Становлення запорізької січі як держави українського народу

Колонізаційна політика Польсько-Л итовської держави в Україні викликала соціальний і національний опір ук­раїнського народу. Селяни тікали від панщини в південні, степові райони України. В результаті на рівнинах Придні­пров'я сформувався новий суспільний стан — запорізьке козацтво. Тюркське за походженням слово "козак" означало вільну, незалежну від пана людину.

Перші українські козаки з'явилися наприкінці 80-х років XV ст. З поширенням кріпацтва в середині XVI ст. їхня чисельність значно зросла. Осередком козаччини стало Запоріжжя.

У нижній течії Дніпра, за порогами, на острові Мала Хортиця козацький отаман Дмитро Вишнсвецький у 1552— 1554 рр. створив військове формування — Запорізьку Січ, що мала вигляд укріпленого табору. Січ стала для українського народу могутньою опорою в боротьбі проти феодально-кріпацького й національного гноблення та турець­ко-татарської агресії.

На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва. Замість феодального примусу тут панував прин­цип найму. Не визнаючи авторитету будь-якого правителя, запорізькі козаки здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь на українських землях. На Запорізькій Січі верховна влада перебувала в руках козацької ради, яка обирала гетьмана, отамана, осавулів, писаря, обозного та суддю. Вони були відповідальними перед військом і за будь-яку провину рада усувала їх з посад, а інколи карала навіть смертною карою.

До компетенції ради входило також вирішення питань про оголошення війни і підписання мирних угод, розподіл господарських угідь тощо. Гетьман та козацька старшина, керуючись рішеннями ради, втілювали в життя політику Запорізької Січі в межах своїх вольностей та на міжнародній арені.

Безперечно, слід погодитися з класичним твердженням Миколи Костомарова, що Запорізька Січ була "християнсь­кою козацькою республікою". На Запоріжжі глибокий демократизм суспільно-політичного устрою освячувався від­повідною ідеологією. Та й не могла українська державність у ті часи існувати в іншій формі. І справа не в особливостях характеру українців, а в оцінці об'єктивної ситуації XVI—XVII ст. У той період Січ перебувала в оточенні шляхетської Польщі, Кримського ханства, Османської імпе­рії, які грабували Україну та намагалися знищити козацтво.

Закріплюючи внутрішні демократичні порядки, Запорізька Січ ставала притягальною силою для утікачів з тих українських земель, які були під гнітом іноземних ко­лонізаторів. Однак слід підкреслити, що демократизм на Запоріжжі — явище відносне. Ця відносність зумовлювалася насамперед суспільно-економічними реаліями, тобто поступо­вим проникненням у Січ майнової нерівності.

Уряд Речі Посполитої після Люблінської унії вбачав у запорізьких козаках своїх підданих. Але козаки ігнорували урядову владу Польщі і визнавали тільки власних старшин (з'ясування цього питання нерідко призводило до збройних конфліктів). Польський уряд, розуміючи марність намірів підкорити далеку незалежну Січ, все ж сподівався залучити до себе на службу козацтво, взяти його під контроль та керівництво. У 1572 р. було створено окремий загін козаків під назвою реєстрових, що користувалися привілеями (одер­жували платню, не сплачували податків, звільнялися від повинностей, мали самоуправління під проводом коронного гетьмана). Польський історик Оскар Галецький підкреслю­вав, що цей захід польських властей, який вирішував на той час проблему безпеки для Польщі, не дав у підсумку очікуваних результатів, бо замість того щоб прокладати дорогу для остаточної суспільно-політичної асиміляції Ук­раїни, створював там окрему організацію, яка ще більше, ніж раніше, вирізняла ці землі серед усієї іншої території держави. Польські урядовці (в тому числі король, гетьмани) не змогли ліквідувати козацького самоврядування, його особливу юрисдикцію, незалежне військо. Сформувавшись в умовах жорстокої боротьби проти литовських, польських та

українських феодалів, з одного боку, і турсцько-татарських агресорів — з іншого, Запорізька Січ героїчно відстоювала свою незалежність.

Слава про подвиги запорожців у боротьбі проти шляхет­ської Польщі, Криму і Туреччини поширилася у всій Західній Європі. Уряди багатьох західноєвропейських держав почали шукати допомоги у Січі. Так, 1595 р. за дорученням австрійського імператора Рудольфа II у Січ прибув посол Еріх Лясота для укладення угоди про спільний виступ проти турецьких військ у Молдові. Встановив контакт із запорож­цями й римський папа. Січ діяла так, як суверенна держава, хоча Кіш не був оформлений як орган самостійної держави.

Протягом XVI — першої половини XVII ст. у Запоріжжі проживало кілька десятків тисяч козаків. Безперервні війни з татарами й турками, політика ізоляції Запоріжжя від центральних районів України, яку проводила Польща, стояли на перешкоді заселенню цього багатого краю. Але, незважаючи на ізоляцію, запорізьке козацтво відігравало визначну роль у всіх найвідоміших виступах народних мас України проти феодального та національного гноблення — в повстаннях під проводом Криштофа Косинського (1591— 1593), Северина Наливайка (1594—1596), Павлюка (Павла Бута) і Карпа Скидана (1637), Якова Острянина і Дмитра Гуні (1638). Хоча ці повстання були лише боротьбою за віру і свободу, вони свідчили, що Запорізька Січ прагне поширити свої соціально-політичні структури на інші ук­раїнські землі. У тогочасних документах містяться згадки про те, що козаки в містах і селах України мають своїх гетьманів і різні форми власного правосуддя, що "вони не несуть відповідальності перед жодним судом, крім суду тих отаманів, яких вони самі встановили, обравши власних суддів і старшин", і нарешті, що вони "створюють у великій Речі Посполитій іншу республіку". Ці процеси відбувалися повсюдно — на Брацлавщині, Поділлі, Волині, Чернігівщині, Київщині.

Козацтво збагатило суспільно-політичні традиції ук­раїнської державності ще одним елементом — організаційною структурою у формі полків. Полковий військово-адмістратив-ний устрій довів свою життєздатність і був покладений в основу адміністративних структур, які виникли в роки Визвольної війни українського народу, що розпочалася 1648 р.

Багаторічне функціонування Запорізької Січі, по суті, було новим етапом у формуванні української етнічної державності.