Тема № 9. Україна на передодні Другої світової війни.

Становище релігії в Україні

1) Офіційно релігію більшовики не заборонили але відокремили її від держави

2) Більшовики переслідували священників і пропагували атеїзм

3) Священників піддавали репресіям

4) Знищували храми або переобладнували їх під клуби

5) Радянський уряд підтримував сектантські угрупування

6) Всеукраїнська церковна рада стала ініціатором створення української автокефальної православної церкви.

7) У 1921 році всеукраїнська церковна рада обрала священика Лемківського митрополитом та створила автокефальну православну церкву. Для якої характерно:

а) не змогла створити свою незалежну матеріальну базу;

б) не була визнана московським патріархатом;

в) всередині церкви було багато суперечок;

г) 1926 року митрополита Лемківського було арештовано і звинувачено в націоналізмі

8) В 1926 році почали знищувати автокефальну церкву та її священників

9) Релігія стала ворогом радянської влади через, що руйнували церкви, спалювали ікони, знищували священників а церковні дзвіниці переплавляли на зброю.

10) Гоніння на Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), у результаті яких у 1930 р. церква змушена була самоліквідуватися.

11) Масова ліквідація культових споруд, у результаті чого були знищені численні пам'ятки церковної архітектури.

12) Кривава розправа над священиками, церковним керівництвом (арешт близько 2 тис. священиків УАПЦ, у тому числі митро­политів В. Липківського, М. Борецького, І. Павловського).

13) Зростаючий державний тиск на діяльність православної церкви, яка не входила в рамки офіційної ідеології (запро­вадження в 1928 р. Адміністративного кодексу УСРР, який містив розділ «Про культи»).

14) Курс на формування атеїстичного світогляду

 

Тема 10. Україна під час Другої світової війни (1939-1945 рр.)

1. Передумови і початок Другої Світової Війни
2. Бойові дії у 1941 – 1942 роках
3. Особливості окупаційного періоду в Україні
4. Рух опору на території України
5. Бойові дії 1943 – 1944 роках.
6. Культура в роки війни.
7. Завершення Великої Вітчизняної війни.

 

 

I. Передумови і початок Другої Світової Війни

 

1) Друга Світова Війна почалась 1 вересня 1939 року нападом Німеччини на Польщу

2) В середині вересня 1939 року німецькі війська окупували значну частину Польщі і підійшли до західної України

3) 27 серпня 1939 року радянський союз підписав з Німеччиною пакт про ненапад, який містив додатковий таємний договір «Пакт Молотова – Ріббентропа» що

а) розмежовувалась сфера інтересів Німеччини та СРСР

б) Розмежування сфер інтересів обох дер­жав у Східній Європі по лінії річок Нарев, Вісла та Сян.

в) Німеччина мала завоювати західну Європу,а Радянський Союз – західну Україну, західну Білорусію, Бессарабію, Литву, Латвію та Естонію.

в) країни зобов’язувались перешкоджати один одному у досягненні своїх цілей

г) радянський союз зобов’язувався перед Німеччиною постачати їй військово - стратегічні матеріали і продовольство.

4) В жовтні 1939 року радянська армія безперешкодно зайняла територію західної України, а в червні 1940 року приєднала північну Буковину та Бессарабію

5) На приєднаних землях відбулись вибори до народних зборів, які попросили приєднати їх до СРСР та УРСР

6) На новій радянській територіях було утворено 6 областей Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дрогобицьку

7) На приєднаних землях формувались радянські органи влади

8) Заборонялися всі партії окрім комуністичної

9) Здійснювалася націоналізація промисловості та прискорення індустріалізації

10) Здійснюється колективізація сільського господарства

11) Починаються арешти, репресії, заслання, розстріли та депортації

12) Запроваджується безкоштовна медична допомога, освіта і соціальне забезпечення.

 

V. Бойові дії 1943 – 1944 роках.

Ø 19 лютого —25 березня 1943 р. - Контрнаступ німецько-фашистських військ із району Краснограда та Красноармійська Харківської області, знову втративши Харків та Бєлгород, радянські війсь­ка героїчними зусиллями зупинили ворога.

Ø 5 липня — 23 сер­пня 1943 р. - Курська битва, у ході якої було визволено Лівобере­жну Україну та Донбас (23 серпня 1943 р. остаточно звільнено Харків).

