Джерела та основні риси права в Галичині, Буковині та Закарпатті у складі Австро-Угорської імперії

На територію західноукраїнських земель поступово поширювалась чинність австрійського права, однак внаслідок багатонаціонального характеру Австрійської монархії у правовій системі держави тривалий час не було єдності. Проте, ще до загарбання західноукраїнських земель Австрією проводились певні заходи щодо об`єднання цивільного права різних австрійських провінцій – для ліквідації партикуляризму у праві й 1753 р. була створена кодифікаційна комісія, яка у 1766 р. подала вироблений нею проект Цивільного кодексу на затвердження Марії-Терезії, який вона, однак, не затвердила.

Ще до проведення кодифікації цивільного права 1763 р. в Австрії був затверджений Кодекс вексельного права з 53 статей, який регулював питання кредиту. Його чинність у 1775 р. була поширена на Галичину і Буковину, де вексельні справи регулювались звичаєвим правом. Цивільне право (Загальне цивільне уложення Австрійської імперії 1811 р.)

Права осіб стосуються особистих властивостей і взаємин та сімейних відносин. Кожна людина має природжені права, тому вважається особою, а відтак рабство чи кріпацьке становище не допускаються. Повне користування цивільними правами набувається шляхом громадянства, яке надається дітям австрійського громадянина через народження. А) Речове право

Речі – це все, що слугує людині для використання. Речі, що перебувають на території держави, становлять державне і приватне майно. Приватне майно належить окремим чи юридичним особам, товариствам чи цілим общинам (громадам). Безгосподарні речі – які надані усім членам держави для привласнення. Загальне (публічне) надбання – речі, надані усім членам держави лише для користування: шляхи, річки, приморські гавані і морські береги. Державне майно – те, що призначене для покриття державних потреб: монетна, поштова та інші регалії, казенні маєтки, рудники, соляні копальні, податки і мита. Общинне надбання становлять речі, які слугують кожному члену певної общини для користування; а общинне майно становлять речі, доходи з яких призначені для покриття общинних витрат. Право володіння. Утримувач (держатель) – особа, що має річ під своєю владою чи під своєю охороною; володілець – держатель, який спрямовує свою волю на утримання речі за собою, як своєї. Усі тілесні і безтілесні речі, які є предметом правового обігу, можуть бути предметом оволодіння. Добросовісний володілець – який на вірогідних підставах вважає річ, перебуваючу у його володінні, своєю; недобросовісний володілець – який знає чи за наявними обставинами повинен припускати, що перебуваюча у його володінні річ належить іншій особі.

Право власності. Власність особи – усе, що їй належить, усі її тілесні і безтілесні речі. Право власності – це влада розпоряджати природою і вигодами якоїсь речі на власний розсуд і усувати від цього будь-кого іншого. Предмет права власності становлять усі речі. Власність може бути набута на правовій підставі і законним способом. Право спадкування. Спадкове майно (спадок) – сукупність прав і зобов`язань померлого, які не мають суто особистого характеру. Право спадкування – виключне право вступити у володіння усім спадковим майном чи його певною частиною. Право спадкування настає лише по смерті спадкодавця; якщо майбутній спадкоємець помре раніше спадкодавця, то він не може передати своїм спадоємцям право спадкування, ще не набуте ним. Спадкування за законом повністю чи частково відбувається, якщо померлий не залишив дійсного заповідального розпорядження чи розпорядився не щодо усього свого майна, або якщо наділив не у належному розмірі тих осіб, яким за законом був зобов`язаний залишити спадкову частку, або ж якщо призначені спадкоємці не можуть чи не бажають прийняти спадок. Спадкоємцями за законом є ті, хто перебуває зі спадкодавцем у найближчій ліній спорідненості за законним походженням.