Тесей, Федра, Терамен, Панопа, сторожа військова.

 

Федра

Тесею! Час відкрить,

Що досі у душі таїла я злочинно:

Твій син ні в чім не мав найменшої провини.

Тесей

О горе! Це ж твоїх послухав я намов!

Чи оправдання б хто тепер тобі найшов?..

 

Федра

Дослухай — довго вже мені не говорити...

На непорочного твойого Іполита

Безстидно глянути насміла я колись.

Чуття нестримані, ганебні зайнялись,

Що посилає їх за кару божа сила.

Енона гріх тяжкий ще тяжчим довершила.

Вона боялася, щоб не вгадав твій син

Моєї пристрасті — вжахнувся б гірко він —

І, бачивши мене знесилену, без тями,

Обнесла хитрими й лукавими словами

Того, хто гідний був лиш слави і хвали.

Морські тепер її безодні прийняли:

Туди втекла вопа од гніву господині.

І я б могла уже лежати мертва нині,—

Меч вірний би поміг мені життя кінчить.

Та правду мусила тобі я озиаймить

І з чесного ім’я тавро ганебне зняти.

Волію довшу я і тяжчу смерть прийняти

І каяття гірке допити геть до дна.

Надходить час. Тече у жилах трутизна —

Медея привезла колись її в Атени...

Береться кригою безсиле серце в мене,

І зір туманиться, і ледве бачу я

Тебе, кого навік образила моя

Провина. Смерть іде і сяйво дню вертае.

Його я тьмарила.

 

П а н о п а

Життя їй одлітае...

Умерла.

Мольєр. МІЗАНТРОП. Комедія

 

Головний принцип естетики драматурга – «повчати, розважаючи».

Покажіть, як реалізується згаданий принцип у поданих уривках. Виокремте і прокоментуйте засоби комічного у п‘єсі.

Поясніть, що значить слово «мізантроп». Яку людину можна назвати мізантропом і за що?

 

Дійові особи

Альсест — закоханий у Селімену.

Ф і л і н т — друг Альсестів.

Орон т — закоханий у Селімену.

Селімена — мила Альсеста.

Еліанта — Селімепииа кузина.

Арсіноя — подруга Селімени.

Акаст

Клітандр — маркіз

Баск — слуга Селімени.

Вартовий із Маршальства Франції.

Д ю б у а — слуга Альсеста.

 

Дія відбувається в Парижі в Селіменинім домі.

 

Ф і л і н т

Та чим же міг я так, Альсесте, завинити?

А л ь с е с т

На місці вашому волів би я не жити!

Хто чинить так, як ви,— пошани хай не жде:

У чесних він людей презирство лиш найде.

Я ні бачив, як того ви стріли чоловіка.

Шаноба тут яка, любов яка велика

Була появлена! А скільки присягань,

Обітниць голосних і приязних зізнань,

Що ви з обіймами палкими їх мішали!

А скоро вийшов він,— ви ледве пригадали,

Як на ім’я йому і що то за один,—

І вже нітрошечки вас не обходить він.

До лиха! Соромно, ганебно, підло навіть

Так душу лестками фальшивими неславить.

Коли б судилося таке мені вчинить,

То я повісився б із того горя вмить!

Ф і л і н т

Причин не бачу я до вироку такого

І пом’якшить його благаю вас, на бога;

Прошу: зласкавтеся, хоч огріхи й страшпі,

І ще не вішаться дозвольте ви мені.

А л ь с е с т

Невчасно спала вам охота жартувати!

Альсест

Ні. Я ще не осліп. Я цю вдову кохаю,

Та хиби всі її за вас не згірше знаю.

Пойнятий полум’ям, проте, я б перший міг

їх запримітити і осудити їх.

Але — що ж діяти! Змагатися несила...

Вона й така, як є, мені без краю мила.

Дарма, що сотню в ній я огріхів найшов —

Переборола все звитяжниця-любов.

І з певністю кажу: огонь чуття мойого

Очистить душу їй од намулу брудного.

Філінт

Чималу ви собі роботу завдали!

А ви ж — до серця їй?

Альсест

О боже! Та коли

Не вірив би я в це, то що й по тім коханні!

Ф і л і п т

Чому ж туманить вид глибоке вам страждання,

Як ви з суперником зійдетесь хоч на мить?

Альсест

Кохання справжнього частками не ділить,—

І я сюди прийшов освідчитися сміло

І все їй висловить, чим серце наболіло.

Філінт

А от якби мені до вибору прийшло,

То Еліанті б я, склоняючи чоло,

Віддав чуття свої. Правдива, скромна, стала,

І вам би до душі найбільш вона пристала.

Альсест

До того самого я розумом дійшов,—

Та ба! Не розумом керується любов.

Філінт

Боюся: пристрастю охоплені палкою,

Ви, може...

_________________________________________

ЯВА 2

Оронт, Альсест, Філійт.

Оронт

Ви натякнули цим,

Що недоладного я написав сонета?

Альсест

Я цього не кажу...— На біса ви в поети,

Панове, пнетеся? — так я йому сказав: —

Навіщо пхати в друк усе, що написав?

Лиш тим прощаємо ми віршики без змісту,

Сяк-так ізліплені, хто з того має їсти.

Сверблячку марну ви в собі переборіть

І з мазаниною на люди не спішіть.

Задовольняйтеся, як при дворі ви в шапі,

В повазі... Снравді-бо, чудне ото бажання —

Доконче з книгами виходить на базар,

Письменних там юрбу збільшаючи нездар,—

Так того віршника я умовляв, мосьпане.

Оронт

Хто ж на такі думки розумний не пристане?

Та я про свій сонет хотів би гадку знать.

Альсест

Найкраще б вам його з шухляди пе виймать!

Признаюся — взірці ви мали щонайгірші

І неприродністю одгонять ваші вірші.

вам його з шухляди пе виймать!

Признаюся — взірці ви мали щонайгірші

І неприродністю одгонять ваші вірші.

Що має значити: прихильність у речах?

Як штучно сказане оте: скупі в дарах!

Що за фальшива гра: надія й безнадія!

Коли хто простоту цінує й розуміє,

То мусить визнати, що тут її нема

І що виразності шукати теж дарма.

Аж страшно здумати, як зіпсувався нині

Смак у письменників. Давніші покоління,

Хоч різних тонкощів у віршах не плели,

А серце зрушити і схвилювать могли,

Таку от пісеньку хоч би скомпонувавши,

Як ця, що я собі її курничу завше.

Коли б король мені давав

Париж, свою столицю,

Але з коханою за те

Я мусив розлучиться,—

Сказав би так я королю:

Спасибі вам велике,

Та, гей! Тієї, що люблю,

Не кину я довіку.

Хай рима бідна тут, хай красних мало слів,—

Я цеї співанки оддати б не хотів

За все, що публіка сучасна вихваляє:

Сама-бо тут любов до серця промовляє.

Коли б король мені давав

Париж, свою столицю,

Але з коханою за те

Я мусив розлучиться,—

Сказав би так я королю:

Спасибі вам велике,

Та, гей! Тієї, що люблю,

Не кину я довіку.

От де поезія і щирість почувань!