Договори про виконання робіт

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу на завдання другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися про виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Ознака договору підряду – це виконання роботи підрядником на власний ризик, тому підрядник несе ризики внаслідок своєї недостатньої кваліфікації, випадкового збігу обставин, подорожчання робіт, не має право вимагати плати за роботу, якщо предмет договору підряду до здачі його замовникові був випадково знищений або закінчення роботи стало неможливим без вини сторін. Підрядник, який зобов'язаний здійснювати матеріально-технічне забезпечення будівництва, несе ризик неможливості використання наданого ним матеріалу (деталей, конструкцій) або устаткування без погіршення якості робіт.

Різновиди договору підряду: власне підряд, побутове замовлення, підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектних та пошукових робіт, підряд на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, виконання робіт з давальницької сировини тощо.

Сторони договору підряду

- це юридичні та фізичні особи, підрядник (виконуючий роботу) та замовник (кому передається результат). Юридичні особи зв’язані рамками статутної (спеціальної) правоздатності, тобто спеціалізуються на певних роботах; для виконання окремих видів робіт треба отримати спеціальний дозвіл (ліцензію).

Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання робіт інших осіб – субпідрядників, залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником – як замовник.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи, та звичаїв ділового обороту.

Предмет договору – результат праці підрядника з індивідуально-визначеними ознаками, відокремлений від роботи, це результат виготовлення, обробки, переробки, ремонту речі або результат виконання іншої роботи, що передається замовникові у власність. Для виконання окремих видів робіт підрядник зобов’язаний одержати спеціальний дозвіл.

Підрядник зобов'язаний вживати всіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідати за втрату або пошкодження цього майна. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку - сторона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кошторис – це документ, що додається до договору, який містить постатейний перелік витрат на виконання робіт, підписується двома сторонами. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

Якщо предмет договору підряду до здачі його замовникові був випадково знищений або закінчення роботи стало неможливим без вини сторін, підрядник не має права вимагати плати за роботу.

За договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується виконати за завданням фізичної особи-замовника певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Це публічний договір, до цих відносин застосовується законодавство про захист прав споживачів.

За договором будівельного підряду підрядник зобов’язується збудувати та здати у встановлений строк об’єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов’язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робот), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов’язок не покладається на підрядника, прийняти об’єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх (ст. 875 ЦК). Власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт до їх здачі замовникові є замовник, якщо інше не передбачено договором (ст. 876 ЦК), тому і ризик випадкового знищення, пошкодження, крадіжки матеріалу до настання строку здачі підрядником роботи несе замовник.

За договором підряду на проектні та пошукові роботи підрядник зобов’язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та/або виконати пошукові роботи, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити їх (ст. 887 ЦК).

Договори про виконання робіт (договори підряду) – це угоди, за якими підрядник на свій ризик створює, змінює, оновлює індивідуально-визначені речі, що мають матеріалізовану форму, за замовленням замовника. Договори про виконання робіт (договори підряду) є схожими з договорами про відчуження майна у тому, що здійснюється перехід права власності на предмети договору від однієї сторони договору до іншої. Різниця полягає у тому, що підрядник виконує з ризиком певну роботу та результат цієї роботи має матеріалізовану форму, є індивідуально-визначений. Ризик підрядника полягає в тому, що на нього покладаються всі негативні наслідки його непрофесіоналізма, що він узявся виконувати роботу.

 

Договори про надання послуг

Послуга – це, як правило, певне нематеріальне благо, замовник отримує нематеріальний корисний ефект, результат дій (діяльності) виконавця, який споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Послуга може не мати матеріалізованого результату, оскільки ці результати виявити не завжди можливо та цей результат споживається замовником (наприклад, розважальні послуги), задовольняє його потреби. Однак послуга має всі властивості товару та може мати матеріальний носій (письмова консультація). Закон не зобов’язує замовника прийняти послугу на відміну від роботи за договором підряду, тому надання послуг є більш ризиковим.

Послуга як об’єкт цивільних прав – це певне нематеріальне благо, яке замовник отримав у результаті здійснення виконавцем діяльності за договором про надання послуг, причому ці результати діяльності виконавця надаються на належному, кваліфікованому рівні, споживаються замовником, як правило, в процесі надання цієї послуги та невіддільні від процесу його надання.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 ЦК про послуги можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов’язання. Таке положення дозволяє мінімізувати негативні наслідки, пов’язані з відсутністю правового регулювання надання окремих видів послуг, зокрема ветеринарних просвітянських, туристських тощо.

