Визначення понять (дефініція)

Визначення поняття (дефініція, від лат. definitio) — це ло­гічна дія, за допомогою якої розкривається зміст поняття. Роз­крити зміст — це вказати ті ознаки предметів і явищ дійсності, які мисляться у цьому понятті. Так при визначенні поняття "злочин" перераховуються істотні ознаки, характерні саме для цього поняття (див. ст. 7 ККУ).

Головними прийомами визначення понять є: 1) визначення через найближчий рід та видову відмінність, 2) генетичне виз­начення. Визначення через найближчий рід та видову від­мінність здійснюється шляхом вказівки на найближчий рід та видові відмінності того предмета, який підлягає визначенню. Так у кримінальному кодексі України (ст.141) поняття "грабіж" визначається через найближчу родову ознаку "викрадення інди­відуального майна громадян" і видову відмінну ознаку "відкрите". Подібний тип визначення досить широко застосовується у кримінальному кодексі.

Генетичне визначення вказує на походження предмета, на той спосіб, завдяки якому створюється даний об'єкт. Генетич­не визначення понять має широке застосування в різних галу­зях науки для встановлення істотних характеристик предметів та процесів, з'ясування їхніх якісних відмінностей. Таке визна­чення застосовується при утворенні багатьох математичних понять, наприклад: "куля—це тіло, що утворюється при обер­танні півкруга навколо діаметра".

Практика міркування свідчить про те, що у визначеннях інколи припускаються помилок. Цьому запобігає знання пра­вил визначення:

1. Визначення повинно бути співмірним, тобто визначува­не (Dfd — дефінієндум) і визначаюче (Dfп — дефінієнс) повин­ні бути рівнозначними (співпадати повністю за обсягом). При порушенні цього правила можлива помилка надто широкого або надто вузького визначення. Визначення "крадіжка є пра­вопорушенням" — надто широке.

2. Родова ознака повинна вказувати на найближче вище (родове) поняття, Й не перескакувати через нього. 3. Визначення неповинне робити кола, тобто визначаюче поняття не повинно розкриватися через визначувані?, наприклад: "Юрист — це людина, що займається юридичною діяльністю".

4. По можливості, слід уникати визначення через запере­чення.

5. Визначення повинно бути чітким та ясним.

Поділ понять

Поділ — логічна операція, яка полягає в мисленому роз­поділі обсягу поняття (множини) на його види (підмножини) за однією чи кількома ознаками. Завдяки поділу розкривається обсяг поняття, з'ясовується, з яких підмножин.складаєть­ся множина, що відповідає даному поняттю. Так, юридичне поняття "угода" може бути розділено на видові (підмножини): "одностороння угода", "двостороння угода", "багатостороння угода" на підставі такої ознаки, як кількість учасників угоди. Істотна ознака, на якій грунтується поділ, називається підста­вою поділу. Отримувані видові поняття називаються членами поділу.

Щоб уникнути помилок У пізнавальній практиці при поділі аналізі понять необхідно дотримуватись певних правил:

1. Поділ повинен бути співмірним. Це означає, що обсяг поняття яке ділиться повинен дорівнювати сумі обсягів членів • поділу. Це правило, наприклад, буде порушено, якщо ми розді­лимо поняття "покарання" на "покарання кримінальні" й "по­карання адміністративні", тому що пропущено член поділу "дис­циплінарні".

2. Поділ поняття на кожному етапі повинен здійснюватися за однією тією ж підставою. Порушення цього правила ста­неться, наприклад, коли угоди розділити на односторонні, дво­сторонні й письмові, оскільки тут поділ здійснюється одночас­но за двома різними підставами: за кількістю членів та за формою укладення.

3. З попереднього впливає правило, що члени поділу по­їнні виключати один одного. Так, при порушенні попереднього правила ми можемо отримати видові поняття, обсяги яких будуть частково перехрещуватися. Наприклад, при поділі по­няття "злочин" на злочини умисні, необережні й військові, обсяги двох перших перехрещуються з третім.

4. Поділ повинен бути поступовим. В процесі поділу родо­вого поняття потрібно поступово переходити до найближчих видів, не пропускаючи їх. Так "злочин" можна розділити на злочини проти особи, проти держави, господарські. військові тощо, кожне з яких у свою чергу можна ділити, наприклад, конкретизуючи кожен вид злочину, як, по. речі, це зроблено в кримінальному кодексі.

