Кларін

Я глухий, тож я нé

Чув тебе.

 

Росаура

Твій гнів мине,

Як уклякну, бо сповняє

Щось людське тебе й тримає.

 

Сехисмундо

Голос твій мене хвилює,

Образ твій мене дивує

І повага зігріває.

Хто ти? Хоч за довгі дні

Знав із світу лиш одно я,

Що колискою й труною

Стала ця тюрма мені;

І хоча у глушині,

Де з народження лиш голі

Бачу скелі в цім околі,

Я, живий скелет, живу,

Душу втративши живу

В безпросвітній цій неволі;

І хоч тут я до сих пір

Бачив, чув лише єдину

Ту, що вчить мене, людину,

Що мені про небо й мир

Повіла; й хоча надмір

Ти злякавсь і злу повірив

І між тіней та вампірів

Монстром звеш мене, - ачей

Я тут звір серед людей

І людина серед звірів;

І хоча було не мед,

Все я звідав, все я звірив,

Вчивсь поводженню у звірів,

Осягав пташиний лет

І читав я рух планет,

А по них - людські дороги, -

Саме ти мої тривоги

Вгамував, підніс мій дух,

Зір потішив мій і слух,

Оживив мене хоч трохи.

Як дивлюсь на тебе я,

То захоплююсь тобою

І з жадобою новою

Бачу, як твій зір сія.

Спрага не мина моя,

То й очима смерть спиваю;

Більше я страху не маю,

Хоч і гину, та все п’ю,

Долю бачачи свою,

І, щоб бачити, - вмираю.

Тебе ж бачить - це вмирать;

Я не знаю, крім огуди,

Що мені, слабкому, буде,

Як не бачити й чекать.

Буде зло - не благодать,

Біль, гризота, гнів затятий;

Буде смерть, бо смерть - це дати

Після мук і сум’яття

Нещасливому життя,

А в щасливого відняти.

Росаура

Я дивуюсь і дивлюсь,

Чемно слухаю й чекаю,

Що тобі сказать - не знаю

І спитать тебе боюсь;

Тільки віриться чомусь,

Щиро віриться: мене-бо

Привело утішить небо,

Якщо втіха може буть

В тім, щоб бачити і чуть

Більш нещасного за себе.

Кажуть, жив мудрець нужденний,

Так збіднів, що повсякдень

Різнотрав’я мав лишень

За їство своє злиденне.

Чи бідніший є за мене? -

Сам себе в журбі питав.

Скоро й відповідь дістав,

Як узрів, що вслід хирлявий

Інший брів мудрець і трави,

Що він викинув, збирав.

Так я вів життя нужденне

В цьому світі й бідував

І коли себе питав:

Чи нещасніший за мене

Хтось тут є, о рідна нене?

Твою відповідь почув;

Я журбу свою збагнув,

То й зібрав свої знегоди

І, щоб разом все збороти,

Їх на радість обернув.

І, якщо мої нещастя

Можуть тебе втішить трохи,

Слухай і збирай уважно

Те, що викинув я, вбогий.

Я зовуся…

****

Сцена чотирнадцята

Басиліо

Розум твій усіх дивує.

 

Астольфо

В нього вже й не та повада!

 

Росаура

Мудрий він і справедливий!

 

Сехисмундо

Що дивує вас? Чи дивно,

Коли сон був мій учитель,

І боюсь, як не противно,

Що прокинутися можу

Знов у замкнутій темниці?

А коли цього не буде,

То воно мені насниться;

Отже, я переконався

В тому, що все щастя людське,

Зрештою, як сон, минає,

І я хочу скористаться

Щастям тим, що час дарує;

Я прошу вас, винуватий,

Помилки простити наші,

Бо шляхетно їх прощати.

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

Т е с ей — син Егеїв, цар Атснськнй.

Ф е д р а — жінка Тесеєва, Міноса і Пасіфаї дочка.

І п о л и т — син Тесея та Антіопи, цариці амазонок.

