Порушення прав робітників тур.індустрії

Основні інструменти АУ

Важливими інструментами антикризового управління є кризис- менеджмент, стратегічне управління, ризик-менеджмент, банк­рутство, реінжиніринг, бенчмаркінг, реструктуризація (рис. 4.2). Рис. 4.1. Антикризове управління підприємством Кризис-менеджмент — це управління фінансовою неспромо­жністю і управління процесом фінансового оздоровлення підпри­ємств. Менеджмент банкрутства — управління судовою і доб­ровільною ліквідацію підприємства. Стратегічне управління — управління, спрямоване на реалізацію стратегії розвитку підпри­ємства відповідно до змін умов зовнішнього середовища. Ризик менеджмент — управління ризиками, спрямоване на зниження втрат від можливих негативних ситуацій у діяльності підприємс­тва. Реінжиніринг — перехід управління від окремих операцій до міжфункціональних бізнес-процесів. Антикризовий реінжині- ринг — упередження банкрутства на основі ліквідації збиткових підрозділів, удосконалення організації виробництва і праці, про­дажа частини майна, скорочення необов'язкових витрат, реорга­нізація фінансів. Бенчмакінг — програмно-цільове управління ін­вестиційними, інноваційними та маркетинговими проектами на основі ринкової оцінки конкурентних позицій фірми. Вивчення досвіду конкурентних можливостей однотипових фірм та впро­вадження у виробництво кращих зразків технологій.

 

Функції і принципи АУ

 