5. Дотримання правил дихотомії (при дихотомічному поділі), тобто ділення поняття надвоє. Припустимо, що нам необхідно здійснити дихотомічний поділ поняття "покарання". Виділяючи видове поняття "кримінальне покарання", ми виділяємо, дотримуючись правил дихотомічного поділу, підмножииу "не кримінальні покарання", до якої входять решта покарань.

Потім отримане друге поняття у свою чергу розділяємо на, дихотомію "адміністративні покарання" — "дисциплінарні по карання". У такій послідовності здійснюється дихотомічний поділ з іншими поняттями (див. рис. нижче). Результатом правильного поділу є класифікація. Класифікація — це розподіл предметів за групами (класа­ми), завдяки якому кожен клас має своє постійне, визначене місце. Мата класифікації — систематизація знань, тому вона відрізняється відносно стійким характером. Окрім того вона утворює розгорнуту систему, де кожен член поділу знову ділить­ся на нові члени, розгалужуючись на ряд класів, що закріплю­ються в таблицях, схемах, кодексах тощо. Такими, наприклад, є класифікація рослин і тварин, класифікація хімічних еле­ментів. Прикладом класифікації може бути система права, яка включає такі галузі, як державне право, фінансове право тощо

Поділ понять потрібно відрізняти від простого розчленування складного об'єкта на частини. Приклади розчленування "Інститут ділиться на факультети", "Речення складається підмета, присудка та другорядних членів" та ін. Схема дихотомічного поділу поняття:

Операції з класами

В процесі мисленнєвої діяльності можуть утворюватися нові поняття (класи). Головними логічними операціями тут є: об’єднання класів (додавання), перехрещування класів (множення), доповнення до класу (заперечення).

В операціях з класами користуються такими позначеннями: А, В, С тощо — довільні класи; 1 — універсальний клас; 0 — нульовий (пустий) клас; знак U означає об’єднання класів (додавання); знак  — перехрещування класів (множення); не-А (А') — доповнення до класу А (заперечення).

Операція об’єднання класів (додавання) полягає в об'єднанні двох чи більше класів в один клас, який складається із еле­ментів класів, які додаються. Наприклад, об'єднуючи клас "за­конна дія" (А) і клас "незаконна дія" (не-А), ми отримаємо уні­версальний клас (зображується за допомогою прямокутника) "дія" (1):

 

А

не-А

 

Операція записується: А U не-А

 

Додавати можна множини, що заходяться в різних відношеннях, наприклад, "підпорядкування або перехрещування:

А — "юрист" В — "слідчий"

 

 

А — "юрист" В — "депутат"

 

При вираженні операції додавання користуються сполуч­ником "або" у невиключаючому значенні. Множина, отримана у першому випадку, включає юристів-слідчих і юристів-не-слідчих, у другому — юристів і депутатів, тобто і юристів-де­путатів, і депутатів-неюристів, і юристів-недепутатів

Операція перехрещування класів (множення) полягає у відшуканні елементів, спільних для.кількох класів (множин). Для вираження множення користуються сполучником "і". Так, в наслідок множення класів "юрист" (А) і "депутат" (В) отри­маємо новий клас предметів, елементи якого одночасно є і юристами і депутатами:

Записується: А Ç В

 

При множенні несумісних понять, наприклад, "слідчий" і "адвокат" отримаємо пустий клас, оскільки немає жодного об'єк­та, який би одночасно входив у обидва цих класи.

Утворення доповнення (заперечення). Доповненням До класу А вважається клас не А (А'), який при додаванні до А утворює з останнім універсальну область. Щоб утворити доповнення, по­трібно клас А виключити з універсального класу (1). Отже утворення доповнення полягає в утворенні нової множини шля­хом виключення даної множини (А) з універсального класу, в який вона входить:

 

А'

1-A= А'

 

Так виключаючи з універсального класу юристів множину слідчих, отримаємо нову множину юристів-неслідчих.

Складні судження та їх види

Кон'юнкція — з'єднувальний зв'язок між судженнями.

З'єднувальним (кон'юктивним) судженням називається таке судження, де суб'єктові необхідно притаманні усі перераховані предикати або усі зазначені суб'єкти відносяться до вільного предиката. Кон'юнкція виражається за допомогою логічно­го сполучника "і". Позначається символом . Структуру кон'юктивного судження записують

S є іР, і Р, і Р.

або

а Ù b.