Ø Вересень — лис­топад 1943 р.- Героїчна битва за Дніпро (за успішне форсування Дніпра та небачений героїзм 2438 радянським воїнам було присвоєно звання Героїв Радянського Союзу).

Ø 6 листопада 1943 р.- Визволення Києва.

Ø 24 грудня 1943 р.— 29 люто­го 1944 р. - Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська (найбільша, в оточенні опинили­ся 11 ворожих дивізій кількістю 80 тис. осіб), Рівненсько - Луцька, Нікопольсько-Криворізька операції.

Ø 4 березня — сере­дина квітня 1944 р.- Проскурово - Чернівецька, Умансько - Ботошанська, Березнегувато -Снігірівська, Одеська операції. У результаті цих наступальних операцій було звільнено Правобережну й Південну Україну.

Ø 26 березня 1944 р. радянські війська вийшли на кордон із Румунією.

Ø 8 квітня 1944 р.— на кордон із Чехословаччиною.

Ø 8 квітня —12 травня 1944 р.- Кримська наступальна операція, яка завершилася виз­воленням Криму (визволення Криму затьмарилося чер­говим злочином сталінського режиму: у травні 1944 р. за звинуваченням у зраді з півострова було депортова­но у віддалені місцевості СРСР 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 10 тис. вірмен).

Ø 13—29 липня 1944 р.- Львівсько-Сандомирська операція (27 липня звільнено Львів, Перемишль; форсуванням р. Вісли закінчився розгром німецької групи армій «Північна Україна»).

Ø 20—29 серпня 1944 р.- Яссько-Кишинівська операція, у ході якої визволено Молдавську РСР та Ізраїльську область України й роз­громлено групу армій «Південна Україна».

Ø 8 жовтня 1944 р.- Визволення останнього окупованого фашистами населеного пункту УРСР — с. Лавочне Дрогобицької області.

Ø 28 жовтня 1944 р.- Повне визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з українських земель.

Освіта

1) Руйнація значної частини шкіл та знищення їх матеріальної бази в роки окупації.

2) Спрямування освітньої політики фашистів на окупованій території на онімечення українського населення (дозвіл лише початкової та професійної освіти; обов'язкове вивчення німець­кої мови, навчання за програмами що були розроблені німецькими чиновниками).

3) Створення для дітей-сиріт у східних районах СРСР дитя­чих будинків та інтернатів (сюди було переміщено з України 500 дитячих садків та інтернатів, 257 дитячих будинків). Налагодження роботи вузів України в евакуації (близько 70 вузів).

4) Початок відбудови системи освіти у 1943—1944 рр., пов'язаний із звільненням території України від фашистських загарбників.

Наука

1)

Евакуація наукових закладів України на схід, у тому числі й Академії наук УРСР.

2) Утворення при Президії АН УРСР Науково-технічного коміте­ту; сприяння обороні на чолі з О. Богомольцем. Плідна робота українських учених у різних галузях: розробка технології виплавки броньованих сталей (академік М. Доброхотов);

3) метод автоматичного дугового зварювання під флюсом під час збирання танків Т-34 (Інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном);

4) наукові досягнення у галузі медицини (винайдення сиро­ватки для лікування ран — колектив Інституту клінічної фізіології на чолі з О. Богомольцем; створення препарату для згортання крові — Інститут біохімії АН УРСР під керівни­цтвом О. Палладіна; інтенсивна робота з вивчення ранової інфекції — Український інститут клінічної медицини на чолі з М. Стражеску та ін.);

5) створення фахівцями гуманітарних наук бригад лекторів, які
виступали з доповідями на військово-історичну тематику на передовій, у гарнізонах міст, винищувальних батальйонах.

Література

1) Участь українських літераторів у захисті Вітчизни (добровольцями на фронт пішли А. Головко, М. Бажан, О. Гончар та ін.;

2) 109 із 200 членів Спілки письменників перебували на фронті). Створення з ініціативи Спілки радянських письменників трьох агітаційних бригад для роботи у військових частинах, шпита­лях, на оборонних підприємствах, які своїми виступами зміц­нювали бойовий дух радянських воїнів.

