Структура й функції органів центрального та місцевого управління в Литовсько-Руській державі

За формою правління Литовсько-Руська держава попервах була ранньофеодальною, а з часом трансформувалась у станово-представницьку монархію.

Органи державної влади

На чолі Литовсько-Руської держави стояв великий князь литовський, представник династії Гедиміновичів. Він концентрував у своїх руках законодавчу, виконавчу й судову владу, був військовим зверхником, оголошував війну та укладав мир, провадив дипломатичні зносини з іншими державами, призначав і звільняв вищих урядовців. Влада великого князя литовського набувалася через призначення: за життя князь-батько призначав когось із синів (не обов'язково старшого сина) своїм спадкоємцем.

Від середини XV ст. влада великого князя послаблювалася, натомість посилювалася значення ради при князеві (панів-ради). До її складу входили окремі удільні князі, бояри, намісники, духовні ієрархи та вищі урядовці. З дорадчого органу рада, обмеживши й переділивши атрибути князя, перетворилася на носія влади. Від 1440 р. на раді вже обирали великого князя литовського. Влада князя стала ще більш обмеженою наприкінці XV - на початку XVI ст., коли було остаточно узаконено склад і компетенцію панів-ради, і вона стала (разом із князем) суб'єктом законодавчої ініціативи. За відсутності великого князя рада мала право чинити суд, провадити мобілізацію, вести зносини з іншими державами. Натомість князь мав погоджувати з радою раніше здійснювані одноосібно дії: призначення урядовців, судочинство, фінансові справи, прийняття законів тощо.

З ослабленням князівської влади пов'язується виникнення ще однієї владної структури - сейму. Як орган влади сейм еволюціонував паралельно з обмеженням влади князів і поступовим долученням до політичного життя країни військово-служивого боярства - шляхтиФактично як орган державної влади вальний сейм функціонував від початку XVI ст. (уперше в такій якості зібрався 1507 p.), а юридично визнаний таким Литовським статутом 1566 р.

Органи державного управління

У ВКЛ функціонували як розвинені інститути з чітким поділом на центральне та місцеве управління.

Центральний управлінський апарат, що підпорядковувався великому князеві, складався з чотирьох адміністрацій на чолі із земськими маршалком, канцлером, підскарбієм і гетьманом.

Найважливішою після князя особою в державі був маршалок. Він за відсутності князя керував радою, приймав іноземних послів тощо. Канцлер як керівник великокнязівської канцелярії затверджував печаткою всі нормативні акти. Підскарбій завідував фінансовими справами, головно стежив за сплатою податків. Гетьман був найвищим військовим урядовцем, який стежив за комплектуванням армії. Його повноваження особливо зростали в період оголошення військового збору. Тоді вся місцева адміністрація переходила в підпорядкування гетьмана.

Місцеве управління в Литовсько-Руській державі, попри неодноразові зміни, завжди трималося на основоположному принципі тимчасового держання земельної власності з обов'язковою умовою відбування військової служби.

У перші декілька десятків років литовсько-руської державності ВКЛ складалося з удільних князівств на чолі з удільними князями, нащадками родів Рюриковичів і Гедиміновичів. У межах свого уділу вони зосереджували у своїх руках владу, аналогічну великому князеві, і підпорядковувалися останньому як васали сюзеренові.

18. Судова система на Українських землях У Великому князівстві Литовському
Суд і судочинство на українських землях до початку XVI століття спочатку були аналогічні існували ще в Київській Русі. Судова система в українських землях в XVI столітті безпосередньо визначалася класовим і становим порядком суспільства. Вона грунтувалася на залежність суду від адміністрації або на повному злитті з нею, а також на становому принципі побудови судової системи.
Вищою судовою інстанцією вважався великокнязівський суд, який мав необмежену компетенцію. Представники пануючих станів користувалися «судом рівних». Магнати і шляхта судилися в королівському суді і в суді сейму. Шляхта підпадала під юрисдикцію повітових шляхетських судових органів - земських судів, які сама і утворювала. Відповідно до Литовськими статутами земські суди розглядали кримінальні і цивільні справи, виконували функції нотаріату.
На землях Правобережної України, які поступово входили до складу Великого Князівства Литовського, судова і адміністративна влада до середини XVI століття здійснювалася через старост і воєвод. Згідно Першому Литовському Статуту 1529 Гродський суд вів староста в кожній волості воєводства від імені князя Литовського.
Після Бєльського сейму 1564 р., коли під натиском шляхти магнати зреклися права на привілейовану підсудність, і в зв'язку з невдоволенням дорожнечею великокнязівського суду сталася судова реформа. Князівства була розділена на волості з чітко визначеними кордонами. У кожній волості були створені по три судові установи: Гродський, земський і подкоморний суди.
Земський суд складався з судді, підсудка, писаря та обирався поміщиками. Поміщики мали право обирати по чотири «електо» (кандидата) на суддівство, подсудство і писарство. На кожну посаду обиралися кандидати з місцевих шляхтичів-християн («віри годні»), колишніх грамотними і знали право. Із списку кандидатів великий князьЛитовський затверджував по одному на кожне місце. Судді призначалися на необмежений термін. На першій сесії вони присягали, що будуть справедливо судити. Сесія земського суду збиралася тричі на рік. Земські суди у своїй діяльності керувалися переважно Литовськими статутами 1529, 1566 і 1588 pp. Апеляційною інстанцією для земських судів були Коронний або Литовський трибунали.
При судах існувала також посада «ввізного», обов'язком якого було вручати повідомлення про виклик до суду і виконувати його рішення. У Статуті 1588 була введена посада «возного генерала» як старшого над «ввізних». Обраний на цю посаду давав присягу королю.
Спочатку суди мали чітко виражений коло своєї діяльності. Земський суд розглядав цивільні справи, його канцелярія мала так зване «право вічності», тобто правонадання юридичної сили різних документах (умовами операції, контрактами, тестамент, купчих тощо). До компетенції градского суду входили кримінальні справи. Подкоморние ж суди займалися дозволом граничних спорів землевласників.