Залежно від авторського ба­чення, можна виділити і класифікувати різні підходи до визна­чення функцій, але це тема іншого дослідження. Автор пропонує в менеджменті, зокрема при упередженні кризових ситуацій, ви­ділити шість основних антикризових функцій: планування, орга­нізація, мотивація, облік, аналіз і контроль. Початковим етапом процесу управління є планування — ін­струмент для прийняття управлінських рішень. Планування — це формування місії та цілей організації, розробка стратегії та так­тики вирішення поставлених завдань, зокрема щодо упередження та оздоровлення фінансового стану на підприємстві. Планування — це стратегія та заходи прогнозування і попере­дження банкрутства. Документальна довгострокова стратегія за­кріпляється в бізнес-планах, а середньо-термінова і оператив­на — в оперативних планах. Антикризове планування передбачає розробку довгострокових цілей та орієнтирів, обґрунтування та впровадження принципово нових напрямів діяльності підприємс­тва, його конкурентоспроможність з урахуванням змін у зовніш­ньому середовищі. На основі мікроекономічного підходу до гене­зису підприємства при плануванні необхідною умовою є прогноз ресурсного потенціалу в умовах його обмеженості.
Стратегія планування повинна враховувати позиції та розви­ток ринку, диверсифікацію виробництва, план фінансового оздо­ровлення, можливість ліквідації окремих підрозділів. Важливе значення в цьому аспекті відводиться фінансовому плануванню. Перспективне, поточне і оперативне фінансове планування ґрун­тується на ринковій кон'юнктурі товарів, раціональних контрак­тах, орієнтується на реальне одержання власних і залучених фі­нансових джерел і визначення напрямів їх цільового викорис­тання. Иого мета — забезпечення виробничого процесу необхід­ними джерелами фінансування. При фінансовому плануванні ви­користовується балансовий метод. Иого зміст полягає в тому, що крім балансування доходів і витрат, визначаються конкретні джерела покриття для кожної статті витрат чи надходжень. Ме­тод відсотка від реалізації, який використовується в західній практиці, полягає в тому, що на основі запланованого обсягу продажу на господарський рік необхідно визначати майбутні ви­трати, активи і зобов'язання у вигляді відсотка від продажу. Роз­рахунково-аналітичний метод фінансового планування передба­чає оптимізацію виробничих запасів та інших активів під задані параметри виробничого плану, складеного на підставі плану про­дажу, підбір недостатніх джерел фінансування і обґрунтування їх змісту при формуванні грошових потоків. Організація передбачає забезпечення виконання антикризово- го планування, розподіл матеріальних, фінансових та трудових ресурсів антикризового процесу, застосування організаційно- регламентованих методів управління (законів, статутів, поло­жень, інструкцій, наказів, нормативів). З організацією тісно по­в'язана координація, яка являє собою процес, спрямований на за­безпечення пропорційного та гармонійного розвитку різних сто­рін — технічної, виробничої, фінансової та ін. Координація за­безпечує баланс дій у процесі організації групи системи раннього упередження й реагування. Сучасні умови, в яких знаходиться аграрне підприємство, характеризуються невизначеністю внаслі­док швидких змін у зовнішньому середовищі. В цих умовах важ­лива роль належить адаптованому менеджменту, який ґрунтуєть­ся на саморегуляції систем управління, яка базується на здатності системи підтримувати просторову, часову та функціональну струк­тури без додаткового впливу. У процесі саморегуляції підприємс­тво адаптується (пристосовується) самостійно до змін у навко­лишньому середовищі.
Мотивація спрямована на використання мотиваційних чинни­ків суб'єктів антикризового процесу (власників підприємства, персоналу, кризис-групи). Мотив — це усвідомлення вчинків, які потім перетворюються на мету, що спонукає людину до дії, тобто стає свідомістю індивіда. В даному аспекті повинні враховува­тись матеріальні, моральні та психологічні мотиви. Мотивація є одним з найважливіших елементів господарського механізму, елемент трудової ситуації, який впливає на поведінку людини у сфері праці. Разом з тим, вона несе в собі і нематеріальне наван­таження, яке дозволяє працівникові реалізувати себе як особис­тість і працівника одночасно.
Сучасне виробництво неможливе без мотивів підприємниць­ких реакцій на зміни зовнішнього середовища, внутрішньогоспо­дарські мотиви підприємництва, мотиви конкуренції та підпри­ємницького ризику. Важливе значення в мотиваційному процесі належить: участі працівників в управлінні (творчість, науковість, відповідальність за прибутки і збитки); мотиви відповідальності (виживання, стабільність, лідерство); мотиви професійного зрос­тання (престиж професії, кар'єра, заробітна плата); мотиви кому­нікації та суперництва.
Облік — це система, яка забезпечує спостереження, вимірю­вання, оформлення, реєстрацію, оброблення, зберігання і подання первинної, поточної, фінансової та податкової інформації. Своє­часний облік дозволяє отримати інформацію і уникнути пору­шення трудової дисципліни, виявити негосподарське відношення до землі і майна, запобігти перевитратам в результаті господар­ської діяльності. Формування управлінських рішень на підприєм­стві залежить від взаємодії внутрішньогосподарського, податко­вого й фінансового обліку з метою упередження кризових явищ. Розвиток підприємництва в аграрній сфері потребує інформацію для планування, аналізу й контролю, яку надає облік. Аналіз — це процес, який за допомогою методик, збору, обро­блення, збереження інформації дозволяє передбачити можливості загрози кризи від зовнішнього та внутрішнього середовища під­приємства. Загрози від зовнішнього середовища можна згрупува­ти як економічні, політичні, ринкові, соціальні, міжнародні, від внутрішнього середовища — маркетингові, фінансові, технологі­чні, ресурсні та ін. З