Поняття, види та предмет референдумів. Правове закріплення порядку призначення, організації та визначення результатів референдумів.

Поняття, види та предмет референдумів. Правове закріплення порядку призначення, організації та визначення результатів референдумів.

 

Висновки

 

 

 

ВСТУП

 

Тривалий час у конституціях закріплювалась, як правило, лише одна форма безпосередньої демократії, а саме - вибори. Згодом у Конституції УРСР (1978 р.) і в Конституції Союзу РСР (1977 р.) було проголоше­но і закріплено й інші форми безпосередньої демо­кратії, зокрема референдуми.

Референдуми реально увійшли в політичне жит­тя лише в останні роки існування Союзу РСР і стосу­валися лише питань, пов'язаних з існуванням самої держави.

Розділ ІІІ Конституції Украйни 1996 року, звичайно, не охоп­лює своїм регулюванням усіх питань прямого народо­владдя і навіть усіх його напрямів і форм. У ньому закріплюються лише найважливіші інститути безпосе­реднього народовладдя: основні його форми, прин­ципи виборів, підстави проведення та обмеження щодо референдумів і т. ін.

Ряд положень стосовно прямого народовладдя містять й інші розділи Конституції. Зокрема, цьому розділу передують положення розділів І та II щодо безпосереднього здійснення влади народом (ст. 5), щодо реалізації прав громадян брати участь у все­українському та місцевих референдумах, вільно оби­рати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38) тощо.

Іншими розділами Конституції України визначаються повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування щодо призначення виборів і рефе­рендумів (ст. 85, 106, 143) та інших питань, що сто­суються виборів, референдумів або інших форм пря­мого народовладдя (ст. 138, 143, 156 та ін.).

Разом з тим навіть найдетальніше конституційне регулювання безпосереднього народовладдя не ви­ключає його подальшого вдосконалення. Щодо кож­ного виду виборів, референдумів та інших форм народовладдя існують і мають існувати окремі закони, які б охоплювали своїм регулюванням усі істотні сто­рони відповідних суспільних відносин. Зокрема, нині діють закони про вибори народних депутатів України, про вибори Президента України, про вибори депу­татів місцевих рад, про всеукраїнський і місцеві ре­ферендуми тощо.

Проголосивши незалежність, Україна вступила на складний шлях розбудови демократичної, правової держави. Становлення та розвиток потребують істотного підвищення правосвідомості громадян, правової культури учасників виборчого процесу.

Актуальність теми лекції полягає в тому, що з огляду на великомасштабність проблеми, пов’язаної з підвищенням правової культури учасників виборчого процесу необхідно зазначити, що будучи юристи повинні володіти знаннями, які спрямовуються на опрацювання виборчого законодавства і приділення уваги таким важливим факторам, як: пошук нових форм спілкування з виборцями та представниками засобів масової інформації; створення об’єктивного іміджу кандидатів на виборах, аналіз і прогнозування активної участі населення у виборах; усвідомлення відповідальності за порушення законодавства про вибори та ін.

 

Метою лекції є засвоєння студентами та курсантами знань про конституційно-правові норми регулювання виборів та референдуму, а саме аналіз положень Конституції України, які стосуються питань виборів та референдуму, а також законів України, які безпосередньо регулюють процес виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування.

 

Розділ 1. Народне волевиявлення та форми його здійснення.

Розділ 2. Вибори, їх види. Виборче право, виборчі системи та виборчий процес.

Поняття та види виборів.

Вибори, як форма народного волевиявлення, є одним із способів формування народом органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких органів законодавчої влади - пар­ламентів, виборів президента, представницьких ор­ганів місцевого самоврядування тощо.

Вибори є одним з найдавніших інститутів конституційного права, який широко використовувався у Стародавній Греції та Римі.

Соціальне призначення виборів проявляється в тому, що: по-перше, вони виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру; по-друге – є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування, а по-третє, відіграють визначну роль у формуванні політичної еліти суспільства, що є досить актуальним для сьогодення нашої держави.

Вибори за конституційним правом можна класифікувати залежно:

— від часу проведення:

черговими;

позачерговими;

повторними;

проміжними (для обрання нових депутатів замість вибулих);

- від того, обирається виборний орган повністю чи частково:

загальні;

часткові (коли обирається лише частина колегіального виборчого органу);

— від територіальних меж їх проведення на:

загальнонаціональні;

регіональні;

— від виду органу або посадової особи (або за суб’єктами пасивного виборчого права)

парламентські (вибори народних депутатів України до ВРУ);

президентські (вибори Президента України);

муніципальні (вибори депутатів ВР АРК, депутатів міських, сільських і селищних рад та голів цих рад);

вибори суддів;

— від способу волевиявлення виборців на

прямі вибори, які передбачають безпосередній тип го­лосування, тобто безпосереднє вираження виборцем власного ставлення до висунутих кандидатур;

непрямі вибори, за яких між виборцями і кандидатами існує проміжна ланка, що опосередковує волю виборців.

Підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновки, що вибори – це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандату, мають право балотуватися два і більше кандидатів.

Утворення виборчих округів

Згідно із законодавством України залежно від кількості осіб які обираються, розрізняють одномандатні та багатомандатні округи. Залеж­но від територіальних кордонів розрізняють загальнодержав­ні й територіальні округи.).

Утворення виборчих дільниць

Висування кандидатів

Голосування

Порядок голосування – це встановлена законом процедура реалізації громадянином суб’єктивного виборчого права в день голосування.

Днем голосування є один з вихідних днів.

Голосування проводиться у день виборів та у день повторного голосування з 8 до 20 години. На закордонних виборчих дільницях голосування проводиться за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці.

Голосування проводиться в спеціально відведених приміщеннях, в яких у достатній кількості обладнуються кабіни для таємного голосування та визначаються місця видачі виборчих бюлетенів.

В И С Н О В К И

Розгляд питань лекції надаєможливість зробити наступні висновки.

По-перше, визначити характерні риси безпосередньої демократії - це

Ø пряме волевиявлення громадян, що не опо­середковується будь-яким державним органом;

Ø єдність волі й суб'єкта її вираження;

Ø особливе коло суб'єктів, притаманне правовідносинам, що вини­кають в процесі безпосередньої реалізації народ­ного суверенітету;

Ø безпосередня участь громадян у прийнятті державних рішень;

Ø надання права участі в прийнятті рішень усім правоздатним гро­мадянам;

Ø імперативний характер рішень, прийня­тих вільним волевиявленням громадян у формі голосування та відповідна форма їх правового зак­ріплення. [2]

Виходячи з вищесказаного пряме народовладдя - це система форм безпосереднього вільного волевиявлення народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування безпосередньому прийнятті владних рішень з передбачених Конституцією та законами країни питань.

Сучасне ж конституційне оформлення народовладдя свідчить про позитивні зрушення в суспільному житті України після проголошення її незалежності і держав­ного суверенітету у 1990 р.

Проголошуючи народ носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні (ст. 5 Конституції), Консти­туція України надала безпосередньому волевиявленню пріоритетного значення, що стало об'єктивним відобра­женням суспільно-політичної практики незалежної Ук­раїни. Таким чином, влада народу може розглядатися як провідна правова категорія, ключове поняття сучасного конституціоналізму. В юридичному сенсі це передовсім виявляється в тому, що установча влада українського народу є первинною щодо всіх гілок державної влади, які похідні від народного суверенітету. Вищими форма­ми безпосереднього здійснення народом влади визначе­но вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування інтересів у суспільстві, узгодження й коор­динування цих інтересів, прояв волі народу як через формування представницьких органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.

Вибори як форма народного волевиявлення є одним із способів формування народом органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування або інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких органів законодавчої влади - пар­ламентів, виборів президента, представницьких ор­ганів місцевого самоврядування тощо.

Як зазначалось в лекції Конституція України та закони України про вибори закріплюють ряд принципів виборчого права, які можна визначити як керівні ідеї, які покладені в основу регламентації цього конституційно-правового інституту або умови його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади.

Важливу роль при проведенні та визначенні результатів виборів відводиться виборчій системі – це є система суспільних відносин, які складаються у зв’язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування, а по-друге це певний, встановлений законом, спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців.

Референдум - це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну й скасування правових норм. Відповідно до ст. І Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", референдум являє собою спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Особливий вид правотворчості, коли верховним законодавцем, творцем права виступає сам народ, минаючи представницькі та інші органи влади.

Санкціонуючи найважливіші загальнообов'язкові правові норми, народ підтверджує свою виняткову правомочність, вирішуючи безпосередньо будь-яке питання життєдіяльності країни, це - вираз державної воли народу, належності влади в державі саме народу. Народ - носій лади, державного, народного і національного суверенітету. Референдум це свідчення зрілості суспільства, його громадян, показник демократизму інститутів суспільства й держави.

Разом з тим становлення України як демократичної держави передбачає процес вдосконалення вияву прямого народовладдя народу України. На сьогодні настала необхідність прийняття нового закону, який би дав чітке визначення поняття “референдум”, його різновидів (зокрема, вирішити проблему практикування в національному праві термінів “плебісцит” і “плебісцитарний референдум”) та визначив би юридичну силу референдумів і порядок їх реалізації. На думку деяких авторів, доцільним уявляється прийняття самостійних законів – про всеукраїнських референдум і про місцеві референдуми в Україні, бо значний потенціал останніх через малу дослідженість використовується сьогодні неповною мірою.

Реалізуючи своє право на участь в управлінні державними справами у всеукраїнському та місцевих референдумах, громадяни України можуть тримати "руку на пульсі" правотворчого та законодавчого процесу нашої країни, створення нормативної бази, керувати напрями розвитку цих процесів з урахуванням і у відповідності зі змінами в житті суспільства.

 

 

Л І Т Е Р А Т У Р А

1. Конституція України. Розділ ІІІ (ст.69-74). – К., 1996.

2. Закон України “Про Центральну виборчу комісію»

3. Закон України“Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”

4. Закон України “Про вибори Президента України”

5. Фрицький О. Ф. Конституційне право України. — К., 2006.

6. Бостан С.К., Сажнів І.В. Державне право зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник для курсантів, студентів, слухачів. – Запоріжжя: ЗЮІ МВС України, 2001 – 254 с.

7. Кравченко В. В. Конституційне право України. — К., 2006.

8. Лавринович О. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консул, 2001. – 656 с.

9. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики /За ред. проф. В. Ф. Погорілка. — К., 2001.

10. Конституційне забезпечення народо­владдя в Україні // Віче. — 2002. — № 2.

11. Мурашин О. Акти прямого народовладдя у механізмі правового регулювання // Право України. — 2000. — № 9.

12. Погорілко В. Основні засади теорії безпосередньої демократії // Право України. — 2001. — № 8.

13. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Референдуми в Украні: історія та сучасність. — К., 2000.

14. Гаєва Н.П. Багатопартійність та пропорційна виборча система в Україні. \\ Збірник наукових праць Держава і право. Випуск № 28. Київ 2005

15. Сенюта І.В. Якою повинна бути в Україні виборча система на наступних виборах? // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 568 с.

16. Ющенко О.О. Референдум з питань податків: досвід США та перспективи для України.\\ Збірник наукових праць Держава і право. Випуск № 30. Київ 2005

17. Ставнійчук М. І. Вибори в Україні. — К., 1998.

18. Тодика О. Ю. Втілення міжнародно-правових виборчих стандартів у виборче законодавство України // Україна. Вибори — 98: Досвід. Проблеми. Перспективи. — К., 1999.

19. Тодика О. Ю. Конституційно-правове закріплення принципів участі громадян країн СНД у виборах // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 1 (20).

20. Янчук А.О. Поняття референдного процесу.\\ Збірник наукових праць Держава і право. Випуск № 31. Київ 2006

21. Федоренко В. Юридична сила референдумів, плебісцитів // Віче. — 2000. — № 8

 

 

Поняття, види та предмет референдумів. Правове закріплення порядку призначення, організації та визначення результатів референдумів.

 

Висновки

 

 

 

ВСТУП

 

Тривалий час у конституціях закріплювалась, як правило, лише одна форма безпосередньої демократії, а саме - вибори. Згодом у Конституції УРСР (1978 р.) і в Конституції Союзу РСР (1977 р.) було проголоше­но і закріплено й інші форми безпосередньої демо­кратії, зокрема референдуми.

Референдуми реально увійшли в політичне жит­тя лише в останні роки існування Союзу РСР і стосу­валися лише питань, пов'язаних з існуванням самої держави.

Розділ ІІІ Конституції Украйни 1996 року, звичайно, не охоп­лює своїм регулюванням усіх питань прямого народо­владдя і навіть усіх його напрямів і форм. У ньому закріплюються лише найважливіші інститути безпосе­реднього народовладдя: основні його форми, прин­ципи виборів, підстави проведення та обмеження щодо референдумів і т. ін.

Ряд положень стосовно прямого народовладдя містять й інші розділи Конституції. Зокрема, цьому розділу передують положення розділів І та II щодо безпосереднього здійснення влади народом (ст. 5), щодо реалізації прав громадян брати участь у все­українському та місцевих референдумах, вільно оби­рати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38) тощо.

Іншими розділами Конституції України визначаються повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування щодо призначення виборів і рефе­рендумів (ст. 85, 106, 143) та інших питань, що сто­суються виборів, референдумів або інших форм пря­мого народовладдя (ст. 138, 143, 156 та ін.).

Разом з тим навіть найдетальніше конституційне регулювання безпосереднього народовладдя не ви­ключає його подальшого вдосконалення. Щодо кож­ного виду виборів, референдумів та інших форм народовладдя існують і мають існувати окремі закони, які б охоплювали своїм регулюванням усі істотні сто­рони відповідних суспільних відносин. Зокрема, нині діють закони про вибори народних депутатів України, про вибори Президента України, про вибори депу­татів місцевих рад, про всеукраїнський і місцеві ре­ферендуми тощо.

Проголосивши незалежність, Україна вступила на складний шлях розбудови демократичної, правової держави. Становлення та розвиток потребують істотного підвищення правосвідомості громадян, правової культури учасників виборчого процесу.

Актуальність теми лекції полягає в тому, що з огляду на великомасштабність проблеми, пов’язаної з підвищенням правової культури учасників виборчого процесу необхідно зазначити, що будучи юристи повинні володіти знаннями, які спрямовуються на опрацювання виборчого законодавства і приділення уваги таким важливим факторам, як: пошук нових форм спілкування з виборцями та представниками засобів масової інформації; створення об’єктивного іміджу кандидатів на виборах, аналіз і прогнозування активної участі населення у виборах; усвідомлення відповідальності за порушення законодавства про вибори та ін.

 

Метою лекції є засвоєння студентами та курсантами знань про конституційно-правові норми регулювання виборів та референдуму, а саме аналіз положень Конституції України, які стосуються питань виборів та референдуму, а також законів України, які безпосередньо регулюють процес виборів до органів державної влади і місцевого самоврядування.