Предмет права соціального забезпечення

Основним критерієм розмежування галузей права служить предмет правового регулювання. Предметом будь-якої самостійної галузі права, зазвичай, прийнято називати коло однорідних суспільних відносин, які можуть піддаватись правовому регулю­ванню нормами лише цієї галузі права.

Щоб визначити які суспільні відносини є предметом галузі пра­ва соціального забезпечення, насамперед необхідно з'ясувати: що таке соціальне забезпечення, його ціль та джерела фінансування, обсяг видів соціального забезпечення та коло осіб, що підлягають такому забезпеченню.

Під соціальним забезпеченням розуміється безоплатне (бе-зеквівалентне) або на пільгових умовах матеріальне забезпечення і обслуговування громадян, що цього потребують, у випадках, передбачених законодавством за рахунок соціального страхування та виплат із державного та місцевих бюджетів. Із входженням Ук­раїни в ринкові відносини змінюється характер і зміст соціального забезпечення, але його мега лишається незмінною - це забезпечен­ня гідного прожиття непрацездатних громадян шляхом надання багатоманітних видів соціального забезпечення.

До питання щодо обсягу видів соціального забезпечення та ко­ла осіб, що підлягають такому забезпеченню, вчені підходять по різному. Одні включають до соціального забезпечення всі соціаль­но - економічні заходи, спрямовані на відшкодування втраченого заробітку та безеквівалентне забезпечення тих потреб громадян, котрі задовольняються з державних і громадських джерел поза прямим зв'язком із результатом їхньої трудової діяльності. Інші вчені вважають, що до обсягу поняття соціального забезпечення повинні бути включені лише ті соціально-економічні заходи, що пов'язані з забезпеченням непрацездатних, хворих та сімей, що ма­ють дітей. Треті вважають, що до предмета права соціального за­безпечення повинні відноситись лише ті суспільні відносини, які безпосередньо пов'язані з соціальним страхуванням працівників.

Але слід мати на увазі, що чинним законодавством України пе­редбачені певні види соціального забезпечення, які надаються ор­ганами соціального захисту населення громадянам незалежно від їхнього стану працездатності, сімейного стану, а також незалежно від того, чи були вони застраховані. Наприклад, разові допомоги в зв'язку з народженням дитини, на поховання, державна соціаль­на допомога малозабезпеченим сім'ям тощо. Відносини, що вини­кають з приводу надання таких видів соціального забезпечення, хоча вони займають порівняно незначну частину в системі соціаль­ного забезпечення, на нашу думку, також є предметом права соціального забезпечення.

На думку І.М. Сироти до кола суспільних відносин, що є пред­метом права соціального забезпечення, повинні входити такі ком­поненти: загальні поняття соціального забезпечення, коло осіб, які підлягають такому забезпеченню, обсяг видів соціального забезпе­чення, рівень забезпечення, джерела фінансування, відносини, пов'язані з обов'язками держави та роботодавців з утримання та соціального обслуговування певного контингенту непрацездатних громадян та інші.

Слід відзначити, що поняття «непрацездатні громадяни» за правом соціального забезпечення в певній мірі носить умовний ха­рактер, має своє специфічне значення і за своїм змістом відрізняється від поняття «непрацездатні громадяни» за трудовим правом. Так за трудовим правом працездатною вважається особа, яка досягла встановленого законом віку, з якого вона має право ук­ладати трудовий договір і за станом здоров'я може виконувати кон­кретну роботу (трудову функцію), визначену трудовим договором. Такою особою може бути навіть інвалід 1-ої групи.

За правом соціального забезпечення особа вважається непрацез­датною лише за певних умов, визначених законодавством для цієї ка­тегорії громадян. Обставинами, за яких особа вважається непрацез­датною, наприклад, може бути наявність хвороби, що підтверджена відповідним медичним закладом в установленому порядку чи встанов­лення спеціальним державним органом - медико-соціально експерт­ною комісією (МСЕК) однієї з трьох груп інвалідності. Тобто в цьому випадку непрацездатність залежить від стану здоров'я особи.

