ТОП 10:

Основні концепції істини Пізнаючи об'єкт, ми розчленовуємо його на предмети різних наук



 

та напрямів пізнання. Але реально об'єкт єдиний. Чому відповідають наші предметні "зрізи" певного об'єкта? На це запитання навряд чи існує якась переконлива відповідь. Далі: теоретичне (абстрактне) пізнання неможливе без використання слів і термінів. їх правильне вживання часто стає запорукою правильного розуміння процесів і результатів мислення. Але давно відомо, що остаточно визначити якийсь термін неможливо хоча б тому, що всі слова мови становлять систему без однозначно окреслених меж. Отже, концепція істини як відповідності знань реальності суттєво спрощує реалії пізнання.

 

Спробою обминути згадані складнощі була конвенціональна концепція істини: істиною слід вважати те, що більшість людей погоджується визнавати таким (у науці або й повсякденному житті).

 

У науці з давніх часів існує переконання, то істиною можна вважати логічну несуперечливість наукової теорії, що лежить в основі когерентної концепції істини. Доповнює ці погляди прагматичне тлумачення істини як вищого ступеня корисності, ефективності, практичної виправданості знання. Але всі ці концепції істини мають свої досить помітні недоліки.

Німецький філософ Г. Гегель був одним із палких критиків агностициз­му. Він захищав спроможність людського розуму досягнути істину. Гегель обґрунтував той факт, що об'єктивна істина - це не просто відобра­ження наявного стану речей, існуючих конкретних явищ. Істина - це об'єктивне відображення реальності, але - в її сутності, в її суттєвих, істотних характеристиках. Сутність предметів - це довершення їх змісту та його виявлення людською діяльністю. Тому людська суб'єктивність не є лише чимось таким, що заважає отриманню об'єктивного знання про дійс­ність, а, навпаки, тільки через людську діяльність розкривається справжній зміст речей, їх загальна основа, сутність. Практична діяльність, у процесі якої змінюється дійсність, не може скасовувати або змінювати об'єктивні закони реальності. Практика змінює тільки форми існування світу, олюднює його, але згідно з його законами. Через практичну діяльність закони і сутно­сті речей виявляють себе. Тому проблему істини не можна вирішити абстра­ктно (тобто в суто гносеологічному плані, у формі виключно інтелектуально­го процесу), без врахування соціальних умов її досягнення. Людина спромо­жна отримати об'єктивну істину завдяки тому, що її практична діяльність «вписана» в саму реальність, здійснюється саме за об'єктивними законами, але, разом з тим, відповідно до людських цілей, потреб, цінностей. Потрібно лише пам'ятати, що істина є процесом: ЇЇ не можна розуміти як готове знання, незмінне і дане раз і назавжди. Істина, за висловом Гегеля, не є відкарбованою монетою, вона не дається в готовому вигляді, її не можна, як монету, покласти в кишеню. Ніколи не можна сказати, що ти володієш абсо­лютною істиною. Істина є нескінченним процесом наближення до об'єкта, який сам знаходиться в розвитку. Об'єкт розкриває все нові грані завдяки людській суб'єктивності, людській практиці. Тому суб'єктивна сторона істини не є чимось таким, що лише заважає пізнанню об'єктивного змісту. Насправ­ді ж суб'єктивна діяльність є формою виявлення і формою розвитку самого об'єктивного змісту. Істина як процес є об'єктивною за змістом, але суб'єктивною за своєю формою.

Об'єктивна істина є єдністю абсолютного і відносного моментів, або - єдністю абсолютної і відносної істини. ^ Термін «абсолютна істина» має три значення:

· повне, точне, вичерпне знання, тобто істина «в останній інстанції» (у та­ кому розумінні абсолютна істина - ідеал пізнання, який є принципово не­ досяжним);

· певна сума елементарних знань («вічних істин»), що мають характер кон- статацій фактів (наприклад, «Волга впадає у Каспійське море», «Марс є планетою Сонячної системи» тощо);

· знання, яке зберігає своє значення, не спростовується, а лише до­ повнюється і уточнюється з подальшим розвитком науки.

Абсолютність істини не може розумітися як абсолютно завершене і ос­таточне знання. Абсолютність істини означає її стійкість, сталість, неспрос­товність. Мається на увазі, що будь-яке знання, яке претендує на істинність, містить у собі дещо таке, що знайдене на віки, що є безумовним і безпереч­ним надбанням людства. Разом з тим, світ є нескінченним і невичерпним, нескінченним, невичерпним і неостаточним є і його пізнання. Тому будь-яке істинне знання буде уточнюватися, доповнюватися, поглиблюватися. Відно­сний бік істини полягає саме в такій неповноті, неостаточності. Таким чином, істина є суб'єктивним образом об'єктивного світу, вона є єдністю абсолютного і відносного, об'єктивного і суб'єктивного. За своєю природою, характером і цілями пізнання є необмеженою і може давати об'єктивне відображення світу. Але істина завжди конкретна, тобто істо­рично зумовлена і багатопланова. Абстрактний підхід до неї перетворює істину на оману. Помилковим, хибним знанням стає та істина, яка поши­рена за межі її чинності. Сучасна гносеологія відображає всю суперечливу історію усвідомлення істини. Істина в гносеології і досі розуміється неоднозначно. Існують при­наймні чотири найбільш поширені концепції істини: когерентності, праг­матична концепція, концепція конвенціалізму і концепція відповід­ності (кореспонденції).

47. Специфіка наукового пізнання та його методи і форми.







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.160.19.155 (0.003 с.)