Здійснення правосуддя лише судом

(ч. 1 ст. 124 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про судоустрій України ч. 1 ст. 15 КПК України)

Ця засада випливає з принципу розподілу влади. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Не допускається перегляд судових рішень будь-якими іншими несудовими органами. Змінити чи скасувати судове рішення може лише суд, як правило, вищої інстанції.

 

Недопустимість існування особливих і надзвичайних судів

(ч. 5 ст. 125 Конституції України, ч. 4 ст. З Закону України «Про судоустрій України»)

Правове значення цього принципу у тому, що і надзвичайним, і особливим судам не місце у судовій системі правової демократичної держави. їхня діяльність порушує право на справедливий судовий розгляд, рівність усіх перед законом і судом, гарантії незалежності та неупередженості суддів. Тому заборона створення надзвичайних й особливих судів встановлюється на конституційному рівні.

Надзвичайними є суди, які керуються особливими процесуальними нормами, що не забезпечують права на справедливий судовий розгляд, або діяльність яких взагалі процесуально не регламентована, або до складу яких входять судді, незалежність котрих на законодавчому рівні не гарантована. Потрібно вважати надзвичайними і тимчасові суди, утворені державою аd hос для розгляду конкретної справи чи групи справ. Під особливими судами необхідно розуміти суди, створені для вирішення справ щодо окремих категорій (груп) населення - за становою, професійною ознаками тощо. При цьому ці групи населення займають у цих судах особливе положення - привілейоване або ж, навпаки, дискримінаційне. Такі особливі суди інакше можна назвати становими, або корпоративними. Як особливі суди розглядаються також суди, утворені для вирішення окремих категорій судових справ в обхід встановленої законом підсудності.

 

Доступність правосуддя

(ч. 1-2 ст. 55, ст. 59, ч. 2 ст. 124 Конституції України, пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. З ст. З, ст. б, ст. 8 Закону України «Про судоустрій України», ст. 3,12 ЦПК України, ст. 1 ГПК України, ст. 6, 16 КАС України)

Вільний доступ до правосуддя є конституційним правом особи і основою справедливого судочинства. Юрисдикцію судів поширено на всі правовідносини, це означає, що жоден правовий спір, який стосується прав, свобод чи інтересів особи, не може бути виведеним за межі судової юрисдикції.

Принцип вільного доступу до правосуддя передбачає обов'язок судів не відмовляти у розгляді справ компетентної юрисдикції з метою захисту порушеного права, територіально зручне місцезнаходження судів, наявність достатньої кількості судів і суддів на території України.

Судові витрати, які несе особа, не повинні бути перешкодою для судового захисту її прав. Доступність правосуддя можлива лише за умови існування ефективної системи надання правової допомоги, особливо малозабезпеченим.

Однією з важливих умов доступності правосуддя є поінформованість особи про організацію і порядок діяльності судів; правосуддя не є доступним, якщо система судів для особи є складною та незрозумілою щодо визначення компетентного суду для вирішення її справи.

 

Спеціалізація

(ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 18, ст. 19, ч. 2-3 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України»)

Два підходи до розуміння принципу спеціалізації:

1) у системі судів загальної юрисдикції поряд із загальними судами утворюються і діють спеціалізовані суди (адміністративні, господарські суди, суди у справах неповнолітніх тощо). Такий підхід реалізований у чинному Законі "Про судоустрій України" (стаття 19).

2) суди мають бути організовані з урахуванням особливостей предмета судових справ за відповідною юрисдикцією та зумовленого цими особливостями виду судочинства (розділ III Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів).

 

Територіальність

(ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 18, ст. 19, ч. 2-3 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України»)

Цей принцип передбачає, що суди мають бути утворені так, щоб їх юрисдикція охоплювала певну територію держави, виходячи з потреби наближення судочинства до людини (розділ III Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів). Територіальність означає децентралізацію нижчих ланок системи судів загальної юрисдикції (місцевої та апеляційної). Тому кожен місцевий та апеляційний суди мають свою територіальну юрисдикцію (підсудність) - тобто поширення компетенції суду на правовідносини, що виникли чи існують на певній території.

 

Інстанційність

(ч. 2 ст.6 Закону України «Про судоустрій України»)

Відповідно до цього принципу суди мають бути організовані так, щоб забезпечити право на перегляд судового рішення у суді вищого рівня (розділ НІ Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів). Для забезпечення правосудності судових рішень діють суди вищих інстанцій, зокрема апеляційної та касаційної.