цією метою доцільно проводити постійний моніторинг — процес нерозривної єдності: збирання інформа­ції — узагальнення — аналізу одержаних результатів — вивчен­ня причин, які їх зумовили, і тенденцій, які при цьому проявля­ються — розробка заходів, які, з одного боку, обмежували б, а ще краще повністю долали несприятливі чинники, а з іншого — від­кривали простір для кращого прояву позитивних діючих чинни­ків — внесення і уточнення змін у розвиток підприємства. Осно­вою науково-методичного ведення моніторингу розвитку агро- формувань є: його соціальна спрямованість, під якою розуміють підпорядкованість моніторингу соціально-економічних інтересів як підприємства, так і кожного працівника; стратегічна орієнта­ція, яка спрямована на досягнення ефективності виробничо- фінансової діяльності підприємства як на перспективу, так і в найближчий час; системний характер забезпечує моніторингове вивчення окремих елементів розвитку підприємства у зв'язку з іншими елементами виробничо-фінансової діяльності. Важливою функцією антикризового управління є контроль. Контроль, як вважає автор, є система спостереження та вивчення економічного механізму управління витратами конкретного під­приємства з метою пошуку шляхів ефективного ведення підпри­ємницької діяльності, зорієнтованої на майбутній розвиток під­приємства. Однією з причин виникнення кризової ситуації на більшості українських підприємств є незадовільний рівень конт­ролю. Саме некваліфіковані та помилкові дії керівництва довели багато господарюючих суб'єктів до межі банкрутства. Істотним фактором, який зумовлює прийняття неефективних управлінських рішень, є відсутність на вітчизняних підприємствах системи конт­ролю, яку здійснює в ряді країн служба контролінгу. Фахівці в га­лузі санації схиляються до того, що нормальне функціонування підприємства, його фінансове оздоровлення неможливе без впро­вадження внутрішнього контролінгу та загального інформаційного забезпечення керівництва. У теорії і практиці існує чимало підхо­дів до тлумачення змісту контролінгу як функції антикризового менеджменту. Більшість фахівців у галузі управління та фінансо­вого менеджменту під контролінгом розуміють функціональну си­стему планування, контролю, аналізу відхилень, координації. Концепція контролінгу була розроблена в зарубіжній практиці у 80-ті роки ХХ ст. як засіб активного запобігання кризовим си­туаціям, що призводять до банкрутства. Ця концепція одержала назву «управління відхиленнями», сутністю якої є оперативне порівняння основних планових (нормативних) та фактичних по­казників з метою виявлення відхилень між ними і визначення взаємозв'язку та взаємозалежності між показниками. З метою зміцнення фінансового стану підприємств, підвищення ліквідності та платоспроможності контролінг вирішує такі завдання:
виявлення та ліквідація «вузьких місць» на підприємстві; — виявлення й розвиток сильних сторін, забезпечення постій­ного контролю та аналізу ризиків діяльності підприємства; — виявлення резервів зниження собівартості продукції; — розробка стратегії розвитку підприємства; — аналіз відхилень фактичних показників від планових; — проведення внутрішнього аудиту. Із наведених основних завдань контролінгу випливає необхід­ність поступово впровадити його на вітчизняних сільськогоспо­дарських підприємствах. Антикризовому управлінню притаманні специфічні принципи. Під принципами управління розуміють правила управлінської поведінки, що забезпечують діагностику, упередження, нейтралі­зацію та ліквідацію кризи. До основних принципів, вважає автор, можна віднести: — принцип упередження в розв 'язанні проблем — передбачає врахування механізмів запобігання виникнення та нейтралізацію кризових явищ; — принцип максимізації сприятливих можливостей, що полягає в тому, щоб знаходити шляхи виходу з кризи на основі унікальних умов для підприємства, відповідно до цього концентрувати ресурси в перебігу цього виявлення специфічних умов розвитку підприємст­ва, враховуючи всі стадії життєвого циклу і наявності конкурентних переваг. Цей принцип передбачає ефективність не через вирішення проблем, а шляхом використання сприятливих можливостей через мінімізацію трудових, матеріальних та фінансових витрат; — принцип концентрації виробництва, що спрямований на зу­силля підприємства концентрувати ресурси на малій кількості конкурентоспроможної продукції, яка може забезпечити значний економічний ефект; — принцип часових обмежень — це той час, визначений зако­нодавством, який є в розпорядженні антикризового керуючого до початку ліквідаційних процедур; — принцип головної ланки, що передбачає пошук головної проблеми (каталізатора кризи), визначає глибинні першопричини виникнення кризових явищ, концентрацію у відповідності до цього зусиль (правових, фінансових, матеріальних, трудових) на розв'язання даної проблеми; — принцип об 'єктивності та реалістичності в оцінюванні ситуації, можливості подолання кризи, спираючись на об'єктивну реальність; — принцип оптимального співвідношення централізму та де­централізму в прийнятті управлінських рішень — передбачає ма­ксимальне залучення персоналу до розробки та централізоване прийняття і впровадження антикризових заходів; — принцип багатоваріантності та ризиковості, дотримання якого потребує висунення та оцінки не одного рішення, а досить великої кількості альтернатив для врахування ризиків неефекти­вності окремих заходів; — принцип кадрової політики — збереження та формування унікального кадрового потенціалу шляхом відбору, підготовки та перепідготовки кваліфікованих спеціалістів, які здатні приймати нестандартні, ризикові антикризові заходи, бути стресово- стійкими в умовах кризи; — принцип мотивації полягає у використанні засобів мотива­ції (стимулюванні персоналу, збільшенні дольової участі в при­бутку), спрямованих на антикризову свідомість персоналу та розв'язання кризових проблем.