А р і с і я — принцеса царської атепської крові.

Е н о н а — мамка і вірниця Федри.

Терамен — вихователь Іполитів.

І с м е п а — вірниця Арісії.

П а н о п а — жінка із почту Федрішого.

Сторожа.

 

Діється в Трезепі, пелопоннеському місті.

 

***

Ф е д р а

Венері хочеться, щоб я в роду моїм

Ще гірше мучилась, ніж довелося їм.

Е н о п а

Ти покохала?

Ф е д р а

Так — і в цім моє прокляття.

Е п о н а

Кого ж?

Ф е д р а

Я вся дрижу — не можу проказать я...

Люблю я... Ні... Мій гріх — за всі страшніший він.

Люблю...

Е н о н а

Скажи ж кого...

Ф е д р а

Ох... амазонки сип,

Що ворогом лихим я досі називала...

Е п о н а

Як? Іполит?

Ф е д р а

Ти, ти ім’я його сказала!

 

 

СЦЕНА II

Іполит, Енопа, Терамеп.

 

Ф е д р а

Уже не день, не два, як ця біда зайшла.

Коли з Тесеєм шлюб я чесний узяла,—

1 щастя, бачилось, і спокій був у мепе.

Та зруйнували все, розбили все Атени,

Явивши ворога прекрасного мені.

На нього дивлячись, палала я в огні —

І враз од холоду чудного ціпеніла,

Мінилась па лиці, біліла й червоніла.

Збагнула я тоді, як закипає кров,

Коли богиня в ній посіяла любов

Своїми мстивими безжальними руками.

Я храм поставила, палила фіміами,

Хотіла жертвами власкавити її

І думи втишити збентежені свої.

Та ліків на землі немає на кохання!

Венері слала я палкі свої благання —

А Іполит, як бог, стояв мені в очах.

Із ним стрічаючись при самих вівтарях,

Такому божеству офіри я складала,

Що на ім’я назвать нізащо б не здолала.

Втекла б, сховалася,— але на горе й стид

Подобу синову являє батьків вид!

Недобру мачуху взяла я удавати,

Щоб ворога свого коханого прогнати,

З душею власного на горду стала прю!

Спокою день і ніч не даючи царю,

Я Іполитові вигнання готувала,

Я сина з отчих рук жорстоко виривала!

Ту волю вволено. І легше знов мені

Здалося дихати, і дні, як перш, ясні

При світлім огнищі родиннім покотились,

Хоч муки у грудях заховані таїлись.

Дарма! Воскреснути їм слушний час настав!

Коли в Трезену муж мене з собою взяв,

Вигнанця там лице зустріла я кохапе,

І незагоєні мої відкрились рани.

Це вже не вогник був таємний у грудях,—

Я впала здобиччю в Венериних руках.

Одчаєм схоплена і жахом оповита,

Хотіла злочин свій навік я потаїти

І чеснеє ім’я до смерті зберегти.

Мольбою і слізьми страшне признання ти

У мене вирвала. Сказала все тобі я

І в тім не каюся. Життя вже ледве тліє,

І не хотіла б я твоїх докорів чуть,

В останню і страшну готуючися путь.

****

СЦЕНА IV

Іполит, Терамен.

Федра

Ти маєш виїхать, царевичу, в дорогу.

Дозволь же до твоїх скорботних дум тяжких

Моїх додати сліз гарячих і гірких.

Мій син, що без отця зостався сиротою,—

Я знаю — скоро вже розлучиться й зо мною.

Чигає на дитя багато ворогів,

Один лиш ти б його пригрів і захистив.

Та б’ється у грудях лихе передчуванпя,

Що будеш ти глухий до ревного благання:

На матір правий гнів у серці ти поклав —

Боюсь, щоб він тепер па сипа не упав.

 

Іполит

Ганебних почуттів не знаю я, царице.

 

Федра

Мене ненавидиш,— хоч боляче мепі це,

А я пе скаржуся: сама я виппа в тім!

