Функції політичної системи. Структура політичної системи та особливості її компонентів.

 

Життєдіяльність політичної системи, сила її впливу на розвиток суспільства виражається в її функціях – постійно поновлюваних напрямах діяльності політичної системи. Функції визначають специфіку політичної системи, її завдання як підсистеми суспільства і як самостійної інтегрованої системи, що прагне до самозбереження і саморозвитку. Їх не слід плутати з функцііми окремих елементів політичної системи, хоч інколи їх буває нелего розмежувати.

Соціологічна концепція визначає два базових набори функцій політичної системи – функції “вводу” і функції “виводу”. Якщо перші здійснюються переважно неурядовими підсистемами, то другі – прерогатива владних структур.

До функцій “вводу” належать:

- політична соціалізація й залучення громадян до участі у політичному житті;

- артикуляція інтересів різноманітних груп населення;

- агрегування інтересів, тобто перетворення вимог на альтернативи державної політики;

- політична комунікація;

- процес передачі інформації і формування переконань, що сприяє налагодженню доброзичливих взаємовідносин між громадянами й урядом.

Функціями “виводу” є створення норм-законів, що визначають поведінку громадян у суспільстві. Процес нормотворчості включає ряд етапів: визначення політики і вибір загальної мети; підготовку рішень і конкретних правил для досягнення цілей; застосування вироблених норм-законів; контроль за їх дотриманням. Цю функцію здійснюють переважно органи судової влади.

В найбільш узагальненому вигляді можна виділити такі головні функції політичної системи: нормативно-регулятивну, репрезентативну, інтегруючу, організації та відтворення політичного життя, політичного інформування, комунікації та соціалізації.

- нормативно-регулююча: визнання політичних цілей і завдань суспільства, вироблення програм їх реалізації та мобілізація ресурсів на їхнє виконання. Ця функція реалізується через владно-управлінську діяльність, прийняття і виконання політико-управлінських рішень. Відбувається на “виході” політичної системи через створення нових норм, зміну умов суспільного життя.

- репрезентативна: представництво національних, регіональних та соціальних групових інтересів – починаючи з їх оформлення у політичні вимоги на рівні різних громадсько-політичних організацій і закінчуючи включенням у законодавчі та інші владні рішення; виявлення і врегулювання суперечностей між ними і стабілізація на цій основі політично та всієї суспільної системи.

- інтегруюча: знаходження і реалізація загальносуспільних інтересів, цілей і цінностей, і на цій основі консолідація суспільства; регулювання суспільних відносин ц напрямі тіснішої і більш гармонійної взамодії усіх сфер суспільного життя; національна інтеграція, під впливом діяльності націонлаьної держави як центрального інституту політичної системи та іншиї її елементів.

- організації та відтворення політичного життя: зміцнення влади, розвиток і вдосконалення політичних інститутів, забезпечення їх стабільного функціонування, у тому числі й через створення і використання засобів легітимації влади, генерацію суспільної підтримки. Політичні системи, які втрачають здатність до самовідтворення, приречені на дешградацію і занепад.

- політичного інформування, комунікації та соціалізації, тобто забезпечення орієнтації людей у політичному житті та включення їх у політичне спілкування і політичну діяльність, засвоєння ними існуючих політичних цінностей і норм.

Функції політичної системи не є незмінними, а їх перелік не є виключним. Навпаки, політична система як владно-політичний механізм регулювання складної суспільної системи є занадто багатофункціонлаьною, щоб можна було перерахувати всі її функції. Вони розвиваються із врахуванням особливостей політичного простору і часу, конкретно-історичної обстановки, досягнутого рівня розвитку економіки, культури, політичної стабільності. Кожна функція розпадається на підфункції, що їх виконують різні політичні інститути.

Проте є посійно діючі, перманентні функції, невіддільні від самого поняття політичної системи (наприклад регулювальна функція або функція представництва інтересів), а також важливі ситуаційні функції (такі як функція мобілізації і організації збройної боротьби). Ситуаційні функції завжєди виступають формою реалізації перманентних функцій і тому не є самостійними.

Функціонування політичної системи ставить проблему відносної автономності функцій окремих політичних інстиутів та їх узгодження у рамках системи. У звязку з цим розрізняють коориднацію і субординацію функцій.

Координація – це узгодження функцій по горизонталі (наприклад, координація діяльності партій одного політичного напрямку).

Субординація є узгодженням функцій по вертикалі, підпорядкваність функцій одних компонентів іншим і всіх компонентів системі загалом.

Зростання можливостей політичних систем у виконанні ними своїх функцій, їх подальша структурно-функціональна диференціація (коли кожен компонент виконую свою, чітко окреслену функцію) є основними показниками розвитку і зрілості політичих систем.

Важливим компонентом політичної системи є її структура. За визначенням американського вченого Г. Алмонда, структура — це доступна для спостереження діяльність, що формує політичну систему.

