Атмосферне повітря як об’єкт правового регулювання охорони і використання.

 

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих компонентів навколишнього природного середовища. Воно служить надійним захистом від шкідливих космічних випромінювань, визначає клімат конкретної місцевості і планети в цілому, здійснює вирішальний вплив на здоров'я людини та ЇЇ працездатність, на життєдіяльність рослинного і тваринного світу. Атмосферне повітря виконує також геологічні, екологічні, тер-морегулюючі, енергоресурсові, господарські та інші функції.На стан атмосферного повітря негативно впливають різного роду шкідливі речовини (хімічні, біологічні, радіоактивні), які потрапляють в нього в результаті господарської діяльності людини До числа шкідливих впливів відноситься також шум, вібрація, магнітні поля, тепловий вплив. Вони призводять до зміни стану атмосферного повітря, в результаті чого погіршуються умови життя людини, середовище перебування інших живих організмів. З урахуванням характеру шкідливих впливів та їх наслідків держава забезпечує правове регулювання охорони атмосферного повітря. Як зазначено в преамбулі Закону України «Про охорону атмосферного повітря» в редакції від 21.06.2001 р., він спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище.

Об'єктом екологічного права і правової охорони виступає атмосферне повітря. Його нормативне визначення на сьогодні закріплене в ст. 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», а саме: атмосферне повітря – життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Слід зауважити, що абсолютно ідентичне визначення атмосферного повітря закріплене у відповідному законі Російської Федерації.

Суміжними, але не тотожними поняттю «атмосферне повітря» є поняття «атмосфера» і «повітряний простір». Атмосфера є зовнішньою газовою оболонкою Землі, що сягає від її поверхні в космічний простір приблизно на 30 тис. км. Атмосфера має велике екологічне значення. Вона захищає живі організми Землі від згубного впливу космічних випромінювань і ударів метеоритів, регулює сезонні температурні коливання, врівноважує і вирівнює добові. Поняття «атмосфера» певною мірою тотожне поняттю «атмосферне повітря», якщо брати до уваги їх склад. Разом з тим вони мають різне функціональне призначення і застосовуються в різних галузях наук. Крім того, незважаючи на те, що межі атмосферного повітря не визначені, але аналізуючи його правовий режим і значення як «життєво важливого компонента» можна зазначити, що його верхня умовна межа набагато нижча межі атмосфери. Щодо поняття «повітряний простір», то відповідно до ст. 1 Повітряного кодексу України повітряним простором України є частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, в тому числі над її територіальними водами (територіальним морем). Стаття 9 Повітряного кодексу України вказує на те, що структура повітряного простору, порядок її формування і зміни, правила використання повітряного простору визначаються державним органом по використанню повітряного простору України. До елементів структури повітряного простору України належать повітряні траси і місцеві повітряні лінії України, повітряні коридори для перетинання державного кордону України, встановлені та невстановлені маршрути польотів, райони виконання авіаційних робіт, заборонені зони, зони обмеження польотів і небезпечні зони. Отже, визначення даного поняття призначене для того, щоб нормативно окреслити сферу юрисдикції держави, сферу дії її суверенітету та врегулювати його використання. Природний склад, походження повітря в даному випадку до уваги не береться, хоча в Повітряному кодексі присутні ряд норм, що закріплюють екологічні (природоохоронні вимоги). Відповідно, поняття «атмосферне повітря», «атмосфера», «повітряний простір» значною мірою збігаються, але не є тотожними. Функціональна роль в праві кожного з них специфічна.

Ознаками атмосферного повітря в контексті його регулювання нормами екологічного права є наступні:

· як видно із змісту його законодавчого визначення, атмосферне повітря – це природна суміш газів, що вказує на його природне походження;

· воно є необхідною умовою існування людини, тобто виконує функції життєзабезпечення;

· воно є складовою навколишнього природного середовища і нерозривно з ним пов'язане (як зазначено в Законі «... що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень»). Зокрема норми, що визначають вимоги до якості виробничого середовища (повітря виробничих приміщень) є складовими інституту охорони праці в трудовому праві.

Визначені вище ознаки є проекцією загальних ознак природного об'єкта на атмосферне повітря. Разом з тим атмосферне повітря, на відміну від інших природних об'єктів, має свої, специфічні риси, а саме: рухливість, неможливість встановлення меж, практична невичерпність.

Особливості атмосферного повітря як природного об'єкта зумовлюють особливості його правового режиму.

По-перше, це особливості встановлення власності на атмосферне повітря. В літературі щодо цього питання є різні погляди, однак більшість погоджується з тим, що атмосферне повітря в силу своїх специфічних особливостей не може бути об'єктом права ні приватної, ні державної, ні іншої власності (щоправда, ст. 13 Конституції все ж таки відносить його до об'єктів права власності Українського народу). Однак чи можна встановлювати власність на атмосферне повітря, якщо його не можне виокремити, обмежити, виділити і тим самим реалізувати правомочності володіння і розпорядження. Ще римські юристи вказували на те, що є речі, які за своєю природою не можуть бути чиїмось. До таких речей вони відносили річки та повітря.

По-друге, на відміну від інших природних об'єктів, атмосферне повітря не підлягає обліку. Щодо атмосферного повітря ведеться облік тільки шкідливих впливів на нього згідно з Порядком ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 р.. Він представляє собою облік об'єктів (підприємств, установ, організацій та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності), які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і на стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, видів і ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів.

По-третє, на відміну від інших природних об'єктів, в законодавчому регулюванні яких значну питому вагу займають норми, що регулюють порядок їх використання, стосовно атмосферного повітря законодавство практично не містить норм про його використання. Якщо редакція Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 р. містила окремий розділ V «Регулювання відносин в галузі використання атмосферного повітря», який щоправда містив лише три статті, то в чинній редакції Закону такі норми відсутні взагалі. Останнім часом в літературі звертається увага на необхідність врегулювання подібного роду відносин, тим більше, що реально вони існують, і в першу чергу – це загальне використання атмосферного повітря як природної умови життя.

По-четверте, законодавство щодо атмосферного повітря регулює, в основному, охоронні відносини, які спрямовані на попередження негативного впливу на атмосферне повітря, покращання якісного складу атмосферного повітря. При цьому охоронні вимоги спрямовані не до користувачів (як це традиційно для інших природних об'єктів), а до будь-яких господарюючих суб'єктів, діяльність яких безпосередньо не пов'язана з використанням атмосферного повітря, але спричиняє негативний вплив на нього.

По-п'яте, враховуючи специфіку атмосферного повітря як природного об'єкта, що перебуває в постійному русі і переноситься на різні відстані, не обмежуючись кордонами однієї держави, саме щодо нього, як щодо жодного іншого об'єкта, актуальним і ефективним є міжнародне співробітництво з питань його охорони. Зокрема, особливо важливе значення в цьому сенсі має Конвенція ООН 1979 р. про транскордонне забруднення повітря на великі відстані та прийняті до неї ряд протоколів про зменшення викидів шкідливих речовин.