Окупація України військами Німеччини та її союзників.

У липні 1940 р. командуванням вермахту був розроблений план військової кампанії проти СРСР, який ґрунтувався на стратегії „блискавичної війни” - план „Барбаросса”. Відповідно до цього плану бойові дії проти СРСР мали вести протягом усього західного радянського кордону три групи армій „Північ”, „Центр”, „Південь” перед кожною з яких стояли свої особливі завдання. Група армій „Північ” виступала зі Східної Пруссії у напрямку на Даугавпілс, Псков, Ленінград з метою знищити радянські війська у Прибалтиці, захопити порти на Балтійському морі. Найбільш оснащена група армій „Центр” повинна була завдати могутніх ударів на флангах радянських військ (сконцентрованих у районі Білостока), з'єднатись у районі Мінська і продовжити наступ через Смоленськ на Москву. Група армій „Південь", знищивши сили Червоної Армії в Західній Україні і на заході від Дніпра, повинна була захопити Київ і продовжувати наступ на Харків, Донбас і Крим. Строк нападу на СРСРзгідно з планом, був призначений на весну 1942 р., але у зв'язку з проведенням операцій на Балканах, його перенесли на 22 червня 1941 р. У першій половині 1941 р. ніяких бойових дій фактично не проводилось, і гітлерівське командування дістало можливість зосередити проти СРСР більшу частину своїх сил, озброєння, військової техніки (до 5,5 млн. солдатів й офіцерів Німеччини, країн сателітів). 190 дивізій розгорнулися на всій довжині від Баренцового до Чорного морів, їх повинні були підтримувати чотири з п'яти німецьких повітряних флотів.

Радянські війська, зосереджені в західних прикордонних округах, складалися з 170 дивізій і налічували близько 2,7 млн. бійців, 375 тис. гармат і мінометів, 1475 нових танків (КВ, Т-34), 1540 бойових літаків нових типів, а також значну кількість легких танків й літаків застарілих конструкцій. Радянські дивізії не були повністю укомплектовані. Тому на основних напрямах ворогові вдалося забезпечити перевагу в 3-4 рази, а в напрямку головного удару - і в більше разів.

Гітлерівське військове й політичне керівництво вважало, що під цим могутнім натиском опір Червоної Армії буде швидко зламано.

Одночасно з розробкою планів ведення військової кампанії проти СРСР проходила активна дипломатична підготовка її. 22 вересня 1940 р. Німеччина, Італія, Японія підписали Троїстий пакт - фактично угоду про поділ світу. Протягом 1940-1941 рр. до пакту приєдналися Румунія, Угорщина, Болгарія, Словаччина, Хорватія.

СРСР вів переговори в листопаді 1940 р. про приєднання до пакту, але протиріччя з Німеччиною, вплив якої значно зростав у Південно-Східній Європі, не дозволив Сталіну реалізувати свого наміру. З початку 1941 р. Сталін неодноразово отримував повідомлення про плани нападу Німеччини на СРСР, навіть у деяких донесеннях радянських розвідників вказувалася точна дата нападу. Сталін вбачав у цих повідомленнях гру англійської розвідки, яка нібито прагнула підштовхнути до війни СРСР і Німеччину. До останньої хвилини Сталін, який зосереджував всю повноту політичної влади, не давав розпорядження про приведення прикордонних радянських військ у стан підвищеної боєздатності. Такі дії Сталіна згодом коштували Червоній Армії великих втрат. Також Сталін прорахувався щодо строків нападу Німеччини та напряму головного удару.

Гітлер також допустився великого прорахунку, розпочавши війну проти СРСР - країною, що мала величезні людські, матеріальні, сировинні ресурси, а також народ з великим почуттям патріотизму та моральної стійкості.

На Україну була націлена група армії „Південь" під командуванням фельдмаршала Рундштедта. У ній налічувалось 57 дивізій, зокрема 9 танкових та моторизованих, близько 1 тис. літаків, її стратегічним завданням було знищення радянських військ на Правобережній Україні, вихід на р. Дніпро, захоплення плацдармів у районі Києва та підготовка переправи для подальшого просування на схід.

На території УРСР було утворено Південно-Західний та Південний фронти під командуванням генералів М.Кирпоноса та І. Тюленева. Хоча в смузі Київського Особливого військового округу перевага сил була на стороні радянських частин (у живій силі - 1,2 рази, у танках - у 5 разів, у літаках - у 2,5 рази), вони через непідготовленість до воєнних операцій та некваліфіковане керівництво не змогли відбити ворожого удару.

І все ж у несприятливій обстановці перших боїв прикордонники проявили мужність та героїзм. Особливо героїчно захищалися прикордонники Рава - Руського прикордонного загону (командир застави лейтенант Ф.Моринг), прикордонники Володимир-Волинського загону (командир застави лейтенант А.Лопагін, якому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу), прикордонники Перемишльського загону (командир М.Тарутін) та ін.

