Система та принципи права соціального забезпечення.

1. Система права соціального забезпечення

Право соціального забезпечення, як і будь-яка інша галузь пра­ва, має свою систему, структуру, основану на певних закономірно­стях та особливостях елементів, які її утворюють (правових інсти­тутах, нормах права). Особливістю права соціального забезпечення є те, що основу цієї галузі складає пенсійне право, яке становить найповнішу систему норм, яка визнана, як підгалузь права соціального забезпечення. Пенсійне право являє собою гаку су­купність правових норм, яка виокремилась у межах галузі права соціального забезпечення і регулює якісно однорідні відносини у певній сфері соціального захисту населення. Тобто предметом пенсійного права є відносини, які виникають між громадянами та державними органами, діяльність яких пов'язана з забезпеченням громадян різними трудовими та соціальними пенсіями.

Під системою права соціального забезпечення слід розуміти на­уково обґрунтований, об'єктивно існуючий зв'язок інститутів і норм, які складають в цілому єдину самостійну галузь права.

Норма права є первинним елементом системи, який володіє здатністю бути регулятором поведінки учасників суспільних відно­син. Норма може виражати загальні, принципові положення, які стосуються в однаковій мірі всього комплексу суспільних відносин в цілому, чи їх більшості, або закріплювати правило, яке сто­сується лише одного виду відносин, що входять до предмету галузі. З урахуванням цього, норми галузі утворюють загальну і особливу частини. На відміну від більшості провідних галузей права норми права соціального забезпечення не кодифіковані, тобто не зібрані в єдиному правовому акті, а містяться в різноманітних правових актах. До загальної частини галузі права соціального забезпечення відносяться норми, які визначають предмет, метод, принципи і за­вдання галузі права, сферу дії норм права за особами, в просторі і часі, основні права громадян в області соціального забезпечення, розмежування компетенції державних органів в правовому регулю­ванні соціального забезпечення. До норм загальної частини права соціального забезпечення відносяться ст.ст. 46, 92 Конституції Ук­раїни, ст. ст. 1, 2, 3, 5, 7 Закону України «Про пенсійне забезпе­чення», ст. ст. 1, 2, 3, 4, 5 Основ законодавства України «Про за­гальнообов'язкове соціальне страхування» та інші.

До особливої частини права соціального забезпечення відно­сяться всі інші норми, які детально регламентують умови і поря­док надання громадянам конкретних видів соціального забезпечен­ня, їх розміри. Такі групи однорідних норм утворюють інститути галузі права. Наприклад, пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії за вислугу років, в разі втрати годувальника, допомоги по тимчасовій втраті працездатності, допомоги на поховання тощо. Вихідною підставою для класифікації правових інститутів є види соціального забезпечення та порядок їх надання (пенсії, допомоги, пільги, переваги, послуги тощо).

У правовому інституті можуть міститися норми, що встановлю­ють як загальні так і спеціальні правила забезпечення для окремих категорій осіб. Так, наприклад, у правовому інституті «пенсії по інвалідності» нормами Закону України «Про пенсійне забезпечен­ня» передбачене регулювання цього виду соціального забезпечення для загального кола осіб, а нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядо­вого складу органів внутрішніх справ»- окремої категорії осіб -військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ.

Ці правила розрізняються за підставами виникнення права на соціальне забезпечення, за способом визначення його обсягу, за по­рядком і тривалістю надання одних і тих самих видів забезпечен­ня. Так, наприклад, умови та порядок пенсійного забезпечення за вислугу років для кожної категорії осіб, які мають право на цей вид соціального забезпечення, неоднакові. Розрізняється і порядок та умови пенсійного забезпечення інвалідів в залежності від причин настання інвалідності. Неоднаковий також порядок надання допомоги на поховання в разі смерті пенсіонера і особи, яка підлягає соціальному страхуванню чи надання допомоги по вагітності та пологах особі, що підлягає соціальному страхуванню і не застрахованій особі.

В цьому проявляється єдність і диференціація норм права соціального забезпечення. Єдність виражає основні засади, на яких будується і розвивається галузь. Диференціація проявляє себе в умовах, порядку та розмірах забезпечення пенсіями і окремими видами допомог та соціального обслуговування. При цьому врахо­вується категорія осіб, характер і тривалість їх трудової діяльності (страховий стаж), розмір внесків до пенсійного фонду та фонду соціального страхування та інші чинники, передбачені нормами права соціального забезпечення.

Таким чином, в розгорнутому вигляді структура особливої час­тини права соціального забезпечення за інститутами виглядає так: трудовий (страховий) стаж і вислуга років; пенсії за віком; пенсії за вислугу років; пенсії по інвалідності; пенсії в разі втрати году­вальника; соціальні пенсії; допомоги по соціальному страхуванню; державні допомоги сім'ям з дітьми; адресні допомоги малозабезпеченим сім'ям; разові соціальні допомоги; соціальне обслуговування інвалідів і громадян похилого віку; охорона і захист прав громадян на соціальне забезпечення.

Отже система права соціального забезпечення являє собою сукупність об'єктивно взаємопов'язаних правових інститутів і норм, розміщених у структурно визначеній послідовності у відповідності із специфікою суспільних відносин, що підлягають регулюванню.

Систему права соціального забезпечення, яка містить правові норми, слід відрізняти від системи законодавства про соціальне забезпечення, яка являє собою сукупність нормативно-правових актів. Перша є системою змісту права, тоді як друга належить до його форми і характеризує стан джерел права. Від системи права соціального забезпечення, як галузі права, також слід відрізняти систему права соціального забезпечення, як науки і як навчальної дисципліни. Система науки і навчальної дисципліни зазвичай збігається з системою галузі права. Вона також поділяється на за­гальну частину, де викладаються загальні питання права соціаль­ного забезпечення, і особливу частину, де розглядаються правові інститути. Але вона має і свої особливості, пов'язані з послідовністю викладення проблем для зручності їх вивчення і об'єктами дослідження і вивчення, крім норм, є: предмет, метод, принципи, джерела права соціального забезпечення, історія його розвитку, порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн, перспективи розвитку тощо.