Предметом за договором про надання послуг є не дія або діяльність, а результат, корисний ефект надання послуги, що споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності та невіддільний від процесу його надання (ст. 901 ЦК).

Договір про надання послуг, як презумпція, є оплатним. Ціна складається з плати за саму діяльність та витрат. Ціна може визначатися прейскурантами, тарифами, які в окремих випадках встановлюються нормативними актами. Послуги будуть безоплатними, якщо це зазначено у договорі. Безоплатні послуги як цивільно-правові відносини слід відмежовувати від відносин, що не регулюються цивільним правом, хоч у широкому значенні цього слова є теж послугами, але не мають майнового змісту, їх не можна оцінити грошима, наприклад, передати гаряче привітання, уступити місце в трамваї тощо.

Виконавець повинен надати послугу особисто, наприклад, при виборі пацієнтом лікаря (ст. 284 ЦК). Ознакою послуги є невід’ємність від особистості послугодавця. Якщо в договорі передбачена можливість виконання послуги іншою особою, виконавець залишається відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

 

Договір зберігання

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її відповідно до його умов у схоронності (ст. 936 ЦК). Зберігач не має право без згоди поклажодавця користуватися річчю, а також передавати її у користування іншій особі (ст. 944 ЦК). Поклажодавець зобов’язаний забрати річ після закінчення строку зберігання.

Як правило, такі послуги є платними, а договір – реальним, двостороннім, якщо інше не передбачено договором. Договір є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб’єктом підприємницької діяльності у приміщеннях загального користування (ст. 936 ЦК). Зберігання – це особисті відносини, що ґрунтуються на довірі, окрім зберігання як професійної діяльності.

Форма договору – письмова, договір може бути засвідчений розпискою, квитанцією, а при надзвичайних обставинах (раптовому захворюванні) – свідками.

Предмет договору зберігання – результат зберігання як діяльності, як послуги, що не має окремої матеріалізованої форми та споживається поклажедавцем у процесі надання цієї послуги, тобто результат полягає у тому, що речі залишаються без змін та передаються поклажедавцю за його вимогою.

Предмет зберігання є речі (майно), за винятком договору охорони особи. На відміну від договору купівлі-продажу, де поняття «майно» тлумачиться широко і включає матеріальні та нематеріальні активи, предметом договору зберігання є лише матеріальні активи (основні фонди та оборотні засоби). Предметом зберігання є, як правило, речі з індивідуально-визначеними ознаками, ідентифікація речей досягається шляхом наділення їх бирками, ярликами тощо. За згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання (таке зберігання називається іррегулярним ). Тоді зберігач стає власником родових речей, на нього покладається ризик випадкового знищення майна, але в нього виникає зобов’язання повернути поклажодавцю таку само кількість речей з такими само ознаками, якщо інше не встановлено законом або договором.

Сторони: поклажодавець та зберігач, фізичні та юридичні особи. Поклажодавцем, як правило, виступає власник майна. Зберігач зобов’язаний виконувати свої обов’язки особисто, та як виняток, може передати річ на зберігання іншій особі при наявності трьох умов: 1) ця потреба є вимушеною; 2) такі дії мають бути вчинені в інтересах поклажодавця; 3) у зберігача відсутня можливість одержати на це згоду поклажодавця. Причому відповідальність несе первісний зберігач.

Зберігач може бути:

· Професійним, тобто, схоронність речей є основним обов’язком зберігача та договір є оплатним. Професійний зберігач не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості, окрім випадків, коли він не може забезпечити схоронності речі (ст. 940 ЦК).

