Комбінації складних суджень.

Розглянуті вище судження у правових контекстах викорис­товуються як самостійно, так і у різних сполученнях. Так, на­приклад, в кон'юктивному судженні кон'юнктами можуть вис­тупати диз'юнктивні судження: (aÚb)(cÚd). Так візьмемо ст. 143 КК України "Шахрайства": "Заволодіння індивідуальним майном громадян або набуття права на майно шляхом обману чи зловживання довір'ям (шахрайство) карається позбавлен­ням волі на строк до трьох років з штрафом або виправними роботами на строк до двох років". Перед нами складне судження в основі якого імплікація a®b. Антецедент теж складне судження з диз'юнкцією і імплікацією: "Заволодіння індивіду­альним майном (a1) або набуття права на майно (a2) шляхом обману (a3) чи зловживання довір'ям (a4)". Символічно відно­шення між цими діями набувають вигляду (a1Úa2)(a3Ú a4).

У консеквенті представлені такі складні судження: "караєть­ся позбавленням волі на строк до трьох років (b1) з штрафом (b2) або виправними роботами (b3)". Зв'язок між ними такий: (b1Úb2)Ùb3. У цілому стаття 143 ККУ може бути записана у такій логічній формі:

[(a₁Úa₂)Ù(a₃Ú a₄) ® (b₁Úb₂)Ùb₃]

Оволодіння навичками логічного аналізу складних суджень з використанням символічної мови для з'ясування сенсу пра­вових контекстів є ефективним засобом точного тлумачення ' норм права в судово-слідчій діяльності.

Модальність суджень.

Модальність — це явно чи неявне виражена у судженні до­даткова інформація про характер залежності між реальними явищами, про логічний статус судження, про оцінні, регуля­тивні, часові та інші його характеристики.

Алетична модальність.

Алетична модальність — це виражена в термінах необ­хідності чи можливості інформація про залежність між суб'є­ктом та предикатом судження, чи про фактичну залежність між явищами, що в них відображається.

Модальний оператор "необхідно" позначають символом ||, читається ||А — "необхідно А". Модальний оператор "можли­во" позначається à. àА читається "можливо А".

Модальні оператори характеризують не саме судження, а виражену в ньому інформацію або логічний зв'язок між термі­нами, або зв'язок між реальними явищами. Тому виділяють в межах алетичної модальності логічну і фактичну.

Логічна модальність пов'язана з логічною детермінованіс­тю суджень, коли істинність чи хибність визначається струк­турою судження. До істинних відносять судження, що виража­ють закони логіки (L-i); логічно хибні (L-х) — внутрішньо супе­речні судження.

Логічно істинні і логічно хибні судження утворюють клас логічно необхідних суджень (L необхідні). Решта суджень, істинність і хибність котрих не можна визначити через їх струк­туру, відносяться до логічно випадкових суджень (L - випадкові). Останні складають клас фактично обумовлених суджень.

Фактична модальність пов'язана з фактичною детерміна­цією суджень, коли істинність чи хибність їх визначається ста­ном речей у реальній дійсності. Фактично істинними є суджен­ня, у яких зв'язок між термінами відповідає дійсності; фак­тично хибні — коли зв'язок між термінами і не відповідає дійс­ності.

Фактична модальність може виражатися в алетичних термі­нах: необхідність — випадковість, можливість — неможливість.

Фактично необхідними осудження, у котрих стверджуєть­ся інформація про закони науки: "Сума внутрішніх кутів три­кутника дорівнює 180°''. "S необхідно є Р".