 

Кон'юнкція означає,:що предмету думки одночасно прита­манні не одна, а кілька ознак чи властивостей. Так об'єктом розбою одночасно є не лише приватна власність, але й життя і здоров'я потерпілого.

Кон‘юктивне судження як судження складне є істинним лише у тому випадку, коли є істинними усі судження, що його складають, і хибним воно є тоді, коли є хибним хоч одне з вихідних суджень.

Тут а і b прості вихідні судження, а а  b кон‘юктивне судження. (Див. таблицю).

В юридичній практиці і правовій науці кон'юкцію часто виражають не лише сполучником "і", а й такими сполучниками, як "а", "а також", "та" або безсполучниковим зв'язком. Диз'юнкція — розділовий зв'язок.

Диз'юнктивні судження — складні судження, поєднані за допомогою логічних сполучників "або", "чи".

Диз'юнкція буває строга (виключаюча) та нестрога (невиключаюча).

Строга диз'юнкція —- судження, у якому зв'язка "або" вжи­вається лише в строго розділовому значенні. Символ . Наприклад, "Діяння може бути умисним або необережним". Члени строгої диз'юнкції не можуть бути одночасно істинними. Якщо діяння скоєно умисно, то воно не може вважатися необережним, і навпаки.

Багаточленне судження строгої диз'юнкції буде істинним лише при істинності єдиної альтернативи і хибним при одно­часній істинності чи хибності усіх або кількох альтернатив. (Див. таблицю).

Нестрога диз'юнкція — судження, у якому зв'язка "або" вживається у з'єднувально-розділовому значенні. Символ . Наприклад, "Організатором злочину визнається особа, яка організувала скоєння злочину або керувала його скоєнням". Тут суб'єктові судження може належати лише один з приписуваних предикатів, а можуть і усі одночасно, формула нестрогої ди­з'юнкції:

 

S є Р, або Р, або Р

чи

а Ú b

 

Нестрога диз'юнкція може бути істинною, якщо хоча б одне із суджень, що її формують, є істинним. (Див. таблицю).

В правових контекстах диз'юнкція використовується для розкриття обсягу юридичних понять, опису різновидів право­порушень чи санкцій, визначення змісту конкретних складів злочинів та цивільних правопорушень.

Імплікація (умовні судження).

Умовні судження складаються з двох простих суджень, що знаходяться у причинно-наслідкових, умовних зв'язках. Пер­ше судження називається антецедент, друге — консеквент. Вини об'єднані за допомогою логічного сполучника "якщо..., то...". Наприклад, "Якщо запобіжник розплавився, то елект­ролампа гасне". Тут перше судження (антецедент) "запобіжник розплавився", друге '(консеквент) — "електролампа гасне". Логічний сполучник "якщо..., то" показує, що зміст антеце­дента є умовою виникнення, існування, зміни іншого явища, про яке йдеться у консеквенті. Структура імплікації має такий вигляд:

 

Якщо А, то В.

або

а ® b (де ® є символом імплікації).

 

Імплікація істинна в усіх випадках, окрім одного: при істи­нності антецедента й хибності консеквента вона завжди хибна. Так імплікація "Запобіжник розплавився — електролампа не гасне" буде хибною.

При хибному антецеденті консеквент може бути істинним. Досить припустима ситуація, коли, скажімо, запобіжник не розплавився, але лампа гасне з якихось інших причин.

При хибності антецедента і консеквента імплікація істинна,-оскільки це не ставить під сумнів взаємообумовленість суджень а і b. (Див. таблицю).

В юридичних текстах у формі імплікативних суджень фіксу­ються не лише причинно-наслідкові та просторово-часові зв'язки, але й вольові приписи — дозвіл, зобов'язування чи заборо­на чинити певні дії за наявності тих чи інших умов.

Еквівалентні судження (подвійна імплікація).

Еквівалентними судженнями називають судження, до скла­ду яких входять два судження, пов'язаних подвійною (прямою та зворотною) залежністю. Еквіваленція виражається логічним сполучником "якщо і лише якщо..„то...". Наприклад, "Якщо число парне, то воно ділиться на 2''. Можна змінити позиції антецедента і консеквента: "Якщо число ділиться на 2, то воно парне". Тут є жорстока залежність: "Число є парним тоді і лише тоді, коли воно ділиться на 2''. У мові, в тому числі і в юридичних текстах, для вираження еквіваленції використовуються сполучники "лиш за умови що..'', "у тому і лише тому випадку, коли..., "лише тоді, коли..." тощо.

Умови істинності складних суджень