3) Робота українських письменників воєнними кореспондентами, редакторами дивізійних видань (вихід газети Південно-Західного фронту «Красная Армия», газети «За Радянську Україну», у редакціях яких працювали М. Бажан, А. Малишко, С. Головінський, Л. Первомайський, О. Корнійчук та ін.). Широка публіцистична діяльність українських письменників (публікація творів О. Довженка «Перед" боєм», «Україна в огні», патріотичних віршів П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, В. Сосюри та ін.).

4) Робота українських радіостанцій (ім. Т. Шевченка в Саратові, «Радянська Україна» в Москві та ін.).

Мистецтво

1) Евакуація майже 50-ти театрів на схід. Комплектування фронтових бригад за участю найкращих акторів (Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка створив 22 бригади, які пра­цювали на 4-х фронтах і дали 920 концертів).

2) Виступи майстрів сцени перед фронтовиками на передовій (3. Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко та ін.). Створення у 1941 р. у Ворошиловграді музично-драматичного колективу, який дав близько 300 спектаклів і концертів для військових частин і госпіталів.

3) Розвиток кінодокументалістики (перший кінорепортаж — «З фронтів Вітчизняної війни» (вересень 1941 р.); за період війни українськими операторами було від знято близько 300 документальних фільмів і кіносюжетів, серед яких філь­ми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.), «Перемога на Правобережній Україні» (1945 р.) та ін.).

4) Діяльність в евакуації Київської та Одеської кіностудій (випуск фільмів, сповнених патріотизму, серед яких «Олександр Пархоменко», «Як гартувалася сталь»; «Партизани в степах України»; було організовано їх показ у кінотеатрах країни і на фронті). Основна тема у творчості українських художників — захист Вітчизни (випуск плакатів, листівок, карикатур тощо). Найвідомішими творами українських художників воєнного періоду були: «Гнів Шевченка — зброя перемоги» В. Касіяна, «Розча­вимо фашистську гадину» О. Олександрова, «Україна вільна» В. Корецького та ін.

Ждановщина в Україні

Ø Посилення контролю над творчими процесами в галузі куль­тури,

Ø придушення національно-визвольного руху та будь-яких проявів української самостійницької ідеї

Ø Нищівна критика діяльності інститутів історії України та історії української літератури, творчих спілок, редакцій газет і журналів, видатних діячів української культури — письмен­ників, композиторів, режисерів.

Ø Придушення паростків відродження української культури після війни.

Ø Гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва в країні. Перетворення літературної критики на засіб утримання мит­ців у рамках офіційної ідеології.

Ø Обмеження свободи творчості. Ізоляція від надбань західної культури

 

1. Культурне життя в Україні у другій половині 40-х—першій половині 50-х рр..

Освіта:

 

1) Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, переважно зусиллями самого населення (на 1950-й рік довоєнна мережа шкіл була фактично відновлена).

2) Гостра потреба в підручниках, зошитах, навчальному облад­нанні.

3) Запровадження мережі вечірніх та професійних заочних шкіл, навчальних курсів для дорослих. Перехід до обов'язкової семирічної освіти (1953 р.). Нестача приміщень, учителів, навчальних посібників.

4) Заідеологізованість освіти.

5) Неухильне скорочення шкіл з українською мовою викладання.

6) Відновлення системи вищої освіти.

7) Збільшення кількості студентів з 99 тис. до 325 тис. (майже половина з них навчалася на заочних і вечірніх відділеннях).

Наука:

1) Відновлення роботи науково-дослідних установ (збільшення їх кількості з 267 до 462).

2) Зміцнення матеріально-технічної бази, наукового потенціалу.

3) Провідна наукова установа — Академія наук УРСР на чолі з О. Палладіним.

4) Значні успіхи в дослідженнях із фундаментальних наук.

5) Пуск першого в республіці атомного реактора (1946 р.). Виготовлення в Києві першої в Європі цифрової обчислюваль­ної машини під керівництвом С. Лебедєва (1948—1950 рр.). Запровадження нової автоматичної технології зварювання тощо.

6) Запровадження досягнень науки й техніки переважно в галу­зях воєнного виробництва.

