Методологічне забезпечення сучасних економічних досліджень.

Розроблено теоретико-методологічні основи управління сучасними економічними системами, їх розвитком та стійкістю. Досліджено методологічні принципи функціонування складних економічних систем на мікро-, мезо- та макрорівнях.

Визначено типи моделей розвитку сучасних економічних систем. Для забезпечення якісного управління розвитком економічних систем запропоновано представляти їх як семантичну мережу. Розроблено універсальну модель організаційної системи управління у структурі економічної системи.

Сформульовано вимоги до регіональної системи стратегічного індикативного планування в Україні з використанням елементів державного регулювання. Запропоновано концептуальні підходи до розробки моделі управління факторами розвитку сучасних економічних систем.

Розроблено інноваційну модель визначення та прогнозування стійкості економічної системи України на основі застосування теорії нечіткої логіки та методу оптимізації – генетичного алгоритму. Розроблено систему підтримки прийняття рішень, яка надає змогу будувати залежність стійкості економічної системи від зміни двох факторів впливу.

Наукова новизна одержаних результатівполягає в комплексному обгрунтуванні концепції управління сучасними економічними системами та факторами їх розвитку, яка розкриває закономірності і принципи управління ними.

 

104. Ненаукові форми пізнання: буденне, художньо-естетичне, релігійне. Художньо-естетичне - Відображення існуючої реальності через знаки, символи, художні образи.
Релігійне - Об'єктом релігійного пізнання в монотеїстичних релігіях, тобто в іудаїзмі, християнстві і ісламі є Бог, який проявляє себе як Суб'єкт, Особистість. Акт релігійного пізнання, або акт віри, має персоналістичний-діалогічний характер. Для релігії характерна двоїстість світу (світ людей і світ якихось вищих сил)
Буденне пізнання водночас є і формою практичної діяльності, воно безпосередньо втілено в неї. Засобом буденного пізнання виступає наша "природна" мова, знаряддя праці. Його методи і прийоми, як правило, не усвідомлюються суб'єктом. буденне пізнання є сукупністю фрагментарних знань, здогадок, рецептів народної мудрості, які є результатом практичного досвіду поколінь, воно фіксує в основному зовнішні зв'язки між явищами. Буденне пізнання не передбачає ніякої доведеності. Вона не потрібна, а значить, знання, отримані завдяки йому, часто є суб’єктивними, застосовними тільки лише до конкретних ситуацій при конкретних обставинах.

 

105. Сутність людини як предмет філософської антропології. Людина- діяльнісна істота, яка є основою суспільства, суспільного життя. Кожний філософ в різні епохи давав своє визначення що таке людина. Арістотель - людина є політичною істотою. Епоха Середньовіччя - людина є духовною істотою. Філософія Нового часу, Кант- людина є моральною істотою. 19-20 ст Маркс - людина соціальна істора. Вона виникає в суспільстві, а поза суспільством не може стати людиною. Фрейд- людина є біологічною істотою.
Людина - жива істота, яка має певні потреби та інтереси, задовольняє їх в процесі матеріального, духовного виробництва. Людина – істота багатовимірна, основними вимірами є біологічний, психологічний, соціальний, космічний. Людина, її здібності є результатом поєднання усіх чинників: біологічного (природних задатків), соціального (середовища, виховання), психічного («Я» людини), космічного (однаковість ритму, універсальність ритмічних структур).

106. Антропосоціогенез. Єдність біологічного та соціального в людині. Антропосоціогенез — історичний процес перетворення людини як антропоса, біологічної істоти, в члена суспільства, носія його основних, в першу чергу виробничих, етичних і естетичних стосунків.
Формування суспільної людини не ліквідує її біологічної природи. Людина залишається природною істотою, є представником класу живих істот. Біологічне і функціональне є генетично і функціонально пов’язаними рівнями цілісної організації людини. Проте в людині – біологічній істоті приховуються численні інстинкти, які не рідко не подавляються соціальними стосунками (жорстокість, агресивність. Біологічні властивості людини змінюються під впливом розвитку суспільства – зростає, наприклад, середня тривалість життя, з’являються соціальні захворювання. Людина є біосоціальною істотою, але в ній соціальні якості домінуючі і зумовлюючі, соціальне формує структуру біологічного, зумовлює існування та розвиток людини. Це не означає, що біологічне нехтується чи подавляється, проте людина шукає соціальні способи задоволення біологічних, природних потреб. Співвідношення природного і соціального – проблема, яка викликає суперечки. Сформувались біологізаторський та соціологізаторський підходи до розуміння природи людини. Біологізаторський абсолютизує природні властивості людини. Соціологізаторські концепції розглядають людину, її розвиток тільки під впливом соціальних чинників, ігноруючи біологічно-генетичну обумовленість людини, її неповторність. Ставиться завдання сконструювати людину у відповідності з суспільними ідеалами. Але таке конструювання приводить до масових психозів, стихійно діючого натовпу. Під тиском соціальних сил змінюється суспільна свідомість, зміст духовного життя швидкими темпами звеличуючись і ще швидше деградуючи.