Певний стиль процесу прийняття господарських рішень

 

В основі раціонального рішеннялежить не минулий емпірич­ний досвід, а об’єктивний аналіз умов, у яких підприємство діє на даний момент і які приблизно будуть мати місце в майбутньому. Прийняття раціонального рішення здійснюється в кілька етапів. Вивчаються всі альтернативи та наслідки, котрі можуть виникнути в кожному можливому випад­ку. Для того щоб раціонально приймати рішення, ОПР повинна зважати на всі можливі цілі, всі альтернативні варіанти розв’язання проблеми, відносні «за» та «проти» кожної альтернативи та ранжирувати їх за ступенем важливості; завжди вибирати альтерна­тиву, що максимізує досягнення мети.

В основі рішень, заснованих на судженні (адаптаційні рішення) лежать знання й осмислений досвід минулого. Використовуючи їх та зважаючи на здоровий глузд, з екстра­поляцією на сьогоднішній день, обирається той варіант, що при­ніс найбільший успіх в аналогічній ситуації у минулому. Однак здоровий глузд у людей не завжди превалює, тому даний спосіб прийняття рішень не дуже надійний, хоча приваблює своєю швид­кістю й дешевизною.

У теорії управління виділяють три основні організаційні моделі (способи) прийн­яття рішень: класичну, поведінкову та ірраціональну (табл. 2.1).

На прак­тиці обґрунтування більшості господарських рішень здійснюється з використанням сполучення раціонального та інтуїтивного способів.

Усі стадії процесу прийняття рішень зазнають впливу різних факторів внутрішнього та зов­нішнього середовища підприємства. Основними є:

- значущість рішення;

- час для прийняття рішення;

- умови, в яких діє ОПР.

 

ТАКТИЧНЕ УПРАВЛІННЯ, СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ

Інтуїтивне рішення – вибір, зроблений на основі відчуття того, що він є правильним

Інсайтне рішення – вибір, зроблений на основі чіткого усвідомлення розв’язання проблеми

Раціональне рішення – приймається на основі об’єктивного аналітичного процесу, із застосуванням економічних законів, наукових підходів

Рішення, засноване на судженні – вибір, зумовлений знаннями чи накопиченим досвідом

Ризиковане рішення – ОПР не боїться негативних наслідків у разі його прийняття та не потребує ретельного обґрунтування своїх гіпотез

Інертне рішення – результат обережного пошуку, є обмеженим оригінальністю та новаторством, оскільки за його прийняття контрольні та уточнюючі дії домінують над генеруванням ідей

Імпульсне рішення – недостатньо перевірене та надійне; в більшості випадків приймається необґрунтовано

Урівноважене рішення – достатньо перевірене та надійне, в більшості випадків приймається обґрунтовано та зважено

Обережне рішення – приймається за умови ґрунтовної оцінки, критичного підходу до справи та характеризується відсутністю новизни і оригінальності

ОПЕРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ

 

 

Рисунок 2.4 – Характер рішень, що приймаються суб’єктами господарювання

 

Таблиця 2.1 – Основні моделі прийняття рішень

 

Модель	Характеристика моделі
Класична («синоптич-на») модель	Базується па припущенні, що поведінка людини за певних обставин буде логічною та передбачуваною. Вважається, що суб’єкти, які приймають рішення, діятимуть раціональ­но (завдяки точній інформації вони дійдуть логічного ви­сновку щодо рішення з бажаним результатом). За даної моделі ефективний процес прийняття рішень склада­ється з таких логічних кроків: визначення проблеми; з’ясу­вання проблеми й окреслення цілей; формування альтерна­тив; оцінка альтернатив; порівняння прогнозованого резуль­тату по кожній альтернативі з цілями; вибір однієї з альтерна­тив, яка найбільшою мірою задовольняє поставлені цілі. Ідея раціонального прийняття рішень має місце в західно­му менеджменті, оскільки вона дуже передбачувана
Поведінкова модель	За використання даної моделі: - особа, що приймає рішення, не має повної інформації стосовно ситуації прийняття рішень та щодо всіх можли­вих альтернатив; - особа, що приймає рішення, не здатна або не схильна передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтер­нативи. Враховуючи ці характеристики, Г. Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі: - поняття «обмеженої раціональності» (завжди існує рі­шення, краще за прийняте); - поняття «досягнення задоволеності» (намагання досяг­ти оптимального рішення)
Ірраціональна модель	Ґрунтується на припущенні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується: - для прийняття принципово нових, незвичайних рі­шень; - для розв'язання проблем в умовах дефіциту часу; - коли менеджер або група менеджерів мають достатню владу, щоб нав’язати своє рішення

На прак­тиці обґрунтування більшості господарських рішень здійснюється з використанням сполучення раціонального та інтуїтивного способів.