В окремих випадках особа визнається непрацездатною незалеж­но від стану здоров'я, а залежно від віку. Так вважаються непра­цездатними громадяни похилого віку (чоловіки після досягнення 60, а жінки - 55 років), незважаючи, що вони за станом здоров'я ще можуть виконувати ту чи іншу роботу. А у випадку надання та­кого виду соціального забезпечення як пенсія в разі втрати году­вальника непрацездатними вважаються діти, брати, сестри й ону­ки померлого, які не досягли 18 років.

Особа може вважатися непрацездатною І за інших обставин, не­залежно від віку чи стану здоров'я. Наприклад, в зв'язку з догля­дом за хворою малолітньою дитиною чи іншими членами сім'ї, як­що ті за висновком лікаря потребують стороннього догляду.

Непрацездатність може бути повною, частковою чи тимчасо­вою. У випадку призначення пенсії за вислугу років особа, що про­працювала установлений законом термін у певній галузі, на певній роботі, посаді чи за певною професією, визначених законодавством, вважається такою, що втратила професійну працездатність.

Отже предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, які виникають між громадянином чи сім'єю і держав­ними органами, що здійснюють соціальне забезпечення з приводу безоплатного (безеквівалентного) або на пільгових умовах ма­теріального забезпечення і обслуговування за рахунок соціального страхування та виплат з державного та місцевих бюджетів грома дян в старості, у випадку хвороби, повної, часткової або про­фесійної втрати працездатності, в разі втрати годувальника, а та­кож надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, сім'ям, що мають дітей та в інших випадках, передбачених законодавством, що по­требують надання соціальної допомоги.

Основу предмета права соціального забезпечення складають пенсійні правовідносини, тобто які виникають з приводу призна­чення, нарахування та виплати державних пенсій.

До пенсійних відносин наближені й тісно з ними пов'язані відносини зі здійснення соціального страхування працюючих гро­мадян на випадок тимчасової втрати працездатності, так як тру­дові пенсії і допомоги по тимчасовій втраті працездатності пов'язу­ються з трудовим (страховим) стажем.

Предметом правового регулювання права соціального забезпе­чення є також відносини зі здійснення різноманітних соціальних виплат та з соціального обслуговування громадян похилого віку, непрацездатних, ветеранів війни і праці, ветеранів військової служби та органів внутрішніх справ.

Серед суспільних відносин в області соціального забезпечення значні за обсягом та за змістом відносини, що виникають в зв'яз­ку з соціальним обслуговуванням непрацездатних. Сфера соціаль­ного обслуговування охоплює широке коло суспільних відносин. В соціальне обслуговування включається як платні, але на пільго­вих умовах, так і безплатні види послуг, що надаються громадянам за рахунок соціальних фондів. Вони надаються органами соціаль­ного забезпечення безпосередньо та через загальну сферу обслуго­вування населення (комунальне, медичне, побутове обслуговуван­ня, послуги по працевлаштуванню інвалідів, утриманню, навчанню та вихованню дітей-інвалідів тощо).

Крім названих відносин, до предмету права соціального забезпе­чення належать відносини з приводу встановлення юридичних фактів і процесуальні відносини, які не входять до предмету процесуального права, з вирішення спорів з питань соціального забезпечення.

З правом соціального забезпечення споріднені відносини, що виникають між органами соціального забезпечення та суб'єктами господарської діяльності (страхувальниками) з приводу формуван­ня Пенсійного фонду, Фондів соціального страхування тощо, відно­сини з приводу використання коштів цих фондів та відносини, що виникають між різними органами, що здійснюють соціальне забез­печення, і між ними та іншими установами і організаціями з при­воду організації соціального захисту населення. Але ці відносини не є предметом права соціального забезпечення, оскільки регулю­ються нормами інших галузей права (адміністративного, фінансового тощо).

Метод правового регулювання

Право є регулятором суспільних відносин. Але таке регулюван­ня здійснюється в певному порядку в рамках закону шляхом вста­новлення правил поведінки учасників суспільних відносин - гро­мадян і організацій з наданням їм певних прав і покладенням на них відповідних обов'язків.

І тому другим критерієм диференціації галузей права, який має допоміжне значення є метод правового регулювання суспільних відносин. На відміну від предмета галузі права, який окреслює коло суспільних відносин, метод дозволяє повніше охарактеризувати природу цих відносин, виявити їхні відмінні юридичні ознаки і цим точніше визначити межі правового регулювання.

Метод визначається як сукупність способів юридичного впливу з боку держави на суспільні відносини, на поведінку людей, як учасників цих відносин з метою забезпечення їх поведінки відповідно до норм права.

Згідно загальної теорії права метод правового регулювання будь-якої галузі права характеризується такими ознаками, як юри­дичний факт, правосуб'єктність і санкція.

Юридичний факт - визначені нормами права певні життєві об­ставини (дії, події), які є підставою виникнення, зміни чи припи­нення правовідносин.

Правосуб'єктність - юридичне становище учасників цих відно­син, порядок формування їх прав і обов'язків.

Санкція - спосіб охорони прав і забезпечення виконання обов'язків.

Ці ознаки в кожній галузі права мають свою галузеву спе­цифіку.

У сфері соціального забезпечення правовідносини виникають на підставі не поодинокого юридичного факту, а певного, визначе­ного нормами цієї галузі права послідовно здійснюваного комплек­су юридичних фактів. У літературі називають його юридичним фактичним складом. За відсутністю такого складу юридичні наслідки не настають. Так, наприклад, для одержання такого виду соціального забезпечення як пенсія за віком недостатньо лише до­сягти встановленого законом пенсійного віку. Крім цього, не­обхідно мати певний трудовий (страховий) стаж, а також необхідно звернутися з відповідною заявою до органу з соціального забезпе­чення (районного (міського) відділу Пенсійного фонду), який пови­нен прийняти рішення про призначення такої пенсії.

Роль окремих юридичних фактів також неоднакова. Навіть один і той самий юридичний факт для одних правовідносин у сфері соціального забезпечення може бути основною підставою для їх ви­никнення, для других - їх зміни, для третіх - їх припинення. На­приклад, смерть пенсіонера є підставою припинення виплати пенсії і водночас основною підставою для надання допомоги на по­ховання та для переоформлення, наприклад, пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника.

Основною рисою галузевого методу правового регулювання є за­гальне юридичне становище суб'єктів, їх правовий статус.

Суб'єктами правовідносин з соціального забезпечення виступа­ють: громадянин чи сім'я, з одного боку, і державний орган з соціального забезпечення - з другого.

Громадянин, як учасник правовідносин з соціального забезпе­чення, наділяється не лише галузевою правоздатністю, а й правом вимагати надання йому конкретного виду соціального забезпечен­ня, а державний орган з соціального забезпечення зобов'язаний на­дати його за умов і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до загального правила державні органи, які призна­чають різні види соціального забезпечення, лише застосовують норми права, але самі їх не встановлюють. Тобто всі права і обов'язки суб'єктів правовідносин встановлені законом і не можуть змінюватись за угодою сторін, як, наприклад, у цивільному чи тру­довому праві. Але суб'єкти мають рівні права в реалізації наданих їм прав та обов'язків, оскільки між ними не встановлюються взаємостосунки влади та підпорядкування, як, наприклад, в адміністративному праві. Обидві сторони зобов'язані виконувати вказівку закону. І рівність сторін проявляється тут у виконанні ни­ми волі законодавчої влади.

Право соціального забезпечення з метою охорони прав і забез­печення виконання обов'язків суб'єктами правовідносин передбачає лише правообмежуючі санкції, які полягають у зменшенні об­сягу правомочностей в одержанні соціальних виплат або послуг. Наприклад, припинення виплат пенсій і допомог, надання послуг або утримання пенсії чи допомоги, зайво виплачених внаслідок зловживань, позбавлення права на допомогу по тимчасовій втраті працездатності у випадку порушення режиму, встановленого ліка­рем тощо.

Оскаржити рішення державного органу або посадової особи в разі виникнення спорів про надання пенсій, допомог чи соціаль­них послуг можливо як в адміністративному, так і в судовому по­рядку.

Будь-який галузевий метод правового регулювання суспільних відносин характеризується не однією певною ознакою, а завжди являє собою властивий тільки даній галузі комплекс засобів і спо­собів впливу на суспільні відносини. Зазвичай основними є імпера­тивний та диспозитивний способи регулювання. Імперативному способові правового регулювання властивий метод влади і підпо­рядкування. Він притаманний, наприклад, адміністративному пра­ву. Диспозитивному - метод юридичної рівності. Найяскравіше він виражений у цивільному праві.

Галузевий метод нормативного регулювання соціального забез­печення являє собою певну комбінацію імперативного та диспози­тивного способів регулювання. Диспозитивний спосіб регулювання знаходить своє вираження в тому, що правомочний суб'єкт, тобто, громадянин чи сім'я мають право звертатися за тим чи іншим ви­дом соціального забезпечення, а державний орган з соціального за­безпечення зобов'язаний надати таке забезпечення відповідно до чинного законодавства. Тобто, державний орган з соціального за­безпечення підпорядкований припису закону. Разом з тим він має право вимагати від громадянина подання відповідних документів, необхідних для призначення того чи іншого виду соціального за­безпечення, оскільки в разі ненадання громадянином таких доку­ментів йому не може бути призначений цей вид соціального забез­печення. В цьому проявляються елементи імперативного способу.

Метод права соціального забезпечення використовує обидва ці способи разом з застосуванням таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона.

Дозвіл застосовується для регулювання поведінки фізичних осіб. Це означає, що громадянам надається можливість на свій роз­суд претендувати на той чи інший вид соціального забезпечення на умовах і в порядку, визначених законом. Припис - це обов'язок громадянина чи органу соціального захисту вчиняти певні дії, пе­редбачені законом. Він застосовується для регулювання поведінки як державних органів, які зобов'язані в разі звернення громадяни­на за тим чи іншим видом соціального забезпечення за наявності законних підстав надати таке забезпечення у відповідності до зако­ну, так і до громадян, які зобов'язані подати у визначений термін документи, що містять достовірні відомості, чи виконати певні дії, наприклад, пройти огляд МСЕК, для своєчасного призначення державним органом того чи іншого виду соціального забезпечення. Заборона - це покладення на суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин обов'язку утримуватись від конкретних дій. Цей прийом правового регулювання у праві соціального забезпечення застосовується нечасто і закріплюється у нормі права як прямо, на­приклад, при розподілі коштів Пенсійного фонду чи фондів соціального страхування заборонено використовувати ці кошти не за прямим призначенням, так і опосередковано, наприклад заборо­на підприємствам і організаціям видавати недостовірні документи. Специфіка методу права соціального забезпечення обумовлена також аліментарним характером зобов'язань в деяких правовідно­синах. Соціальною аліментарністю називають спосіб надання дер­жавою всіх видів соціального забезпечення і обслуговування на справедливій основі безоплатно або на пільгових умовах, безеквіва-лентно з урахуванням певного зв'язку з працею чи іншою суспільно-корисною діяльністю, але не в порядку відповідних дій за нову зустрічну працю, без застосування договірних засад, в об­сязі нормального рівня прожиття із спеціальних фондів соціально­го забезпечення (Пенсійного фонду, фондів соціального страхуван­ня, а в окремих випадках з Державного та місцевих бюджетів).