Шкода лиш — не читав у серці ти моїм!

За ворога мене вважаєш і тепер ти.

Так, добивалася і потай, і одверто

Твого вигнання я, чинила завжди зло,

Хотіла, щоб між нас границею лягло

Неперехідною широке грізне море.

Своїм підлеглим я дала закоп суворий,—

Ніколи імені твого не називать.

Проте — хоч лихом ми за лихо віддавать,

За кривди помстою призвичені платити —

Знай: нещаснішої немає жінки в світі

І менше вартої ненависті, як я.

 

Іполит

Де має пасербів і мачуху сім’я,

Там приязні дарма ми будемо шукати.

За рідними дітьми вбиваючися, мати

Недобре дивиться і заздро на чужих.

Ще, може б, утисків зазнав я й не таких,

Коли б не ти була Тесеєва дружина.

 

Федра

0 небо! Не в тому тяжка моя провина,

1 інший біль мене тривожить і гнітить!

 

Іполит

Царице! Нащо так вбиватися й тужить?

Ще ж, може, радість нам ясні пошлють богове

І муж твій вернеться щасливий і здоровий!

Ласкавця має він великого. Нептун.

 

Федра

З довічних берегів немає повороту.

Як віп ступив туди, не викличеш його ти,

Суворий-бо для всіх панує там закон.

Своєї здобичі пе пустить Ахероп,

Глухий до наших мук, до стогону і плачу.

Тесей умер... Ні, ні! Його в тобі я бачу!

На тебе подивлюсь — і мужа впізнаю...

Пробач, царевичу... Я таїну свою,

Безумна, зрадила... Я того пе хотіла.

 

Іполит

Твоє чуття мені, царице, зрозуміле.

В житлі підземпому навіки зник Тесей,

Та й досі вид його не йде з твоїх очей.

Ти вірна мужеві і по його сконанні.

 

Федра

Так, правда. Я горю в нестримному коханні,

Але Тесея вже люблю я не таким,

Як він умер: не тим зальотником легким,

Що тисячам жінок готовий був служити!

Передо мною муж шляхетний, гордовитий.

Суворість, може, він надмірну виявля,

Та цвіту кращого не бачила земля.

До бога юного подібний він красою —

До тебе, що стоїш тепер передо мною.

Так, мав колись Тесей і голос твій, і стан,

І очі, що серця захоплювали в бран.

Рум’янець на щоках горів йому так само,

Коли на Кріті він з’явився перед нами,

За муку й радощі Міноса дочкам став.

А де ж тоді був ти? Чому тебе не взяв

І жертва божої нечуваної мсти —

Собою гордую ще більше я, ніж ти.

Боги в тім свідками — то ж їхня гнівна сила

Це полум’я в мепі, безсилій, запалила.

Згадай: од тебе я втікала як могла,

Я незаслужене вигнання прирекла,

Ненависть у тобі будила невтомленно,

Щоб подолать любов безумну і шалену.

Чого ж добилася? Намарне все пішло!

Лиш у твоїй душі я викресала зло,

А не могла в своїй перебороть кохання —

І чарів ще нових дало тобі страждання.

Я сохла, мучилась! Палала я в огні...

Коли б ти в вічі міг заглянути мені,

Та всьому, що кажу, дійняв би зразу віри...

Стривай! Ти думаєш, що це визнання щире

Із серця вирвалось мені не мимохіть?

За сина я тебе сьогодні йшла просить,

Ненависть і злобу від нього відхилити...

Шкода тих намірів! З тобою говорити

Про тебе тільки я на стид собі змогла.

Скарай же грішницю! Ти бачиш — я прийшла

Безчестям значена, таврована гапьбою!

Рукою мужньою скарай мене, герою!

Пометись! Почвари хай не бачить більше світ,

Що мужем їй — Тесей, а любий — Іполит!

Нехай до цього дня земля її носила,—

Тепер, коли вона усе тобі відкрила,

Од помсти правої не заховатись їй!

