Тема: Витоки української культури

План

1. Передслов’янска доба в історії культури України.

2. Здобутки Трипільської культури.

3. Кіммерійці та їх культурні зв’язки. Скіфсько-сарматська доба на території України.

4. Грецькі колонії Північного Причорномор’я та їх значення в історії української культури.

 

1. Починаючи розгляд першого питання, необхідно вказати, що українська культура пройшла тривалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. Найтривалішим був період її розвитку від палеоліту і до прийняття християнства. З найдавніших часів наша культура вбирала в себе елементи і впливи інших культур. Можна виділити дві групи впливів на формування основної бази української культури. У найдавніші часи — це доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов’янські, балканські, іранські. Потім пізніші — античні, германські, римські, візантійські, західноєвропейські впливи. Крім того, у ранній період нашої культури особливу роль відігравало географічне положення, територія, міграційні процеси. Україна — географічний центр Європи. Усі шляхи з Заходу та Сходу перетинали її: Великий шовковий шлях, шлях з варягів у греки, шляхи до Передньої Азії. Територія мала відкритий характер, особливо зі Сходу, це відбирало, гальмувало її сили. Протягом століть одні племена змінювали чи витіснювали інші, один етнос переливався в інший. Але покоління людей виростало одне за одним, вбираючи все краще від попередніх. Культурні здобутки постійно передавалися нащадкам.

Потрібно зазначити, що культурний, біогенетичний процес на нашій етнічній території не знав перерви. Основою його завжди було автохтонне, місцеве населення, яке вбирало в себе всі впливи, переосмислювало їх і творило свою культуру. Кіммерійці, скіфи, сармати, роксолани, анти, гуни, слов’яни, половці, татари та інші брали участь в етногенезі українців і в їх культуротворчих процесах. Але ядро протягом тисячоліть залишалось, історична пам’ять постійно еволюціонувала. Прихильниками автохтонного підходу були археолог В. Хвойка і дослідник етногенезу В. Петров. У наш час цю теорію відстоювали М. Брайчевський, Г. Василенко, Б. Рибаков, М. Чмихов. Археологи світу вважають, що населення на обох берегах Дніпра є найбільш стабільною частиною передісторичного населення Європи. Уже неандертальська людина володіла членороздільною мовою, приручила тварин, користувалась каменем для обробки, виконувала прості технологічні операції. У цей час людина відкрила вогонь, що було одним з найбільших здобутків у людській культурі. Розкопки біля сіл Мізинь Чернігівської області, Доброначівки (Черкащина) відкрили стародавні житла мисливців — крем’яні знаряддя тонкої обробки. Однією з перших на нашій етнічній території була могутня трипільська землеробська цивілізація. Знахідки мізинської культури трапляються на Київщині, Полтавщині, біля Золочева, Чорткова, Теребовлі.

Слід назвати такі етнокультурні етапи в дохристиянській культурі України: Дотрипільська доба (до V тис. до н. е.); Трипільська доба (V—III тис. до н. е.); Післятрипільська (II тис. до н. е.); Скіфо-сарматська (VII ст. до н. е. — III ст. н. е.); Слов’янська (I тис. н. е.); Доба Русі-України (від VII ст. н. е.).

2. Розгляд другого питання доречно почати з констатації того, що у ІV – ІІІ ст. до н.е. на території України відбувався перехід до епохи міді. Вона характеризується не лише освоєнням виробництва та обробки першого металу – міді, а й подальшим прогресом відтворюючих форм господарства – землеробства і скотарства. У цей час родові зв’язки послабилися і почалося формування територіальної общини. Найяскравішою археологічною культурою енеоліту була трипільська культура.Залишки трипільської культури (IV–II тис. до н. є.) знайдені на великій території, що охоплює майже всю Правобережну Україну, землі Польщі, Молдови, Румунії. Назва культури походить від села Трипілля Київської області, де в 1886 р. археолог В. Хвойко натрапив на великий культурний шар матеріальних пам’яток цієї культури.