У перші ж дні боїв частини Червоної армії в районі м. Перемишля (дивізія полковника М.Дементьєва) та в районі м.Рава-Руська (дивізія генерала Г.Микішева) зуміли здійснити контрнаступи проти переважаючих сил ворога і лише за наказом відступили, У повітряних боях перших днів війни зокрема відзначився льотчик Д.Кокорєв, який вів бій з новітнім літаком „Мессершмітт-110".

Вже в першій половині 22 червня 1941 р. відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б), на якому було розглянуто і затверджено текст звернення до радянського народу, з яким опівдні по радіо виступив заступник Голови Раднаркому СРСР, нарком закордонних справ В.Молотов. В цей час Голова Рад наркому, вождь світового пролетаріату перебував у стані прострації у себе на підмосковній дачі. Лише через кілька днів Сталіну вдалося вийти з цього стану, але час було згаяно.

Уже 29 червня 1941 р. РНК та ЦК ВКП(б) направили радянським і партійним органам директиву, в якій визначались основні завдання перебудови життя країни на воєнний лад:

- у внутрішньополітичній сфері - посилили централізацію у роботі державних, партійних і громадських установ;

- у військовій сфері - забезпечити мобілізацію запасників і узгодженість у керівництві бойовими діями на фронтах;

- у економічній сфері - перевести господарство країни на військові рейки, щоб забезпечити фронт усім необхідним;

- в ідеологічній сфері - мобілізувати всі форми пропагандистської та агітаційної роботи серед населення;

- у зовнішньополітичній діяльності - забезпечити умови для створення антигітлерівської коаліції.

Саме з цією директивою ознайомив радянських людей Сталін, виступивши по радіо 3 липня 1941 р. за дорученням Політбюро ЦК ВКП(б).

Одним з важливих заходів щодо централізації управління в країні було створено ДКО - Державного Комітету Оборони на чолі зі Сталіним. 23 червня було створено Ставку Головного Командування до складу якої ввійшли: народний комісар оборони С.Тимошенко (голова), начальник Генерального штабу Г.Жуков, Генеральний секретар ЦК ВКП(б) Сталін, нарком закордонних справ- В.Молотов, К.Ворошилов, С.Будьонний, М.Кузнецов. Цього ж дня була, оголошена мобілізація військовозобов'язаних 1905-1918 рр. народження. Запроваджувалось воєнне становище в європейській частиш країни: всі функції органів державної влади переходили до військових властей. На початку липня 1941 р. Ставку Головного Командування було реорганізовано у Ставку Верховного Головнокомандування, головою якої став Й.Сталін, який одночасно став наркомом оборони і Верховним Головнокомандуючим. Робочим органом Ставки був Генеральний штаб. Протягом червня - липня 1941 р. радянським керівництвом були проведені інші мобілізаційні заходи та заходи для переведення економіки країни на воєнні рейки: затверджено план виробництва боєприпасів, введено особливий графік руху потягів на залізницях, висунуто рішення про випуск танків нових конструкцій та прискорене будівництво авіаційних заводів, створено штаб для організації евакуації, у військах
введено Інститут військових комісарів, організовано Радіо інформбюро, Комітет з розподілу робочої сили, регламентовано робочий час, режим роботи підприємств, відмінено відпустки, введені обов'язкові позанормовані роботи, видано наказ про відповідальність робітників і службовців за виробничу дисципліну, за яким самочинне залишення робочого місця прирівнювалось до дезертирства з армії.

Мобілізаційні заходи радянського керівництва дозволили протягом лише першого місяця війни евакуювати на схід країни 10 млн. чоловік, з України було вивезено 283 підприємства, з Ленінграда - 92, з Москви та Московської області - 498. Всього за півроку було евакуйовано 1923 підприємства.

Серед радянських керівників, яким довелось організувати та керувати цією роботою, слід відзначити начальника тилу Червоної Армії Л.Хрульова, голову Держплану М.Вознесенського, наркомів Б.Ванникова, В.Вахрушева, О.Єфремова, В.Малишева, Д. Устинова.

Уперше в світовій історії цілу індустріальну державу в короткі строки було переміщено через величезні простори.

Головні удари противника в Україні спрямовувались на північ та на південь від м.Львова з метою оточення сил Південно-Західного фронту в районі міста. Але радянському командуванню вдалося оперативно сконцентрувати значні сили в районі міст Луцьк, Рівне, Броди і ввести в бій механізовані частини, що стримали 1-шу танкову групу ворога - 23 червня 1941 р. тут розгорнулась найбільша танкова битва за весь період з початку війни. У ній взяли участь механізовані корпуси генералів Д.Рябишева, К.Рокоссовського, М.Фекленка. Протягом тижня тут тривали жорстокі бої. Відважно воювали бійці 2-ої артилерійської протитанкової бригади генерала К Москаленка. Лише за наказом Ставки вони відступили (30 червня 1941 р.) на 70-90 км за лінію Коростень - Новоград - Волинський - Проскурів.

На південь від Львіва на м.Станіслав наступали угорські частини. Одночасно р.Прут форсували дві румунські та одна німецька армії. У результаті удару противника 1 липня на стику Південно-Західного та Південного фронтів протягом 6 днів його силам вдалося просунутись на 60 км у бік Могильова-Подільського.