Усі стадії процесу прийняття рішень зазнають впливу різних факторів внутрішнього та зов­нішнього середовища підприємства. Основними є:

- значущість рішення;

- час для прийняття рішення;

- умови, в яких діє ОПР.

Відносна значущість рішеннявизначається на основі таких критеріїв, як: кількість осіб, які зазнають впливу даного рішення; кількість витрачених коштів і ступінь впливу рішення на зміну прибутковості підприємства; час, що керівники витрачають на обґрунтування та реалізацію рішення.

Інший фактор, що впливає на процес прийняття рішення та його якість, – це кількість часу,який відведено керівнику для прийняття рішення (тиск часу).Коли тиск часу значний, керів­ники можуть бути не в змозі одержати достатню інформацію чи розглянути необхідну кількість альтернатив. Тиск часу впливає також на сам процес прийняття рішень. Наприклад, керівники в разі дефіциту часу більше уваги звертають на негативні, ніж на позитивні обставини, і розглядають тільки декілька факторів під час прийнят­тя рішення.

Умови, в яких діє ОПР. Середовищевизначає умови діяльності системи та накладає певні обмеження на прийняття рішень. Поняття “середовище” включає: стан підриємства в майбутньому; його місце в загальній системі управління; економічне оточення й умови діяльності; навколишнє природне середовище. Практика прийняття рішень характеризується су­купністю умов і обставин (ситуацій), що створюють ті чи інші відносини, ситуації, склад у системі обґрунтування рішень.

Один із способів ранжування навколишніх умов базується на кількісних та якісних характеристиках інформації, наявної в ОПР. Для опису навколишніх умов використовуються такі поняття, як «ви­значеність – невизначеність», можна виділити такі умови (ситуації) прийняття господарських рі­шень:

- визначеності (достовірності);

- невизначеності (ненадійності);

- ризику (ймовірнісної визначеності).

Рішення приймаються в умовах визначеності,коли керівник досить точно може оцінити результати кожного альтернативного варіанту рішення. Рішення полягає у виборі альтернативи, що максимізує очікуваний результат. У таких випадках ефективно застосовуються методи лінійного програмування й оптимізаційні моделі. Однак на практиці важко оцінити всі можливі умови для прийняття рішень, тому ситуації повної визначеності, як правило, відсутні. Прикладами прийняття рішень за умов визначеності є: інвестування надлишку готівки підприємства в державні серти­фікати, визначення на найближчу перспективу витрат на вироб­ництво певного виробу.

Якщо існує кілька варіантів майбутнього розвитку навколиш­нього середовища, що зумовлюють відповідні економічні резуль­тати, то може виникнути ситуація або ризику, або невизначенос­ті. Рішення приймаються в умовах невизначеності, коли ОПР не може точно, навіть із певним ступенем імовірності оцінити їх мож­ливі результати. Умови невизначеності створюють фактори стану зовнішнього середовища та внутрішніх реалій усередині організації. Невизначеність виявляється в неможливості визначення ймовірності настання різних станів середовища через їх необме­жену кількість і відсутність способів оцінки. Невизначеність вра­ховується різними способами, вона зменшується, якщо звести її до умов ризику.

Рішення, що приймаються в умовах ризику,єрішеннями з відо­мою ймовірністю отримання кожного з результатів або наслідків (наприклад, рішення, що приймаються на основі прогнозів аналі­зу ринку). Ймовірність визначається як ступінь появи певної по­дії та варіює від 0 до 1. У ситуації з великим ступенем складності та ризику прийняттю рішення можуть допомогти методи, пов’я­зані з використанням математичного апарату.

Для прийняття обґрунтованих рішень необхідно оцінити як об’єктивний (кількісну міру можливості настання випадкової події) і суб’єктивний (можливість втрат, яку встановлюють експертним шляхом) рівні ризику. Задля цього використовується апарат імовірності: нерівність Чебишева, рівномірний розподіл і вибірки, правило Байєса щодо уточнення суб’єктивних ймовірностей ри­зику. Спроби оптимізації рішень привели до розробки нового специфічного математичного апарата й виникнення таких галузей математики, як лінійне та динамічне програмування, тео­рія ігор, теорія керування запасами, теорія великих систем, загаль­на теорія систем тощо.

У ринкових умовах, поряд із ситуаціями невизначеності та ризику, як наслідок конкурентної боротьби виникає конфлікт. У такій ситуації одна зі сторін виграє за рахунок програшу ін­шої. Конфліктна ситуація аналізується з використанням теорії ігор.

Існує багато інших способів ранжирування умов прийняття рішень (табл. 2.2). Наприклад, використовуються такі характеристики, як: «прос­тий – складний», «статика – динаміка», тощо. До простих нале­жать ті умови, за яких є кілька розглянутих факторів та невели­ка кількість можливих рішень, до складних – умови з багатьма факторами та великою кількістю альтернатив. У статичних умо­вах фактори залишаються в основному сталими протягом три­валого часу, змінюються передбачувано та поступово. У динамічних умовах ступінь зміни факторів дуже значний.

Як показали дослідження, фактори “статика – динаміка” справля­ють більший вплив на ОПР, ніж фактори “простий – складний”. У таблиці наведено характеристики ступеня невизначеності за “простих” і “складних” умов, що впливають на методи та про­цес прийняття господарських рішень.

Якщо в умовах визначеності використовуються в основному стандартні методи та прийоми прийняття рішень, що виправдали себе на практиці, то в разі невизначеності найчастіше залучають­ся досвід, інтуїція, творчі здібності керівників.

ОПР можуть використовувати такі стратегії:

- уникнення невизначеності (ігнорування джерел невизначе­ності та очікування кращого результату);

- зведення невизначеності до визначеності (уявлення про те, що майбутнє буде таким самим, як і минуле, та виходячи з цього приймати такі ж рішення, як у минулому);

- зниження невизначеності внутрішніх реалій організації та зовнішнього середовища (впливати на джерела невизначеності, послідовно з’ясовуючи невідомі обставини, тощо).

Таблиця 2.2 – Ранжирування умов прийняття рішень

Стан	Прості умови	Складні умови
Статика	Маловідчутна невизначеність: - незначна кількість факторів і компонентів навколишніх умов; - фактори й компоненти подібні; - фактори та компоненти залишаються в основному однаковими й незмінними	Помірно маловідчутна невизначеність: - велика кількість факторів і компонентів навколишніх умов; - фактори й компоненти не подібні; - фактори та компоненти за­лишаються в основному од­наковими
Динаміка	Помірно сильно відчутна невизначеність: - незначна кількість факторів і компонентів навколишніх умов; - фактори й компоненти подібні; - фактори та компоненти навколишніх умов перебувають у процесі постійних змін	Сильно відчутна невизначеність: - велика кількість факторів навколишніх умов; - фактори й компоненти не подібні; - фактори та компоненти на­вколишніх умов перебувають у процесі постійних змін

 

Закони та закономірності, що впливають на прийняття рішень. Приймаючи господарське рішення, керівник як людина, як біосоціальна й духовна самокерована система, перебуває під впливом низки законів природи, синергічний ефект поєднання яких без їх знання може привести до різних, причому не завжди позитивних, наслідків.

У загальному розумінні законявляє собою стійкі відносини між об’єктами та явищами, яким властиві необхідність, загаль­ність і повторюваність. Основні закони, що їх повинні врахо­вувати ОПР, – це загальні закони, котрі визначають поведінку людини; закони зв’язку із зовнішнім середовищем; соціально-психологічні та біопсихічні закони (табл. 2.3). Форми реалізації господарських рішень:

- ділова бесіда – спеціально організована керівником зустріч із підлеглим (групою підлеглих) для обміну думками за заздале­гідь обумовленою тематикою, актуальною для компанії;

- ділова гра (тренінг) – спеціально організована інтенсивна діяльність робітників з підготовки та реалізації господарських рішень на основі імітаційних моделей реальних процесів;

Таблиця 2.3 – Основні закони та закономірності, що впливають на прийняття рішення

Закон	Визначення
Загальні закони управління людиною
Закон єдності біологіч­ного та соціального	Індивідуум у своєму поводженні, звичках запрогра­мований навколишнім середовищем, культурними стандартами, тому дії людини визначаються не тіль­ки поточними стимулами, але й усім досвідом її по­переднього життя
Закон єдності свідомого й несвідомого	Дії людини визначаються не тільки свідомістю, але й неусвідомленими мотиваційними причинами. Лю­дина може бути запрограмована на виконання рі­шення і, не усвідомлюючи цього, реалізовувати його
Закон послідовності розвитку	У природі і суспільстві зміна розвитку відбувається пі­сля виникнення відповідних передумов. За первіс­ними успіхами можуть траплятися зриви, якщо не враховувати стратегічні розриви. Необхідна поетап­на реалізація прийнятих рішень
Закон зростання ентро­пії	Ізольовані організаційні системи мимоволі прагнуть перейти з менш імовірного стану в більш імовірний за відсутності протидійних сил
Закон відносності по­водження	У механізмах роботи мозку все відносно. У різних умовах ті самі подразники сприймаються по-різ­ному та викликають різні реакції. Поводження лю­дини можна лише прогнозувати ймовірніс­ними методами
Закон кумулятивного впливу зовнішніх чин­ників	Причиною поведінкових дій є не одна попередня подія, а їх низка. Тому доцільно враховувати різно­маніття та стохастичність соціальних і психологіч­них явищ у різних ситуаціях, а також ту обставину, що кожна людина прагне до своєї мети. Дії людини зумовлюються вродженими та придба­ними якостями, що викликає зрос­тання впливу на ухвалення рішення зовнішніх сил у сполученні з внутрішніми причинами
Закони інерційності людських систем
Закон домінанти	Кожна людина схильна до визначеного сприйняття, способу мислення, способів дії та форм поведінки на основі наявних в нервовій сис­темі осередків збудливості. Порушення пов’язано не з поточними факторами, а з минулим досвідом, об­ставинами. При цьому виявляється схильність до визначеного сприйняття дійсності, способу мислен­ня, способів дії та форм поводження. Сформовані домінанти не переборюються словами й логікою переконання, допоки не з’явиться новий досвід, що руй­нує старі домінанти

Продовження табл. 2.3

 

Загальний закон інер­ції	Почавши працювати в одному напрямі, людський мозок має схильність працювати в тому самому на­прямі й за інших зовнішніх подразників. Кожна лю­дина набуває певних звичок, навиків, що дають мо­жливість якщо не визначати конкретні її дії, то принаймні прогнозувати
Закон настановлення	Діяльність людини, її вчинки визначаються, як пра­вило, системами цінностей, що вказують на стан го­товності, схильності особи до видів діяльності та ступінь її активності. Людина ще до ухвалення рішення налаштована дія­ти певним чином, хоча часто й не усвідомлює існу­вання та вплив настанов. Вчинки індивідуума в схожих ситуаціях часто збігаються. Отже, знаючи комплекс настанов, можна прогнозувати дії людини
Закони зв’язку із зовнішнім середовищем
Закон відповідності вимогам середовища	Ступінь прояву особистих якостей і реалізація мож­ливостей людини визначається вимогами навколиш­нього середовища. Гарні умови життя, праці, побуту знижують незадоволеність, але не стимулюють здат­ність до розвитку
Закон адаптації	Усі реакції людини, її вчинки та дії спрямовані на усунення шкідливих щодо неї зовнішніх впливів і досягнення сприятливих умов для забезпечення своєї життєдіяльності. Усе, що не пристосується до на­вколишнього середовища, вимирає
Закон впливу норм і регламентації	Чинні норми виражають типові соціальні зв’язки та відносини для більшості. Дотримання норм – обо­в’язок людини. Однак зайва регламентація притлу­млює активність особистості, творчу самостійність
Соціально-психологічні та біопсихічні закони
Закон обме-женості норма-тивно-правово-го по­водження	Встановлені формальні вимоги мають обмежену си­лу. Органи керування повинні мати повноваження й обов’язки відповідно до функцій. При цьому має до­тримуватися домірність відповідальності об’єкту і характеру повноважень
Закон рефлекторного характеру діяльності	Діяльні акти людини мають у своїй основі безумовні й умовні рефлекси, що забезпечують біологічне і соціальне виживання, саморозвиток людини. Лю­дина, у першу чергу, підкоряється безумовним ре­флексам. Ієрархічний (суспільний) рефлекс генетич­но визначає необхідність боротьби за місце в соці­альній ієрархії. Рефлекс мети – основний фактор породження життєвої енергії, завдяки чому ство­рюються (формуються) умови для досягнення цієї мети

