Цінності, цінності орієнтації, проблеми творчості у філософії

Цінності в житті суспільства виступають соціально-значимими орієнтирами діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання політичної історії. Через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура.

Суспільні цінності формуються поступово, через відбір певних видів поведінки і досвіду людей.

Цінність — явище соціальне, тому не може бути однозначно істинною чи хибною. Цінності включають в себе когнітивний і емоційний компоненти, знання та оцінку. Ціннісні орієнтації можуть формуватись у будь-якій сфері життєдіяльності. Філософія розглядає лише ті орієнтації, що виражають сутність людини універсальним чином. Ці універсальні цінності є загальнолюдськими властивостями людини у її відношенні до світу. До таких базових, загальнолюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри.

Творчість своєю сутністю, внутрішньою логікою переплітається з такими проблемами, як свідомість, мислення, пізнання, критика, практика, передбачення, соціальний ідеал.

В останнє десятиріччя, у зв'язку з соціальними процесами, що відбувалися в суспільстві, ставлення до проблеми творчості змінилось, і це знайшло відображення в переорієнтації досліджень на особистісний світ, духовні процеси.

Сутність, природа творчості в теоретичній літературі тлумачиться неоднозначно. Так, словник В.І.Даля визначає поняття "творити" як "давати буття, створювати, виробляти, породжувати. Творити розумом, створювати науково або художньо". Творчість — діяльність, яка породжує щось нове, якого раніше ніколи не було. Академік В.С.Енгель-мейєр розглядає творчість як одну із фаз життя, рух від старого до нового. Він наділяє творчими функціями живу природу. Його послідовник Блох поширює творчі функції і на сферу неживої природи.

Філософський аналіз науки та її роль у суспільстві

Розглядаючи науку як діяльність з вироблення знань, можна вияви­ти критерій її періодизації, що покликана виражати функції цього виробництва, причому функції соціально орієнтовані.

В історично­му генезисі науки можна виділити три основних періоди.

1. Переважно особистісно-світоглядна орієнтація науки: від її ви­никнення до Галілея і Ньютона. Основною метою наукової діяльності в соціальному плані було формування загального уявлення про світ і місце в ньому людини.

2. Переважно технологічна, матеріально виробнича орієнтація нау­ки: починаючи з XVII ст. і до сучасності. Технічна орієнтація науки була за результатами революційною як для техніки, так і для самої науки. Техні­ка стає "певною силою знання" і все більше залежить від успіхів науко­вих досліджень. Наука стає фактором виробничого процесу, який у свою чергу стає сферою її застосування. В цьому аспекті і виражається сутність нової цільової орієнтації науки, нового історичного етапу її розвитку.

3. Орієнтація на розвиток інтелектуального творчого потенціалу осо­бистості (сучасний етап). Якщо розвиток виробництва в XIX ст. здійсню­вався за рахунок удосконалення машин і технологічних процесів, то в наш час він рухається вперед також і за рахунок духовного вдосконален­ня самої людини. В ході науково-технічного прогресу інтелектуальний, духовний розвиток людей стає провідним фактором зростання матері­ального виробництва.

Все це є підставою для висновку про зміну в наш час основної цільо­вої орієнтації науки, про те, що вона більш чітко проявляється в тен­денції як наука, орієнтована на розвиток інтелектуально творчого по­тенціалу людини.