 

4. Можливість настання кризи

АУ дозволяє передбачити кризові ситуації та готуватися до них. Найбільш небезпечною є несподівана криза.

Система контролю раннього виявлення ознак майбутньої кризової ситуації. Основні її моменти:

- серйозним попередженням неблагополуччя підприємства може бути негативна реакція партнерів по бізнесу, постачальників

- ознаки кризової ситуації включають також зміни фінансових показників діяльності підприємства, якість фінансової звітності та проведення перевірок.

Предметом ретельного спостереження тут є:

1. Затримки даних бухгалтерської звітності і її якість, що може свідчити або ппро свідомі дії, або про низький рівень кваліфікації персоналу

2. Зміни в статтях бухгалтерського балансу з боку активів і пасивів і порушення певної їхньої пропорції

3. Збільшення чи зменшення матеріальних запасів. Що може свідчити або про за цікавість, або про можливу нездатність підприємства виконувати свої зобов’язання з постачання.

4. Збільшення заборгованості підприємства постачальникам і кредиторам.

5.Зменшення доходів підприємства і падіння його прибутковості.

Ознаками, що насторожують є також позачергові перевірки підприємства, обмеження його комерційної діяльності органами влади, скасування і вилучення ліцензії.

 

5. Процес АУ
Кожне підприємство являє собою процес взаємодії управлінської системи і системи, якою управляють. Під систе­мою (system) розуміють сукупність функцій та повноважень, які необхідні для здійснення управлінського впливу. Для переведен­ня системи, якою управляють, у новий стан, або для підтримання стійкості рівноваги її складових елементів слід забезпечити ціле­спрямований вплив на основні елементи виробництва (техніку, технологію, організацію, фінанси, маркетинг, персонал). Кожна організаційна система ієрархічна (hierarchy). З метою активної взаємодії персоналу виникає потреба в чіткому інформаційному забезпеченні та отриманні зворотних зв'язків, що можливо лише при об'єднанні людей у певні групи по вертикалі і створенні сту­пінчастої ієрархічної побудови на підприємстві.
Процес антикризового управління має передбачати цілеспря­мованість, послідовність, своєчасність прийняття рішень та їх адаптованість у процесі життєдіяльності підприємства. У авто­рському розумінні антикризове управління повинно охоплювати всі підсистеми управління підприємством: операційну, технічну, фінансову, стратегічну, маркетингову, кадрову. Визначені підси­стеми не функціонують ізольовано. Основна мета антикризового управління полягає в узгодженості та координації дій між цими системами, створенні умов для їх працездатності. Антикризове управління, вважає автор повинно враховувати сучасний етап розвитку теорії і практики менеджменту, механізми упередження і подолання кризових явищ. Процес формування антикризового управління в період кри- зовості складається з ряду етапів

1 етап — підбір робочої групи, розробка плану графіка, фор­мування інформаційної бази, необхідної для розробки антикризо­вої програми;

. 2 етап — діагностика і прогнозування кризових явищ, оцінка параметрів кризи: — експрес-аналіз відхилення параметрів від норми; — виявлення причин і прогнозування можливих варіантів розвитку кризи, масштабів збитків, оцінка факторів, які вплива­ють на розвиток кризових ситуацій; — створення зворотного зв'язку для вивчення розвитку кризи.

3 етап — опрацювання версій і гіпотез щодо шляхів подолан­ня кризового стану: — уточнення і поглиблення реалістичності планів подолання кризовості; — удосконалення підходів до розгляду проблем і прийняття управлінських рішень; — аргументація альтернативних варіантів планів подолання кризи й передбачення ризику кожного із них;

4 4 етап — уточнення антикризової моделі управління: — оптимізація інноваційних процесів у разі руйнування дію­чої системи управління; — проектування і створення ефективнішої системи управління; — опрацювання та використання методів мотивації персоналу підприємств;

5 5 етап — моніторинг зовнішніх і внутрішніх чинників ґрунту­ється на розумінні того, що зовнішні загрози з боку держави, конкурентів і злочинних угруповань — найнебезпечніші, і мо­жуть визначити повне руйнування антикризових заходів і їхніх результатів.

