Заходи щодо подолання кризи в культурі.

1) Органи управління освітою роблять більш жорсткий контроль за навченими закладами.

2) В народногосподарські плани було включено тезу що радянський народ став найосвіченішим в світі.

3) Середня освіта з 1938 року стала загальною та обов’язковою.

4) Зросла кількість студентів.

5) Посилено контроль за роботою і впровадженням наукових досягнень.

6) Спілки письменників, художників і композиторів повинні підтримувати офіційну ідеологію та оспівувати успіхи соціалізму.

7) Посилюється виховна робота серед населення.

 

Політика П. Шелеста - першого секретаря ЦК КПУ з 1963 р.

1. Підтримка реформ М. Хрущова на поча­тковому етапі.

2. Виступ за розширення прав УРСР у внутрішній та зовнішній економічній політиці.

3.

4. Підтримка поміркованої українізації (переведення вищої школи на українсь­ку мову викладання).

5. Спроба українізу­вати управлінський апарат тощо. Видання книги «Україно наша радян­ська» з екскурсом у героїчне минуле країни.

6. Звільнення П. Шелеста в травні 1972 р. з посади й усунення з України під приводом переведення на інше місце, а згодом — відправлення на пенсію

 

Боротьба з дисиденством.

Дисиденти – це люди, що висловлювали точки зору відміні від офіційно прийнятих у державі.

Причини виникнення дисиденство:

a) Поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби.

b) Антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщині, Польщі, Чехословаччині).

c) Активний правозахисний рух, спричине­ний прийняттям Декларації прав людини (1948 р.).

d) Монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки. Постійні утиски та обмеження національ­ного та культурно-духовного життя. Політика русифікації

Для дисидентського руху в Україні характерно:

Створення підпільних і легаль­них груп та організацій.

Надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади СРСР та УРСР, міжнародних організацій.

Порушення національної пробле­ми на різноманітних наукових симпозіумах і конференціях.

Організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань.

Розповсюдження нелегальних видань, у яких друкувалися заборонені цензурою твори («самвидав»).

Створення гуртків вивчення віт­чизняної історії, клубів творчої молоді.

Організація шевченківських свят, вечорів пам'яті Лесі Українки, І. Франка.

 

1) Розповсюдження книг, статей та брошур.

2) Проведено мітинги та демонстрації.

3) Написання листів протестів на адресу радянської влади.

4) Вимога відновити греко-католицьку, українську, автокефальну православну та протестантські церкви

5) Ознайомлення українського населення з декларацією прав людини.

6) Добивалися акредитації зарубіжної преси в Україні.

7) Розповсюджували інформацію про незаконні арешти та становища у в’язниці.

8) На міжнародних зібраннях намагались обговорити питання прав людини в Україні.

9) У 1976 році була створена Хельсинська спілка як право захисна організація яка виступала:

• Боротьба за дотримання прав людини (встановлення реаль­ної свободи слова, волевиявлення, вільного поширення своїх ідей; створення творчих, мистецьких, наукових асоціацій тощо).
• Досягнення суверенітету України.
• Боротьба за звільнення політв'язнів.
• Ліквідація цензури.
• Створення меморандумів, звернень до світової спільноти з приводу порушень прав людини в УРСР.
• Складання списків політв'язнів та концтаборів, де утримува­лися українці, ознайомлення з ними західної громадськості

 

 

Форми репресій проти дисидентів:

 

1) арешти та засудження на тривалі терміни і позбавлено волі.

2) влаштування в психіатричні заклади особливого типу.

3) звільнення з роботи та виключення з лав КПРС.

4) переслідування служби безпеки.