При позитивній характеристиці оператор необхідності відно­ситься до ствердження судження — ||А: "Кисень необхідний для підтримання життєдіяльності організмів". При заперечній характеристиці — до заперечних суджень — ||~А: "Необхідно хибним є судження про те, що вода не кипить при 100 "С". Необхідно істинні і необхідно хибні судження складають клас фактично необхідних суджень:

||A V ||~А

Фактично випадкові судження — це ті, істинність чи хиб­ність яких залежить від конкретних емпіричних умов. "Наполеон помер у 1821 р.". Це судження містить фактично випад­кову інформацію, оскільки він міг померти і у інший час. Подібні судження не є необхідно істинними чи необхідно 'хиб­ними, оскільки випадковість можна визначити через запере­чення необхідності:

||~A V ||~А

Можливість — неможливість. Фактично можливими є суд­ження, що містять інформацію про принципову можливість сумісності двох явищ. "По справі К. може бути винесений виправдальний вирок". Це не виключає і протилежного наслідку, але можливість залишається. У мові це виражається за допо­могою слів "можливу", "не виключено", "припустимо" та ін. Для таких суджень використовують вирази: "S може бути Р" та ''S може бути не Р" (àА) чи (à~А).

Фактично неможливими є судження, у котрих йдеться про принципову несумісність двох явищ. Наприклад, "На Місяці неможливе життя".

Епістемічна модальність.

Обмін інформацією між людьми у процесі спілкування пере­дбачає чітке розуміння сенсу судження з метою прийняття чи не прийняття вираженого в них змісту — думок, оцінок, фак­тичних даних тощо. Тут важливу роль відіграють позалогічні та логічні чинники, котрі і визначають особливий епістемічний статус судження: судження, що грунтуються на Вірі, або судження, що грунтуються на об'єктивній інформації (знан­нях).

Позначимо оператором В вірування, тобто прийняття суд­ження без обгрунтування, то вираз В(Р) буде означати "Р прий­мається на основі віри".

Чинник логічного впливу — це прийняття судження як істи­нного чи хибного на основі його обгрунтованості іншими суд­женнями, з яких воно випливає як висновок. Такі судження набувають епістемічного статусу знань.

Щодо ступеня обгрунтованості, тут розрізняють вірогідні та проблематичні знання. Вірогідні судження — достатньо обгрунтовані судження, їх істинність чи хибність встановлюється або без­посередньо перевіркою, або опосередковано, коли судження підтверджується емпіричними чи теоретичними положеннями.

Модальність таких суджень подається за допомогою двох операторів: доведеності (верифікованості) — V і спростованості (фальсифікованості) — F. Судження доведене, якщо воно є до­статньо обгрунтованим. Якщо достатньо обгрунтованим є за­перечення, тобто не А, то вираз теж вважається доведеним — V~А. Наприклад: "невірно, що К. брав участь у скоєні злочину", коли встановлено його алібі”.

Достовірні судження можуть бути вираженими і через опе­ратор спростування (F). Хибність також установлюється при наявності достатнього обгрунтування — FА. Спростованим може бути і заперечення — F~А, тобто FАÚFА.

Оператори доведеності і спростованості можуть бути виражені один через інший: VA«F~A;V~A«FA

Проблематичні судження. До них відносяться судження, котрі не можна вважати достовірними через їх недостатню обгрунтованість. Їх істинність чи хибність точно не встановлені. у мові їх показниками є слова "імовірно", "можливо", "вважається", тощо. До них застосовується вираз: "А, очевидно, є В", проблематичність можна позначити оператором (Р) — РА: "Можливо А". Проблематичність може бути виражена у термі­нах доведеності і спростування:

РА«VAÙ FA

У судовому дослідженні у формі проблематичних суджень будуються версії (гіпотези) щодо істотних обставин розслідува­них справ. Якщо судження обгрунтовані, то вони спрямовують розслідування на правильний шлях сприяють досягненню об'є­ктивних результатів. Вимога обгрунтованості (доведеності) ста­виться перед усіма судженнями, за допомогою котрих описуєть­ся склад злочину і цивільні правопорушення. Судовий вирок по кримінальній справі і рішення суду по цивільній справі ма­ють опиратися на достовірно встановлені обставини кожної кон­кретної справи. Лише тоді вони можуть вважатися правосудними.