 

6. Шляхи подолання кризи
Серед методів подолання наслідків світової фінансової кризи на підприємствах визнано такі: зменшення витрат; збільшення надходження коштів; проведення реструктуризації кредиторської заборгованості; проведення реорганізації або реструктуризації підприємства, вдосконалення його організаційної структури та корпоративного управління, формування портфеля технологій виробництва відповідно до умов кризового стану ринку, коригування збутової політики і менеджменту персоналу. Варто доповнити перелік цих методів різними видами диверсифікації, а саме, диверсифікації продукції, ринків збуту і всієї діяльності підприємства. Основою коригування збутової політики і менеджменту персоналу мають стати необхідні напрями диверсифікації. Головним механізмом виходу із кризи підприємств є стратегічне й тактичне управління підприємствами на основі отримання цільового прибутку, який є головним фінансовим інструментом позбавлення і запобігання кризовим явищам в діяльності підприємств. Використання механізмів антикризового управління як альтернативи банкрутству дозволить забезпечити перехід підприємств від захисної до наступальної стратегії діяльності.

? 15. Державні програми підтримки розвитку туризму

Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002 - 2010

Обласна Програма розвитку туризму і курортів на 2011–2015 роки

Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована програма

Дана програма спрямована на розв’язання істотних проблем розвитку туризму і діяльності курортів:

- нераціональне використання туристичних ресурсів області, зокрема природно-рекреаційних ресурсів та об’єктів історико-культурної спадщини;

- невідповідність об’єктів туристичної інфраструктури та туристичних послуг сучасним вимогам щодо технічної та функціональної якості;

- недосконалість системи державного управління туризмом і діяльністю курортів, низька ефективність взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, приватного сектору та громадськості в управлінні розвитком туризму і діяльності курортів тощо;

- підвищення професійного рівня кадрів по забезпеченню діяльності туристичної галузі.

Мета програми

Мета програми – це удосконалення державної політики у сфері туризму і діяльності курортів, оптимізація використання туристичних ресурсів, формування обласного туристичного продукту, конкурентоспроможного на внутрішньому та міжнародному туристичних ринках, забезпечення зростання надходжень до бюджетів усіх рівнів, сприяння соціально-економічному розвитку області та зростанню якості життя населення.

Основними напрямами реалізації програми є:

- реалізація політики держави у сфері туризму і діяльності курортів на Полтавщині;

- оптимізація системи управління сферою туризму і діяльності курортів;

- забезпечення оптимального середовища сталого розвитку сфери туризму і діяльності курортів області, розвитку приватної ініціативи і підприємництва;

- впровадження інноваційного підходу до управління конкурентоспроможністю обласного та районних туристичних продуктів;

- забезпечення просвітницької діяльності та наукового супроводу сталого розвитку сфери туризму і діяльності курортів;

- забезпечення ефективного просування обласного туристичного продукту на міжнародному та внутрішньому туристичному ринках;

Види терроризму

На основании работ Л. Млечина терроризм можно классифицировать на следующие самостоятельные виды:

1. По территориальному признаку:

- международный

- внутригосударственный

2. В зависимости от преступной мотивации:

- политический

- национальный

- религиозный

 