7) Розгром генетики та кібернетики (проголошення генетики «продажною донькою імперіалізму», а кібернетики її «рідною сестрою») в результаті кампанії, яка отримала назву «Лисенківщина» (від прізвища президента Всесоюзної академії сіль­ськогосподарських наук Т. Лисенка, який свою позицію аргу­ментував не науковими доказами, а ідеологічними штампами, запозиченими з «Короткого курсу історії ВКП(б)»)

 

Літерату­ра:

1) Складні умови розвитку літератури в умовах «ждановщини». Прийняття партійних постанов з ідеологічних питань, у яких містилася нищівна критика українських видань (постанови «Про журнал "Вітчизна"», «Про журнал сатири і гумору "Пе­рець"», «Про перекручення й помилки у висвітленні української літератури в "Нарисі історії української літератури"» тощо).

2) Розгортання боротьби проти «безідейності, безпринципності, формалізму, космополітизму і низькопоклонства перед гнилим заходом» з метою посилення культурно-ідеологічної ізоляції радянського суспільства від західного світу.

3) Розгортання Л. Кагановичем бурхливої діяльності по боротьбі з «українським буржуазним націоналізмом», жертвами якої стали А. Малишко, П. Панч, М. Рильський, Ю. Яновський, Остап Вишня, В. Сосюра тощо.

4) Створення українськими письменниками, не дивлячись на надзвичайно важкі умови праці, високохудожніх творів (три­логія 0. Гончара «Прапороносці», роман М. Стельмаха «На нашій землі», «Київські оповідання» Ю. Яновського, гуморис­тичні оповідання Остапа Вишні тощо).

 

Мистец­тво:

1) Домінування в мистецтві воєнної тематики.

2) Видання постанови «Про репертуар драматичних та інших театрів України», згідно з якою обов'язковою стає перевага репертуарах спектаклів сучасних тем

3) Від театральних діячів вимагали оспівувати успіхи в соціалістичному будівництві.

4) Основна продукція кінематографа — революційно-патріотичні фільми.

5) Діяльність художників М. Глущенка, М. Дерегуса, 0. Шовкуненка та ін.

 

Література та мистецтво.

1) З’являються твори позбавлені ідеологічних догм, яких критично осмислюється життя.

2) Широкого резонансу набули твори Дуденцова, Твардовського, Вознесенського.

3) Яскравими діячами українського відродження стали Довженко, Г. Тютюнник, Симоненко, Костенко і Гончар.

4) Реабілітація українських поетів та письменників: 0. Олеся, Т. Вороного, В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, В. Чумака, 0. Досвітнього та ін.

5) Виступ на захист української мови письменників М. Рильсько­го, М. Бажана, С. Крижанівського та ін.

6) Поява нових творів В. Сосюри «Розстріляне безсмертя» та «Мазе­па» (не надруковані), Л. Первомайського «Дикий мед», Г. Тютю­нника «Вир», М. Стельмаха «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль», 0. Гончара «Тронка» та ін.

7) Виникнення плеяди молодих літераторів (В. Симоненко, Л. Кос­тенко, М. Руденко, Д. Павличко, М. Вінграновський, І. Мушкетик, І. Драч.

 

· Збагачення музичного мистецтва новими творами С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, братів Майбород, А. Штогаренка та ін.

· Плідна праця композиторів-піснярів 0. Білаша, А. Філіпченка, І. Шамо.

· Пошук нових форм творчості українських художників (М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, Т. Яблонська, В. Зарецький тощо).

· Нові ідеї у творчості українських скульпторів: спорудження пам'ятника Великому Кобзареві в Москві (М. Грисюк, Ю. Сенкевич, А. Фуженко), відкриття пам'ятника І. Франку у Львові (В. Борисенко, Е. Мисько та ін.) тощо.

· Зростання інтересу до театрального мистецтва (плідна праця режисерів Г. Юри, М. Крушельницького, В. Скляренка та ін..

· Талановита гра акторів А. Бучми, В. Добровольського, Ю. Лавро­ва, Н. Ужвій тощо).

·

· З’явилося нове покоління художників

· Були створені талановиті музичні твори Лятошинський, Майбородою

· Було створено нові кінофільми Довженком, Параджановим, Денисенком.

 

 

В 1965 – 1985 роки.

1.Характерні особливості кризи радянської системи.

2.Боротьба з дисиденством.

3.Культура в період кризи.

 

1.Характерні особливості кризи радянської системи.