Ось груди! Вразь у них мечем своїм мерщій!

Удар готова я заслужений прийняти!

Коли ж не хочеш сам мене ти покарати,

Щоб не зазнала я солодких, щасних мук

Від тебе, від твоїх безмірно любих рук,

Коли не хочеш їх моєю багрянити

Брудною кровію,— подай меча мені ти,

І зможу я сама...

 

Е н о н а

О небо! Постривай...

Сюди ідуть... Біжи, царице, утікай

Од свідків, од ганьби, од лютого безчестя.

 

СЦЕНА II

Федра (сама)

Венеро, тріумфуй! Твої жорстокі руки

Тяжкої завдали мені ганьби і муки

І в серце ранила твоя мене стріла.

Так. Ти Міпосову дочку перемогла!

Та лютий ворог є у тебе, гордовита

Богине. Покарай шаленця Іполита:

Нелюба ти йому, і ще ніколи він

Перед жертовником пе приклонив колін,

До тебе пристрасні звертаючи благання...

Пометися ж! Запали в ньому огонь кохання!

Ти вже вертаєшся, Еноно? Появив

До мене, як і перш, ненависть він і гнів?

Прогнав тебе?

 

СЦЕНА VII

Федра

Тесею! Час відкрить,

Що досі у душі таїла я злочинно:

Твій син ні в чім не мав найменшої провини.

Тесей

О горе! Це ж твоїх послухав я намов!

Чи оправдання б хто тепер тобі найшов?..

 

Федра

Дослухай — довго вже мені не говорити...

На непорочного твойого Іполита

Безстидно глянути насміла я колись.

Чуття нестримані, ганебні зайнялись,

Що посилає їх за кару божа сила.

Енона гріх тяжкий ще тяжчим довершила.

Вона боялася, щоб не вгадав твій син

Моєї пристрасті — вжахнувся б гірко він —

І, бачивши мене знесилену, без тями,

Обнесла хитрими й лукавими словами

Того, хто гідний був лиш слави і хвали.

Морські тепер її безодні прийняли:

Туди втекла вопа од гніву господині.

І я б могла уже лежати мертва нині,—

Меч вірний би поміг мені життя кінчить.

Та правду мусила тобі я озиаймить

І з чесного ім’я тавро ганебне зняти.

Волію довшу я і тяжчу смерть прийняти

І каяття гірке допити геть до дна.

Надходить час. Тече у жилах трутизна —

Медея привезла колись її в Атени...

Береться кригою безсиле серце в мене,

І зір туманиться, і ледве бачу я

Тебе, кого навік образила моя

Провина. Смерть іде і сяйво дню вертае.

Його я тьмарила.

 

П а н о п а

Життя їй одлітае...

Умерла.

Мольєр. МІЗАНТРОП. Комедія

 

Головний принцип естетики драматурга – «повчати, розважаючи».

Покажіть, як реалізується згаданий принцип у поданих уривках. Виокремте і прокоментуйте засоби комічного у п‘єсі.

Поясніть, що значить слово «мізантроп». Яку людину можна назвати мізантропом і за що?

 

Дійові особи

Альсест — закоханий у Селімену.

Ф і л і н т — друг Альсестів.

Орон т — закоханий у Селімену.

Селімена — мила Альсеста.

Еліанта — Селімепииа кузина.

Арсіноя — подруга Селімени.

Акаст

Клітандр — маркіз

Баск — слуга Селімени.

Вартовий із Маршальства Франції.

Д ю б у а — слуга Альсеста.

 

Ф і л і н т

Та чим же міг я так, Альсесте, завинити?

А л ь с е с т

На місці вашому волів би я не жити!

Хто чинить так, як ви,— пошани хай не жде:

У чесних він людей презирство лиш найде.

Я ні бачив, як того ви стріли чоловіка.

Шаноба тут яка, любов яка велика

Була появлена! А скільки присягань,

Обітниць голосних і приязних зізнань,

Що ви з обіймами палкими їх мішали!