Продовження табл. 2.3

 

Закон традицій і зви­чаїв	Звичаї – історично сформовані й передані в процесі еволюції порядки, що вироблялися протягом багатьох століть. Традиції – ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Це способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції і звичаї включені у моральну систему, систему суспільної психології, виконують функції суспільного регулятора, пізнавальну, виховну функції
Закон економії сил	Витрати праці люди прагнуть зменшити, а її резуль­тати використовувати максимально, Людина спо­конвічно запрограмована вдосконалювати, полег­шувати працю. Цей закон породжує лінь
Закон випереджуваль­ної дії реаль-ності	Людський мозок може приймати рішення з визначе­ним часово-просторовим попередженням майбут­ніх подій. Усі реакції людини, її дії не вільні від ми­нулого та не відбуваються поза зв’язком із перспек­тивою
Закон очікува-ного ко­рисного ефекту	Людина не може прийняти й виконати рішення, яке не обіцяє одержання корисного ефекту
Закон впливу емоцій та вольової детермі­нації поведінки	Живі системи стимулюються до дій позитивними емоціями. Позитивні емоції викликають приплив енергії, підвищення тонусу організму. В разі виник­нення конфлікту між розумом і почуттям найчасті­ше перемагає почуття. Однак людина здатна свідо­мо регулювати свої дії та вчинки відповідно до поставленої мети, хоча воля – не завжди вирішаль­ний фактор її активності. Необхідно враховувати і сферу можливої несвідомої поведінки

 

- засідання –вузькопрофесійна нарада для розв'язання в ос­новному організаційних питань (засідання профкому, президії тощо);

- звіт (у письмовій та усній формі) – рішення спеціаліста щодо результатів індивідуальної або колективної роботи з реалі­зації господарських рішень;

- методика – сукупність методів для професійного виконан­ня будь-якої діяльності;

- навчання – ділова бесіда – проводиться керівником для на­дання новітніх знань або інформації стосовно виконання будь-якої діяльності;

- нарада,колективна ділова бесіда – проводиться керівником для оперативного доведення до підлеглих конкретних задач, ви­користання колективного розуму, обміну інформацією та нако­пиченим досвідом стосовно здійснення важливих господарських рішень.

- настанова – ділова бесіда проводиться керівником і має на меті навчити, передати досвід щодо успішного виконання госпо­дарського рішення;

- особистий приклад – дії керівництва у сфері підпорядку­вання, за заздалегідь підготовленим сценарієм, для розвитку у підлеглих ефекту наслідування авторитетам у техніці здійснення господарських рішень;

- порада – ділова бесіда – проводиться керівником для того, щоб поділитися власними поглядами з виконавцями рішення щодо його виконання; є необов’язковою для виконання підлег­лими;

- примушування – ділова бесіда – ведеться керівником у ви­гляді погроз або підвищення платні для спонукання працівника до виконання господарських рішень;

- рекомендаційний лист – рішення авторитетного спеціаліста поручитися за будь-яку людину, компанію або діяльність перед потенційним або конкретним роботодавцем, постачальником чи споживачем;

- роз’яснення – ділова бесіда; проводиться керівником і має на меті пояснити, зробити більш зрозумілим суть і склад госпо­дарського рішення.

Основні форми вираження господарських рішень представлені у табл.

 

Таблиця 2.4 – Основні форми вираження господарських рішень

 

Форма вираження	Визначення
Акт	Рішення широкого кола державних і суспільних організа­цій; може мати міжнародний характер
Акцепт	Рішення щодо прийняття пропозицій про укладання угод на запропонованих в оферті (пропозиції) умовах
Бюлетень	Рішення керівника щодо короткого повідомлення підлег­лих про стан справ; суспільне значення
Вказівка	Рішення методичного, технологічного характеру, яке реа­лізується у формі настанов та роз’яснень
Декларація	Урочиста програмна заява керівника
Договір	Рішення щодо проведення спільних робіт із зазначенням взаємних прав і зобов’язань у комерційних та некомерційних сферах діяльності
Закон	Рішення державної влади, яке має загальнообов’язковий та незмінний характер
Заява	Офіційна заява керівника найвищого рангу
Повідомлення про зміну	Рішення щодо суттєвих змін у будь-якій діяльності
Інструкція	Рішення, яке встановлює порядок та спосіб виконання будь-якої дії

Продовження табл. 2.4

Кодекс	Збірка законів
Концепція	Система поглядів керівника, відображена в будь-якому документі
Модель (про­цесу або явища)	Рішення, що завдяки певним елементам і зв’язкам із ви­значеною точністю відтворює реальні процеси чи події
Наказ (письмо­вий або усний)	Нормативний документ – рішення керівника організації або її великого підрозділу; обов’язкове для виконання
Норма	Чинний закон держави, у галузі чи компанії, порядок дій в будь-якій галузі, наприклад, норма права, норма поведінки
Огляд	Стисла інформація стосовно будь-яких процесів або явищ
Оферта	Рішення, зазвичай комерційного характеру, з пропозицією будь-якій особі укласти угоду на вказаних умовах. Офер­та й акцепт складають контракт
Перелік	Інформація, класифікована в якомусь порядку
План	Рішення, яке відображає цілі та конкретні задачі діяльнос­ті, засоби, методи та час їх реалізації
Положення	Рішення, що включає певний набір законів, правил та ін­струкцій, які регламентують певний вид діяльності
Порядок	Документ щодо доцільної розстановки об’єктів для раціо­нальної діяльності
Постанова	Колективне або індивідуальне рішення вищого органу влади для будь-якої організації; статус постанови перева­жає статус наказу
Правила	Рішення, з урахуванням традицій організації, у формі на­бору сталих норм поведінки й діяльності певних груп працівників
Прейскурант	Довідник, який включає ціни, тарифи на товари, послуги
Прес-реліз	Спеціальний бюлетень для термінової публікації в засо­бах масової інформації, який формується урядовими уста­новами, міжнародними організаціями та прес-бюро
Протокол	Рішення, що відображають будь-які події
Розпоряд-ження	Рішення керівника, не наділеного адміністративними функ­ціями щодо питань технології, організації праці та техніки безпеки
Статут	Набір правил, які регулюють діяльність організацій
Угода	Рішення, що формує загальну позитивну інфраструктуру будь-якої діяльності
Указ	Рішення глави держави, затверджене парламентом; має силу закону

 

Найпоширеніші сполучення форм розробки та реалізації гос­подарських рішень наведено у табл. 2.5.

Таблиця 2.5 – Основні сполучення форм реалізації та вираження господарських рішень

Форми реалізації     Форми вираження

Приписання

Переконання

Роз’яснення

Примушування

Настанова

Повідомлення

Ділова бесіда

Особистий приклад

Навчання

Порада

Ділова гра

Нарада

Засідання

Звіт

Указ

*

*

*

*

*

*

*

Закон

*

*

*

*

*

*

*

Наказ

*

*

*

*

*

*

*

Розпорядження

*

*

*

*

*

*

*

Вказівка

*

*

*

*

*

*

*

*

Положення

*

*

*

*

*

*

*

*

Протокол

*

*

*

*

*

*

*

*

Інструкція

*

*

*

*

*

*

*

*

Правила

*

*

*

*

*

*

*

*

Угода

*

*

*

*

Договір

*

*

*

*

Контракт

*

*

*

*

Оферта

*

*

*

*

Акцепт

*

*

*

*

Акт

*

*

*

*

*

План

*

*

*

*

*

Модель

*

*

*

*

*

Моделі прийняття рішень

 

Модель «сміттєвого контейнера» (Джеймс Марч). Означає процес зіткнення різноманітних про­блем, рішень, завдань. Генеровані невпинним по­током завдання, пропозиції щодо їх розв’язання потрапляють до «сміттєвого кошика». При цьому буде розглянуто та залучено до фінального висновку лише малу частку запропонованих рі­шень. За даної моделі існують комплекти готових очікуваних конкурентних рішень.