Трипільці започаткували основи землеробської культури, що стала фундаментом господарчої діяльності, побуту, традицій, вірувань та світогляду українців. Трипільці мали поселення, які складалися з декількох десятків, а інколи й сотень невеликих будинків, побудованих з дерева та обмазаних глиною. Поселення трипільців були розташовані своєрідними вулицями по колу, в центрі якого знаходилася дещо більша будівля громадського призначення. Крайні будинки були своєрідною укріпленою стіною, тому саме поселення мало вид фортеці. Трипільська глинобитна будівля складалась із декількох приміщень, частина яких слугувала для житла, а решта - комори для припасів. У кожній кімнаті стояла піч, що топилася по-чорному і була розрахована на випічку хліба. У жилій кімнаті знаходилися посудини для зберігання зерна, зернотерки; у глибині кімнати, біля вікна розміщувався глиняний вівтар з розставленими на ньому статуетками жіночих божеств. Устрій будівлі дає змогу зрозуміти, що в ньому жило декілька сімейних пар. Значне поширення в житті трипільців мав виготовлений з глини та майстерно оздоблений посуд. Основою декору різноманітного за формою й призначення посуду були орнаменти геометричного, зооморфного характеру та символічні зображення кола, хреста, свастики тощо. Такі символи відображали характерні риси землеробської культури та релігійні уявлення трипільців, пов'язаних із поклонінням Сонцю як верховному божеству Всесвіту.

Студент повинен звернути увагу на те, що найпоширенішим видом художньої культури Трипілля був розпис глиняного посуду. Орнаментування було важливим етапом виготовлення посуду. Крім архаїчних типів орнаментації, пов’язаних зі штампами, вирізаними лініями тощо, прогресує технологія виготовлення розписного посуду. Найдавніші зразки розписувалися мінеральними фарбами (вохра, тальк, оксид марганцю) після випалу. Пізніше перейшли на покриття поверхні кольоровими, переважно білого або цегляного кольору, ангобами і розпису до випалу. Для надання поверхні декоративного вигляду застосовували шліфування – покриття рідкою глиною або створення орнаменту з відбитків переплетеної мотузки. У розпису посуду виділялося декілька типів орнаментування. (біжуча спіраль, зооморфні мотиви).

Скульптура Трипілля представлена антропоморфною та зооморфною пластикою. Антропоморфна пластика сформувалася в середовищі землеробських племен й передає різноманітні сакральні образи – жіночий (97,5 %) статуеток і чоловічій (2,5%). Більшість з них сидить чи стоїть, а їх розміри коливаються від 2 до 30 см у висоту. Статуетки, звичайно, виконані з глиняної маси. Технологія виготовлення, декорація, обставини знахідок вказують на існування певних магічних ритуалів, пов’язаних з їх виготовленням та використанням. Відомі статуетки з реалістичними рисами, що, вірогідно, зображують конкретних людей – сакралізованих предків. Помітною пам’яткою дрібної пластики є так звана «троянівська Венера» антропоморфна статуетка з поселення Троянів, що відноситься до ІV тис. до н.е. Зооморфна пластика – зображення тварин, характерні для енеоліту Південно-Східної Європи. Вона включає глиняні зображення звірів (бик, коза, олень, свиня, ведмідь, вівця, фантастичні тварини), птахів, риб, земноводних. Частина зооморфних статуеток входить до знакових систем, які включають орнаментацію посуду та антропоморфні зображення.