1) Знизився приріст промислового виробництва.

2) Неефективно використовувалися виробничі фонди.

3) Погіршилась якість продукції.

4) Велика собівартість продукції.

5) Падіння сільськогосподарського виробництва та масових від’їздів селян до міста.

6) Дефіцит робочих рук на селі.

7) Відсталі агротехнічні методи введення сільськогосподарського виробництва.

8) Гострий дефіцит якісних товарів народного споживання, продовольства та послуг.

9) Безгосподарність розбазарювання, розкрадання матеріальних цінностей і грошових коштів.

10) Повне розростання тіньової економіки.

11) Недбале ставлення до праці та державної власності.

12) Пияцтво на виробництві.

13) Масовий випуск бракованої продукції.

14) Згортання гласності, відновлення боротьби з інакомисленням.

15) Розростання партійно-державно­го апарату; бюрократизм; форма­лізм; кар'єризм.

16) Відміна рішення про періодич­не оновлення складу партійних органі.

17) Відмова від критики культу особи Сталіна.

Криза соціальних відносин:

1) Зросло соціальне напруження викликане погіршенням матеріального становища населення.

2) Нечесний розподіл матеріальних благ стає дестабілізуючим фактором у суспільстві.

3) Зріс розрив у рівні життя між містом і селом, народом та номенклатурою.

4) Номенклатура користувалась матеріальними благами та привілеями.

5) У суспільстві яскраво виражена нерівність. Утворилось привілейоване населення.

 

Заходи по усуненню кризових соціальних явищ.

 

1) Кризові явища піддавались критиці в засобах масової інформації.

2) Партія і уряд обіцяли подолати негативні явища.

3) Привілеї номенклатури приковувалися.

4) Здійснювалися наміри відрегулювати розподіл дефіцитних товарів через спеціальні черги.

5) Періодично підвищувалася зарплата усім категоріям працюючим.

 

Реформи щодо подолання кризи в економіці (реформа Косигіна)

1) Підприємства підпорядковувалися міністерствам.

2) Підвищено науковий рівень планування.

3) Розширено сферу госпрозрахункових відносин.

4) Запроваджено гарантовану зарплатню в колгоспах.

5) Створено фонди для заохочення якості праці робітників.

6) Підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію.

7) Було введено тверді плани закупівель на кілька років.

8) Передбачали зміцнити матеріально технічну базу колгоспів і радгоспів.

9) Припинено продовольчу програму.

10) Розпочато боротьбу з тіньовою економікою.

11) Розпочато виховну роботу серед працівників.

12) Ліквідовано радгоспи.

13) Розширення господарчої само­стійності підприємств (госпроз­рахунок).

14) Посилення економічних стимулів праці залежно від її результатів.

15) Створення фондів матеріального стимулювання на підприємствах.

16) Оцінка діяльності підприємств не за валовою, а за реалізованою продукцією.

17) Ліквідація раднаргоспів, поновлення галузевих міністерств.

18) Посилення централізації (прерогати­вою центру був розподіл виробленої продукції, формування й розміщення виробництва тощо).

19) Відсутність конкуренції, збільшення реалізації продукції не за рахунок яко­сті та дешевизни товару, а за рахунок приписок чи зниження плану.

 

Криза в культурі:

 

1) Погіршено якість навчання і виховання.

2) Надає престиж знань, освіченості і культури.

3) Прискорюється русифікація.

4) Не поліпшується якість праці в науці.

5) Витискувалися чесні та талановиті письменники з літератури і мистецтва.

6) Порушувався принцип свободи творчості.

7) Діячів культури переслідували за свої переконання.

8) В суспільстві поширюється аморальність та пияцтво.

 

Боротьба з дисиденством.

Дисиденти – це люди, що висловлювали точки зору відміні від офіційно прийнятих у державі.

Причини виникнення дисиденство:

a) Поліпшення внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги», що призвело до нової хвилі національно-визвольної боротьби.

b) Антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи (в Угорщині, Польщі, Чехословаччині).

c) Активний правозахисний рух, спричине­ний прийняттям Декларації прав людини (1948 р.).

d) Монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки. Постійні утиски та обмеження національ­ного та культурно-духовного життя. Політика русифікації

Для дисидентського руху в Україні характерно:

Створення підпільних і легаль­них груп та організацій.

Надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади СРСР та УРСР, міжнародних організацій.

Порушення національної пробле­ми на різноманітних наукових симпозіумах і конференціях.

Організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань.

Розповсюдження нелегальних видань, у яких друкувалися заборонені цензурою твори («самвидав»).

Створення гуртків вивчення віт­чизняної історії, клубів творчої молоді.

Організація шевченківських свят, вечорів пам'яті Лесі Українки, І. Франка.

 

1) Розповсюдження книг, статей та брошур.

2) Проведено мітинги та демонстрації.

3) Написання листів протестів на адресу радянської влади.

4) Вимога відновити греко-католицьку, українську, автокефальну православну та протестантські церкви

5) Ознайомлення українського населення з декларацією прав людини.

6) Добивалися акредитації зарубіжної преси в Україні.

7) Розповсюджували інформацію про незаконні арешти та становища у в’язниці.

8) На міжнародних зібраннях намагались обговорити питання прав людини в Україні.

9) У 1976 році була створена Хельсинська спілка як право захисна організація яка виступала:

• Боротьба за дотримання прав людини (встановлення реаль­ної свободи слова, волевиявлення, вільного поширення своїх ідей; створення творчих, мистецьких, наукових асоціацій тощо).
• Досягнення суверенітету України.
• Боротьба за звільнення політв'язнів.
• Ліквідація цензури.
• Створення меморандумів, звернень до світової спільноти з приводу порушень прав людини в УРСР.
• Складання списків політв'язнів та концтаборів, де утримува­лися українці, ознайомлення з ними західної громадськості

 

 

Форми репресій проти дисидентів:

 

1) арешти та засудження на тривалі терміни і позбавлено волі.

2) влаштування в психіатричні заклади особливого типу.

3) звільнення з роботи та виключення з лав КПРС.

4) переслідування служби безпеки.

 

Тема № 9. Україна на передодні другої світової війни.

1.Економічне становище України на передодні другої світової війни.

2.Внутрішньополітичне становище України.

 

I. Економічне становище України на передодні другої світової війни..

Перша п'ятирічка (1928-1932 рр.):

• Форсований ривок у розвитку важкої промисловості.
• Розвиток сільськогосподарського машинобудування (будівництво Харківського тракторного заводу та випуск перших тракторів;
• Вироб­ництво харківським заводом «Серп і молот» складних молотарок,
• Випуск запорізьким заводом «Комунар» ком­байнів).
• Створення енергетичної бази.
• Розширення та реконструкція мета­лургійної бази (будівництво заводів «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь»,
• Реконструкція металур­гійних заводів у Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці, Комунарську);
• Ліквідація безробіття.
• Розгортання соціалістичного змаган­ня.
• Запровадження карткової системи.

Друга п'ятирічка (1933-1938 рр.):

z Подальше наростання індустріа­лізації (хоча темпи росту зниже­ні до 13—14 % на рік).

z Будівництво нових підприємств: Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важ­кого машинобудування, азотний завод у Горлівці та ін.

z Налагодження виробництва радіальних, свердлувальних, шліфувальних та інших верста­тів.

z Розвиток легкої та харчової промисловості при збереженні пріоритетного розвитку важкої промисловості.

z Відміна карткової системи (1935 р.).

z Поширення соціалістичного змаган­ня (стаханівський рух, ізотовський рух тощо).

Особливості промислового розвитку на передодні війни:

1. Збільшено асигну­вання на оборону.
2. Введено в дію в УРСР 600 нових промисло­вих підприємств (1938 р.— червень 1941 р.).
3. Збільшено видобут­ок вугілля,
4. Установлено надзвичайно жорстку трудо­ву дисципліну (постанова «Про заходи щодо впорядкування трудової дисципліни, поліп­шення практики державного соціального страхування та боротьби зі зловживаннями в цій справі» (грудень 1938 р.).
5. Перехід на 8-годинний робочий день.
6. Запроваджено 7-денний робочий тиж­день.
7. Заборонено самовільне залишення робітниками й службовцями підприємств та установ» (червень 1940 р.), згідно з яким порушення дис­ципліни дорівнювалося кримінальному злочину.
8. Відбувалось нарощу­вання потужностей машинобудівної про­мисловості, хімічних підприємств, електро­енергетики.
9. Одержавлення всіх форм власності.
10. Утвердження командно-адміністративної системи в управ­лінні.
11. Жорстка трудова дисципліна.
12. Безкоштовне використання праці політв'язнів.