Раціонально-дедуктивна модель. Найвідоміша модель прийняття рішень. Хоч опо­середковано, але передбачає, що у керівника є можливість передбачити наслідки прийнятих рішень. Спонукає ОПР до виконання певного алгоритму: визначення проблеми; пояснення проблеми на визначення пріо­ритетних цілей; розробка системи альтернатив­них цілей; оцінка кожної з альтернатив за від­повідною аналітичною методикою; порівняння очікуваних результатів від кожного з можливих рішень та поставлених цілей; вибір рішення, яке найбільшою мірою відповідає цілям.

Дискретно-інкрементальна модель (Чарлз Ліндблом). Рішення приймаються невеликими порціями в ході розгортання пробле­ми, і кожне наступне рішення не зале­жить від попереднього. Модель звільняє менеджерів від тягаря попередніх по­милок.

Універсальне передбачення. 1960-80-ті роки за наявності достат­нього обсягу комп’ютерних ресурсів та необхідних даних можливо перед­бачити все. Приймаючи рішення мож­на усунутися від відповідальності за вибір варіантів – людина мусить поступитись місцем машині.

Редукціонізм. Це не просто модель, а науковий рух, який ґрунтується на переконанні, що проблему можна звести до найменшо­го її компонента і, зрозумівши його, віднайти логіку в усій цілісності.

Науковий менеджмент: «тейлоризм» (Фредерік Тейлор). Передбачає необхідність щохвилинного розподі­лу індивідуальних завдань працівників. За допо­могою секундоміра складна робота розбивалася на простіші операції, завдяки чому підвищува­лась її ефективність. Обчисленням кожного окремого моменту й кожної окремої операції, необхідних для виконання певного завдання, можливо визначити оптимальний час його закінчення. При цьому керівні кадри – фактор обмеження мож­ливості прийняття рішення.

Тотальне управління якістю (ТQМ). Закладання якісності в саму серцеви­ну виробничих та управлінських про­цесів. Філософія «вивіреного часу» та «нульових дефектів». Участь кожного члена організації, працівника підпри­ємства є необхідною умовою для ус­піху всієї організації (підприємства). Вимагає емпіричних даних, визначен­ня кількісних показників, вимірюван­ня ефективності процесів.

Теорія хаосу. 1980-ті роки. Взаємодія та взаємний вплив подій. Конфлікт двох, здавалося б, жод­ним чином не пов’язаних подій у різних кінцях може спричинити непередбачувані наслідки. Незначна, мала дія може бути посилена впродовж її руху в системі аж до того ступеня, коли її мож­ливі наслідки значно переважать саму дію. Існує три варіанти цього процесу: стабільна зрівноваженість – система, в якій елементи перебува­ють у стані рівноваги та швидко повертаються до цього стану в разі порушення рівноваги; хаос (межова нестабільність) – система, в якій спів­існують порядок та безлад; вибухонебезпечна нестабільність – система невпорядкована та не модельована.

Теорія ігор (Дж. фон Нейман). 1950-ті роки. За будь-яких обставин існує стратегія, що вестиме гравця до успіху. Розу­міння непомітних правил, які завжди мають місце будь-де, дають змогу перемогти. Різно­види: “дилема в'язнів” – уявний сценарій, у якому діють двоє арештантів, звинувачених в одному й тому самому злочині, і якщо обидва зізнаються, то отримають середній термін ув’язнення; рівновага Неша– ситуація, за якої жоден із гравців, навіть змінивши стратегію, не може поліпшити свою позицію. Типи ігрових ситуацій: гра з нульовою сумою (ситуація, за якої один виграє те, що інший програє); перевтілення – здійснення аналізу позиції іншого (так, якби ви стали на його міс­це й уявляєте, які наступні ходи він робитиме та які наслідки це матиме); взаємовигідні си­туації – прорахувати вигоди альтернативних стратегій, так званих ситуацій подвійного ви­грашу, що обіцяють взаємну вигоду.