А скоро вийшов він,— ви ледве пригадали,

Як на ім’я йому і що то за один,—

І вже нітрошечки вас не обходить він.

До лиха! Соромно, ганебно, підло навіть

Так душу лестками фальшивими неславить.

Коли б судилося таке мені вчинить,

То я повісився б із того горя вмить!

Ф і л і н т

Причин не бачу я до вироку такого

І пом’якшить його благаю вас, на бога;

Прошу: зласкавтеся, хоч огріхи й страшпі,

І ще не вішаться дозвольте ви мені.

А л ь с е с т

Невчасно спала вам охота жартувати!

Альсест

Ні. Я ще не осліп. Я цю вдову кохаю,

Та хиби всі її за вас не згірше знаю.

Пойнятий полум’ям, проте, я б перший міг

їх запримітити і осудити їх.

Але — що ж діяти! Змагатися несила...

Вона й така, як є, мені без краю мила.

Дарма, що сотню в ній я огріхів найшов —

Переборола все звитяжниця-любов.

І з певністю кажу: огонь чуття мойого

Очистить душу їй од намулу брудного.

Філінт

Чималу ви собі роботу завдали!

А ви ж — до серця їй?

Альсест

О боже! Та коли

Не вірив би я в це, то що й по тім коханні!

Ф і л і п т

Чому ж туманить вид глибоке вам страждання,

Як ви з суперником зійдетесь хоч на мить?

Альсест

Кохання справжнього частками не ділить,—

І я сюди прийшов освідчитися сміло

І все їй висловить, чим серце наболіло.

Філінт

А от якби мені до вибору прийшло,

То Еліанті б я, склоняючи чоло,

Віддав чуття свої. Правдива, скромна, стала,

І вам би до душі найбільш вона пристала.

Альсест

До того самого я розумом дійшов,—

Та ба! Не розумом керується любов.

Філінт

Боюся: пристрастю охоплені палкою,

Ви, може...

_________________________________________

ЯВА 2

Оронт, Альсест, Філійт.

Оронт

Ви натякнули цим,

Що недоладного я написав сонета?

Альсест

Я цього не кажу...— На біса ви в поети,

Панове, пнетеся? — так я йому сказав: —

Навіщо пхати в друк усе, що написав?

Лиш тим прощаємо ми віршики без змісту,

Сяк-так ізліплені, хто з того має їсти.

Сверблячку марну ви в собі переборіть

І з мазаниною на люди не спішіть.

Задовольняйтеся, як при дворі ви в шапі,

В повазі... Снравді-бо, чудне ото бажання —

Доконче з книгами виходить на базар,

Письменних там юрбу збільшаючи нездар,—

Так того віршника я умовляв, мосьпане.

Оронт

Хто ж на такі думки розумний не пристане?

Та я про свій сонет хотів би гадку знать.

Альсест

Найкраще б вам його з шухляди пе виймать!

Признаюся — взірці ви мали щонайгірші

І неприродністю одгонять ваші вірші.

вам його з шухляди пе виймать!

Признаюся — взірці ви мали щонайгірші

І неприродністю одгонять ваші вірші.

Що має значити: прихильність у речах?

Як штучно сказане оте: скупі в дарах!

Що за фальшива гра: надія й безнадія!

Коли хто простоту цінує й розуміє,

То мусить визнати, що тут її нема

І що виразності шукати теж дарма.

Аж страшно здумати, як зіпсувався нині

Смак у письменників. Давніші покоління,

Хоч різних тонкощів у віршах не плели,

А серце зрушити і схвилювать могли,

Таку от пісеньку хоч би скомпонувавши,

Як ця, що я собі її курничу завше.

Коли б король мені давав

Париж, свою столицю,

Але з коханою за те

Я мусив розлучиться,—

Сказав би так я королю:

Спасибі вам велике,

Та, гей! Тієї, що люблю,

Не кину я довіку.