На початок липня 1941 р. німецьким військам вдалося прорватися в район Житомира - Бердичева. Після невеликої зупинки, створивши подвійну перевагу над радянськими частинами, вони знову перейшли у наступ. Через прорахунки радянського командування ворогу вдалося прорвати радянську оборону і підійти до Києва. Оборона столиці УРСР тривала з 7 липня по 26 вересня 1941р. (70 днів).

Досить невдало склалась ситуація і на півдні. Противнику, що наступав з районів Бердичева, Проскурова, Могильова-Подільського, вдалося прорвати радянську оборону, вийшовши в тил Червоній армії, оточити радянські війська в районі Умані.

Складне становище склалося на лівому крилі Південного фронту, де німецьким частинам вдалося підійти до Одеси, відрізавши частини Приморської армії від головних сил Червоної армії. Потім стався ще ряд проривів німецьких військ, і наприкінці серпня частини противника вийшли в район Херсона, Запоріжжя, Дніпропетровська, Кременчука. Практично вся Правобережна Україна опинилась у руках ворога. Він форсував Дніпро в районі Кременчуга та захопив плацдарм на лівому березі Дніпра.

Радянські війська в районі Києва опинились під загрозою оточення, але Ставка заборонила відступ. Тим часом війська противника, що були перекинуті з-під Смоленська, та частини, що просувались на північ з-під Кременчуга, об'єднались біля м. Лохвиці. Було оточено три радянські армії. Бої оточених військ тривали до 27 вересня, у них загинули командуючий військами Південно-Західного фронту генерал Кирпонос, член Військради, секретар ЦККП(б) У Бурмистенко, начальник штабу генерал Тупіков. В оточення потрапило 4 армії (650 тис. чоловік). Лише 17 вересня, коли кільце оточення замкнулося,Ставка дала наказ радянським частинам залишити Київ.

Протягом 4 серпня -16 жовтня 1941 р. тривала оборона м. Одеси.

У вересні-жовтні 1941 р. відбувалась Донбаська оборонна операція радянських військ, яка закінчилась відступом радянських частин та захопленням ворогом Харкова (25 жовтня), південно-західної частини Донбасу та його виходу до Ростова-на-Дону.

Наприкінці вересня війська противника, заволодівши більшою частиною України, вийшли до Перекопського перешийку і розпочали боротьбу за Крим. Оборона Севастополя тривала з 30 жовтня 1941 р. до 1 липня 1942 р. і скувала значні сили ворога. Командував обороною Севастополя генерал І. Петров.

Навесні 1942 р. Сталін знову припустився помилки в оцінці становища на фронтах. У квітні 1942 р. він дав наказ готуватися до наступу в районі Харкова та в Криму. Такі дії командування мали катастрофічні наслідки для радянських військ.

Так, 12 травня 1942 р. розпочався наступ в районі Харкова,але вже 17 травня стало ясно, що наступ слід припинити (про загрозу оточення попереджав М. Хрущов). Однак Сталін наполягав на своєму. Закінчилось це тим, що наприкінці травня німецькі війська оточили радянські частини, у полон потрапили 240 тис. чоловік. Невдача спіткала радянські війська і в Криму. Лише частину військ вдалося евакуювати на Таманський півострів, більшість потрапила в полон, а 10 тис. чоловік героїчно оборонялися з травня по жовтень 1942 р. в Аджимушкайських каменоломнях.

Підсумки початкового етапу: прикордонні бої, оборона Києва, Одеси, Севастополя, битви за Ленінград, Смоленськ зірвали плани „блискавичної війни" фашистського генералітету. На жодному з трьох головних стратегічних напрямків фашистській армаді не вдалося досягти поставлених цілей.

У перший період війни фашисти планували захопити значну частину

радянської території. Так, на північно-західному напрямку ворог просунувся вглиб радянської території на 400-500 км, на західному - від 400 до 600 км. на південно-західному - на 300-350 км. Гітлерівцями були окуповані Латвія, Естонія, Литва, частина Білорусії, Правобережної України, територія західних областей РРФСР. Із 170 радянських дивізій 28 були знищені, а 70 втратили до половини свого складу. Причини поразок радянських військ були зумовлені значними перевагами в якості підготовки й озброєнні німецько-фашистських військових частин. Суттєве значення для успішного ведення операцій на радянському фронті мав досвід німецько-фашистських військ, отриманий в ході бойових дій на Заході Європи протягом 1934-1941 рр. Рокову роль у поразках радянських військ у 1941 р. відіграли масові репресії, що відбулися в армії протягом 1937-1940 рр, і тривали у перші місяці війни, а також військово-стратегічні прорахунки радянського політичного керівництва щодо строків нападу Німеччини, планів головного удару. Причини невдач також посилювались і тим, що на початку ведення військових операцій ворогові вдалося порушити комунікації зв'язку між штабами та військовими частинами.

Таким чином, лише героїзм радянських людей, їх високий патріотизм врятували країну від смертельної небезпеки, що існувала для СРСР у перші дні війни.