Потрібно зазначити, що основи архітектурної справи у Трипільців були закладені у мідному віці. Тоді вони почали будувати значні за розмірами і складні за конструкцією будівлі, у тому числі – двоповерхові, різноманітні оборонні споруди. Масштаби будівництва та ряд його особливостей вказують на зародження монументальної архітектури. Архітектуру трипільських поселень можна вивчати на підставі даних археологічних досліджень, а також глиняних трипільських моделей жител або їх частин, знайдених під час розкопок. Найбільші з трипільських будівель мали площу понад 300-500 квадратних метрів. Досліджено також решти культових споруд – трипільських храмів. Серед них – центральна споруда поселення в Конівці, де на першому поверсі виявлено два прямокутних вівтаря з глини, навколо яких було розставлено мальований посуд, а на вівтарях знайдено багато пластин, глиняні фішки у вигляді конусів з головами тварин та людини тощо. Під час розкопок було виявлено чимало моделей будівель різних типів. Вони представляють собою глиняні вироби, типові для ранньоземлеробських культур V-ІV тис. до н. е. Моделі зображують житла, храми, їх інтер’єр, конструкції, оздоблення; частина моделей відтворює фасади будівель. Археологічні розкопки вказують на те, що моделі зображують реальні споруди та деталі їх конструкцій. Вважається, що моделі будівель використовувалися в магічних ритуалах. Знаходять пам’ятники із символами Тільця. Забудова селищ здійснювалась по колу. Посередині села був майдан, вочевидь, для худоби. Будинки були 4—5 м завширшки, 15—20 довжиною. Зустрічаються дво- та триповерхові будинки площею 200 кв. м. Хата мала кілька кімнат. По суті це були міста або протоміста, де могли жити до 50 тис. населення. Широко використовували лозу, з двох сторін оштукатурену глиною. Хати фарбували в жовтий, червоний кольори.

Варто підкреслити, що трипільська культура має для України виняткове значення. У нашому побуті, звичаях, міфології вона залишила глибокий слід. На межі ІІІ—ІІ тис. трипільська культура занепадає. З’являються нові племена, виникає шнуркова кераміка. Поселення вже розташовують у недоступних місцях. Трипільці стають вершниками і воїнами. Якщо трипільців уважають протоіндоєвропейцями, то нову людність, яка виникла на їх основі, — індоєвропейцями. У II тисячолітті вони панують не тільки в Україні, а й на території Греції, Італії. У зв’язку з кліматичними змінами близько 2000 р. до н. є. трипільська культура занепадає, а її мешканці частково залишають ці землі і відступають під тиском більш численних індоєвропейських народів. Традиції землеробської культури в II тисячолітті до н. є. розвиваються в межах білогрудівської і чорноліської культур на правому березі Середнього Подніпров’я в межах землеробського регіону колишньої трипільської культури.

3. Відповідь на третє питання доречно почати з констатації того, що наприкінці ІІ – на початку І тис. до н. е. у степах Північного Причорномор’я розселилися кіммерійці. Їх мова багато що успадкувала від трипільців. Поховання здійснювалися в курганах, шляхом спалення, останки ховалися в урнах. Кераміка — миски, макітри — прикрашена трикутниками, ромбами, зигзагами, штриховкою. Зброя, прикраси, казани виготовлені з бронзи. Кіммерійці — перший народ, ім’я якого зафіксоване в історії. Вони одними з перших почали виплавляти залізо. Кіммерійці мали зв’язки з Малою Азією, Кавказом. Кіммерійську культуру дослідники вважають продовженням трипільської.

У VІІ ст. до н. е. на території півдня України з’явилися войовничі племена скіфів, які залишили після себе численні культурні пам’ятки. Це, зокрема, «кам’яні баби» - своєрідні скульптурні зображення воїнів або жінок, а також чудові вироби з благородних металів, які були виконані в «звіриному стилі» (знахідки в курганах-похованнях Келермес, Куль-Оба, Солоха та ін.). Так, характерною ознакою скіфського «звіриного стилю» є органічне поєднання зображення і форми предмета, незвичайна виразність, динамічність образів. Згодом у мистецтві скіфів IV - III ст. до н. є. образи тварин у декорі виробів стають більш орнаментальними, лінійно-площинними. Геродот у книзі про скіфів «Історія» описує, що територія Скіфії, відповідала межам сучасної України. Згідно з термінологією Геро­дота, виділяють дві основних групи скіфів – «царські скіфи», що вели кочовий спосіб життя, та «скіфи-орачі» - можливо, одні з прямих предків слов’ян. Тісні стосунки з рабовласницькими містами Північного Причорномор’я, інтенсивна торгівля скіфів худобою, хлібом, хутром і рабами посилювали процес виникнення класів у скіфському суспільстві. Відомо про існування у скіфів союзу племен, який поступово набув рис своєрідної держави на чолі з царем. Влада царя була успадкованою і обожнювалася. Вона обмежувалася союзною радою і народними зборами. Відбувалося виділення воєнної аристократії, дружинників і прошарку жерців.

Далі варто зазначити, що результати археологічних розкопок Кам’яного городища на правому березі Дніпра біля сучасного Нікополя дають матеріал для припущення про вірогідну столицю Скіфії у V ст. до н. є. Знать скіфської столиці жила в цитаделі-акрополі площею 30 га у кам’яних будинках. Навколо акрополю були розташовані помешкання ремісників, міщан. Основним заняттям жителів міста була торгівля власними виробами із заліза і бронзи, ткацтво, гончарство, скотарство і землеробство.

Поховання скіфів-кочівників і скіфів-землеробів відрізняються одне від одного. Кочівники ховали тіла своїх царів і знаті в катакомбах, над яким насипали курган. У могилу клали поряд з іншими предметами побуту чимало предметів розкоші. Це коштовні виробі із золота як місцевого виробництва, так і привізного, що постачали греки. Скіфські курганні коштовності вражають філігранністю рельєфного лиття, серед них - відома в усьому світі золота пектораль із Товстої могили.

Серед ювелірних пам’яток скіфської культури такі всесвітньовідомі, як золотий гребінь (курган Солоха біля с. Велика Знаменка на Запоріжжі), срібна амфора, бойова колісниця та ін. Для скіфських кам’яних статуй характерні велика голова, менший тулуб, малі руки та ноги. Згодом ці статуї будуть продовжені в половецьких кам’яних бабах. Сьогодні відомо понад 100 скіфських скульптур. Посуд у скіфів, як і в трипільців — це горщик («слов’янський»), прикрашений гребінцевим орнаментом, властивим культурі і скіфів, і трипільців, і кіммерійців, і слов’ян.

Скіфи залишили нашій культурі білу сорочку, шапку шпичасту козацьку, сагайдаки, ножі-перначі, чоботи. Геродот стверджує, що скіфи — багатоетнічна держава. Серед них він розрізняв калінідійців, алазонів, землеробів, кочівників, царських, які інших уважали своїми рабами. Однак їх культура відзначалася однорідністю. Елліно-скіфів Геродот уважав близькими до греків. Скіфи зустрічали гостей з хлібом-сіллю, їм було властиве побратимство, як і козакам пізніше. Носили вони вишиті сорочки, шаровари або вузькі штани зі шкіри. У скіфській мові зустрічаємо слова «мед» і «страва».

З VI ст. до н. е. посилились античні впливи на скіфів. Чимало дослідників сходяться на думці, що скіфи є місцевим народом, генетично розвинутим на основі попередніх. Є посилання на священну зороастрійську книгу «Авеста» (збірник священних гімнів, легенд про першолюдину Іме), де зазначається, що прабатьківщиною народу «іме» є Україна і що це і є наші скіфи. За кілька століть до нової ери в українському Причорномор’ї Починаючи з II ст. до н. є. розгортається грецька колонізація Причорномор’я. З цього часу на скіфів усе більшою мірою впливає культура античної Греції.

Завершуючи розгляд цього питання доречно вказати на те, що ІІ ст. до н. е. у Причорномор’ї розселяються племена сарматів, які прийшли з Волги. Спочатку вони мирно змішувалися з такими ж іраномовними скіфами, але згодом ставали все більш агресивними. Зрештою вони підкорили скіфів, поглинувши у своїй масі велике число простого люду. Як і всі кочові племена українських степів, сармати становили не єдине однорідне плем’я, а лише союз племен. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування в Україні. Так як у цей час Україна опиналась в центрі всеохоплюючого процесу переміщення племен – Великого переселення народів, сарматам довелось постійно суперничати з іншими племенами. Нарешті у ІІ ст. до н. е. їх остаточно знищили навали гунів та готів.

4. Висвітлення четвертого питання слід почати із згадки про те, що у VІІ-V ст. до н. е. в українському Причорномор’ї з’являються грецькі міста-колонії: Херсонес, Тір, Ольвія, Пантікапея, Феодосія. Греки Північного Причорномор’я вирощували зерно, займалися виноградарством. Значну роль відігравали у них скотарство, морське рибальство, рибозасолювальний і соляний промисли. Високого рівня досягло ремісниче виробництво: металообробка, ткацтво, вичинка шкіри, виготовлення виробів із скла, різноманітної кераміки – амфор, посуду, покритого лаком, фарбами різних кольорів. У колоніях була розвинута грамотність, а грецька мова залишалася офіційною мовою. Велика увага приділялась освіті, фізичному вихованню, високого розвитку набули мистецтво і наука. Кожне місто мало своїх поетів, музикантів, художників, артистів, учених. Переселенці поклонялися божествам грецького пантеону, але до їх релігійних уявлень також проникають елементи культів скіфських богів Папая. Табіті, Арея, таврської богині Діви. В результаті взаємозапозичень взаємовпливів різноетнічних культурних надбань Північному Причорномор’ї утворився своєрідний варіант античної культури, який значною мірою вплинув на сусідні, в тому числі й проукраїнські племена.

Тому цілком закономірно, що взаємовпливи античних північно-чорноморських міст-держав зумовлювали прискорення розпаду родоплемінних відносин у скіфів, сарматів, інших груп населення цього регіону сучасної України. Греки і римляни принесли сюди свої етнічні досягнення, високу майстерність в галузях архітектури, ремесел, мистецтв тощо. Завдяки переселенцям місцеві жителі знайомилися з передовими для тих часів грецьким та римським культурним надбанням, що сприяло подальшому розвитку власних стародавніх народів Північного Причорномор’я

Античні впливи проявлялись у прагненні прикрасити, декорувати свій одяг, житло, у народній музиці, у співах, відзначенні свят, у міфології. Римські впливи в українській культурі починаються в І—ІІІ ст. н. е., коли кордони імперії наблизились до Північного Причорномор’я. Зустрічаються археологічні знахідки укріплень римлян на берегах Дністра (біля Заліщиків), у Києві знайдено скарб римських монет (I—II ст. н. е.), посуд, прикраси (емалі). Християни з Риму бували тут за сотні літ до 988 р. (офіційного хрещення). За римськими легіонерами йшли купці, за ними місіонери, що несли нову віру. Цей вплив особливо посилюється наприкінці античної епохи. Це так звані печерні міста в Криму, зокрема Ескі-Кермен, Фоллу (Чуфут-Кале), Мангуп. У цих містах залишились церкви в печерах з християнськими фресками, а також печерні монастирі. Вражають пам’ятки, які зберігаються в Херсонесі. Херсонес, як і Ольвія, мав власну грошову систему. Тут були бруковані вулиці, водопровід, каналізація. Урядові декрети висікалися на камені. Серед них «Клятва громадянина Херсонеса» (I—II ст. до н. е.).

 

Запитання для самоконтролю знань:

1. У чому полягають особливості Трипільської культури?

2. Назвіть пам’ятки архітектури та скульптури Трипілля?

3. Назвіть найбільші центри давньогрецької культури на сучасній території України.

4. Яку назву має стиль, що був основою скіфського мистецтва?

5. Культура і традиції яких народів впливали на духовний світ східних слов’ян у І тис. до. н. е.?

6. Які характерні ознаки язичницьких релігійних поглядів східних слов’ян?

7. Чим визначалися свята східних слов’ян, якими вони були?

 

Література:

Бокань В., Польовий Л. Історія української культури: Навч. посіб. / В. Бокань, Л. Польовий – К.: МАУП, 2002. – 249 с.

Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація / М. Ю. Відейко – К.: Наш час, 2003. – 160 с.

Історія української культури: У 5-ти т. - / Історія культури давнього населення України. – Т.1. – НАН України. – Патон Б. Є. /голов. ред./. – К.: Наук. думка, 2001. – 345 с.

Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович. - К.: АртЕК 1998. – 383 с.

Українська культура: Лекції за ред. Д. Антоновича. – К.: Либідь, 1993. – 592 с.

Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / За ред. М. М. Заковича. – К.: Знання, 2004.- 567 с.

 

Семінар 2