А) Политический терроризм – (в основном в Европе) – был когда-то самым громким, но современная государственная машина научилась с ним бороться. Этот вид терроризма имеет двустороннее направление. С одной стороны, это борьба различных группировок против существующего строя («Красные бригады» в Италии, «Объединенная красная армия» в Японии, «Аксьон директ» во Франции, немецкие – «Группа Биадера-Майнкоф», «Движение второго июня», «Революционные ячейки»). Старшее поколение этих террористических группировок в основном сидит в тюрьме. Из нового поколения заметнее других «Ячейки антиимпериалистического сопротивления». Но они уже не так опасны, не так профессиональны, какие были, например, «Красноармейцы» много дискутируют, развлекаются. Эти группировки практически не представляют серьёзной опасности. С другой стороны, - это государственный терроризм, совершаемый спецслужбами ради государств. Подобные методы спецслужбы использовали и используют для уничтожения государственных врагов. Такие акции совершало КГБ, СССР, ЦРУ США, Массад Израиля. Так сотрудник КГБ офицер -террорист Богдан Сташинский в1959 году убил пулей с цианистым калием Степана Бандеру, одного из самых знаменитых террористов ХХ столетия, а израильская разведка Массад уничтожила палестинцев, которые расстреляли в 1982 году израильскую команду на Олимпиаде в Мюнхене. Французские оперативники тайно убивали алжирских боевиков, до которых не могло добраться правосудие. Но такого рода террористические акции носят ограниченный характер и под давлением сообщества они сокращаются.

 

Б) Национальный терроризм – это метод борьбы народов за создание собственного государства. Когда народы, не имеющие собственного государства, требуют независимости и берутся за оружие. Сюда относится борьба курдов за создание Курдистана. Земли, на которой курды мечтают создать своё государство, поделены между четырьмя странами – Ираном, Ираком, Турцией и Сирией. И не одна страна не хочет, чтобы возникло самостоятельное курдское государство. Курды проживают в Сирии (1,5 млн. человек), в Иране (6 млн. человек). Курдская республика в городе Мехабаде просуществовал 11 месяцевдо конца 1946 года. Но когда Советские войска были выведены из Ирана, республика Курдистан была обречена. Примаков от имени Советского правительства пытался примерить курдов и правительство Ирака. Но эта попытка не увенчалась успехом. Сегодняшняя Россия курдами практически не интересуется. Российские дипломаты считают, что не надо ссориться с Турцией, Ираном, Ираком и Сирией из-за курдов, что нормальные отношения с этими странами важнее симпатии к курдам.

Живущие в Европе курды обливают себя бензином и поджигают на глазах толпы и полиции. Курды хотят, чтобы мир занялся ими.

Для курдов Оджалан – национальный герой, потому что он во главе своей партии вёл борьбу за права курдов. Но в 1999 году турки арестовали Абдуллу Оджалана, судили и приговорили к смертной казни, как террориста и преступника. Ссориться с Турцией Запад не хочет – турки главный и верный союзник Запада в регионе, член НАТО, надёжная преграда на пути поднимающегося исламского фундаментаризма. Судьба курдов для западного мира имеет второстепенное значение.

К национальному терроризму можно отнести и борьбу басков, проживающих в Южной Франции и Северной Испании. Исторически баски стремились к полной самостоятельности, а власти отказывали им даже в автономии. В Испании живёт 1 млн. басков, во Франции – 250 тыс. человек. Радикально настроенные баски хотят отделиться от Испании и Франции, создать собственное государство, включающее все территории, населённые басками. Баски-сепаратисты объединились в организацию «Страна Басков и свобода», сокращённо ЭТА.

Выяснение отношений между представителями двух религий переросло в террор. Католики-экстремисты и создали ИРА.

 

В) Религиозный терроризм – это самый опасный вид терроризма, основанный на религиозном фанатизме. Здесь можно отметить борьбу палестинцев против Израиля. В этой борьбе на стороне палестинцев выступают страны арабского мира, и эту борьбу Осама Бен Ладен хочет превратить в борьбу исламского мира против Израиля и его покровителя США со всеми его союзниками. Осама Бен Ладен – фанатичный исламист, разбогатевший на сборе денег на войну, основал Исламский фонд спасения, через который собирал по всему миру пожертвования. Потом фонд преобразовался в личную организацию Ладена под названием «Аль-Каида» («База»). Война в Афганистане превратили его в очень религиозного человека, он превратился в исламского радикала и пизвал мусульман всего мира уничтожить неверных. Главная цель Бен Ладена – создание всемирного исламского государства, поэтому он помогает всем единомышленникам по всему миру. Христиане воспринимаются как колонизаторы, а мусульмане – жертвы. Израиль оказался в центре этого конфликта. Ненависть огромного исламского мира к маленькому еврейскому государству усиливается с каждым днём. Усиливается и из-за неспособности палестинцев уничтожить Израиль и оттого, что это маленькое государство, практически не имеющее никаких ресурсов, создало своим гражданам достойную жизнь, а народы богатейших стран, экспортирующие нефть, прозябают.