· Вимушеним (непрофесійним, відповідальним), внаслідок припису закону або факту недоговірного правомірного заволодіння чужим майном, тобто, схоронність речей не є основним обов’язком, при цьому, як правило, зберігачу відшкодовуються збитки, пов’язані із зберіганням, але, можлива оплата. Це обов’язок опікуна дбати про збереження майна підопічного, зберігальне зобов'язання щодо безхазяйних речей, знахідки, зберігальні зобов'язання щодо спадкового майна. Пункт 1.24 ст. 1 ЗУ «Про оподаткування підприємств» визначає суміжний інститут відповідального зберігання як господарську операцію платника податку, що передбачає передання згідно з договорами зберігання матеріальних цінностей на зберігання іншій особі без права їх використання у господарському обороті такої фізичної чи юридичної особи, з подальшим поверненням цих матеріальних активів платнику податку без зміни їх якісних або кількісних характеристик. Такі відносини можуть виникати, наприклад, з факту відмови вантажоотримувача прийняти вантаж у власність, тоді він може прийняти вантаж на умовах відповідального зберігання. Зобов'язання зі зберігання майна можуть виникати, крім договору зберігання, за іншими договорами (перевезення, купівлі-продажу, доручення тощо), та на підставі вказівок законів, адміністративних актів, актів судових, слідчих органів, актів нотаріусів тощо. На зазначені випадки також розповсюджуються норми щодо зберігання.

· Безоплатним, у разі зберігання речі добровільно, за договором або шляхом вчинення певних дій, безкорисно, як дружня послуга (наприклад, у разі пожежі).

Зберігач відшкодовує збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі:

Ø у разі втрати (нестачі) речі – у розмірі її вартості;

Ø у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості (ст. 951 ЦК). Отже, зберігач не відшкодовує втрачену вигоду.

Поклажодавець відшкодовує зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості (ст. 952 ЦК).

За договором складського зберігання товарний склад зобов’язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Цей договір є публічний, відплатний, двосторонній, реальний, однак може бути й консенсуальним. Сторони договору – суб’єкти підприємницької діяльності.

Предмет договору зберігання на товарному складі – результат зберігання як професійної діяльності, як послуги, що не має окремої матеріалізованої форми та споживається поклажедавцем у процесі надання цієї послуги, тобто результат полягає у тому, що речі залишаються без змін та передаються поклажедавцю за його вимогою.

Предмет зберігання – товар, призначений для використання у підприємництві.

Свідоцтва зберігання на товарному складі. Товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів:

· складську квитанцію, що підтверджує кількість та зовнішній стан товару, переданого на зберігання, ця квитанція не є товаророзпорядчим документом, не може бути передана іншій особі;

· просте складське свідоцтво – це товаророзпорядчий документ, що видається на пред’явника. Це свідоцтво може бути передано іншій особі, яка набуває прав отримання товару зі складу;

· подвійне складське свідоцтво – це документ, що має ознаки ордерного цінного паперу, надає їх держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цьому документі, здійснювати оборот прав на товар без переміщення товару, який знаходиться на складі.

Транспортні договори

За договором перевезення перевізник зобов’язується доставити пасажира або довірений перевізнику вантаж, багаж чи пошту до пункту призначення, а пасажир або відправник зобов’язується оплатити або заздалегідь оплачує встановлену плату.

Предмет договору перевезення – результат діяльності перевізника, не в речовій формі (не вантаж), не сама транспортна діяльність як процес, дія, а результат переміщення у просторі вантажів, пасажирів, багажу і пошти.Клієнт оплачує перевізнику за досягнутий результат, а не за процес. Мета договору – не в передачі вантажу, а в одержанні послуги перевезення, результату перевезення (доставляння вантажу у певне місце), та відповідно, одержанні винагороди перевізником. Вантажі, багаж, пошта є предметами перевезення, а не предметом договору.

Договір перевезення презюмується оплатним. Провізна плата за перевезення стягується у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК). Перевізник зобов’язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

За договором чартеру (фрахтування) фрахтівник зобов’язується надати фрахтувальникові за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Цей договір слід відрізняти від оренди, зокрема тайм-чартера (фрахтування на певний час) та бербоут-чартера (лізинг судна).

За договором перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу – також багаж й видати уповноваженій на його одержання особі; пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а за наявності багажу – також плату за його перевезення. Форма договору: усна або конклюдентна. Докази – квиток, багажна квитанція.

Експедиторські послуги – це послуги, що надаються з метою забезпечення перевезення вантажу. Предмет договору транспортної експедиції – результат послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу, спрямований на організацію та забезпечення процесу перевезення (перевірка кількості та стану вантажу, сплата мита, зберігання тощо). Результат цих послуг не має уречевленої форми, споживається у процесі надання послуги. Клієнт оплачує експедитору за досягнутий результат, а не за процес.

За предметом договори транспортної експедиції поділяють на: