Конституція УНР: зміст та значення

Поява Конституції УНР стала закономірним підсумком перебігу політичного процесу в Україні, започаткованого в березні 1917 р. Вона юридично оформила відродження української державності, дала політико-правові стимули до стабілізації та консолідації суспільства.

Конституцію прийняли на останньому засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 р. її опрацювала спеціальна конституційна комісія на чолі з М. Гру шевським, яка детально ознайомилася з досвідом конституційного законодавства країн світу. Зрозуміло, якогось всенародного обговорення проекту документа не було. Конституція мала це назву: "Статут про державний устрій, права і вольності УНР" і складалася з восьми розділів і 85 статей. Конституція мала підназву «Статут про державний устрій, права і вільності УНР». Складалася з 85 статей і 8 розділів: Загальні постанови, Права громадян України, Органи влади Української Народної Республіки, Всенародні Збори Української Народної Республіки, Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки, Суд Української Народної Республіки, Національні союзи, Про тимчасове припинення громад, свобід.

У І-му розділі констатується, що УНР є «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною»; носієм державного суверенітету є увесь народ України, усі громадяни України, які проживають на її території.

Наступні чотири розділи Конституції врегульовували принципи організації і діяльності вищих органів державної влади, управління й судочинства. В основу побудови структури вищих органів держави покладено принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Найвища законодавча влада, згідно з Конституцією, належала Всенародним Зборам, виконавча — Раді Народних Міністрів (РНМ), судова - Генеральному Суду. Місцевими органами влади і управління ставали виборні Ради і управи — у громадах (сільських і міських), волостях і землях.

У документі не згадувалося про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, про порядок обрання місцевих органів влади і управління; органи прокуратури, судову систему та ін. Конституція, очевидно, будучи створеною на перехідний період становлення української державності, мала тимчасовий характер. Вона була доброю правовою базою для всього іншого законодавства України.

Українська держава гетьмана Скоропадського. Закони про тимчасовий державний устрій (29.04.1918)

В основу економічної політики гетьман поклав принципи підприємництва, приватної власності, а у сфері політичного життя – жорстку модель централізованої влади. У „Грамоті до всього українського народу” 29 квітня 1918 р. було визначено основні завдання гетьманської влади: підготування закону про вибори до національного законодавчого сейму, надання селянам права викупу землі в поміщиків, відродження свободи торгівлі, відбудова промисловості, поліпшення умов праці робітників. Однак задекларовані наміри увійшли у протиріччя з реаліями суспільного життя. Повернення земельної власності поміщикам, заводів і фабрик капіталістам, переслідування прихильників УЦР, наступ на політичні права і свободи не сприяли стабілізації політичної ситуації в країні. На вершині всенародного невдоволення в ніч проти 14 листопада 1918 р. повстала Директорія УНР – орган, створений з метою повалення гетьманської диктатури. Розв’язанню цього завдання сприяла й міжнародна ситуація. Директорія УНР уміло скористалася ситуацією. Через місяць її війська увійшли в Київ. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського припинила існування. Закони про тимчасовий державний устрій України” від 29 квітня 1918 р. – визначали структуру та принципи функціонування Української Держави на період до скликання сейму.