Філософія в Києво-Могил академії

Петро Могила (1596-1647)провідний український релігійний діяч 17ст.Нащадок значного молдавського роду він отримав початкову освіту у Львівській братській школі.Закінчив навчання у Парижі і повернувся на Укр. У 1627 р. він стає архімадритом Києво-Печерської лаври,а з годом митрополітом Київським.У 1632р.проводить необхідні рефор ми у православній церкві, культурних та учбових закладах.
П.Могила заклав підвалини Могилянської колегії, яка згодом стала важливим учбовим закладом слов’янського світу. Академія давала різноманітні знання серед яких значне місце відводилося філософії, що вперше виділилася з курсу теологій як пізнання людини і природи на відміну від власної тоелогії як пізнання бога. Тому на перший план філософських предметів висувається проблема натурфілософії. З середини 18ст.спосте-рігається поворот з філософської проблематики до етики.
В лекціях Академії широко вводилися погляди таких мислителів як Коперник, Галілей. Посилюється інтерес до розумової праці, котра пов’язана з “землею” практичною діятю. Багато викладачів Академії в лекіях використовували знання світової науки, культури, вони прагнули обмежити вплив релігії на науку. Саме ці установи визначають їх становлення до власної філософської традиції. Частина вчених Академії вважала основою прогресу поширення освіти політичних знань техніки та ремесла. Інші мислителі-захиснини інтересів ремісників та селян покладали надію на розвиток науки.
Тому не випадково в кін-ці 17ст.у К-М Академії читалися курси моральної філософії, де людина розглядається як особливий “малий світ”, тобто частина природи. Використовуючи знання Заходу та Сходу вчені Академії зосередилися на критиці філософських осн ов католицизму. Виходячи до народу студенти Академії виступали з піснями-інтермідіями. Так звані мандрівники деяки несли волелюбний дух козацьких літописів другої половини 17ст.

Філософія Постмодернізму

Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
Як філософська категорія, термін «постмодернізм» отримав розповсюдження завдяки філософам Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко і особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан Постмодерну»
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.
Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.
Риси постмодернізму:\
-культ незалежної особистості;
-бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
-використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
-зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді;
-суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
-сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
-як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
-іронічність та пародійність.
Постмодернізм став провідником нового постіндустріального суспільства, що змінило чи, принаймні, змінює на Заході традиційне буржуазне індустріальне суспільство. У цьому новому суспільстві самим цінним товаром стає інформація, а колишні економічні і політичні цінності - влада, гроші, обмін, виробництво - стали піддаватися реконструкції.