До структури політичної системи входять:

політична (державна) влада;

політичні інститути;

політичні процеси (політична діляьність);

політичні відносини, політичні ролі;

політико-правові норми;

політична культура та ідеологія;

людина як основний носій усіх видів політичної діяльності і відносин.

Названі елементи мають різну суспільну якість, відіграють свою специфічну роль у політичній системі. Тільки в сукупності, інтегровані в цілісніть, вони можуть забезпечити її функціонування.

Центральний елемент політичної системи – політична влада. Вона є метою виникнення та існування конкретної політичної системи, надає цілеспрямованого, інтегративного характеру прояву інших елементів, їх взаємозв'язкам і взаємодії.

Основним політичним інститутом є держава – носій суспільної влади, структура, що за своєю природою може приймати і реалізовувати владні рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві. Через державу, як її невід'ємний компонент, в політичну систему входить армія.

У політичну систему входять (або тісно взаємодіють з нею) ряд інститутів недержавного характеру — політичні партії, громадські організації, товариства, політичні рухи, громадська думка, засоби масової комунікації. Частина їх спеціально створюється заради участі в політиці; інша частина виконує політичні функції лише періодично, маючи їх за один із аспектів політичної діляьності.

Політичні відносини – це взаємодія первинних (нації, соціальні групи, індивідууми) і вторинних (політичні інститути, групи тиску, лобі) суб'єктів політики, держави і громадян з приводу влади, обміну її ресурсами.

Політичний процес – це функціонування політичної системи, яка еволюціонує у політичному просторі й часі, а поліична діяльність є змістом такого функціонування.

Політичні норми як компонент політичної системи відіграють роль регуляторів політичної діляьності. Головними серед них є правові норми-правила, що їх встановлює держава і виконання яких забезпечене державни примусом. Івснують також норми-звичаї, моральні норми, корпоративні норми (норми певних об’єднань).

Значну роль у формуванні політичних систем того чи іншого типу відіграють ідеології – систематизовані уявлення про суспільство, засновані на сукупності теоретичних знань, ціннісних орієнтацій та вірувань певних суспільних груп і спільнот.

Складовою частиною політичної системи є людина з її політичним статусом. Як учасник політичного процесу людина включена в політичну діяльність, має права і певні політичні обов'язки.

Послідовності та змісту поведінці людей у політиці надає політична культура. Рівень і тип політичної кульутри значною мірою зумовлює характер діяльності владних структур та всіх інших суб’єктів політичного процесу.

Політична система — це сукупність трьох взаємодіючих підсистем:

інституціональної, інформаційно-комунікативної і нормативно-регулятивної.

Інституціональна підсистема включає такі інститути, як держава, політичні партії, групи інтересів. Провідним інститутом, який зосереджує максимальну політичну владу, є держава. Маючи владу, матеріальні ресурси й апарат примусу, держава організовує політичне, економічне і духовне життя країни; встановлює статус соціальних інсти­тутів, які здійснюють владу, та юридичні рамки їх діяльності; забезпе­чує баланс інтересів класових, етнічних, професійних та інших соціаль­них спільнот; захищає інтереси суспільства на міжнародній арені. У демократичному суспільстві значну роль відіграють політичні партії і групи інтересів, які впливають на формування державних структур, політичний розвиток суспільства. Помітне, а в деяких країнах провідне місце в політичному житті суспільства належить релігійним організаціям, церкві. В авторитарному і тоталітарному суспільстві функції цих інститутів деформовані.

Інформаційно-комунікативна підсистема встановлює зв'язок між інститутами політичної системи. Це — канали передання інформації владі (звіти підвідомчих установ, консультації із зацікавленими групами), а також засоби масової інформації. Якщо в демократичних суспільствах останні відносно незалежні, то в авторитарних і тоталітарних — повністю залежні від правлячої еліти.

Нормативно-регулятивну підсистему створюють різноманітні норми, які визначають поведінку людей у політичному житті, а саме: їх участь у процесах висунення вимог, перетворення цих вимог на рішення, здійснення рішень.

Норми можна розділити на норми-закони і норми-звички. І норми-закони, і норми-звички сприяють політичній взаємодії, запобіганню конфліктів чи хаосу в суспільстві. Норми-закони зумовлюють процес законодавства, визначають (або не визначають, залежно від режиму) права: голосу, свободи слова, створення асоціацій та ін. Нормою-звичкою можна назвати участь громадян у політиці через політичні партії і групи.

 

Структура політичної системи
Політична (державн) влада	Політичні інститути	Політичний процес (політична) діяльність	Політичні відносини	Політико-правові норми	Політична культура та ідеологія	Людина як основний носій усіх видів політичної діяльності

 

Таким чином, політична система суспільства включає:

- характеристику соціального змісту влади, її носія, взаємодію з економічною сферою;

- систему інститутів, організацій, через які здійснюється влада в суспільстві та регулюються політичні відносини;

- принципи, норми діяльності інститутів політичної влади, спрямованість цієї діяльності.