Особливості внутрішньополітичної ситуації:

v Монополія ВКП(б) на владу (заборона діяльності в Україні лівих есерів, комуністів-боротьбистів, УКП;

v Установлення однопартійної системи;

v Повний контроль над усіма організа­ціями та громадськими об'єднаннями).

v Утворення унітарної держави, централізація управління.

v Формування культу вождя.

v Формування партійного й державного апарату за принципом особистої відданості (провідниками сталінської політики в Україні були Л. Каганович (1925—1928 рр.) та С. Косіор (1928—1938 рр.))

v Масові репресії, терор (знищення будь-якої опозиції, створення каральних органів — ДПУ, НКВС).

А) Шахтинська справа» (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займа­лися шкідницькою діяльністю (5 осіб отримали смер­тний вирок, інші — різні строки ув'язнення).

Б) Сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) у 1930 р. був спрямований проти «старої» національної еліти.

В) Звинувачення 45 осіб у підготовці збройного повстання, яке ставило за мету відновлення самостійної «буржуазної» України.

Г) Сфальсифікована справа «Українського національ­ного центру» (УІЩ) у 1931 р. — процес над коли­шніми провідними діячами УНР, серед яких були М. Грушевський, В. Голубович та ін.

Д) Боротьба з УАПЦ (із 34 єпископів заарештовано 24, ще вісім зникли без суду і слідства).

Е) Голодомор 1932—1933 рр..

Є) Самогубство М. Хвильового та наркома освіти М. Скрипника;

Ж) Арешт і смерть за нез'ясованих обста­вин О. Шумського.

З) Справи «Української військової організації» (УВО), «Блоку українських націоналістичних партій» тощо.

И) Прийняття закону про покарання членів сімей «ворогів народу» (виселення у віддалені райони, обмеження в правах).

І) Боротьба з українським націоналізмом (справи «на­ціоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.).

Ї) Боротьба з ухилами в партії (справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної пар­тії України»).

К) Чистка партійної верхівки, репресії проти членів КП(б)У (Є. Клірінг, X. Чаковський, П. Постишев та ін.).

Л) Репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір — командуючий київ­ським військовим округом, І. Дубовий — команду­ючий Харківським військовим округом, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, І. Уборевич та ін.).

М) Гоніння проти українських діячів культури — «роз­стріляне відродження»

Становище релігії в Україні

1) Офіційно релігію більшовики не заборонили але відокремили її від держави

2) Більшовики переслідували священників і пропагували атеїзм

3) Священників піддавали репресіям

4) Знищували храми або переобладнували їх під клуби

5) Радянський уряд підтримував сектантські угрупування

6) Всеукраїнська церковна рада стала ініціатором створення української автокефальної православної церкви.

7) У 1921 році всеукраїнська церковна рада обрала священика Лемківського митрополитом та створила автокефальну православну церкву. Для якої характерно:

а) не змогла створити свою незалежну матеріальну базу;

б) не була визнана московським патріархатом;

в) всередині церкви було багато суперечок;

г) 1926 року митрополита Лемківського було арештовано і звинувачено в націоналізмі

8) В 1926 році почали знищувати автокефальну церкву та її священників

9) Релігія стала ворогом радянської влади через, що руйнували церкви, спалювали ікони, знищували священників а церковні дзвіниці переплавляли на зброю.

10) Гоніння на Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ), у результаті яких у 1930 р. церква змушена була самоліквідуватися.

11) Масова ліквідація культових споруд, у результаті чого були знищені численні пам'ятки церковної архітектури.

12) Кривава розправа над священиками, церковним керівництвом (арешт близько 2 тис. священиків УАПЦ, у тому числі митро­политів В. Липківського, М. Борецького, І. Павловського).

13) Зростаючий державний тиск на діяльність православної церкви, яка не входила в рамки офіційної ідеології (запро­вадження в 1928 р. Адміністративного кодексу УСРР, який містив розділ «Про культи»).

14) Курс на формування атеїстичного світогляду