Палестинцы по своей вине и по вине соседних арабских стран отказались в 1948 году создать собственное государство и вместо этого десятилетиями пытаются уничтожить Израиль. Постепенно этот террор против Израиля и США, которые поддерживают европейское государство, приобрёл характер джихада – войны мусульман против неверных.

11 сентября 2001 года Америка стала жертвой именно такого терроризма. Осам Бен Ладен обратился к мусульманам всего мира: «Хвала Аллаху! Америка объята страхом с севера на юг и с востока на запад. Хвала Аллаху за то, что Америка испытывает то, что испытывали мы. Исламский мир испытывал страх и несправедливость более 80 лет. Аллах благословил группу мусульман, которая является передовым отрядом ислама на разрушение Америки. Да пребудут они за это на небесах!». Палестина террористов-камикадзе – ударный отряд третьего мира. Противостояние палестинцев и израильтян стало частью джихада третьего мира против всей современной цивилизации.

Телефонний терроризм

Телефонный терроризм - заведомо ложное сообщение в спецслужбы о готовящемся террористическом акте, взрывном устройстве или преступлении. Имеет много общего с ложным вызовом сил быстрого реагирования.Содержание

 

Сообщение обычно происходит с таксофона по причине бесплатности и конспирации(смотри Конспирация). Телефонный террорист преследует различные цели: отвлечение спецслужб от реальных заданий, срыв работы предприятий или организаций. Существовали cлучаи, когда в полицию звонили школьники для срыва контрольной работы (май 2004 года, Москва, школа №80. Интересно, что это произошло за несколько месяцев до реального захвата школы в Беслане) или неудачливые актеры портили премьеру. Террорист нередко пользуется средствами изменения голоса, от жестяной банки и платка до специальных программ и устройств. Применяются подставные SIM-карты для мобильных телефонов, либо телефон просто уничтожается.

[править]

Опасность

 

Основным фактором опасности телефонного терроризма является отвлечение спецслужб от реальных заданий. Нередко это сопровождается большими тратами на поддержание работоспособности специальных устройств для разминирования, затратами на топливо для автомобилей. Также террорист может сорвать работу важного предприятия, например, аэропорта или электростанции. Ещё один фактор опасности - так называемый эффект "Сказки про лживого пастушка", то есть спецслужбы могут не отреагировать на очередной вызов, являющийся истинным.

[править]

Борьба

 

В полицейских участках стоят устройства для определения телефонного номера и записи разговора, впоследствии это может быть использовано как доказательство в суде. Существует наказание для телефонных террористов.

 

ЗАВЕДОМО ЛОЖНОЕ СООБЩЕНИЕ ОБ АКТЕ ТЕРРОРИЗМА. «... о готовящихся взрыве, поджоге или иных действиях, создающих опасность гибели людей, причинения значительного имущественного ущерба либо наступления иных общественно опасных последствий, - наказывается... лишением свободы на срок до трёх лет».

 

 

Две большие разницы

Ситуация парадоксальная. Если отдыхающий в Египте поскользнется и сломает руку, страховка покроет все медицинские расходы. Но если рука будет сломана из-за взрыва смертника в соседнем кафе, платить за медицинскую помощь будет пострадавший, и все обязательства со страховой компании снимаются.
В основной массе полисов определены форс-мажорные обстоятельства, которые не считаются страховым случаем и по которым не выплачивается страховое покрытие. К ним относят теракты, военные действия и стихийные бедствия. "Теракт считается страховым исключением", - подтверждает начальник отдела личного страхования страховой компании "Алькона" Татьяна Титоренко.
В мировой практике только единицы страховщиков берут на себя страховые обязательства по террористическим рискам. После ряда крупных терактов в Нью-Йорке и Лондоне страховые компании отказались покрывать такие риски, так как выплаты по последствиям террористических актов чреваты огромными расходами, которые могут привести к разорению.

