Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Проблема пізнання у філософії. Природа та структура пізнавальної діяльності
Наука, що вивчає сутність знання, закономірності його функціонування і розвитку, мав назву теорії пізнання або гносеології. Основною проблемою гносеології є проблема відносин об'єкта пізнання - навколишнього світу і суб'єкта пізнавальної діяльності - людини. Теорія пізнання - це теорія про закономірності правильного відображення у свідомості людини зовнішнього світу і його законів, це - вища форма відображення дійсності. Сам процес відображення, що здійснюється у практичній діяльності людини, являє собою здатність людського мозку відтворювати у певній ідеальній формі і до певної міри повно пі і точності існуючі поза ним об'єкти, їх властивості, якості зв'язку і відносини. Такими ідеальними формами, розумовими образами є поняття, судження і умовиводи, що виражаються в матеріальній оболонці - в словах, у мові, тобто в мозку людини формуються суб'єктивні образи явищ і предметів зовнішнього світу. Теорія пізнання виходить з визнання того, що джерелом відображення є об'єктивно існуючий матеріальний світ. Жодне пізнання неможливе без дії предметів об'єктивного світу па нашу свідомість. Тільки в результаті впливу зовнішніх умов, реальних предметів на свідомість людини можуть виникати в нашій голові образи цих предметів, явищ у вигляді відчуттів, уявлень, понять, суджень, умовиводів. Одним з корінних принципів гносеології є ще й те, що пізнання виникає в свідомості людини не тільки завдяки впливу на неї явищ природи і суспільства, а й головним чином завдяки активній свідомій дії людини на природу, в ході її практичної діяльності. Основу всього процесу пізнання становлять суспільно-виробнича, соціально-політична, науково-експериментальна, сімейно-побутова та інша практична діяльність людей. Тільки у процесі практичної зміни природи і змін суспільного життя у людини формується певне ставлення до явищ об’єктивного світу, виявляється сутність предметів матеріального світу, встановлюється істинність всіх наших знань. Суб’єкт і об’єкт пізнання Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу, можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт". Суб'єкт пізнання, згідно з сучасною філософією, — це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.
Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдських, надіндивідуальних органів пізнання. Суспільство виступає суб'єктом пізнання опосередковано, через пізнавальну діяльність окремих людей. Суб'єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота. Об'єкт пізнання — це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта. Поняття "об'єкт" та "об'єктивна реальність" пов'язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об'єктом є не вся об'єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об'єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів.
Структура пізнання Емпіричні дослідження, набуваючи за допомогою експериментів та спостережень усе нових і нових даних, стимулюють просування теоретичного пізнання. А з іншого боку, теоретичне пізнання, розвиваючи, та конкретизуючи свій зміст на основі емпіричного дослідження, розкриває ширші обрії для діяльності емпіричного пізнання. На певних етапах розвитку науки відбувається перехід емпіричного у теоретичне і навпаки. При цьому недопустима будь-яка абсолютизація одного з цих рівнів. Емпіризм відносить наукове знання як ціле до емпіричного рівня, принижуючи або заперечуючи теоретичне знання.
А чисте теоретизування недооцінює значення емпіричних даних, часом відкидаючи необхідність всебічного аналізу фактів як джерела й основи теоретичних конструкцій. У такому разі його продуктом є однобічні, догматичні конструкції та концепції (наприклад, соціальні концепції марксизму). Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза, теорія, які є вузловими ланками побудови й розвитку знання на вищому, теоретичному рівні. Іншими словами, це — знання про незнання, питання, яке виникло в процесі пізнання і на яке потрібно відповісти. Проблема не є сталою формою знання. Вона є процесом, який має два моменти руху пізнання: порушення проблеми та її розв'язання. Необхідним при цьому є правильне виведення проблемного знання з попереднього узагальнення фактичного матеріалу, вміння правильно поставити проблему. На думку К. Поппера, наука починається не зі спостережень, а саме з проблем, її розвиток є переходом від одних проблем до інших — від менш глибоких до більш глибоких. Проблеми постають внаслідок протиріччя в окремій теорії, зіткнення двох різних теорій, зіткнення теорії із спостереженням. Розв'язання певної проблеми є суттєвим моментом розвитку знання, під час якого виникають нові проблеми, висуваються певні концептуальні ідеї, гіпотези.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; просмотров: 147; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.216.251.37 (0.004 с.) |