Хай рима бідна тут, хай красних мало слів,—

Я цеї співанки оддати б не хотів

За все, що публіка сучасна вихваляє:

Сама-бо тут любов до серця промовляє.

Коли б король мені давав

Париж, свою столицю,

Але з коханою за те

Я мусив розлучиться,—

Сказав би так я королю:

Спасибі вам велике,

Та, гей! Тієї, що люблю,

Не кину я довіку.

От де поезія і щирість почувань!

 

Література бароко та класицизму

БАКІНА Т.С.

Cемінар 4.

ТЕМА: Людина в літературі бароко та класицизму (порівняльний аналіз персонажів драматичних творів)

 

Основні поняття: бароко, класицизм, система жанрів, «високі» та «низькі» жанри, класицистична трагедія, барокова трагедія, комедія.

Випишіть з літературознавчого словника названі вище поняття.

Питання для обговорення

1. Своєрідність літератури бароко та класицизму.

2. Драма стилю бароко в Західній Європі XVII століття.

3. Драма стилю класицизм в Західній Європі XVII століття.

4. Аналіз уривків із текстів.

_____________________________

Рекомендована література

Художні тексти для прочитання та аналізу

· Буало «Мистецтво поетичне» (фрагменти для аналізу вміщено далі).

· Расін «Федра». Трагедія на 5 актів. (окремі фрагменти вміщено далі)

· Мольєр «Мізантроп» (окремі фрагменти вміщено далі)

Читати п‘єси у перекладі Максима Рильского // Рильський М. Зібрання творів у двадцяти томах. Том 9. – Київ. – 1984.

Переклад вперше надруковано у виданні: Французькі класики XVIII століття. Буало, Корнель, Мольєр, Расін. - Х — К., 1931.

 

· Кальдерон «Життя - це сон»

Переклад Миколи Лукаша з книги: Від Бокаччо до Аполлінера (Переклади).- К.:Дніпро,1990

Інтернет-ресурс: Бібліотека "Джерело" (ukrlib.com)

Литература к курсу “Зарубежная литература XVII века”
(для романо-германского и классического отделений) Источники

Гонгора Л. де. Лирика.
Лопе де Вега. Собака на сене. Фуэнте Овехуна.
Кальдерон П. Дама-привидение. Жизнь есть сон. Саламейский алькальд.
Кеведо Ф. История жизни пройдохи по имени дон Паблос.
Грасиан. Критикон.
Бен Джонсон. Вольпоне.
Донн Д. Лирика.
Мильтон Д. Потерянный рай. Самсон-борец.
Корнель П. Сид. Гораций. Родогуна. Никомед.
Расин Ж. Андромаха. Британик. Федра. Гофолия.
Мольер Ж. Б. Смешные жеманницы. Тартюф. Дон Жуан. Мизантроп. Плутни Скапена. Мещанин во дворянстве. Мнимый больной. Скупой.
Сорель Ш. Комическая история Франсиона.
Лафайет М. де. Принцесса Клевская.
Ларошфуко. Максимы.
Паскаль. Мысли.
Буало П. Поэтическое искусство.
Лафонтен Ж. де. Басни. Любовь Психеи и Купидона.
Опиц М. Флеминг П. Логау Ф. Грифиус А. Лирика.
Гриммельсгаузен Г. Симплициус Симплициссимус.
Марино Дж. Лирика.

Підручники та посібники

1. История зарубежной литературы XVII века Учеб. пособие / А. Н. Горбунов, Н. Р. Малиновская, Н. Т. Пахсарьян и др.; под ред. Н. Т. Пахсарьян. — М.: Высшая школа, 2007. — 487 с.

2. История зарубежной литературы XVII века / Под редакцией З. И. Плавскина. — М., 1987.- 248 с.

3. Шалагінов Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст. – К.: Вид дім “КМ Академія”, 2004. – 360 с.

Практичні завдання

1. Прочитайте фрагмент з підручника А. Ткаченка «Мистецтво слова. Вступ до літературознавства», виокремте основні положення, застосуйте їх для аналізу текстів.