Вместе легче

Один из выходов из подобной ситуации - создание Страхового пула. Российские страховщики уже организовали Российский антитерростический страховой пул, чтобы распределять финансовую ответственность за ущерб от терактов по разным компаниям.
Но для Украины этот вопрос пока что не актуален, и большинство отечественных компаний не берут на себя страхование террористических рисков. "Пока что для выезжающих за рубеж страховая компания "НОВА" не предоставляет такой возможности, и до сегодня нам не поступали формальные запросы по страхованию данного риска", - отмечает начальник управления личного страхования "НОВОЙ" Кристина Кибальниченко. Форс-мажорные обстоятельства, по которым страховка не выплачивается, определяют сами же страховщики. Теоретически если клиент захочет получить страховку на случай терроризма, компания может разработать для него индивидуальный продукт. Он должен будет пройти ряд регистрационных процедур, после чего теракт включат в список тех случаев, по которым клиент получит страховку.

Можно, но дороже

"Решение об исключении террористических рисков из форс-мажорных обстоятельств принимает руководство. Стоить такой полис будет дороже", - предупреждает Татьяна Титоренко.
Но и страховые выплаты по таким случаям намного выше. Например, для поездки по европейским странам - 30 тыс. евро.
Однако страховщики подумывают о таком виде страхования. "Объективно оценивая сегодняшнюю ситуацию в мире, мы не исключаем возможности разработки покрытия, которое подразумевало бы оказание пострадавшему вследствие теракта неотложной помощи", - говорит Кристина Кибальниченко.

Биологический терроризм

Химический, биологический терроризм - это реальность

В последние десятилетия в мире происходят процессы усиления терроризма, направленного против демократических процессов в государстве и обществе, против государственного строя, общественной безопасности.
Кроме взрывных устройств, в арсенале террористов могут быть и другие средства, которые при их применении прямо или косвенно вызывают у людей острые или хронические заболевания или их гибель. К этим средствам относятся опасные химические вещества (ОХВ, АХОВ) и опасные биологические вещества (ОБВ).
Исходя их физико-химических свойств АХОВ и принципов их применения (внезапность и массовость), можно с определенной степенью уверенности предполагать, что аварийно химически опасные вещества (АХОВ, в т.ч. и отравляющие вещества (ОВ) могут найти применение в террористических целях в первую очередь в закрытых помещениях, а также в местах массового и плотного скопления людей, учреждениях здравоохранения, образования и культуры.
В закрытых помещениях террористические акции могут привести к жертвам как в результате непосредственного воздействия поражающих концентраций АХОВ (ОВ), так и в результате паники.

При совершении террористической акции наиболее вероятно использование АХОВ (ОВ), которые:

- обладают наибольшим ингаляционным и кожно-резорбтивным действием;
- не обладают скрытым периодом действия;
- имеют высокую максимальную концентрацию в условиях применения;
- сравнительно легко изготовляются в производственных и лабораторных условиях или приобретаются под видом использования для бытовых нужд;
- не требуют особых условий при хранении, могут скрытно доставляться к месту совершения террористической акции различными видами транспорта и незаметно переводиться в боевое агрегатное состояние.
В качестве предметов, подозрительных на содержание рецептур АХОВ(ОВ), в том числе в порошкообразном виде (типа «Черемухи») могут быть использованы различные виды баллонов с внутренним давлением, емкости различного типа, сумки, пакеты, приборы бытового обихода не вызывающие, как правило, всеобщего подозрения.

Первыми признаками применения АХОВ являются:

- разлив неизвестной жидкости на поверхности;
- появление капель, дымов и туманов неизвестного происхождения;
- специфические посторонние запахи;
- крики о помощи, возникшая паника, начальные симптомы поражения.

Признаками поражения для указанных групп АХОВ могут быть следующие симптомы:

а) Миоз, головная боль, удушье, судороги, страх.
б) Резь в глазах, слезы, кашель, удушье, остановка дыхания.
в) Слезотечение, боль в груди, удушье, тошнота,кома.
г) Резь в глазах, кашель, головная боль, слабость.
д) Ожоги, головная боль, слабость, тошнота, судороги, диарея, потеря сознания.
е) Головная боль, тошнота, судороги, боль в груди, удушье.
ж) Резь в глазах, кашель, удушье, сердцебиение.

При обнаружении подозрительного предмета на возможность химического заражения: