Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Тема 1. Основи теорії державиСтр 1 из 25Следующая ⇒
Тема 1. Основи теорії держави Мета заняття. Ознайомити студентів із поняттям держави, її ознаками, закономірностями виникнення, основними теоріями походження та функціями держави. Охарактеризувати форми держави, поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховуватиінтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.
План лекції 1. Поняття держави та її ознаки. 2. Закономірності та основні теорії походження держави. 3. Характеристика функцій держави. 4. Форми держави. 5. Поняття та ознаки громадянського суспільства і правової держави.
Рекомендована література: 1. Конституція України. 2. Копейчиков В. В. Загальна теорія держави і права, К.: 1997 с. 19-29, 59-98. 3. Копейчиков В. В. Правознавство К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 6-73. 4. Основи держави і права. Навч. посібник. під ред. Колодія А. М. І Олійника А. Ю. – К.: Либідь, 1997. – с. 15-25. 5. Правознавство: Навч. посібник / Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастоков. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 21-40. 6. Основи правознавства: Навч. посібник. /За ред. С. В. Ківалова, М. П. Орізх. – К.: Т-во, „Знання”, 2000. – с. 32-49. Характеристика внутрішніх функцій Української держави Внутрішні функції держави характеризують її управлінські повноваження в регулюванні суспільних відносин і поділяються на дві основні групи: регулятивні і охоронні. Регулятивні функції Української держави спрямовані на організацію економічних відносин і створення умов для формування розвиненої особистості і суспільства взагалі. Ст. З Конституції України встановлює, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». До регулятивних функцій держави належать економічні, соціальні, політичні.
Регулятивні функції Української держави в області економіки — це передусім господарсько-стимулююча, господарсько-організаторська і наукова діяльність (захист прав суб'єктів права власності і господарювання; соціальна спрямованість економіки; надання права володіння, користування і розпорядження своєю власністю; надання права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом тощо). Соціальні функції Української держави полягають у наданні соціальної допомоги населенню, виділенні необхідних коштів для освіти, охорони здоров'я, забезпечення основних прав людини, розв'язання екологічних проблем, соціального забезпечення населення, розвитку культури. Політичні функції Української держави спрямовані на створення демократичних умов, інститутів для виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп, забезпечення умов збереження і розвитку націй, що мешкають на території держави, збереження генофонду українського народу. Суть охоронних функцій Української держави визначена у ст. З Конституції: «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини е головним обов'язком держави». До охоронних функцій належать також дотримання режиму законності та правопорядку, охорона навколишнього середовища і забезпечення охорони всіх суспільних відносин, що встановлені і регулюються правом, План лекції 1. Право – особливий вид соціальних норм. 2. Поняття права та його ознаки. Функції права. 3. Джерела (форми) права. 4. Система права. 5. Нормативно-правові акти та їх види. 6. Систематизація правових актів. 7. Правовідносини: поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст Рекомендована література: 1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. 2. Копейчиков В. В. Загальна теорія держави і права, К.: 1997 с. 19-29, 3. Правознавство: Підручник; За ред. В. В. Копейчикова. – 7-е вид., -К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 74-109. 4. Основи держави і права. Навч. посібник. під ред. Колодія А. М. І Олійника А. Ю. – К.: Либідь, 1997. – с. 27-38. 5. Правознавство: Навч. посібник / Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастоков. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 40-58.
6. Правознавство. Тести для перевірки знань./ С.І. Куксенко. – Черкаси, 2005. – с. 13-24. 7. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних спеціальностей /За ред. М. В. Цвіко, В. Д. Ткаченка, О. В. Тєтришина – Харків: Право, 2002. – с. 333-348. 8. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Харків: Консул, 9. Рабинович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник, К.: Атака, 2001, с. 122-152.
1. Право – особливий вид соціальних норм. Регулювання соціальних (суспільних) відносин здійснюється за допомогою соціальних норм — загальних правил поведінки людей. Основна особливість соціальних норм полягає саме в тому, що вони є загальними правилами поведінки людей. Ці правила мають значення зразків і розповсюджуються на невизначений ряд випадків. За сферою суспільних відносин виділяють: політичні, еконономічні, організаційні, естетичні і ін. За способом встановлення виділяють такі види соціальних норм: 1) норми права — встановлені або санкціоновані державою загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, які породжують права і юридичні обов'язки; 2) норми моралі — правила поведінки, що виникають у суспільстві і забезпечені силою громадської думки, засновані на уявленнях про справедливість, добро, зло, гідність, совість; 3) норми-звичаї (традиції) — правила поведінки, що склалися історично і додержуються в силу звички; 4) релігійні норми — правила, що встановлені різними релігіями і обов'язкові для віруючих; 5) корпоративні норми — норми, що вироблені організаціями корпоративного типу (партіями, громадськими організаціями) і підтримуються ними і їх членами.
Найбільш значущими серед соціальних норм е норми права і норми моралі. У своїй основі правові норми мають моральний характер. Але якщо правові норми мають характер примушування, то сила моралі — в громадській думці. Для реалізації моральних норм не потрібна наявність особливого апарату; разом з тим такий апарат є необхідним для примусового проведення в життя правових норм. 2. Поняття права та його ознаки. Функції права. В сучасній вітчизняній юридичній науці склалися три основні підходи до розуміння права: а) нормативний; б) соціологічний; в) етичний. Найбільш поширеним. таке розуміння права: Право — це система загальнообов'язкових, формально визначених загальних норм (правил поведінки), які встановлюються гарантуються і охороняються державою з метою впорядкування суспільних відносин. Виникнення права пов'язане з виникненням держави. Його поява викликана тим же, чим і поява держави, організацією влади, здатної встановити юридичні норми і забезпечувати їх втілення в життя. Виникнення права зумовлене якісним ускладненням виробництва, політичного і духовного життя суспільства, виділенням особи як самостійного учасника суспільних відносин, а також формуванням держави, яка могла виконати такі задачі: а) забезпечити функціонування суспільства на більш високій, ніж первісне суспільство, стадії; б) закріпити і забезпечити індивідуальну свободу особистості. Природно, такі задачі не могли виконати норми-звичаї, характерні для первісного суспільства. Тому починає формуватися звичайне право, потім виникають прецедентне право, закони. Нарешті, починає складатися право, що являє собою волевиявлення держави і засіб регулювання суспільних відносин за допомогою норм.
Специфічні ознаки права 1. Встановлюється або санкціонується державою. Вираження норм в законах, інших визнаних державою офіційних джерелах (законах, судових прецедентах, санкціонованих звичаях, актах недержавних організацій, санкціонованих державою, тощо). 2. Система норм. Право існує як система норм — загальних правил, моделей поведінки 3. Загальнообов′язковий характер. (Обов′язкове для виконання всіма, а за порушення – покарання) 4. Формальна визначеність (норма права отримує зовнішнє словесне закріплення в статтях нормативних актів, чітко фіксує вид і міру можливої, належної або забороненої поведінки.). 5. Загальний характер ( поширення на всіх учасників суспільних відносин, незалежно від їх волі і бажання). 6. Охороняється державою (загальні правила, які визнаються державою як правові, підтримуються державною владою). Призначення права формулюється в юридичній науці в двох аспектах. Згідно першому аспекту, призначення права – виражати інтереси пануючого класу, служити засобом придушення, насильства по відношенню до інших класів. Другий аспект бачить призначення права в тому, щоб служити засобом компромісу, зняття суперечностей в суспільстві, бути інструментом управління справами суспільства. Звідси право потрактує як засіб згоди, поступок. Ознаки закону 1. Закон видається тільки вищими представницькими органами державної влади (законодавчою владою) або приймається шляхом безпосереднього народного голосування (референдумом). 2. Закон регулює найбільш важливі суспільні відносини в економічній, політичній, соціальній, культурній і інших сферах життя суспільства. 3. Закон має вищу юридичну силу, що забезпечує його верховенство в системі нормативно-правових актів: усі інші правові акти мають відповідати розпорядженням закону; закон змінюється або відміняється тільки законами; закон знаходиться в сфері конституційного нагляду. 4. Закон — це акт, прийнятий в особливому порядку. Процедура прийняття законів має ряд самостійних стадій (етапів) і організаційно-технічних дій з прийняття законопроекту. Види законів: - Основний Закон (Конституція); - конституційні закони; - звичайні закони. Конституція - закріплює основи цивільного суспільства і держави, правової системи і правового статусу громадян, державно-територіальний устрій, організацію органів державної влади і місцевого самоврядування.
Конституція є гарантом демократії (свободи і справедливості). Конституція — закон прямої дії: всі органи, посадові особи і громадяни при розгляді правових суперечок і конкретних справ можуть посилатися на ворми Конституції. Приймається Конституція більшістю складу законодавчого органу. В Україні прийняття законів є виключно компетенцією Верховної Ради України. Законотворчий процес регулюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України, іншими законодавчими актами. Охорона Конституції забезпечується Конституційним Судом України. Конституційні закони України - вносять зміни і доповнення до Конституції і становлять основу правової системи, приймаються 2/3 голосів від загальної кількості депутатів представницького органу. Звичайні закони — це нормативні акти, що прийняті простою більшістю голосів депутатів і встановлюють засади регулювання в певній сфері суспільних відносин. Розрізняють також закони як систематизовані акти (у формі кодексів, Основ законодавства) і закони, прийняті з окремих питань. Усі інші нормативні акти приймаються на основі і на виконання законів і тому називаються підзаконними. Найбільш важливими під-законними нормативними актами є: укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, прийняті в межах їх компетенції; рішення органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади тощо. Підзаконний нормативно-правовий акт – це документ компетентного органу держави, що приймається в межах його повноважень на основі та відповідно до закону. Крім нормативно-правових актів, є також акти індивідуально-правові. Порівняємо два правових акти. З одного боку, Земельний кодекс України, що регулює, зокрема, порядок надання земельних ділянок, і рішення Київської міської ради про надання земельних ділянок підприємствам для будівництва. Систематизація нормативно-правових актів — це упорядкування діючих нормативно-правових актів, приведення юридичних норм до єдиної, узгодженої системи. Систематизація здійснюється з метою усунення протиріч між нормативними актами, скасування тих, що припинили свою дію, забезпечення доступності законодавства для всіх громадян і організацій. Систематизація законодавства здійснюється двома основними способами: кодифікацією та інкорпорацією. Кодифікація — це спосіб систематизації законодавства, заснований на змістовній переробці і узгодженні певної групи юридичних норм, пов'язаних загальним предметом регулювання, і об'єднанні їх в єдиному новому нормативно-правовому акті. Така систематизація завжди має правотворчий і тому офіційний характер. Види кодифікації: а) за обсягом — галузева, міжгалузева, спеціальна; б) за формою вираження — основи законодавства, кодекси, статути, закони, положення тощо.
Найбільш відомий кодифікаційний акт — кодекс — єдиний законодавчий акт, що забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин. Наявність кодексів — характерна риса більшості галузей права. Статути, положення — традиційна форма кодифікаційних актів, в яких визначається статус певного виду державних організацій і органів. Інкорпорація — це спосіб систематизації законодавства, який заснований на зовнішньому упорядкуванні виданих нормативних актів без зміни їх змісту і результатом якого є збірники, де нормативні акти розташовуються в хронологічному порядку, за предметною ознакою тощо. Види інкорпорації: а) за юридичним значенням — офіційна (підготовка і видання збірників правотворчими органами), неофіційна (підготовка збірників організаціями і особами); б) за обсягом —загальна, галузева, міжгалузева і спеціальна (по окремих інститутах галузі); в) за критерієм об'єднання — предметна (за предметом регулювання), хронологічна (за датами прийняття), суб'єктна (в залежності від органу, що видав корпоративні акти). Своєрідний вид інкорпорації — консолідація, коли розрізнені акти з одного питання об'єднуються в єдиний новий акт, що приймається відповідним органом. У консолідованих актах нормативні розпорядження розміщуються в логічній послідовності і зазнають редакційної обробки, хоч зміни не вносяться. Консолідацію іноді вважають третім самостійним видом систематизації нормативно-правових актів. 6. Правовідносини: поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст. З правом пов'язаний цілий ряд понять, що широко вживаються в юридичній науці. Одне з перших місць посідає поняття правовідносин. Правовідносини – це врегульовані нормою права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права і юридичні обов'язки, які забезпечуються державою. Правовідносини відіграють величезну роль у нашому житті. Саме через них виявляється головне призначення права — регулювати, упорядковувати суспільні відносини. Структура правовідносин — це сукупність елементів, що їх складають: суб'єкти правовідносин, об'єкти правовідносин, зміст правовідносин. Суб'єкти правовідносин — це їх учасники (сторони), які відповідно до законодавства можуть виступати як носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. До них належать громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства (індивідуальні суб'єкти); державні організації, суспільні об'єднання, приватні фірми тощо; колективні суб'єкти; органи держави. Учасники правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю (правоздатністю та дієздатністю). Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права і обов’язки. Вона визначається за всіма громадянами незалежно від будь-яких обставин із моменту їх народження та припиняється через їх, смерть. В окремих випадках, передбачених законом (зокрема щодо права спадщини), охороняються також інтереси дитини, що зачата, але ще не народилася. Правоздатність – це ще не права, а можливість їх мати. Правоздатніст ь – здатність громадянина бути суб'єктом права, мати права і обов'язки. Вона виникає у момент народження і припиняється смертю. Для участі особи у цивільно-правових відносинах наявності в неї правоздатності замало. Для цього необхідна цивільна дієздатність. Цивільна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Виникає вона в повному об'ємі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18 років. Дієздатність — здатність індивіда своїми діями здійснювати права і обов'язки. Дієздатність виникає в повному обсязі із настанням повноліття, тобто з досягненням 18 років. До досягнення цього віку громадяни володіють частковою (до 14р.), неповною (до 18р.) дієздатністю. Дієздатність = права + обов’язок + відповідальність Таблиця “Дієздатність”
Повна цивільна дієздатність дає право брати участь у всіх цивільно-правових відносинах. Її мають особи з 18-річного віку (повноліття), із моменту одруження до настання 18 років, може надаватися фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років та: - працює за трудовим договором, - записана матір´ю або батьком дитини, - бажає займатися підприємницькою діяльністю. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків або осіб, які їх замінюють, у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Суд може обмежити цивільну дієздатність, якщо особа: - страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними; - зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім´ю у скрутне становище; Особа, яка має обмежену цивільну дієздатність може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Ті ж правочини, які виходять за межі дрібних побутових, (розпорядження майном, отримання зарплати, пенсії або інших видів доходів та розпорядження ними) можуть вчинятися лише за згодою піклувальника. Обмеженість може мати тимчасовий характер. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, за шкоду, що завдано нею іншій особі. Суд може визнати фізичну особу недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Над недієздатною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-який правочин. Правочини від імені недієздатної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою, несе опікун. Регулювання цивільних відносин передбачає участь у них фізичної особи. Але можливе виникнення таких ситуацій, коли тривалий час немає відомостей про громадянина за місцем його постійного проживання. У таких випадках виникає необхідність спочатку оголосити особу безвісно відсутньою, а потім і померлою. Законом передбачено поступове набуття неповнолітніми дієздатності. Адже зрозуміло, що наділити неповнолітнього повним обсягом цивільної дієздатності неможливо. Малолітні особи до 14-річного віку мають право: - учиняти лише дрібні побутові правочини, тобто правочини, які задовольняють побутові потреби особи і стосуються предметів, які мають невисоку вартість і відповідають її фізичному, духовному і соціальному розвитку (наприклад, повсякденні продукти харчування, шкільне приладдя…) - здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом. Від їх імені правочини укладають батьки (усиновителі) або опікун. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від 14 до 18 років включає правочини малолітньої особи, а також: - право самостійно розпоряджатися своєю зарплатою або стипендією, - здійснювати авторські або винахідницькі права; - бути учасником (засновником) юридичних осіб; - самостійно вносити гроші на банківський рахунок, та розпоряджатися ним. - право укладати інші правочини за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. За наявності достатніх підстав суд може обмежити право неповнолітнього самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією та іншим доходом або позбавити цього права (наприклад, неповнолітній використовує усі кошти на придбання компакт-дисків…) Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, заподіяну іншим особам. Окремий порядок встановлений законом щодо розпорядження неповнолітніми своїми батьківськими вкладами. Якщо сам неповнолітній вніс вклад на своє ім’я, то розпоряджається ним самостійно. Якщо вклад на ім’я неповнолітнього вносить інша особа, то після 14-річного віку розпоряджається сам неповнолітній, але за згодою батьків або законних представників. До досягнення малолітнім 14-річного віку розпоряджатися вкладом у його інтересах можуть батьки або інші законні представники. Об'єкти правовідносин — це те, на що спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин, те,з приводу чого виникають правовідносини. Розрізняють такі види об'єктів правовідносин: — речі (предмети матеріального світу); — поведінка (дія, бездіяльність, а також їх результати); — продукти духовної творчості (твори науки, літератури, мистецтва і тощо); — особисті немайнові блага (ім'я, честь, гідність). Зміст правовідносин складають суб'єктивне право і юридичний обов'язок і характеризуються синтезом юридичного і фактичного. Суб'єктивне право — це міра можливої поведінки суб'єкта, яка надає йому можливості задовольнити свої потреби і яка забезпечена державою. Юридичний обов'язок — міра обов'язкової поведінки суб'єкта права, встановлена для задоволення його інтересів і забезпечена державою. Динаміка правовідносин залежить від юридичних фактів Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, передбачені правовою нормою, що викликають виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Вони носять багатоманітний характер і охоплюють всі види суспільних відносин, регульованих правом. Юридичні факти діляться на події і дії. Якщо події не залежать від волі людей, то дії скоюються по волі громадян. Дії бувають правомірними і неправомірними. Правомірні дії можуть бути юридичними актами або юридичними вчинками, неправомірні дії – провиною або злочинами. Тема 3. Правоохоронна діяльність та правозахисні органи України Мета заняття. Ознайомити студентів із завданнями та структурою судової влади. Дати характеристику судоустрою та судочинства. Охарактеризувати правоохоронну діяльність, правоохоронні та правозахисні органи України. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховуватиінтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.
План лекції 1. Судова влада та її завдання. Структура судової влади. Судоустрій та судочинство. 2. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи. 3. Правозахисні органи України.
Рекомендована література: 1. Конституція України. 2. Закон України „Про судоустрій України”, 3. Закон України „Про Конституційний суд України” від 16.10.1996. 4. Закон України „Про прокуратуру” від 05.11.1991 //ВВР, 1991 № 53. 5. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992 //ВВР, 1993 № 9. 6. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 //Голос України від 05.10.1993. 7. Законодавство України про судову та правоохоронну діяльність. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – с. 17-22, с. 181-291. 8. Котюк В. О. Основи держави і права. Навч. посібник, К.: Атака, 2001. – с. 164-177. 9. Правознавство: Навч. посібник /Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастукв, В. Ф. Пеньківський, О. М. Пацан. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 160-190. 10. Правознавство: Підручник За ред. В. В. Копєйчикова, 7-е вид. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 653-709. 11. Правознавство: Навч. посібник /Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастукв, В. Ф. Пеньківський, О. М. Пацан. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 225-230, с. 230-240. 12. Правознавство. Тести для перевірки знань./ С.І. Куксенко. – Черкаси, 2005. – с. 106-116.
1. Судова влада та її завдання. Структура судової влади. Судоустрій та судочинство. Судова влада -цесистема державних органів, які здійснюють правосуддя, тобто розв'язують суперечності, що виникають у процесі правовідносин. Традиційно до системи судових органів належать: 1) Конституційний Суд, який покликаний приймати рішення та робити висновки про відповідність Конституції правових актів та міжнародних договорів, давати офіційне тлумачення Конституції та інших законів України, а також робити висновки з інших питань, передбачених Конституцією; 2) суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ.
Слід звернути увагу й на те, що в зв'язку зі зміною принципів здійснення державної влади у пострадянських країнах суди визнані органами державної влади. Як наслідок, з'явилася точка зору, що, ставши органами державної влади, суди перестали бути правоохоронними органами. Але за такого підходу плутають різні аспекти характеристики державних органів — системно-структурний і функціональний. Отже, суди, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права покликані забезпечувати захист гарантованих Конституцією та іншими законами України прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, інтересів суспільства та держави і, таким чином, сприяти підтриманню правопорядку. А оскільки Конституція України визначила головним обов'язком держави утвердження та забезпечення прав і свобод людини, то вона істотно змінила значення й місце судових органів у системі державних органів. Вони визнані органами судової влади, а їх юрисдикція поширена на всі різновиди правовідносин. Саме тому правосуддя в Україні здійснюється лише судами. Виконання цих функцій іншими органами або посадовими особами, як і створення надзвичайних та особливих судів, не допускається. Правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Кожен під час вирішення його справи в суді має право користуватися правовою допомогою, для надання якої діє адвокатура. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених законом. Перебіг судового процесу фіксується технічними засобами. Судочинство в Україні провадиться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право в судовому процесі користуватися рідною мовою та послугами перекладача. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набули законної сили, є обов'язковими для виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Згідно із Законом «Про судоустрій України», який набув чинності 1 червня 2002 року, судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Характеризуючи судоустрій України, насамперед слід звернути увагу на те, що в Законі з'явилась велика кількість найменувань судів, зокрема: місцеві суди, місцеві загальні суди, територіальні суди, спеціалізовані суди, суди окремих судових юрисдикцій, господарські суди, місцеві господарські суди, військові суди, адміністративні суди, місцеві адміністративні суди, окружні суди, апеляційні суди, загальні апеляційні суди, спеціалізовані апеляційні суди, військові апеляційні суди регіонів, апеляційний суд Військово-морських сил України, апеляційні господарські суди, апеляційні адміністративні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди. Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, суд апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції, суд присяжних тощо. Принцип територіальності, проголошений ст. 125 Конституції, означає, що система судів загальної юрисдикції України визначається особливостями її адміністративно-територіального устрою. Зокрема, територіальними судами загальної юрисдикції є: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, Касаційний суд України, вищі спеціалізовані суди, які є вищими судовими органами спеціалізованих судів, та Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції. Окремою ланкою судів загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя у Збройних силах України та інших військових формуваннях, є система військових судів, серед яких функціонують: військові суди гарнізонів як місцеві суди та військові суди регіонів і Військово-морських сил як апеляційні суди. А принцип спеціалізації означає, що при здійсненні правосуддя мають враховуватись особливості окремих видів правовідносин, врегульованих відповідними процесуальними законами (кодексами). Саме тому в системі судів загальної юрисдикції функціонують загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Зокрема, спеціалізованими визнаються господарські суди, що розглядають справи, які виникають із правовідносин у сфері господарської діяльності, адміністративні суди, які розглядають справи, що виникають з правовідносин у сфері управлінської діяльності (вони мають бути сформовані протягом трьох років), та інші суди, визначені як спеціалізовані. Нині в Україні діють такі господарські суди: Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди та місцеві господарські суди, якими є Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва та Севастополя. Вони здійснюють судочинство у господарських справах, віднесених до їх підсудності Господарським процесуальним кодексом. А необхідність практичної реалізації вимог Конституції щодо права людини оскаржувати в суді рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб, а також вимагати від держави відшкодування моральних чи матеріальних збитків, зумовила створення системи адміністративних судів — окружних (як місцевих судів), апеляційних та Вищого адміністративного суду України. Слід взяти до уваги, що, крім господарських та адміністративних, Закон передбачає також можливість створення інших спеціалізованих судів, наприклад, трудових, земельних, податкових тощо. Крім того, з метою реалізації принципу спеціалізації, згідно із Законом, у судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися й спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції (цивільних, господарських, адміністративних або кримінальних). В ході характеристики судів слід звернути увагу на те, що місцеві суди як суди першої інстанції вирішують приблизно 90% справ. Апеляційні суди розглядатимуть апеляції на ці 90% рішень, а справи, в яких сторони не погоджуються з рішенням апеляційного суду, направлятимуться до Касаційного суду, який щорічно переглядатиме близько 55 тисяч справ. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, який здійснює правосуддя та забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Вищі спеціалізовані суди є вищими судовими органами спеціалізованих судів. Зокрема, це Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші вищі спеціалізовані суди, що можуть утворюватись Президентом України в порядку, встановленому законом. Вищі спеціалізовані суди діють як суди касаційної інстанції щодо рішень місцевих та апеляційних судів, а у випадках, передбачених законом, — як суди апеляційної інстанції, а також переглядають справи за новови-явленими обставинами. Вищі спеціалізовані суди складаються із суддів, обраних на посаду безстрокове, голови суду та його заступників. Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально. У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної судової юрисдикції. Для вирішення організаційних питань у вищому спеціалізованому суді діє президія у складі голови суду, його заступників, заступників голів палат, а також суддів даного суду, обраних до складу президії. Для вирішення загальних питань діяльності спеціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого спеціалізованого суду. А для опрацювання питань, пов'язаних з роз'ясненням законодавства, а також для надання висновків щодо проектів правових актів та з інших питань, пов'язаних із необхідністю наукового забе
|
|||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 124; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.144.197 (0.118 с.) |